| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту |
||
|
Збільшуються з кожним роком інтенсивність і обсяг перевезень, а також число транспортних засобів висувають як одним із першочергових завдань забезпечення безпеки руху та експлуатації транспорту. Цей висновок підтверджується неблагополучної динамікою і збільшенням питомої ваги таких злочинів у загальній структурі злочинності. Так, в 1998 р. на території Російської Федерації було зареєстровано 116 040 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинули 14 841 і отримали поранення 127 182 людини, в тому числі постраждало 24,7 тис. дітей і підлітків у віці до 16 років * (706). Специфіка розглянутих злочинів, обусловившая виділення норм про відповідальність за них в самостійну главу, полягає в тому, що вони відбуваються за безпосередньої використанні або зіткненні з джерелами підвищеної небезпеки, при поводженні з якими потрібно точне і неухильне дотримання всіх правил, що забезпечують безпеку їх функціонування. У теорії кримінального права злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатацію транспорту, отримали найменування "транспортні". Однак розробники Кримінального кодексу 1996 прийшли до висновку, що така назва глави як би презюмирует наявність деякого злочинного компонента, властивого транспорту в процесі його функціонування. До того ж, як вважали деякі вчені, назва глави "Транспортні злочину" не відображає повною мірою специфіки цих злочинів і дає підстави відносити до цієї групи злочинів будь-які дії, так чи інакше пов'язані з транспортними засобами, приміром, угон транспортного засобу, використання службової автомашини в особистих, корисливих цілях. Тема гл. 27 "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспортних засобів" КК 1996 р. видається більш вдалим, оскільки розкриває зміст видового об'єкта, який визначає місце групи злочинів у системі Особливої частини Кодексу, а також показує їх специфіку і обмежує коло статей цієї глави тільки такими , які передбачають відповідальність саме за посягання на безпеку функціонування транспорту * (707). Злочини, пов'язані з числа транспортних, характеризуються певними загальними об'єктивними і суб'єктивними ознаками. Це, в першу чергу, видовий об'єкт даної групи злочинів - безпека руху та експлуатації будь-якого виду транспорту, як підсистема родового об'єкта розділу IX КК - громадської безпеки. Остання в широкому сенсі слова є родовим поняттям декількох груп суспільних відносин, посягання на які передбачені гл. 24-28 КК. З об'єктивної сторони злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту, полягають у порушенні встановлених правил і вимог, які забезпечують безпечне функціонування транспорту. Тому диспозиції статей, що містять відповідальність за аналізовані злочини, є бланкетними, тобто відсилають до інших законів чи іншим нормативним актам іншій галузі права. Так, бланкетная диспозиція ст. 264 КК відсилає до Правил дорожнього руху. Самі ці Правила в кримінальному законі не розшифровуються. Їх порушення за відсутності передбачених у ст. 264 КК наслідків є адміністративним правопорушенням. Переважна більшість транспортних злочинів може бути вчинено шляхом як дії, так і бездіяльності. Винятки становлять приведення в непридатність транспортних засобів або шляхів сполучення (ст. 267 КК), що може бути вчинено лише шляхом дії, і ненадання капітаном судна допомоги потерпілим (ст. 270 КК), що здійснюється шляхом бездіяльності. Склади більшості злочинів, які зазіхають на безпеку руху та експлуатації транспорту, сконструйовані законодавцем як матеріальні склади (виняток становлять ст. 270 і 271), що припускає наявність суспільно небезпечних наслідків. У всіх цих злочинах такими наслідками є заподіяння смерті, тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю особистості або, в деяких випадках, великої матеріальної шкоди. Порушення правил, що спричинили легкий шкода здоров'ю або незначний матеріальний збиток, розглядаються в адміністративному, дисциплінарному або цивільно-правовому порядку. Відповідальність за транспортний злочин можлива за умови, що настали наслідки знаходяться в причинному зв'язку з порушенням конкретного правила, що забезпечує безпечне функціонування транспорту. Тому питання про причинного зв'язку має обговорюватися після встановлення факту порушення відповідних правил, що забезпечують безпечний рух та експлуатацію транспорту, і з'ясування обсягу та характеру шкідливих наслідків, які часто є результатом складної взаємодії ряду причин і умов. Такими можуть бути неправомірні дії (бездіяльність) водіїв інших транспортних засобів; необережна поведінка інших учасників руху, особливості дороги і погоди; технічний стан транспортних засобів, засобів сигналізації і т.