| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Тема 6.3. Цивільно-правова відповідальність |
||
|
Спори, що виникають у зв'язку з вимогою укладення окремого договору найму, вирішуються в судовому порядку (ст. 52, 86 Житлового кодексу УРСР). У кінцевому рахунку суд може спонукати наймача змінити договір найму житлового приміщення на вимогу члена сім'ї наймача, але така міра примусу не є цивільно-правовою відповідальністю. Володіючи деякими, в тому числі і вказаними вище, загальними рисами юридичної відповідальності, цивільно-правова відповідальність має і свої, тільки їй притаманні особливості. Ці особливості визначаються предметом, методом та принципами цивільно-правового регулювання певної групи суспільних відносин. Значення цивільно-правової відповідальності проявляється у виконуваних нею функціях. Так як основним елементом предмета цивільно-правового регулювання виступають майнові відносини, то цивільно-правова відповідальність, по-перше, надає майнове вплив на правопорушника. Заходи кримінально-правової відповідальності надають вплив безпосередньо на особистість правопорушника. По-друге, цивільно-правова відповідальність забезпечує відновлення майнової сфери уповноваженої (потерпілого) особи. Регульовані цивільним правом майнові відносини носять еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер, тому цивільно-правової відповідальності теж притаманний еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер. Звідси випливає, що особа, яка не виконала або виконала неналежним чином зобов'язання або заподіяло шкоду іншій особі, має повністю відшкодувати останньому заподіяну шкоду. По-третє, за допомогою відповідальності ліквідуються ті невигідні майнові наслідки, які настали у уповноваженої особи в результаті порушення обов'язки контрагентом. Ця обставина певною мірою визначає і межі цивільно-правової відповідальності, які складаються у відповідності розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди або збитків. Це загальне правило знає і окремі винятки, в силу яких розмір відповідальності може бути встановлений законом вище певної межі або нижче його. По-четверте, цивільно-правова відповідальність має істотне попереджувальне і виховний вплив. Покладаючи на несправного контрагента заходи цивільно-правової відповідальності, законодавець таким чином спонукає його до своєчасного і добросовісного виконання обов'язків. Рівним чином зобов'язуючи заподіювача шкоди повністю відшкодувати (загладити) заподіяну потерпілому шкоду, законодавець попереджає заподіювача шкоди про неприпустимість заподіяння її. Зазначене попередження виконує і виховну роль. Основні види цивільно-правової відповідальності. Цивільному праву відомі різні види відповідальності. Різноманіття цих видів залежить від ряду обставин: суб'єктного складу цивільного правовідносини, характеру правопорушення і т.д. Договірна та позадоговірна відповідальність. Під договірною відповідальністю розуміється покладання невигідних майнових наслідків на боржника перед кредитором за зобов'язанням, яке з'явилося з договору або інших правомірних підстав, що наступили у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Специфіка цієї відповідальності полягає в наступному: по-перше, до її настання суб'єкти пов'язані між собою конкретним цивільно-правовими зобов'язанням, наприклад, договором купівлі-продажу, поставки, перевезення тощо, по-друге, дане зобов'язання виникло з укладання між сторонами договору або випливає з інших правомірних підстав, наприклад, з планових актів при поставці продукції на експорт, по-третє, підставою настання відповідальності виступає факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Внедоговорную визнається відповідальність, настала у зв'язку з вчиненням протиправних дій однією особою (правопорушником) стосовно іншій особі (потерпілому), в результаті яких у потерпілого виник шкоду. Наприклад, при заподіянні шкоди особистості або майну злочинним поведінкою, діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих, і т.п. Особливості цього виду цивільно-правової відповідальності полягають у тому, що: по-перше, до заподіяння шкоди між заподіювача та потерпілим не існувало цивільно-правового зобов'язання, по-друге, підставою виникнення такого зобов'язання є протиправне винна дію заподіювача шкоди, по-третє, зобов'язальнеправовідносини виникає тут в результаті порушення абсолютних прав потерпілого (знищення речі, заподіяння шкоди здоров'ю і т.