| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6. Урахування вини потерпілого |
||
|
Правове становище потерпілого слід кваліфікувати наступним чином: оскільки він сприяв виникненню або збільшенню шкоди, він повинен розглядатися як правопорушник. Незважаючи на те, що в кінцевому рахунку він заподіяв шкоду самому собі, його поведінка тягне несприятливі майнові наслідки для іншої особи - того, хто повинен буде відшкодовувати шкоду. Урахування вини потерпілого у виникненні або збільшенні шкоди - не що інше, як санкція за його неправомірну поведінку. Розглянемо положення на прикладі, коли громадянинові заподіяно ушкодження здоров'я наїздом на нього автомобіля, причому потерпілий сам був винен у виникненні шкоди. Між власником автомобіля та потерпілим виникає деліктне зобов'язання, відповідно до якого особа, що заподіяла шкоду, зобов'язана відшкодувати його (п. 1 ст. 1079 ЦК). Це - основне зобов'язання, що виникло з факту заподіяння шкоди. Але одночасно виникає й інше деліктне зобов'язання. Сторонами його є заподіювач шкоди (який виступає в якості кредитора) і потерпілий (як боржника). Право кредитора полягає у зменшенні розміру шкоди, яка йому належить відшкодувати. Обов'язок іншої сторони (в цій якості виступає потерпілий) полягає у відмові від вимоги отримати повне відшкодування. В результаті виконання розглянутого зобов'язання відбудеться зменшення витрат заподіювача шкоди (у нашому прикладі - власника автомобіля) на відшкодування заподіяної їм шкоди за рахунок самого потерпілого. Для потерпілого втрата даної суми - міра відповідальності за його неправомірне і винна поведінка. Деліктне зобов'язання, відповідно до яким потерпілий у вигляді санкції за неправомірну поведінку не отримує повного відшкодування шкоди, має вторинний (залежний) характер, оскільки основним є зобов'язання, спочатку виникло між заподіювача шкоди і тим же потерпілим. Умовами виникнення такого зобов'язання (якщо повернутися до наведеного вище прикладу) є: - протиправну поведінку потерпілого (наприклад, він потрапив під колеса автомобіля в результаті грубого порушення правил дорожнього руху: незважаючи на зауваження регулювальника, не скористався знаходяться поруч підземним переходом, а вибіг на заповнену транспортом проїжджу частину); - причинний зв'язок між протиправною поведінкою потерпілого і виниклим у нього шкодою (причиною отриманого ним каліцтва стало потрапляння його під колеса автомобіля); - вина потерпілого у формі грубої необережності . Головне значення закон надає оцінці поведінки потерпілого з точки зору його винності. У п. 1 та п. 2 ст. 1083 ЦК виділяються дві ситуації (фактичних складу). Перша: шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Згідно п. 1 ст. 1083 ЦК така шкода відшкодуванню не підлягає. Наприклад, жінка, вирішивши покінчити з життям, залишила записку про це і, вийшовши на полотно залізниці, кинулася під потяг і загинула. Підстаркуваті батьки звернулися до управління залізниці з вимогою відшкодувати збиток, що виник у них у зв'язку зі смертю годувальника. Такий збиток відшкодуванню не підлягає, оскільки він виник внаслідок наміру потерпілого; деліктне зобов'язання між заподіювача шкоди і утриманцями загиблого в цьому випадку не виникає. Дане правило діє і стосовно до відповідальності за шкоду, заподіяну дією джерела підвищеної небезпеки (див. п. 1 ст. 1079 та п. 2 ст. 1083 ЦК) . Друга ситуація відрізняється по фактичному складу тим, що шкода виникла не внаслідок умислу, а в результаті того, що його виникненню або збільшенню сприяла груба необережність самого потерпілого. Звільнення заподіювача шкоди від відповідальності в даній ситуації по загальним правилом не допускається. Передбачені такі наслідки: розмір відшкодування має бути зменшений залежно від ступеня вини заподіювача шкоди. Отже, заподіювача шкоди надано право вимагати зменшення розміру відшкодування, яке він зобов'язаний виплатити потерпілому. При аналізі даної ситуації і виявляється наявність двох різних правовідносин між одними і тими ж особами. Заслуговує особливого розгляду використане в ст. 1083 ЦК поняття "груба необережність" потерпілого. Наявність грубої необережності, як випливає з абз. 1 п. 2 ст. 1083 ЦК, тягне зменшення розміру відшкодування "залежно від ступеня вини потерпілого і заподіювача шкоди", тобто від ступеня грубої необережності. Треба визнати, що і "груба необережність", і тим більше "ступінь грубої необережності" - поняття досить невизначені і не отримали переконливої трактування в літературі. Заслуговує схвалення пропозицію вважати "найбільш прийнятним критерій, використаний в римському праві:" надзвичайний нерозуміння того, що всі розуміють ". Всі розуміють, що не можна переходити вулицю, минаючи підземний перехід, ігнорувати огородження будівельного майданчика, їхати на червоне світло світлофора і т.п. Порушення цих вимог, очевидно, і буде грубою необережністю "(1). Що стосується ступеня грубої необережності, то визначити її можливо лише на основі аналізу обставин кожного конкретного випадку (з урахуванням інтелектуального рівня особи, його віку, стану здоров'я і т.п.). --- (1) Цивільне право Росії. Зобов'язальне право / Под ред. О.Н. Садикова. С. 795 (автор глави - К.Б. Ярошенко). Слід враховувати, що сказане стосується випадків обліку вини потерпілого, коли законом передбачено відповідальність заподіювача шкоди за наявності його вини, тобто за правилами генерального делікту. Якщо ж законом за даний вид правопорушень (спеціальний делікт) передбачена відповідальність і за відсутності вини заподіювача шкоди , то можливі такі варіанти обліку вини потерпілого: - або розмір відшкодування рішенням суду повинен бути зменшений; - або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено; - або законом може бути передбачено інше рішення. Інше рішення, зокрема, передбачено для випадків, коли шкода заподіяна життю або здоров'ю громадянина і його виникненню сприяла груба необережність потерпілого: в даній ситуації можливе лише зниження розміру відповідальності, але відмова у відшкодуванні шкоди не допускається. Як видно з викладеного, неправомірну поведінку потерпілого може вплинути на розмір заподіяної йому шкоди лише за наявності його вини у формі умислу або грубої необережності . Це означає, що при вині у формі необережності, яку не можна кваліфікувати як грубу (просто необережність), відшкодування має присуджуватися потерпілому в повному обсязі. При вирішенні питання про можливість застосування до потерпілого правила про презумпцію вини необхідно виходити з того, що закон встановлює презумпцію лише вини заподіювача шкоди. Це означає, що на ньому лежить тягар доведення будь-яких обставин, які можуть вплинути на вирішення питання про його відповідальність, в тому числі і доведення провини потерпілого. Як переконливо показав один з відомих дослідників проблеми вини потерпілого Б.С. Антимонов, "вина потерпілого ніколи не передбачається, вона завжди повинна бути доведена правопорушником" (1). --- --- (1) Антимонов Б.С. Значення вини потерпілого при цивільному правопорушення. М., 1950. С. 253. У деяких випадках вина потерпілого не може враховуватися, зокрема вина особи, визнаної недієздатною, вина малолітнього (віком до 14 років), оскільки вони неделіктоспособни і їх поведінка не може оцінюватися з точки зору винність або невинність. Іншим має бути рішення, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяв потерпілий, який досяг віку 14 років. Такі особи самі відповідають за заподіяну ними шкоду, і, відповідно, повинна враховуватися їх вина, якщо вони опинилися в становищі потерпілих. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "6. Облік вини потерпілого " |
||
|
||