| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Центральні органи державної влади |
||
|
Парламент - Національний конгрес - включає дві палати: - Палату депутатів, що є органом загальнонаціонального представництва, і Федеральний сенат - палату представництва суб'єктів федерації. Кожна легіслатура Конгресу триває чотири роки. У ціпом Конгрес має традиційними повноваженнями парламентів. З урахуванням розподілу компетенції між федерацією, штатами та муніципалітетами Конгрес встановлює податки і розподіляє державні доходи, приймає плани розвитку країни на декілька років вперед, встановлює державний борг, регулює питання грошової емісії, визначає чисельність збройних сил країни, встановлює сухопутні, повітряні, морські та космічні кордони держави, приймає закони про амністію, визначає компетенцію і адміністративний устрій прокуратури федерації і федерального округу, міністерств та інших структур державної організації, розглядає питання телекомунікації і радіомовлення та ін До виключної компетенції Національного конгресу відноситься ратифікація міжнародних договорів та угоді-ний, уполномочие Президента Республіки оголошувати війну, укладати мир, вирішувати прохід іноземних військ через на-нальних територію або тимчасове їх знаходження на цій території, дозвіл Президенту Республіки або віце-президенту залишати країну, якщо їх відсутність перевищуватиме 15 днів , оголошення стану федерального втручання, стану оборони і стану облоги, здійснення контролю за діяльністю федеральної адміністрації, визначення за пропозицією виконавчої влади ставлення до ядерної енергії, дозвіл проведення референдумів і плебісцитів. Кожна з палат Національного конгресу володіє, крім того, власною компетенцією. Палата депутатів може двома третинами голосів своїх членів порушувати процес в порядку імпічменту щодо Президента республіки, віце-президента і федеральних міністрів, обирати членів Ради Республіки, приймати свій регламент і організовувати соб-дарські служби. Повноваження Сенату значно ширше. Крім організаційних питань, однакових з відповідним-ські в Палаті депутатів. Сенат приймає рішення про відповідальність Президента Республіки, віце-президента і федеральних міністрів, членів Федерального верховного суду, генерального прокурора, генерального адвоката Союзу, дає згоду на призначення суддів, губернаторів у федеральних територіях, голови та директорів центрального банку, голів постійних дипломатичних місій, дає дозвіл на виробництво зовнішніх фінансових операцій Союзу, федерального округу, штатів і муніципалітетів, призначає частину членів Ради Республіки і ін Члени Національного конгресу володіють традиційним парламентським імунітетом (вони не можуть арештовуватися за вчинення злочину без згоди своєї палати, за винятком випадку затримання на місці злочину), а також ін-демнітетом - невідповідальних за висловлювані думки, виступи і за своє голосування. Бразильський парламент працює в сесійному порядку; щорічно він збирається в столиці країни на дві сесії - з 15 лю-того по 30 червня та з 1 серпня по 15 грудня. Палати працюють роздільно. У ряді випадків вони засідають спільно - при відкритті регулярної сесії, при виробленні регламенту спільно засідають палат і його зміну, при отриманні послань Президента Республіки, при розгляді питання про вето президента, накладених ним на законопроект. На спільних засіданнях головує голова Сенату. Надзвичайні сесії Національного конгресу скликаються головою Сенату у разі оголошення стану оборони, стану облоги або стану федерального втручання, а також на вимогу Президента Республіки, голів палат або більшості членів палат в термінових або мають державний інтерес випадках. На надзвичайній сесії Національний конгрес розглядає тільки питання, заради яких він був скликаний. В палатах утворюються постійні і тимчасові комісії на основі пропорційного представництва від политиче-ських партій і блоків, представлених у кожній палаті. У комісіях обговорюються законопроекти; вони мають право запро-шать на свої засідання членів уряду з тим, щоб ті представляли необхідну інформацію; можуть отримувати петі-ції, різного роду уявлення, протести від приватних осіб щодо актів або упущень органів державної влади, які зачіпають інтереси яких органів влади чи громадян. Палати Національного конгресу утворюють расследовательские комісії; вони можуть бути як роздільні, так і спільні для обох палат. Законодавча діяльність Національного конгресу полягає у прийнятті різного роду актів - поправок до конституції, що доповнюють законів, зазначених в конституції, простих законів, що делегують законів, актів про тимчасові