д.). Звідси можна зробити висновок, згідно з яким позадоговірна відповідальність покладається на будь-якого порушника абсолютного права і по своїй суті може регулюватися тільки законом, по-четверте, для настання такої відповідальності необхідно, щоб потерпілий зазнав реальний збиток. Співвідношення договірної та позадоговірної відповідальності. Договірна відповідальність виникає при порушенні конкретного обов'язку боржника у відносному цивільному правовідношенні, тому така відповідальність регулюється крім загальних положень про цивільно-правової відповідальності та нормами закону, що регулює саме порушене зобов'язання. Наприклад, якщо за договором оренди (майнового найму) наймач повертає річ в пошкодженому стані, то до нього застосовуються ст. 15, 393, 401, 606, 612, 615, 616, 622 ГК РФ. На відміну від цього у разі заподіяння шкоди порушується абсолютне право. Шкода заподіюється майну, отже, порушується право власності потерпілого. Якщо заподіюється каліцтво громадянину - порушується право на життя і тілесну недоторканність. У таких випадках вимога про відшкодування шкоди покладається нема за порушення відносного правовідносини, якого до заподіяння шкоди і не існувало, а за факт заподіяння шкоди (делікту). Позадоговірна відповідальність називається ще деліктної відповідальністю. Специфіка внедоговорной (деліктної) відповідальності в тому і полягає, що вона настає як наслідок порушення абсолютного правовідносини. Договірна відповідальність виражається як у формі відшкодування збитків, так і у формі неустойки, штрафу, пені і т.д. Позадоговірна (деліктна) відповідальність виступає тільки у формі відшкодування заподіяної шкоди в натурі, тобто шляхом відновлення порушеного стану в колишнє положення або шляхом компенсації завданих збитків. При порушенні договірних зобов'язань враховується всяка вина кредитора (ст. 404 ГК РФ), тоді як у зобов'язаннях із заподіяння шкоди враховуються лише груба необережність і умисел потерпілого (кредитора). Вина потерпілого у формі простої необережності не робить впливу на відповідальність заподіювача шкоди (ст. 1083 ЦК РФ). Долевая і солідарна відповідальність. Правила про пайовий відповідальності застосовуються лише тоді, коли є множинність осіб на стороні боржника (заподіювача шкоди). Пайовий визнається така відповідальність, яка покладається на кожного з боржників у певній частці, встановленої законом або договором. Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими остільки, оскільки із закону, інших правових актів або умов зобов'язання не випливає інше (ст. 321 ГК РФ). Солідарної визнається відповідальність двох і більше осіб (содолжников або сопрічінітелей шкоди), кожне з яких відповідає перед кредитором у повному обсязі. Право вибору суб'єкта та обсягу відповідальності належить кредитору. Солідарна відповідальність не передбачається і має місце лише у випадках, передбачених законом або договором. Так, відповідно до ст. 322 ГК РФ солідарна обов'язок або солідарна вимога виникають при неподільності предмета зобов'язання, а відповідно до ст. 1080 ЦК РФ особи, які спільно заподіяли шкоду, відповідають солідарно. При солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і частково. Якщо кредитор не отримав повного задоволення від одного з солідарних боржників, то він має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не буде виконано повністю (ст. 323 ГК РФ). Основна і додаткова (субсидіарна) відповідальність. Основний визнається відповідальність боржника або заподіювача шкоди, що виникає на основі спільних розпоряджень норм права. За загальним правилом, особа, що заподіяла шкоду, саме зобов'язане повністю відшкодувати його. У деяких строго встановлених законом випадках в інтересах найбільш повного захисту прав потерпілого встановлюється поряд з основною також додаткова відповідальність. Вона має місце, коли мова йде про відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітніми дітьми у віці від 14 до 18 років. Цивільне законодавство виходить з того, що неповнолітні громадяни віком від 14 до 18 років самостійно несуть відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам. Однак у тих випадках, коли у таких неповнолітніх немає свого майна або заробітку, достатніх для відшкодування заподіяної шкоди, шкода має бути відшкодована в відсутньої частини їх батьками або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Якщо дитина, заподіяв шкоду, досягне повноліття або у нього з'явиться майно або заробіток, достатні для відшкодування шкоди, то обов'язок додаткової (субсидіарної) відповідальності батьків або піклувальників відпадає. Відповідальність у порядку регресу. Регрес означає рух назад, назад. Тому регресну вимогу може називатися ще зворотним вимогою. Відповідальність у порядку регресу має місце тоді, коли законом допускається відповідальність однієї особи за діяльність іншого. Відповідно цивільним законодавством організації несуть відповідальність за шкоду, заподіяну з вини їх працівників при виконанні ними трудових (службових) обов'язків. Якщо працівник допустив винне протиправне діяння, що призвело наступ шкоди або збитків, які за нього понесло підприємство, він має право регресу до дійсного винуватця. Сенс відповідальності в порядку регресу полягає в тому, що вона забезпечує перекладення несприятливих наслідків на дійсних винуватців. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності. У юридичній літературі поняття «підстава» і «умови» відповідальності нерідко змішуються і вживаються як тотожні, Тим часом це не одне і те ж. Підстава - це те, що породжує будь-яке явище, лежить в його основі. Підставою відповідальності, наприклад у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, виступає правопорушення, тобто дія (або бездіяльність), що порушує вимогу закону. Умови - ознаки, які характеризують підставу. Ці ознаки вказані в законі. Тому їх іноді ще визначають як нормативні вимоги (елементи підстави), за відсутності яких не може виникнути або піддатися зміні відповідна підстава. Так, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди до цих елементів (умовам) належать: а) протиправну поведінку заподіювача шкоди; б) наявність шкоди або збитків; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і наступними шкідливими наслідками; г) вина правопорушника. Ці умови визнаються загальними (типовими). Вони повинні бути в наявності при будь-якому цивільному правопорушення. Крім загальних (типових умов) є ще спеціальні умови відповідальності, які властиві тому чи іншому конкретному правопорушенню, передбачені спеціальним законом і застосовуються лише у випадках, їм вказаних. Такі, наприклад, випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, власник якого відповідає і за відсутності провини (п. 1 ст. 1079 ГК РФ). Сукупність загальних, типових умов, наявність яких необхідна для покладання відповідальності на правопорушника, і тих спеціальних, що притаманні конкретному правопорушенню, називають складом цивільного правопорушення. Для з'ясування сутності поняття «склад цивільного правопорушення» необхідно дати аналіз його загальних (типових) умов. Протиправність як умова цивільно-правової відповідальності. Протиправним визнається поведінка (дія або бездіяльність) суб'єкта, що порушує норми цивільного об'єктивного і суб'єктивного права уповноваженої особи (кредитора, потерпілого), а також поведінка, хоча і не порушує норм цивільного права, але суперечить правопорядку, загальним засадам і змісту цивільного законодавства. З наведеного визначення випливає, що: по-перше, оскільки цивільне право містить диспозитивні норми, то порушення прав і обов'язків, узгоджених сторонами в договорі, теж, з точки зору цивільного права, протиправно, по-друге, так як в умовах ринкової економіки з'являються відносини, законом не врегульовані, то оцінка правомірності чи неправомірності поведінки суб'єктів по відношенню до них залежить від їх відповідності правопорядку, загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Необхідно також мати на увазі, що за певних обставин сам закон управомочивает особа порушити ті чи інші розпорядження, виключаючи тим самим протиправність такого порушення. До числа обставин, що виключають протиправність, в цивільному праві можуть бути віднесені: заподіяння шкоди в стані необхідної оборони (ст. 1066 ЦК РФ), крайньої необхідності (ст. 1067 ЦК РФ), а також уповноваженої на заподіяння шкоди в силу заснованого на законі права розпорядження компетентного органу або згоди самого потерпілого. Шкода (збитки) як умова цивільно-правової відповідальності. Під шкодою в цивільному праві розуміється всяке применшення особистого немайнового або майнового блага. Цивільне законодавство розрізняє шкоду майнову і моральну. Майнова шкода тому й називається таким, що він завжди пов'язаний з майновими втратами для потерпілого і проявляється у вигляді зменшення вартості пошкодженої речі, втрати або пошкодження майна або заробітку і т.п. Моральна шкода може як спричинити за собою матеріальні втрати, так і не спричинити таких. Моральна шкода викликають фізичні або моральні страждання потерпілого. Він може бути відшкодована в належній формі, якщо заподіяно громадянинові діями, що порушують його особисті немайнові права або посягають на належні громадянину інші нематеріальні блага, а також в інших випадках, передбачених законом. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від: а) ступеня вини порушника, б) фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій завдано шкоду, в) інших заслуговують уваги обставин (ст. 151 ГК РФ). Шкода, як правило, відшкодовується в натурі. Відшкодування шкоди в натурі означає, що його причинитель повинен відновити пошкоджену річ або надати потерпілому річ такого ж роду і якості і т.п. Проте відшкодування шкоди в натурі не завжди можливо. Неможливо, наприклад, відновити розбиту унікальну вазу, вироблену в тринадцятому столітті і не існуючу зараз в реальній дійсності. Неможливо відновити здоров'я людини при заподіянні йому каліцтва та визнання його інвалідом. У таких випадках заподіяну шкоду загладжується у формі відшкодування збитків шляхом виплати грошових сум, складових вартість пошкодженої речі, втраченого заробітку, витрат на лікування тощо Згідно п. 2 ст. 15 ГК РФ під збитками розуміються витрати, які особа, чиє право порушене (кредитор), зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна (реальний збиток), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б при звичайних умовах цивільного обороту, якби його право не було порушене (упущена вигода). Витрати, зроблені кредитором. Суттєвою ознакою витрат як виду збитків є їх вимушеність. Так, витрати покупця щодо усунення недоліків купленої речі, із зберігання продукції, яка внаслідок недоброякісності підлягає поверненню продавцю, витрати, зроблені для запобігання ще більшого збитку, мають вимушений характер. Представляється, що відшкодуванню підлягають не всякі, а лише нормально необхідні в даних конкретних умовах витрати. Такими їх визнають юрисдикційні органи виходячи з конкретних обставин справи. Втрата або пошкодження майна кредитора («реальний» або «позитивний» збиток). Утретє належить кредитору майна означає як фізичну загибель речей, так і вибуття їх з його господарської сфери. В останньому випадку річ продовжує існувати, але особа позбавляється можливості знову отримати її в своє володіння. Пошкодження майна передбачає виникнення дефектів, у зв'язку з якими зменшується його цінність. Наприклад, зменшення цінності багажу, зіпсованого при транспортуванні або зберіганні вантажу, і т.п. При визначенні збитків, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, беруться до уваги ціни, що існували в тому місці, де зобов'язання має бути виконане, в день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вона добровільно удовле творить не було, - в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, існуючі на день винесення рішення. Неотримані кредитором доходи (упущена вигода). Під доходами кредитора розуміються зазвичай грошові суми або інші цінності, які до нього надходять. У цьому сенсі мова може йти, наприклад, про втрату заробітку потерпілим каліцтво громадянином або неотриманні організацією (підприємством) запланованого прибутку в результаті неналежної поведінки її контрагента. У сучасних умовах ринкової економіки неотримання «запланованої» прибули підприємцем не може визначатися довільно. До неї може бути віднесена лише та, яка могла б бути отримана на законній підставі і за звичайних умов нормального цивільного обороту. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і наступними шкідливими наслідками. Причинний зв'язок являє собою об'єктивно існуючу необхідний зв'язок між явищами, при якій одне явище (причина) в силу об'єктивних законів матеріального світу передує іншому (наслідку) і породжує його. Причинний зв'язок - категорія філософська. Для цивільно-правової науки і практики вона має значення тільки при застосуванні заходів відповідальності до правопорушника, неправомірне поведінка якого призвело до заподіяння шкоди. У цивільному праві прийнято розрізняти прямі і непрямі причинні зв'язки. Прямий вважається така зв'язок, в якій причина і результат пов'язані безпосередньо, тобто слідом за заподіює фактором настає і даний результат. Наприклад, спортивна споруда руйнується через поганої якості зварювання вузлів підрядником. Пряма причина найчастіше і юридично значима. Вона може бути і єдиною, але замикає ланцюг причин і тому набуває, за інших равнодействующих причини, додаткову силу безпосередньо діючою. Непрямої вважається така зв'язок, яка потенційно в прихованому вигляді вже є, але в момент настання шкідливих наслідків проявляється не безпосередньо, а опосередковано. Наприклад, недбале зберігання паливно-мастильних матеріалів поблизу від залізниці - непряма причина пожежі. Пряма причина - іскра від електровоза, від якої сталося займання зазначених пально-мастильних матеріалів. Непряма причина юридично значима, коли вона має переважне значення серед інших причин. Конкретну міру впливу різних причин, їх значущість допомагають виявити практика, досвід, пізнання, експертиза, проведення експерименту і т.п. Вина правопорушника як умова цивільно-правової відповідальності. Вина є психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (тобто дії або бездіяльності) і до його результату, засноване на можливості передбачення і запобігання наслідків цього поводження. Цивільний закон не дає визначення поняття вини, а лише вказує на її наявність. Так, п. 1 ст. 401 ЦК України містить правило, згідно з яким особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе відповідальність за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності. Зі сказаного випливає, що вина є суб'єктивне умова відповідальності, так як вона виражає ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Протиправність поведінки заподіювача шкоди, шкода і заподіяна зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і наступними шкідливими наслідками - об'єктивні умови цивільно-правової відповідальності. У цивільному праві розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Умисел має місце тоді, коли особа передбачає протиправний характер своєї поведінки і можливість настання негативних наслідків, але бажає або свідомо допускає і не запобігає їх настання. Якщо в кримінальному законодавстві вчинення злочину з прямим або непрямим умислом може впливати на міру кримінального покарання, то в цивільному законодавстві подібне розмежування не робить впливу на обсяг возмещаемого шкоди, так як цивільне законодавство виходить з принципу повного відшкодування шкоди безвідносно до того, з яким наміром він заподіяна. Необережність має місце тоді, коли особа хоча і не передбачала несприятливих наслідків своєї протиправної поведінки, але за обставинами справи могла і повинна була їх передбачити і запобігти. Необережність у цивільному праві підрозділяється на два види: грубу і просту. Грубу необережність допускає той, хто не вживає елементарних заходів щодо забезпечення можливості виконання зобов'язання, запобігання збитків або не передбачає настання результату, ймовірність виникнення якого очевидна. Просту необережність допускає той, хто не виявляє достатньої уважності. Облік відмінності у формах провини, а також у видах необережності має велике значення в цивільному праві. Цивільний закон в окремих випадках пов'язує настання певних правових наслідків з наявністю тих чи інших форм вини протиправно діючої особи. Так, застосування, наприклад, правил ст. 179 ГК РФ передбачає наявність умисної вини контрагента, що добився укладення угоди під впливом обману, шляхом застосування насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або збігу тяжких обставин. Ясно, що вчинити зазначені дії з необережності не можна. Встановлення умислу має істотне значення при визначенні наслідків визнання угоди недійсною, укладеної з метою, суперечною основам правопорядку і моральності (ст. 169 ЦК РФ). В окремих випадках умисел потерпілого звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати його (ст. 1079 ЦК РФ). Лише груба, але не проста необережність потерпілого може стати підставою для зменшення розміру відповідальності або зовсім звільнення від неї заподіювача шкоди (ст. 1083 ЦК РФ). Облік форм вини сторін має суттєве значення і при встановленні так званої подвійної (змішаної) відповідальності при порушенні договірних зобов'язань (ст. 404 ГК РФ). Презумпція (припущення) провини правопорушника. Особа, яка не виконала (неналежно виконала) свої зобов'язання або заподіяло внедоговорной шкоду (боржник), передбачається винним, поки їм не буде доведено протилежне (п. 1 і 2 ст. 401 ГК; РФ). Покладення обов'язку доводити свою невинність на боржника сприяє всебічному з'ясуванню обставин справи, так як боржнику краще ніж будь-кому іншому відомі причини допущеного ним порушення. Відповідальність незалежно від вини. За загальним правилом, відповідальність за цивільним законодавством настає лише за наявності вини. Відповідальність незалежно від вини встановлюється або прямим приписом закону, або угодою сторін. Згідно закону відповідальність незалежно від вини несе власник джерела підвищеної небезпеки. Як джерело підвищеної небезпеки виступають транспортні організації, промислові підприємства, будови, автотранспортні засоби тощо Власники джерел підвищеної небезпеки несуть відповідальність незалежно від вини, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1079 ЦК РФ). Власники джерел підвищеної небезпеки звільняються від відповідальності лише за наявності умислу самого потерпілого або непереборної сили. Незалежно від вини несуть відповідальність повітряно-транспортні організації за заподіяння смерті, каліцтва чи іншого ушкодження пасажиру при старті, польоті або посадці повітряного судна, а також при посадці і висадці з нього, якщо не доведуть, що шкода сталася внаслідок наміру потерпілого. Підставою звільнення повітряно-транспортної організації від відповідальності служить в цих випадках лише умисел самого потерпілого. Відповідальність боржника за дії третіх осіб. За загальним правилом, закріпленому у ст. 403 ГК РФ, боржник відповідає перед кредитором за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, на яких воно було покладено, якщо законом не встановлено, що відповідальність несе є безпосереднім виконавцем третя особа. Відповідальність боржника настає