Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Зміст договору поставки


Відповідно до ч. 1 ст. 630 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на основі чинного законодавства.
Договір поставки може виконувати роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін, якщо в ньому чітко і повно викладено необхідні умови поставки.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, ст. 640 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумовлюються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити. У разі відсутності цих умов у договорі він вважається неукладеним. Щодо інших умов таких, як, наприклад, про комплектність, порядок розрахунків тощо, то їх може й не бути в конкретному договорі. Проте, якщо на визначенні таких умов у договорі наполягає одна із сторін, вони також набувають значення істотних.
Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк, більший одного року (довгостроковий договір), або на інший строк, передбачений угодою сторін. Якщо у довгостроковому договорі кількість належних до поставки товарів або інші умови договору визначено на рік або на менш тривалий період, у договорі має бути встановлений порядок погодження цих умов сторонами на наступні періоди до закінчення строку дії договору. У разі відсутності в договорі такого порядку договір визнається укладеним відповідно на один рік або на період, на який погоджено умови договору. При відмові або ухиленні однієї із сторін довгострокового договору від погодження кількості належних до поставки товарів або інших умов на наступні періоди в порядку, встановленому договором, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про визначення умов поставки товарів на відповідні періоди або про розірвання договору (ст. 715 ЦК України).
Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця. Для підприємств-постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів у разі потреби можуть встановлюватися спеціальні квоти (державне бронювання) на обов'язковий продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, які мають стратегічне значення і пов'язані з підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.
З визначенням кількості належної до поставки продукції тісно пов'язане поняття асортименту. Розподіл товарів за окремими групами та співвідношення їх і становлять асортимент. Він обумовлюється або в самому договорі, або у специфікації, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною. Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна "асортимент" іноді вживається рівнозначний йому термін "номенклатура". Розрізняють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий асортимент - це співвідношення більш-менш значних груп певної продукції, обумовленої в договорі. Розгорнутий (або внутрішньогру-
повий) асортимент - це характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції детальнішими показниками (за артикулами, фасонами, моделями, розмірами тощо).
Розгорнута номенклатура (асортимент) належної до поставки продукції визначається в договорі на основі замовлення покупця. Постачальник повинен задовольняти обгрунтовані вимоги покупця за номенклатурою, якщо вони відповідають спеціалізації та профілю постачальника. Якщо під час виконання договору постачальник допускає відхилення від погодженого асортименту, то діє таке правило: поставлена продукція однієї назви, що входить до асортименту, не зараховується у покриття недопоставки продукції іншої назви, крім випадків, коли поставку здійснено з попередньої згоди покупця або останній прийняв продукцію для використання.
Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції. Якість продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції і зумовлюють її здатність задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів.
Згідно з Положенням про поставки продукції (п. 39) та Положенням про поставки товарів (п. 32) продукція і товари мають відповідати за якістю стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості продукції або зразкам (еталонам). У договорі на поставку продукції потрібно зазначати посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію, за якими поставлятиметься продукція.
Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Це дає змогу своєчасно врахувати зрослі вимоги споживачів. Виготовлювач (постачальник) засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором.
З метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції проводиться обов'язкова (щодо певних видів продукції) або добровільна сертифікація. Продукцію, що імпортується та підлягає обов'язковій сертифікації на території України, має супроводжувати сертифікат, який підтверджує відповідність її обов'язковим вимогам нормативних документів.
У справі забезпечення належної якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування або зберігання, важливе місце належить гарантійним строкам. За ст. 250 ЦК УРСР гарантійний строк - це передбачений стандартом, технічними умовами або договором триваліший, порівняно із загальними строками якісної перевірки, строк для виявлення покупцем недоліків поставленої продукції. На вимогу покупця постачальник повинен безплатно виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її.
Дещо інше розуміння гарантійного строку випливає зі змісту ст. 677 ЦК України. Товари, які продавець зобов'язаний передати покупцеві, мають відповідати
умовам договору або певним обов'язковим вимогам у момент їх передачі покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не передбачений договором, і в межах розумного строку мають бути придатними для мети, з якою товари такого роду звичайно використовуються.
Коли договором або законом, іншими правовими актами передбачено надання продавцем гарантії якості товарів, продавець зобов'язаний передати покупцеві товари, що мають відповідати зазначеним вимогам протягом певного періоду часу, встановленого договором або законом чи іншими правовими актами (гарантійного строку). Гарантія якості товару поширюється і на всі комплектуючі вироби, якщо інше не передбачено договором.
Отже, якщо за ст. 250 ЦК УРСР гарантійний строк означає строк для встановлення покупцем у належному порядку недоліків у поставленій продукції з наступним пред'явленням до постачальника відповідних вимог, то за ст. 675 ЦК України він означає гарантування постачальником (продавцем) протягом певного часу відповідності товарів певним вимогам, зазначеним у договорі або нормативних документах. Слід зазначити, що і в юридичній літературі немає єдності думок щодо сутності гарантійного строку1. Мабуть, правильно було б розглядати гарантійний строк як строк дії гарантійного зобов'язання, яке є додатковим до основного зобов'язання поставки і зміст якого становлять права та обов'язки щодо гарантування постачальником протягом цього строку відповідності товарів певним вимогам і можливості виявлення у цей строк у товарах недоліків з наступним пред'явленням до постачальника претензійних вимог.