д. Якщо шкідливі наслідки є результатом спільних дій кількох осіб, то і ці особи можуть притягуватися до відповідальності за різними статтями Кримінального кодексу за наявності в їх діях (бездіяльності) ознак конкретного складу злочину. Можна виділити кілька етапів розвитку причинного зв'язку при здійсненні розглянутих злочинів: 1) внаслідок порушення правил, що забезпечують безпеку функціонування транспорту, з'являється абстрактна можливість настання шкідливих наслідків; 2) створюється аварійна ситуація, однак суб'єкт, прийнявши запобіжні заходи, ще може запобігти ці наслідки; 3) техніка повністю виходить з-під контролю суб'єкта і залежить лише від ситуації ; 4) заподіяння шкоди стає неминучим. При бездіяльності причинний зв'язок у транспортних злочинах характеризується деякими особливостями: а) на суб'єкта покладено обов'язок виконання певних правил; б) суб'єкт мав можливість виконати ці правила; в) виконання правил запобігло б наступ шкідливих наслідків; г) суб'єкт не виконує правил обережності * (708). З суб'єктивної сторони всі злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту (за винятком злочинів, передбачених ст. 265, 267, 270 і 271 КК), є необережними, що спеціально підкреслено законодавцем вказівкою на необережне заподіяння наслідків, перелічених у диспозиції відповідних статей. Необережна вина при цьому може бути у вигляді як легковажності, так і недбалості (ст. 25, 26 КК). Суб'єктом злочинів може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Виняток становить ст. 267 КК. Однак у більшості статей законодавець передбачає деякі спеціальні ознаки, що дає підставу говорити про спеціальний суб'єкт ряду складів транспортних злочинів (наприклад, ст. 263, 264, 266 КК та ін.) Отже, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (транспортні злочину) - це передбачені Кримінальним кодексом суспільно небезпечні діяння (дії або бездіяльність), що посягають на безпечне функціонування транспорту, внаслідок чого наступають зазначені в законі наслідки . Зазіхання на безпечне функціонування транспорту при відсутності зазначених у кримінальному законі наслідків можуть тягти за собою адміністративну, дисциплінарну або матеріальну відповідальність. Наприклад, порушення Правил дорожнього руху, що призвело з необережності заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю, тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 264 КК. Порушення ж цих правил, що не спричинило зазначених наслідків або спричинило заподіяння легкої шкоди здоров'ю, а одно матеріальний збиток, визнається адміністративним правопорушенням. Як вже зазначалося, гл. 27 КК містить 9 статей. Злочини, відповідальність за які передбачена в цих статтях, у навчальній літературі прийнято поділяти на дві групи: злочини, безпосередньо пов'язані з порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що передбачає безпосередньо їх водіння та експлуатацію; та інші злочини у сфері функціонування транспорту * (709). До злочинів першої групи відносяться: 1) порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, повітряного і водного транспорту (ст. 263 КК); 2) порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів (ст. 264 КК); 3) залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 265 КК); 4) порушення правил міжнародних польотів (ст. 271 КК). Злочини другої групи становлять: 1) недоброякісний ремонт транспортних засобів та випуск їх в експлуатацію з технічними несправностями (ст. 266 КК) * (710), 2) приведення в непридатність транспортних засобів або шляхів сполучення (ст. 267 КК); 3) порушення правил, що забезпечують безпечну роботу транспорту (ст. 268 КК) * (711) 4) порушення правил безпеки при будівництві, експлуатації або ремонті магістральних трубопроводів (ст. 269 КК); ненадання капітаном судна допомоги потерпілим лихо (ст. 270 КК) * (712). Виділення норм про транспортні злочини в самостійну главу, уточнення об'єктивних ознак цих норм і певна їх уніфікація є безперечною гідністю Кримінального кодексу 1996 Однак щодо системи норм про відповідальності за злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту, в доктрині кримінального права робилися деякі зауваження. Так, зазначалося, що залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 265 КК), а також ненадання капітаном судна допомоги потерпілим (ст. 270 КК) не зазіхають на безпеку руху та експлуатації транспорту, отже, зазіхають на інший об'єкт, а саме - особистість. Порушення правил міжнародних польотів також не зазіхає на безпеку руху та експлуатації повітряного транспорту, так як такі зазіхання передбачені спеціальною нормою - ст. 263 КК. Нарешті, включення в розглянуту