в цьому випадку незалежно від його вини. Якщо ж боржник доведе як відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання, так і невинність у цьому третьої особи, то претензія кредитора не може бути задоволена. Винна третя особа зобов'язана відшкодувати збитки боржника, що задовольнив вимоги кредитора, в порядку регресу, якщо їхні взаємини носили зобов'язально-правовий характер. При описаній ситуації невигідні майнові наслідки правопорушення покладаються в кінцевому рахунку на винну особу. Одним з видів відповідальності за дії третіх осіб, яка випливає безпосередньо із закону, є відповідальність організації за неправомірну поведінку її працівників при виконанні ними службових обов'язків. Ця відповідальність настає за наявності вини працівника і випадковому заподіянні їм шкоди, якщо працівник управляв, наприклад, належить даної організації джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за діяльність третіх осіб може наступити також і в силу договору, укладеного відповідачем з третьою особою. Так, генеральний підрядник за договором будівельного підряду може укладати договори на виконання окремих робіт з субпідрядниками, відповідаючи перед замовниками за результати цих робіт. Розмір цивільно-правової відповідальності. Розмір цивільно-правової відповідальності визначається за принципом повного відшкодування завданих збитків. Сутність цього принципу закріплена в ст. 1064 ЦК РФ і полягає в тому, що завдані правопорушником збитки мають бути ним відшкодовані в тому розмірі, в якому вони виникли. Винятки з цього правила прямо передбачаються законом або договором. Законом або договором може бути передбачено підвищення або зменшення розміру відповідальності. Якщо розмір відповідальності передбачений законом, то сторони своєю угодою не можуть зменшити його. Зниження відповідальності за законом може мати місце: 1) коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося з вини обох сторін, 2) якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив розумних заходів до їх зменшення (п. 1 ст. 404 ГК РФ). У виняткових випадках суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином (у зобов'язаннях із заподіяння шкоди), залежно від його майнового стану (ч. 2 ст. 1083 ГК РФ). Кредитор має право вимагати сплати неустойки, визначеної законом, незалежно від того, чи передбачена обов'язок її сплати угодою сторін. Розмір законної неустойки може бути збільшений угодою сторін, якщо це не заборонено законом (ст. 332 ЦК РФ). Підстава звільнення від цивільно-правової відповідальності. Під підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються ті названі в законі обставини, наявність яких виключає можливість застосування заходів відповідальності. Непереборна сила як підставу звільнення від відповідальності являє собою надзвичайні й невідворотні за даних умов обставини (п. 1 ст. 202, п. 3 ст. 401 ГК РФ). До таких належать стихійні лиха, урагани, повені, землетруси, К непереборної силі не можуть бути віднесені наступні обставини: порушення обов'язків з боку контрагента боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання договору товарів, відсутність у боржника необхідних грошових коштів тощо Для непереборної сили характерними є дві обставини - надзвичайна і невідворотна. Надзвичайність обставини означає відсутність необхідної закономірності в розвитку подій і фактів, серед яких виникає дане явище, що характеризується як непереборної сили. Невідворотна настання обставин означає відсутність необхідних і достатніх технічних та інших засобів, за допомогою яких можливо було б запобігти настанню насувається обставини або не допустити виникнення тих наслідків, які виявляються неминучими у зв'язку з даним подією. Непереборна сила може розглядатися лише тоді в якості підстави звільнення від відповідальності, коли вона знаходиться в причинному зв'язку між поведінкою правопорушника і шкодою. Якщо такого зв'язку немає, то посилання заподіювача шкоди на природні явища (стихійні лиха, посуха і т.п.) безпідставні і при їх наявності немає можливості звільнити його від цивільно-правової відповідальності. Вина кредитора (потерпілого) як підставу звільнення від відповідальності. Цивільне законодавство звільняє, наприклад, власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності, коли Потерпілий діяв навмисно. Стаття 1083 ЦК України містить правило, яке свідчить: якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого і заподіювача шкоди розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. В даному випадку закон передбачає, що вина потерпілого може бути підставою як часткового, так і повного звільнення заподіювача шкоди від відповідальності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Тема 6.3. Цивільно-правова відповідальність" |
||
|
||