Відповідно до ст. 678 ЦК України гарантійний строк починає спливати з моменту передачі товарів покупцеві, якщо інше не передбачено договором. Якщо покупець позбавлений можливості використовувати товар, щодо якого договором встановлено гарантійний строк, за обставин, що залежать від продавця, гарантійний строк не спливає до усунення відповідних обставин продавцем. Якщо інше не передбачено договором, гарантійний строк подовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися через виявлені в ньому недоліки, за умови вчасного повідомлення продавця про ці недоліки товару. Гарантійний строк на комплектуючі вироби вважається рівним гарантійному строкові на основний виріб і починає спливати водночас з гарантійним строком на основний виріб. При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар, що відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає спливати заново.
За чинним законодавством про поставки, гарантійний строк на товари обчислюється з дня продажу виробу через роздрібну торговельну мережу, а на продукцію - з дня введення виробів в експлуатацію, але не пізніше 6 місяців для діючих і 9 місяців для тих підприємств, що будуються. На вироби, що їх використовують на підприємствах із сезонним характером робіт, і на запасні частини гарантійний строк встановлюється не більше року з дня надходження їх на підприємства, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.
Сторони можуть визначати гарантійні строки у договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть подовжувати вже встановлені гарантійні строки.
Луць В. В. Строки захисту цивільних прав. - Львів, 1993. - С. 4-21.
Відповідно до ст. 679 ЦК України законом, іншими правовими актами, стандартами або іншими обов'язковими правилами може бути визначений строк, по закінченні якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строки придатності).
Товар, на який встановлено строк придатності, продавець повинен передати покупцеві з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення строку придатності. Строк придатності визначається періодом часу, який обчислюється з дня виготовлення товару і протягом якого він придатний для використання, або терміном (датою), до настання якого товар придатний для використання.
Характеристика предмета договору поставки іноді пов'язана з визначенням комплектності продукції. Додержання умови про комплектність поставки має надзвичайно важливе значення у справі своєчасного і раціонального використання машин, устаткування, в освоєнні нових виробничих потужностей, бо поставлений без якихось складових частин агрегат осідає у споживача "мертвим" вантажем.
Продукція має поставлятися комплектне, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена цими документами, вона в разі потреби обумовлюється договором (ст. 251 ЦК УРСР, ст. 684 ЦК України).
До найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. В літературі та договірно-арбітражній практиці ці строки поділяють на загальні та і окремі (часткові). Загальний строк поставки збігається по суті зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі строки визначають поставку продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Питання про встановлення окремих строків поставки передане на розсуд сторін. Строки або періоди поставки (квартальні, місячні, декадні тощо) встановлюються в договорі з урахуванням безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва.
Відповідно до ст. 716 ЦК України у разі якщо сторонами передбачено протягом строку дії договору поставку товарів окремими партіями, але строки поставки окремих партій (періоди поставки) у ньому не визначено, то товари мають поставлятися рівномірними партіями помісячне, оскільки інше не випливає із закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Поряд із визначенням періодів поставки в договорі може бути встановлений графік поставки товарів (декадний, добовий, погодинний тощо). Дострокова поставка товарів може здійснюватися за згодою покупця. Товари, поставлені достроково і прийняті покупцем, зараховують у рахунок кількості товарів, які належать до поставки в наступному періоді.
Істотною умовою договору поставки є ціна. Від цін та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію, а також на тару й упаковку встановлюють у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен маркувати продукцію, яку він виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти знаки для товарів, зареєстровані у встановленому порядку. Щоб забезпечити схоронність продукції при пере-
везенні або зберіганні, її треба поставляти у належній тарі чи упаковці. Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами, технічними умовами або договором. Тара, пакувальні і в'язальні матеріали багаторазового використання, засоби пакетування, спеціалізовані контейнери підлягають поверненню постачальникові або здачі тарозбиральним організаціям. Крім розглянутих умов, у договорі можуть обумовлюватися порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Зміст договору поставки"
  1. Який зміст договору поставки?
    Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів. За договором поставки продавець (постачальник), що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), товари у власність покупця для використання його
  2. § 7. Виконання зобов'язань
    Виконання зобов 'язання - це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними. Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, принципи - закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах. У літературі називають
  3. § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
    Свого часу мала поширення теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших рис, він активно використовується у сфері підприємницької діяльності. З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарськіїй Договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише стосовно одного з
  4. § 4. Зміст (умови) договору
    Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найяскравіше відображаються в його змісті, котрим визначається й зміст самого правовідношення. Зміст договору - це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться
  5. § 1. Договір купівлі-продажу
    Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1-2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками -
  6. § 5. Поняття і система господарського законодавства
    Господарське законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю органами державної влади або місцевого самоврядування. Розглянувши це питання насамперед зазначимо, що нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах
  7. § 3. Класифікація господарських договорів
    Класифікація господарських договорів виражає їх систему залежно від підстави їх виникнення у ролі і встановленні господарських зв'язків, порядку укладання, становища сторін, тривалості застосування у сфері господарської діяльності тощо. Класифікуються вони за ознаками цивільно - правових договорів із врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством, тому їх поділ можна
  8. § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
    Термін «санкція» (лат. sanctio - непорушний закон, найсуворіша постанова)означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов'язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері
  9. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
    До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання
  10. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права - зобов'язальне право. Норми зобов'язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання