| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони та їх значення |
||
|
Важливе значення для характеристики об'єктивної сторони мають такі обставини, як спосіб вчинення злочину, а також місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину, так як воно завжди відбувається певним способом, в конкретному місці, обстановці, в певний час, з використанням конкретних знарядь і засобів, за допомогою певних прийомів, що впливають в різній мірі на характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину. Однак за своєю природою вони є факультативними, тобто необов'язковими елементами складів. У деяких же випадках законодавець вказує в диспозиції статей Особливої частини КК на один або декілька з перерахованих ознак, тоді вони стають обов'язковими ознаками складу злочину і впливають на кваліфікацію діяння. Так, полювання на території заповідника, заказника або в зоні екологічного лиха або в зоні надзвичайної екологічної ситуації визнається незаконною і тягне відповідальність згідно з п. "г" ч. 1 ст. 258 КК. У даному випадку одним з обов'язкових ознак незаконного полювання є місце її вчинення. Вплив перерахованих раніше ознак на кваліфікацію діяння може виразитися і у визнанні одного або декількох з них кваліфікуючими елементами. Так, застосування при розбої зброї чи предметів, використовуваних як зброї, визнається кваліфікованим видом розбою (п. "г" ч. 2 ст. 162 КК) і тягне більш суворе покарання. Відсутність у статті вказівки на дані ознаки означає, що вони на кваліфікацію не впливають. Однак це не означає, що вони байдужі з точки зору суспільної небезпеки діяння. Наприклад, вчинення хуліганських дій (ст. 213 КК) під час масових заворушень (п. "л" ст. 63) підвищує ступінь небезпеки таких дій, що обов'язково враховується судом при визначенні виду та розміру покарання. Найчастіше як конструктивного або кваліфікуючої ознаки виступає спосіб вчинення діяння. Під способом скоєння того чи іншого злочинного діяння мається на увазі застосування будь-яких прийомів, методів, використання засобів, певна послідовність дій і т.д. Саме тому, ймовірно, деякі вчені розглядають спосіб вчинення злочину не в параграфі про факультативних ознаках об'єктивної сторони, а при характеристиці дії, вважаючи, що "основну характеристику злочинної дії являє спосіб вчинення злочину", що вельми спірно. Про спосіб вчинення злочину не можна говорити тільки стосовно до злочинів, що здійснюються шляхом активних дій. Таку думку базується на суто фізичної стороні виконання злочинного діяння без урахування соціального змісту злочинної бездіяльності. Спосіб вчинення злочинів при бездіяльності має свої особливості. З урахуванням того, що бездіяльність - негативна форма поведінки особи, що полягає в тому, що особа не вчиняє дії, які вона повинна була і могла виконати, спосіб вчинення злочину при бездіяльності має специфічний зміст, вказуючи, які конкретні дії не здійснені і які при цьому використані сили і закономірності. Так, при халатності (ст. 293 КК), яка найчастіше здійснюється шляхом бездіяльності, законодавець прямо вказує на спосіб вчинення цього діяння - несумлінне чи недбале ставлення до служби, що в рівній мірі як дія, так і бездіяльність. Те ж можна сказати і про такий злочин, як ухилення від виконання обов'язків військової служби (ст. 339 КК). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в бездіяльності; способом ж скоєння цього злочину законодавець називає симуляцію хвороби, членоушкодження, підроблення документів та іншої обман. В якості обов'язкової ознаки складу злочину спосіб виступає в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у законі в якості одного з обов'язкових (ст. 158, 159 КК та ін.) або кваліфікуючих діяння ознак (п. "д" і "е" ч. 2 ст. 105 КК) складу злочину. Наприклад, законодавець говорить про таємне або відкритому розкраданні чужого майна; в цьому випадку спосіб розкрадання визначає кваліфікацію вчиненого діяння як крадіжка або грабіж. В іншому випадку в статті прямо говориться про побої чи інших насильницьких діях, завдали фізичного болю (ст. 116 КК); тут дією заподіюється фізичний біль, а способом є побої й інші насильницькі дії. Викладене свідчить про те, що роль способу вчинення злочину вельми різноманітна. У ряді випадків певний спосіб вчинення злочину є крімінообразующім ознакою. Так, доведення до самогубства тягне кримінальну відповідальність за ст. 110 КК лише за умови, якщо воно здійснювалося шляхом погроз, жорстокого поводження або систематичного приниження людської гідності потерпілого. Іноді спосіб вчинення злочину змінює характер суспільно небезпечного діяння, що дає законодавцю підставу для виділення самостійних видів злочинів, що розрізняються за способом їх вчинення (наприклад, крадіжка - ст. 158 КК, грабіж - ст. 160 КК, розбій - ст. 162 КК та інші види розкрадання). У тих випадках, коли спосіб вчинення злочину суттєво впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння, законодавець виділяє його в якості кваліфікуючої діяння ознаки. Пункти "б" і "в" ч. 2 ст. 111 КК передбачають суворе покарання за заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, якщо воно заподіювалося особливо жорстоким або загальнонебезпечним способом. Не будучи передбаченим у якості ознаки основного або кваліфікованого складу злочину, спосіб вчинення злочину має важливе значення для індивідуалізації покарання в межах санкції статті закону. Так, вчинення будь-якого злочину з особливою жорстокістю, садизмом, знущанням, а також муками для потерпілого є обставиною, що обтяжує покарання (п. "і" ст. 63 КК), що враховується судом при розгляді конкретної справи і впливає на обрання їм міри покарання. Кримінально-процесуальний закон зобов'язує правозастосовні органи встановлювати спосіб вчинення злочину при вчиненні будь-якого злочину. У доктрині кримінального права висловлюється думка про те, що чинне законодавство конструює в ряді випадків диспозиції Особливої частини залежно від способів вчинення злочину: 1) у диспозиції вказується єдиний спосіб вчинення конкретного злочину (наприклад, ч. 2 ст. 306 КК); 2) диспозиція містить точний перелік можливих способів скоєння злочину (наприклад, ч. 2 ст. 141 КК); 3) диспозиція містить приблизний перелік можливих способів скоєння злочину (наприклад, ч. 2 ст. 167 КК); 4) з диспозиції статті випливає, що злочин може бути скоєно будь-яким способом (наприклад, ст. 125 КК). Засоби і знаряддя вчинення злочину займають друге за значимістю місце після способу вчинення злочину. Засоби і знаряддя вчинення злочину є важливими елементами складів злочинів. Вони роблять помітний вплив на характер і ступінь суспільної небезпеки діянь. Засоби і знаряддя вчинення злочину - це методи дії (бездіяльності), одухотворені і неживі компоненти, використовуючи які винний впливає на об'єкт кримінально-правової охорони. Про засоби і знаряддях вчинення злочину законодавець говорить в Загальній частині КК при визначенні відповідальності за готування (ч. 1 ст. 30 КК) і при визначенні ознак пособництва (ч. 5 ст. 33 КК). Однак у Особливої частини КК використовується лише термін "засіб", який за змістом кримінально-правових норм обмолоту і зміст поняття "знаряддя" посягання. У літературі висловлювалася думка про те, що знаряддя є різновидом засобів вчинення злочину, що представляють собою предмети матеріального світу, що застосовуються для безпосереднього здійснення злочинного діяння. До засобів вчинення злочину належать наприклад, електрошок, газ, вогонь, радіація, епідемія, епізоотія і пр. Знаряддями вчинення злочину є насамперед і найчастіше зброя (ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 205 КК) та ін предмети, що використовуються як зброя (ч. 2 ст. 206 КК), транспортні засоби (ст. 264 КК) та ін Кримінально-правове значення засобів і знарядь вчинення злочину визначається в першу чергу тим, що вони включені в диспозиції деяких кримінально-правових норм в якості обов'язкових ознак і в цих випадках впливають на кваліфікацію діяння. Так, у ч. 3 ст. 327 КК передбачена відповідальність за використання підробленого документа. Підроблений документ в таких випадках є засобом вчинення злочину. Наявність специфічних засобів і знарядь утворює в ряді випадків кваліфікований склад злочину. Як кваліфікуючі ознаки складу злочину засоби і знаряддя передбачені, наприклад, у ч. 2 ст. 162 КК (розбій), ч. 2 ст. 205 КК (тероризм), ч. 2 ст. 206 КК (захоплення заручника), ч. 2 і 3 ст. 213 КК (хуліганство) та ін Знаряддя і засоби злочину виступають в якості факультативних ознак об'єктивної сторони, що впливають на ступінь суспільної небезпеки і обов'язково враховуються судом при визначенні покарання. Так, перешкоджання здійсненню права на свободу совісті та віросповідання (ст. 148 КК) може здійснюватися із застосуванням тих чи інших засобів