| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 100. Відшкодування витрат на оплату послуг представника |
||
|
2. Оплата послуг представника становить найбільш значну частину всіх судових витрат, як правило, набагато перевищує всі інші витрати, разом узяті. Встановлення розміру та порядку оплати послуг представника відноситься до сфери розсуду довірителя і повіреного і визначається договором. Суд не вправі втручатися в цю сферу, однак може обмежити стягуваної у відшкодування відповідних витрат суму, якщо визнає її надмірної з урахуванням конкретних обставин, використовуючи як критерій розумність понесених витрат. Нерозумними можуть бути полічені значні витрати, не виправдані цінністю підлягає захисту права чи несложностью справи. В силу п. 3 ст. 10 ГК розумність дій і сумлінність учасників цивільних правовідносин передбачається. Висновки суду про надмірність (нерозумності) винагороди представника мають бути мотивовані. Якщо вартість послуг представника визначена договором, суд не вправі довільно зменшувати стягуються у відшкодування відповідних витрат суми, тим більше якщо інша сторона не заявляє заперечень, не представляє доказів надмірності понесених витрат. Якщо договір не містить умови про розмір винагороди представника, стягнення проводиться за цінами, які зазвичай стягуються при порівнянних обставинах за аналогічні послуги (п. 3 ст. 424 ЦК). Для стягнення витрат з оплати послуг представника не обов'язково, щоб відповідні суми фактично вже були виплачені представнику на момент винесення судового акту. На практиці значна частина винагороди виплачується представнику після успішного завершення справи. Витрати, які особа повинна буде зробити для відновлення порушеного права, як і зроблені витрати, за своєю правовою природою нічим не відрізняються: і ті й інші належать до реального збитку (п. 2 ст. 15 ГК). Розмір винагороди представника залежить від тривалості та складності справи, кваліфікації та досвіду представника. На практиці винагорода представника, як правило, складається з двох частин - це погодинна оплата виходячи з узгодженої сторонами погодинної ставки і гонорар в разі успішного завершення справи. Як правило, адвокат виступає в якості представника довірителя в судах на підставі договору доручення. Отже, відносини адвоката та акредитуючої в судовому процесі особи регулюються в тому числі і нормами гл. 49 ГК про договір доручення, що має значення і для визначення норм про оплату відповідної діяльності представника. Договір доручення може бути оплатним і безоплатним, обов'язок сплати винагороди повіреному настає лише в разі, якщо це передбачено законом або договором (п. 1 ст. 972 ЦК). Винагорода повіреного виплачується, якщо довіритель виконав доручення. Винагорода повіреного може бути обумовлено досягненням юридично значущого для довірителя результату, виникнення у нього певних прав або їх перетворення, звільнення від обов'язку і т.п. (Укладення угоди, мирової угоди, затвердженої судом, визнання позову довірителя і т.д.). Його розмір відповідно може залежати не стільки від зусиль довірителя, скільки від цінності блага, яке придбав довіритель в результаті зусиль повіреного. Успішне для довірителя завершення судової справи відноситься до таких благ, відповідно виплата винагороди повіреному (адвокату) залежно від результату судового процесу не суперечить гл. 49 ЦК та відповідної прийнятій практиці. Відшкодування витрат на оплату послуг представників юридичних осіб, які є працівниками юридичної особи (наприклад, юрисконсульта), не проводиться, оскільки йому виплачується заробітна плата - незалежно від того, здійснювалось представництво або ні. 3. Слід враховувати, що в питанні про необхідність і розумності витрат на оплату послуг представника Європейський Суд з прав людини в цілому дотримується більш ліберальних підходів, ніж це поки має місце у вітчизняній судовій практиці. Дуже показові в цьому плані підходи Європейського Суду до відшкодування відповідних витрат, викладені в його рішенні по справі "Санді таймс" проти Сполученого Королівства * (151). Так, Суд визнав, що "якщо найманий службовець, приділяючи певний час конкретній судовій справі, робить роботу, яка в іншому випадку могла бути виконана незалежними юристами, то розумно розглядати певну частину його оплати, яка є винагородою за таку роботу, як додаткових витрат наймача ". Також Суд не робить відмінностей між витратами, що відносяться до успішних скаргами і програною. "В обов'язки юриста входить максимально глибоке і ретельне ведення справи свого клієнта. При такому підході ніколи не можна з упевненістю передбачити значення, яке може мати для суду та чи інша скарга, якщо, звичайно, вона не є очевидно марною або позбавленої юридичної сили". У питанні доведення обставин, що впливають на відшкодування витрат з оплати послуг адвокатів, Європейський Суд зазвичай виходить з того, що якщо справа велася через представника, то передбачається, що у сторони у зв'язку з цим виникли певні витрати ; їх необхідність, як і розмір пропонованих до відшкодування сум у відсутність обгрунтованих заперечень іншої сторони, як правило, не ставиться під сумнів. 4. Відповідно до ч. 5 ст. 198 ЦПК у резолютивній частині рішення має міститися вказівка на розподіл судових витрат. На відміну від інших судових витрат, питання про розподіл яких суд зобов'язаний вирішити самостійно при винесенні рішення, відшкодування витрат на оплату послуг представника присуджується тільки за письмовим клопотанням сторони. Це пов'язано з тим, що договори доручення, якими, як правило, оформляються відносини, пов'язані з судовим представництвом, мають довірчий характер і не підлягають розголошенню без згоди уклали його осіб. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 100. Відшкодування витрат на оплату послуг представника " |
||
|
||