Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Зміна і припинення спадкового договору

Зміна і припинення спадкового договору можливі із загальних або спеціальних підстав.
За загальним правилом, це допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або припинення договору, вчиняється в такій самій формі, в якій був вчинений договір. Проте угодою сторін може бути передбачений спрощений порядок зміни або припинення спадкового договору за погодженням сторін.
Оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов'язань, то при вирішенні питань щодо його зміни, розірвання, припинення тощо мають враховуватися відповідні загальні вимоги щодо зобов'язань.
Загальним принципом зміни зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК).
Найліпшою підставою припинення спадкового договору є його виконання. Однак зобов'язання, що виникають на його основі, припиняються лише у випадку належного виконання спадкового договору, тобто відповідно до умов договору і вимог актів цивільного законодавства, норм моральності суспільства тощо.
Спадковий договір може бути також припинений шляхом пере- дання відступного, але за умови, що на те є згода сторін договору. Розмір, строки й порядок його передання встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК).
Припинення зобов'язання, що грунтується на спадковому договорі, можливе також шляхом прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦК).
Припинення спадкового договору смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі боржника, або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов'язання в інший спосіб нерозривно пов'язане з особою кредитора. Таким чином, це можливо, швидше, як виняток - необхідною умовою є особистий характер зобов'язання. В іншому випадку зобов'язання зберігаються внаслідок правонас- тупництва.
Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи, яка є набувачем, крім випадків, передбачених законом (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).
Разом із тим, зобов'язання, що виникають при спадковому договорі, не можуть бути припинені шляхом зарахування зустрічних вимог, оскільки в цьому разі це суперечило б інтересам відчужува- ча, котрий прагне саме виконання конкретних дій. Тому в порядку аналогії закону має застосовуватися правило ст. 602 ЦК, згідно з яким не допускається зарахування зустрічних вимог щодо договору довічного утримання (догляду).
Стаття 1308 ЦК передбачає, що спадковий договір може бути розірваний у односторонньому порядку як на вимогу відчужувача, так і на вимогу набувача.
Зокрема, спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача в разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Крім того, спадковий договір може бути розірваним судом на вимогу набувача в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувана.
Варто звернути увагу на те, що можливість такого розірвання договору на вимогу відчужувана іноді пов'язується з невиконання набувачем його розпоряджень, тобто застосовується як санкція за правопорушення, яка одночасно є засобом захисту інтересів від- чужувача. Разом із тим, розірвання спадкового договору на вимогу набувача в разі неможливості виконання ним розпоряджень від- чужувача є не санкцією за порушення договору, а лише засобом захисту інтересів набувача.
Варто підкреслити, що й в першому, й в другому випадках розірвання спадкового договору можливе лише в судовому порядку. Саме суд має встановити факт порушення спадкового договору або неможливість його виконання.
У разі, коли спадковий договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання чинності рішенням суду про зміну або розірвання спадкового договору.
Забезпечення виконання спадкового договору можливе як за допомогою загальних способів забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦК), а також використання заходів цивільної відповідальності, передбачених за порушення зобов'язань (глава 51 ЦК), так і спеціальних засобів, установлених законом (ст. 1307 ЦК) саме для цих відносин.
З метою захисту прав сторін спадкового договору, забезпечення виконання його належним чином актами цивільного законодавства передбачаються заходи запобігання порушенню умов такого договору як з боку відчужувача, так і набувача.
Слід зазначити, що відправним моментом такого забезпечення є правило ст. 1304 ЦК, яке передбачає, що спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним.
Отже, з метою захисту прав набувача, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження на майно, визначене у спадковому договорі (ч. 1 ст. 1307 ЦК). Після вчинення нотаріальної дії відомості про таку заборону мають бути внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Якщо спадковий договір розривається або припиняється, нотаріус знімає заборону відчуження.
Ще одним заходом із забезпечення прав набувача є визнання заповіту, який відчужувач склав щодо майна, зазначеного у спадковому договорі, нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК).
Серед спеціальних засобів захисту його прав варто також згадати передбачене ч. 1 ст. 1308 ЦК право відчужувача вимагати розірвання спадкового договору судом внаслідок невиконання набувачем його розпоряджень. Якщо такі дії виконуються після відкриття спадщини, то, зрозуміло, що відчужувач не має можливості звернутися до суду. На цей випадок ч. З ст. 1307 ЦК передбачає право відчужувача призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Зміна і припинення спадкового договору"
  1. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    зміна правила про час припинення шлюбу в разі його розірвання судом. На думку розробників проекту, цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання самими учасниками перш за все через інститут шлюбного договору. У книзі сьомій "Спадкове право" по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків
  2. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    зміна такого режиму (визнання роздільного майна спільним, а спільного - роздільним). Сюди ж включаються й договори про встановлення порядку користування майном дружини та чоловіка. Ці договори хоча і не змінюють правового режиму майна, але спрямовані на встановлення певних параметрів його використання. До договорів подружжя про надання утримання належать наступні види поіменованих договорів:
  3. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    припинення цивільних правовідносин, позовній давності. Суб'єктами цивільного права визнавалися як фізичні особи, так і організації (юридичні особи). Цивільну правоздатність могли мати неначе всі фізичні особи, однак ст.ст. 1 і 4 містили можливість обмеження "по суду в правах". У інтерпретації одного з редакторів ЦК РРФСР А.Г. Гойхбарга це означало, що правоздатність є лише умовно наданою
  4. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    змінами економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР, змінилася класифікація форм власності. Кодекс виходив із існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних і культурних потреб (ст.ст. 87, 88 ЦК). Детальніше врегульовані питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна
  5. § 6. Структура (система) цивільного права
    припинення, забезпечення належного виконання). 9. Вчення про окремі види договорів. 10. Вчення про недоговірні зобов'язання. 11. Вчення про спадкові правовідносини. 12. Вчення про сімейні
  6. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Завершуючи загальну характеристику юридичних фактів у цивільних правовідносинах, слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК, закріплене у ст. 11, згідно з яким цивільні права та
  7. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    зміна правовідносин залежить від дієздатності особи (наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною). У той же час дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскільки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних правовідносин. їх мета - надати послугу, захистити інтереси відсутнього господаря майна.
  8. § 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
    зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Оскільки оголошення фізичної особи померлою, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст. 47 ЦК). Це означає, шо після оголошення фізичної особи померлою, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК),
  9. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    припинення права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкода, завдана державними органами (ст.ст. 1 173-1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (доеудового слідства), прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в окремих випадках, передбачених законом (наприклад, ст. 1207 ЦК). Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності.
  10. § 2. Види правочинів
    зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням відповідної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому і, до того ж, не повинно бути відомо, настане вона чи ні. Отже, умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а умова може як настати, гак і не настати (ст. 212 ЦК). Залежно від