чи знарядь. Проте їх використання в цих випадках не є ні обов'язковим, ні кваліфікуючою ознакою, але має бути оцінений судом при індивідуалізації покарання. Часто вибір способу жорстко детермінується засобами і знаряддями вчинення злочину. За матеріалами вивчення кримінальних справ особливості засобів і знарядь вплинули на вибір способу вчинення злочину в 43% випадків. Так, напад при бандитизмі (ст. 209 КК) є способом вчинення злочину, що обумовлено характером знарядь, які при цьому застосовуються (вогнепальна або холодна зброя). Знаряддя і засоби вчинення злочину необхідно відрізняти від предмета посягання. За своїм функціональним призначенням одна і та ж річ може бути предметом або знаряддям вчинення злочину. Так, зброя, будучи предметом злочину при контрабанді (ст. 188 КК) або розкраданні зброї (ст. 226 КК), виконує роль знаряддя при вбивстві, розбої, бандитизмі. Якщо річ використовується як інструмент впливу на об'єкт, то вона є знаряддям або засобом вчинення злочину. Але якщо ж річ грає "пасивну" роль і суспільно небезпечне діяння здійснюється лише у зв'язку або з приводу цієї речі, то вона повинна бути визнана предметом злочину. У юридичній літературі дуже часто область застосування засобів і знарядь вчинення злочину обмежують умисними злочинами, а в необережних діяннях вбачають не знаряддя і засоби вчинення злочину, а знаряддя і засоби суспільно небезпечної поведінки, що призвів до злочинних наслідків. Представляється, що застосування знарядь і засобів не слід обмежувати умисними злочинами. Кримінальна відповідальність передбачена і за необережне застосування знарядь і засобів, що обумовлено небездоганним поведінкою суб'єкта необережного злочину, який об'єктивно міг здійснити їх застосування таким чином, щоб не допустити настання шкідливих наслідків, однак такої можливості не реалізував. Засоби і знаряддя виконують різну роль у механізмі умисного і необережного злочину. Якщо при вчиненні умисного посягання вони свідомо спрямовані на заподіяння шкоди суспільним відносинам, то в механізмі необережного злочину засоби і знаряддя заподіюють шкоду відповідно до вмістом легковажності або недбалості. Наприклад, порушення правил безпеки на об'єктах атомної енергетики може призвести до мимовільного випромінювання і радіоактивного зараження навколишнього середовища (ст. 215 КК). Місце вчинення злочину - це описана в законі конкретна територія (сухопутна, водна або повітряна), на якій відбувається злочин. Місце вчинення злочину може впливати на кваліфікацію діяння, якщо воно включено законодавцем у кримінально-правову норму в якості обов'язкової ознаки конкретного складу злочину. Наприклад, порушення правил безпеки на вибухонебезпечних об'єктах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 217 КК). Про місця поховання йдеться в ст. 244 КК (наруга над тілами померлих), містах або міграційних шляхах до них - в ст. 256 КК (незаконне видобування водних тварин і рослин) і т.п. У деяких випадках особливості місця скоєння злочину, що впливають на ступінь небезпеки діяння, визнаються законодавцем кваліфікуючими ознаками. Так, одним з кваліфікуючих ознак забруднення вод законодавець називає вчинення цього злочину на території заповідника чи заказника, або в зоні екологічного лиха, або в зоні надзвичайної екологічної ситуації (ч. 2 ст. 250 КК). В інших випадках місце вчинення злочину є факультативним ознакою, що впливає на ступінь небезпеки діяння, що враховується судом при виборі виду і розміру покарання. При кваліфікації розкрадань або вимагання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229 КК) місце скоєння злочину байдуже. Однак розкрадання цих речовин або засобів, наприклад, з лікарні, підвищує ступінь небезпеки даного злочину, що і повинен буде врахувати суд при індивідуалізації покарання. Час вчинення злочину як певний часовий проміжок досить рідко згадується у чинному КК як обов'язкова ознака об'єктивної сторони. Так, у ст. 106 КК передбачена відповідальність за вбивство матір'ю новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів. У ст. 331 КК, що визначає поняття злочину проти військової служби, йдеться про ці злочини, скоєних у воєнний час (ч. 3). Відповідальність за насильницькі дії щодо начальника настає при вчиненні таких дій під час виконання ним обов'язків військової служби (ст. 334 КК). У деяких випадках час виступає в якості кваліфікуючої