главу ст. 269 КК (порушення правил безпеки при будівництві, експлуатації та ремонті магістральних трубопроводів носить в деякому роді умовний характер * (713). Наведене вище думку в певній мірі обгрунтоване. Однак детальний аналіз цих положень більш доцільний при розгляді згаданих конкретних складів. Разом з тим система злочинів, що посягають на безпеку руху і експлуатації транспортних засобів, могла б бути доповнена статтями про діяння, також зазіхають на безпеку руху і експлуатації транспортних засобів. Наприклад, відповідальність осіб, що відповідають за стан доріг у випадках, коли їх незадовільний стан призвело до тяжких наслідків * (714). Так, у Кримінальному кодексі Узбекистану є стаття, що охороняє дороги від різного роду пошкоджень і незадовільного стану: "Порушення правил користування автомобільними дорогами та їх охорони, тобто прокладка, ремонт без відповідного дозволу підземних або наземних комунікацій на автомобільних дорогах і в смузі їх відведення, недотримання встановлених умов і термінів виконання цих робіт, самоправне зведення шляхів, огорож, шлагбаумів або інших споруд, складування на дорогах матеріалів та інших предметів, руйнування дорожнього полотна, що спричинили: "(ст. 269). Аналогічна стаття міститься також у Кодексі Киргизстану (ст. 287). У ст. 382 КК Іспанії передбачена відповідальність за установку на дорозі несподіваної перешкоди, розлив слизьких або легкозаймистих речовин, переміщення або пошкодження дорожніх знаків і пр. Встановлення відповідальності за незадовільний стан доріг представляється необхідним, бо кількість дорожньо-транспортних пригод внаслідок незадовільних дорожніх умов склало в 1998 р. 11,2% * (715). Відповідальність за посягання на безпеку руху та експлуатації транспорту передбачено кримінальними кодексами більшості зарубіжних країн. В одних країнах статті про відповідальність за транспортні злочину сконцентровані в окремих розділах (наприклад, в кодексах: Польщі - гол. XXI "Злочини проти безпеки руху", Іспанії - гол. IV "Про злочини проти безпеки на транспорті", Узбекистану - гол. VIII "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту "); в інших - включені в систему злочинів, що посягають на громадську безпеку (так у Кодексі ФРН вони поміщені в розд. 28" загальнонебезпечним злочинні діяння "), по-третє - регулюються самостійним законодавчим актом (наприклад, у Франції) * (716). У кримінальних кодексах ряду зарубіжних країн до числа транспортних злочинів віднесені і такі, які російським законодавцем були або декриміналізовані, або поміщені в інші глави. Так у ст . 219 КК Таджикистану та ст. 301 Казахстану встановлено відповідальність за самовільну без потреби зупинку поїзда стоп-краном, шляхом роз'єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це спричинило тяжкі наслідки. Самовільна без потреби зупинка поїзда тягне в даний час в Російській Федерації адміністративну відповідальність * (717). У законодавстві деяких країн самовільна зупинка поїзда розглядається в рамках загальних складів злочинів, що полягають у порушенні руху залізничного транспорту (ст. 238 КК Швейцарії) або у створенні небезпеки катастрофи, яка загрожує життю, здоров'ю багатьох людей або майну (_ 1 ст. 173 КК Польщі) та ін В окремих країнах до числа транспортних злочинів відносяться і такі склади, які в доктрині кримінального права раніше традиційно розглядалися як транспортні. Так, в гол. XVIII "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту" Кодексом Узбекистану передбачена відповідальність за "угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна" (ст. 264) і "угон транспортного засобу" (ст. 267). Однак у більшості країн дане діяння віднесено до злочинів проти громадської безпеки. Наприклад, _ 1 ст. 166 КК Польщі (хто, застосовуючи обман або насильство до особи або загрозу безпосереднього застосування такого насильства, бере під свій контроль водне або повітряне судно), _ 316с (напад на повітряний або річковий транспорт) КК ФРН та ін Кримінальний кодекс РФ, виключаючи викрадення транспортних засобів (незалежно від їх виду) з числа злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту, відніс викрадення (за формулюванням Кодексу - заволодіння) автомобіля чи іншого транспортного засобу до числа злочинів проти власності (ст. 166) , а викрадення судна повітряного або водного транспорту або залізничного рухомого складу (ст. 211) до числа злочинів проти громадської безпеки. Таке вирішення питання законодавцем і теоретично і практично виправдано, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки цих діянь, а також специфіку об'єкта, на який вони зазіхають * (718). _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту" |
||
|
||