заходи, законодавчих декретів, резолюцій. Ініціатива внесення доповнюють і простих законів належить членам палат Конгресу, Президенту республіки. Федеральному верховному суду, вищим трибуналам. Генеральному прокурору Республіки і громадянам Республіки у випадках і з предметів, передбачених конституцією. Зокрема. Президенту Республіки належить право внесення законопроектів про чисельність збройних сил, про адміністративну та судової організації, про публічних службах, про управління федеральними територіями, про організацію прокуратури і оборони Республіки, про створення міністерств та їх компетенції та ін Проекти законів у порядку народної ініціативи представляються у Палату депутатів, щонайменше, однієї сотої частиною національного електорату, одночасно представляє щонайменше п'ять штатів (§ 2 ст. 61 конституції). Втім, така ініціатива можлива на штатному (§ 4 ст. 27) та муніципальному рівні (п. XI ст. 29). Законодавча суверенність Національного конгресу в деякій мірі коливається тією обставиною, що у випадках терміновості і важливості вжиття заходів Президент Республіки може видавати акти тимчасового характеру, що мають силу закону з негайним повідомленням про них Національного конгресу; останній, якщо не засідати, збирається на надзвичайну сес-сію в п'ятиденний термін. Акти Президента вимагають схвалення обох палат; якщо проект не приймається однією з палат, то він вважається відкинутим. Проекти делегують законів представляються Президентом Республіки. Однак предметом делегованого законодав-ства не можуть бути: організація судової влади і прокуратури, питання просування по службі та гарантії членів су-дів і прокуратури, питання громадянства, особистих, політичних і виборчих прав громадян, деякі фінансові пи-тання. Делегування повноважень Президенту Республіки Конгрес здійснює шляхом прийняття резолюції, в якій ука-ни опиняються предмет і термін делегації. Доповнюючі закони, крім предмета визначається конституцією, відрізняються від звичайних тим, що приймаються аб-солютно більшістю членів палат. В цілому бразильський парламент веде значну законодавчу роботу. Так, в період з 1978 по 1982 рр.., Тобто ще при військовому режимі, було прийнято 172 закону за пропозицією уряду (внесено 173 проекту), 384 закону за пропозицією парламентаріїв (внесено 1635 проектів) і 266 законів з іншими пропозиціями (277 проектів). Після прийняття закону можливе його оскарження з мотивів неконституційності, а Президент Республіки може використовувати право вето протягом 15 днів до промульгації. Це вето може бути накладено щодо всього закону, прийнятого Конгресом, або якоїсь його частини (статей, параграфів, абзаців статей або ввідних положень). Національний конгрес може подолати президентське вето шляхом таємного голосування абсолютною більшістю голосів депутатів і сенаторів на спільному засіданні палат. Порівняно з парламентом, що існував при військовому режимі, повноваження Конгресу за конституцією 1988 р. в НЕ-якої марс збільшилися щодо бюджетних питань. Згідно зі статтею 166 основного закону Президент Республіки представляє проект бюджету відразу в обидві палати. Спільна комісія вивчає його і пропонує поправки. Хоча за колишньої конституції 1969 р., принаймні теоретично. Конгрес мав право змінювати бюджет, але бюджет вважався прийнятим, якщо він не повертався Конгресом Президенту країни за 30 або більше число днів до закінчення фінансового року (ст. 66 конституції 1969 р.). Процедура, введена конституцією 1988 р., має інший характер. Параграф 7 статті 166 передбачив, що загальні правила законодавчого процесу застосовуються і до бюджетних законам, що дає можливість парламенту ока-викликають безсумнівний вплив на бюджет. Національний конгрес здійснює контроль за прямими і "непрямими" (непрямими) органами управління (ст. 70 конституції 1988 р.). Під "непрямими" органами управління розуміються органи, що мають окремий правовий статус, але здійснюють типово урядові функції. Проведений контроль може бути фінансового та нефінансового ха-рактер і може застосовуватися не тільки відносно законності актів управління, але також і щодо їх ефективності. Паралельний контроль здійснює і кожна з трьох гілок влади (виконавча, законодавча і судова) щодо своїх власних актів і вжитих заходів. У здійсненні контрольних повноважень Конгресу допомагає Лічильний трибунал (Tribunal de Contas), в число зобов'язане-стей якого входить накладення штрафів за незаконні або неправильні витрати, призупинення дії якого акта, який представляється Трибуналу невірним, обов'язок повідомляти Конгресу та органам судової влади про вияв-лених порушеннях. Деякими контрольними повноваженнями володіють і постійні комісії; вони мають право вимагати від міністрів надання інформації як особисто, так і в письмовому вигляді, можуть проводити публічні слухання; громадяни можуть представляти їм які-небудь петиції щодо актів державної влади або про упущення органів влади. Про деякі повноваженнях Національного конгресу в міжнародній сфері було вже сказано. Конгрес посилає, крім того, своїх представників в Організацію Об'єднаних Націй, депутати і сенатори беруть участь у роботі різних міжнародних конференції. Виконавча влада на рівні федерації здійснюється в Бразилії Президентом Республіки. Президент - цен-тральних фігура в державному механізмі, він політичний лідер країни. Якщо пост Президента стає вакантним або виникають перешкоди у виконанні ним своїх обов'язків, то їх виконує віце-президент, а якщо названі обставини виникають і щодо президента і віце-президента одночасно, то пост глави держави заміщується в наступній послідовності - голова Палати депутатів, голова Федерального сенату і голова Федерального верховного суду. Відповідно до латиноамериканської концепцією права Президент Республіки наділений дуже широкими повноваженнями. У його власну компетенцію входить призначення та звільнення федеральних міністрів, здійснення вищого керівництва державною адміністрацією; він санкціонує, промульгирует закони і розпоряджається про їх опублікуванні, має право накладати вето на прийняті Конгресом закони, керує зовнішніми зносинами держави і акредитує дипломатичних представників, ставить до відома Конгрес про укладення міжнародних договорів і угод. Президенту Республіки належить дуже важливе право декретувати стан оборони, вводити стан облоги і стан федерального втручання і реалізовувати заходи уряду при введенні названих положень. При вве-дении стану оборони, виробленим по Заслушаніе думки Ради Республіки і Ради національної оборони з метою збереження чи відновлення у певному місці громадського порядку або соціального світу, а також за наявності загроз, які можуть спричинити серйозну і неминучу нестабільність інститутів, або виникненні стихійних лих великих розмірів, можуть бути обмежені такі права і свободи громадян: свобода зібрань, таємниця листування, таємниця телеграфних і телефонних повідомлень; стан оборони не може тривати більше 30 днів, але цей термін може продовжуватися. Декрет про стан оборони або про його продовження передається в Національний конгрес, який повинен його схвалити абсолютною більшістю голосів. Якщо Конгрес не засідає, то він скликається на надзвичайну сесію. Відхилення декрету тягне негайне припинення стану оборони. Стан облоги вводиться у разі хвилювань загальнонаціонального характеру або вчинення дій, що підтверджують неефективність заходів, прийнятих в результаті оголошення стану оборони, а також при оголошенні війни або відбиття збройної іноземної агресії. При стані облоги вводяться ще більші обмеження прав і свобод громадян - дозволяються обшуки і арешти, вторгнення у житло громадян, втручання державної влади в діяльність підприємств, проведення реквізицій, скасування свободи зібрань, обмеження таємниці листування громадян, встановлюється контроль за засобами масової інформації та інші заходи . Після отримання думки Ради Республіки і Ради національної оборони Президент Республіки просить оголосити Конгресу таке становище. Стан облоги оголошується на термін у 30 днів, але може продовжуватися; виняток становить випадок стану війни або іноземній збройної агресії. Федеральне втручання здійснюється у випадках, коли існує небезпека існуванню федеральної інтеграції країни, для відбиття іноземного втручання, запобігання порушень громадського порядку, для гарантування вільного здійснення роботи влади федерації, дня забезпечення застосування судового рішення або федерального закону, в ланцюгах збереження наступних конституційних принципів - республіканської форми правління, представницької системи і демократичного режиму, прав людської особистості, муніципальної автономії. При різних підставах введення стану федерального втручання беруть участь різні органи (суди, прокуратура та ін.), але роль Президента Республіки по всіх випадках залишається найважливішою. Президент Республіки - головнокомандуючий збройними силами країни, він призначає вищих офіцерів армії з навчаючи-стием ряду інших органів (Сенат і ін) призначає членів Федерального верховного суду та інших вищих судів, губернаторів федеральних територій. Генерального прокурора Республіки, президента і директорів центрального банку країни та інших посадових осіб відповідно до закону. Президент за згодою Сенату призначає членів Рахункового трибуналу, членів Ради Республіки і Ради національної оборони. Президент головує в названих двох останніх органах, за уповноваженням Національного конгресу він оголошує війну та укладає мир, присвоює почесні звання та відзнаки. Названі повноваження цілком дозволяють Президенту Республіки вирішувати всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни. Конституція 1988 реорганізувала верхні ешелони виконавчої влади. Раніше існуючий Рада національної безпеки був скасований і замінений двома консультативними органами при Президентові - Радою Республіки і Радою національної оборони. Вищий консультативний орган - Рада Республіки включає віце-президента країни, голів Палати депутатів і Федерального сенату, лідерів парламентської більшості та опозиції в обох палатах Національного конгресу, міністра юстиції і 6 бразильських громадян у віці не менше 35 пет, двоє з яких призначаються Президентом Республіки та по два обираються Палатою депутатів і Сенатом строком на три роки. Рада національної оборони - консультативний орган при Президентові Республіки з питань, що стосуються національного суверенітету і оборони демократичної держави (ст. 91 конституції) - включає віце-президента країни, голів палат Конгресу, міністрів юстиції, планування, зовнішніх зносин, військових міністрів. Обидва ради дають свої висновки при введенні стану оборони, стану облоги та стану федерального втручання. Перший, крім того, розглядає питання стабілізації демократичних інститутів в країні, а другий - діє при оголошенні війни, укладення миру, виробляє пропозиції щодо забезпечення національної безпеки та оборони країни. У функції міністрів уряду (ними можуть бути бразильські громадяни, які досягли 21 року і користуються политиче-ськими правами) входить управління відповідними федеральними департаментами під керівництвом Президента Респуб-лики, а також виконання законів, декретів і постанов. В цілому, новим основним законом 1988 була проведена деяка нівелювання правового положення глави виконавчої влади в порівнянні з раніше діяла конституцією 1969 Президент позбувся деяких повноважень. Раніше він міг у разі "надзвичайних обставин і відповідного державного інтересу" видавати декрети-закони, що стосувалися національної безпеки (ст. 55 п. I), державних фінансів (ст. 55 п. II) та установи нових державних постів (ст. 55 п . III). Хоча при старому режимі Конгрес мав право вимагати і вимагав розгляду цих декретів-законів і міг їх не затвердити (але на пропонувати до них поправки), але ці акти вступали в силу негайно з моменту опублікування (ст. 55 п. I), і відповідний відмова Конгресу в їх затвердженні не діяв на вже прийняті заходи. На практиці такі президентські декрети-закони були найбільш використовуваним інструментом для обходу Конгресу, особливо у сфері державних фінансів; така процедура багаторазово піддавалася критиці. У конституції 1988 декрети-закони були замінені "тимчасовими заходами" (ст. 62). Однак найважливіша відмінність від декретів-законів полягає в тому, що якщо акти про тимчасові заходи не будуть прийняті Конгресом протягом 30 днів (про них Конгресу повідомляється негайно, і якщо він не засідає, то скликається на надзвичайну сесію), то наслідки вжитих заходів втрачають силу. На практиці це означає, що Президент Республіки повинен попередньо обговорювати з Конгресом вживаються заходи. Водночас конституція 1988 посилила виконавчу владу тим, що передбачила можливість делегування їй законодавчих повноважень, що було заборонено в основному законі 1969 Втім, деякі сфери регулювання не можуть передаватися Президенту для прийняття заходів у порядку делегованого законодавства. Про право Президента накладати вето на прийняті Конгресом закони вже говорилося; тут лише можна вказати, що на відміну від американської моделі взаємовідносин виконавчої та законодавчої влади, взятої за основу в Бразилії, Президент останньої володіє формальним правом нарівні з парламентаріями вносити законопроекти, тобто правом законодавчої ініціативи; причому йому належить виняткова ініціатива в областях, що стосуються збройних сил і структури державної адміністрації (ст. 61 § 1). Президент несе відповідальність у порядку імпічменту, здійснюваного Національним конгресом, за посягання на існування Союзу, привласнення законодавчої влади, судової влади, влади прокуратури і конституційної влади територіальних одиниць федерації, за посягання на політичні, особисті та соціальні права громадян, за вчинення дій проти безпеки держави , за невиконання законів і судових рішень. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Центральні органи державної влади" |
||
|
||