ознаки. Так, покарання за самовільне залишення частини або місця служби більш суворе залежно від терміну відсутності (ч. 3 та 4 ст. 337 КК). Як факультативний ознака об'єктивної сторони злочину час вчинення суспільно небезпечного діяння може впливати на ступінь небезпечності посягання, і тоді воно враховується при індивідуалізації покарання. Так, для кваліфікації крадіжки байдуже, в який час вона здійснена. Однак вчинення хуліганських дій під час проведення масових заходів підвищує ступінь небезпеки хуліганських проявів і має бути враховано при індивідуалізації покарання. Ще одним факультативним ознакою об'єктивної сторони є обстановка вчинення злочину, під якою розуміється сукупність взаємодіючих обставин, за наявності яких вчиняється злочин. У КК РРФСР 1960 р. обстановка згадувалася в ряді статей, головним чином, у главі про військових злочинах. Так, передбачалося суворіше покарання, якщо військове злочин відбувалося в бойовій обстановці. КК РФ 1996 р., виключивши з конкретних статей згадка про бойовій обстановці, зберіг цей термін лише в одній статті (ст. 331 КК), що визначає поняття і загальні умови відповідальності за злочини проти військової служби. У ч. 3 цієї статті говориться, що відповідальність за вказані злочини у воєнний час або в бойовій обстановці визначається законодавством РФ воєнного часу. У підручниках з кримінального права є посилання на конкретні статті при характеристиці розглянутого факультативного ознаки. Це ст. 356 (застосування заборонених засобів і методів ведення війни) і ст. 359 (найманство), а також ст. 254 (псування землі) і ст. 256 (незаконний видобуток водних тварин і рослин). Однак у перших двох випадках правильніше говорити про сукупність обстановки і часу скоєння злочину. У другому випадку законодавець називає заповідники, заказники, зони екологічного лиха і зони надзвичайної екологічної ситуації. Ці ознаки швидше за все характеризують місце скоєння злочину * (276). В інших випадках при характеристиці обстановки називають як приклад злочини проти особи в стані афекту (ст. 107, 108, 113, 114 КК) * (277). Однак у цих випадках законодавець має на увазі не стільки обстановку, скільки умови кримінальної відповідальності. Про умови йдеться і в ст. 19 КК (загальні умови кримінальної відповідальності), ст. 89 КК (умови життя і виховання неповнолітнього), ст. 176 КК (умови кредитування). У тлумачному словнику В.Даля обстановка визначається як "навколишні кого або що люди, предмети, випадковості:" * (278). Умова же визначається як "залежність чогось від якщо або буде" * (279). У деяких випадках законодавець вживає термін "умови" як синонім обстановки. Так, в п. "л" ст. 63 КК обтяжує покарання обставиною визнається вчинення злочину в умовах надзвичайного стану, стихійного чи іншого суспільного лиха, а одно при масових заворушеннях. Про визнання законодавцем обстановки як одного з обов'язкових ознак складу злочину свідчить вказівка в деяких статтях на публічний характер дій. Наприклад, публічна образа представника влади (ст. 319 КК), публічні заклики до розв'язування агресивної війни (ст. 354 КК) та ін Публічність в цих випадках означає присутність при вчиненні зазначених злочинів інших осіб, які не є співучасниками. У цих випадках обстановка вчинення злочину є що впливає на кваліфікацію обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. В інших випадках обстановка і умови вчинення злочину виступають в якості факультативних ознак і враховуються при індивідуалізації покарання. Розглянуті обставини відомі і зарубіжному кримінальному законодавству. Як і в КК РФ, ці обставини враховуються законодавцями в Особливої частини кримінальних кодексів і, отже, є ознаками складів відповідних злочинів. Так, насильницький спосіб посягання на особистість посилює відповідальність у переважній більшості КК зарубіжних країн. Так само враховуються й інші обставини. Наприклад, в КК Польщі передбачено відповідальність за злочини, вчинені "під час бойових дій:" (ст. 126), "на окупованій, зайнятої території" (ст. 125) і пр. У статтях Загальної частини КК зарубіжних країн ці обставини згадуються вкрай рідко. Так, в КК Голландії дається визначення відмички як знаряддя вчинення злочину (ст. 90), про конфіскацію предметів, які безпосередньо пов'язані із злочином, йдеться в _ 1 ст. 44 КК Польщі тощо |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони та їх значення" |
||
|
||