| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8. Кримінальне законодавство періоду лібералізації суспільних відносин (1953-1960 рр..) |
||
|
Кримінальне законодавство ознаменувало факт смерті І. В. Сталіна в березні 1953 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про амністію", на підставі якого велике число ув'язнених виявилося на волі і могло приступити до відновлення народного господарства. Переломним в історії країни та кримінального законодавства з'явився XX з'їзд КПРС, що відбувся в 1956 р. На з'їзді з доповіддю про культ особи Сталіна та його наслідки виступив Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов. У доповіді та прийнятому на його основі постанові з'їзду беззаконня сталінщини оцінювалося як злочин проти партії, держави і суспільства. У доповіді, зокрема, говорилося: "Використовуючи установку Сталіна про те, що чим ближче до соціалізму, тим більше буде ворогів, і, використовуючи резолюцію лютнево-березневого Пленуму ЦК КПРС по доповіді Єжова, провокатори, які пробралися до органів державної безпеки, а також безсовісні кар'єристи стали здійснювати ім'ям партії масовий терор проти кадрів партії і Радянської держави, проти рядових радянських громадян "* (52). У доповіді вперше були наведені дані про розміри репресій. За уточненими даними, встановленим колегією КДБ СРСР 13 березня 1990, з 1921 по 1953 р. було засуджено за контрреволюційні злочини судовими та позасудовими органами 3,7 млн. осіб, з них 790 тисяч розстріляно * (53). Ще до з'їзду партії після смерті І. В. Сталіна Верховний Суд СРСР приступив до перегляду справ про засудження за контрреволюційні злочини, про реабілітацію невинно засуджених, багатьох, на жаль, посмертно. Так, з 1954 по 1956 р. Верховний Суд країни реабілітував 7679 необгрунтовано засуджених громадян. За даними Генеральної прокуратури РФ і МВС Росії, на 1 січня 2000 р. всього було реабілітовано 2438 тис. осіб, засуджених у судовому і в позасудовому порядку до кримінального покарання * (54). До початку 70-х рр.. майже всі необгрунтовано засуджені живі обличчя були звільнені * (55). Відразу після XX з'їзду партії почалася інтенсивна робота з підготовки нового кримінального законодавства, перш гальма. У Конституцію СРСР вносяться демократичні зміни, зокрема, відновлено положення про компетенцію союзних і республіканських органів у частині кримінального законодавства. Союз РСР приймає Основи кримінального законодавства, закони про державні та військових злочинах, республіки видають КК. У 1958 р. приймаються Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. Вони ознаменували собою великий крок по шляху зміцнення законності. Закріплюючи і розвиваючи кращі традиції російського кримінального законодавства, Основи внесли в Загальну частину кримінального права багато принципових змін в дусі зміцнення законності, поглиблення демократизму, розширення гуманізму і справедливості. Зміцнення законності виразилося насамперед у чіткій конструкції норми про підстави кримінальної відповідальності. Стаття 3 Основ встановлювала: "Кримінальної відповідальності і покаранню підлягають тільки особи, винні у вчиненні злочину, тобто навмисне або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння". Відповідно до даної норми принципова новела увійшла в поняття злочину. Соціальна характеристика злочинів як суспільно-небезпечних діянь, нарешті, доповнилася правовий - передбаченому діянь кримінальним законом. Назавжди пішла в небуття норма про аналогії, що суперечить загальноприйнятій принципом законності: "Ні злочину, немає покарання без вказівки про те в законі". Юридично більш досконалими стали формулювання норм про співучасть, формах провини, неосудності, необхідної обороні, крайній необхідності. Заздалегідь не обіцяне приховування і недонесення винесені за рамки співучасті. Основи відновили в повних правах термін "покарання", чітко визначили систему і цілі покарання. Був введений в Основи і детально регламентований важливий для прав громадян інститут зняття та погашення судимості. Принцип демократизму знайшов реалізацію в нормах про виконання покарань, наприклад, про виправні роботи, а також в інститутах умовного засудження та умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання. Колективи трудящих мали право брати участь у їх застосуванні та виконанні. "Принципи гуманізму та справедливості втілилися в системі покарань, традиційно містить багато видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Максимальний термін позбавлення волі знижувався з 25 до 10 років. Лише за тяжкі злочини й особливо небезпечних рецидивістів суд міг призначати позбавлення волі до 15 років. Смертна кара визначалася як виняткова і тимчасова аж до її скасування міра покарання. Вона могла призначатися за особливо небезпечні державні злочини і за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Однак положення ст. 22 про те, що смертна кара може бути передбачена законодавством Союзу РСР в окремих випадках і за деякі інші особливо тяжкі злочини, була явно невдалою. Вона давала легальну можливість розширення сфери застосування цієї виняткової міри покарання. І дійсно, відразу ж після прийняття республіканських КК з 1962 р. пішла серія кримінальних законів про посилення відповідальності, наприклад, за хабарництво, опір працівникам міліції і народним дружинникам, за особливо велике розкрадання державного і громадського майна, в яких передбачалася смертна кара. Смертна кара, заслання, висилка не застосовувалися до неповнолітніх і вагітним жінкам, які вчинили злочини. Посилання і висилка також не застосовувалися до вчинили злочин жінкам, на утриманні яких знаходилися діти віком до восьми років. Із системи покарань були виключені позбавлення прав у вигляді вигнання з меж СРСР, оголошення ворогом народу, поразка прав. Основи кримінального законодавства 1958 значно скоротили застосування такої тяжкої міри покарання, якій у роки сталінського беззаконня вельми зловживали і законодавець, і суди, і місцеві органи влади, як конфіскація майна. "Конфіскація майна, - зазначалося в ст. 30, - може бути призначена тільки за державні і тяжкі корисливі злочини у випадках, зазначених у законі ". У дусі справедливості і гуманності конструюються норми про давність. Давностние терміни, після закінчення яких вчинили злочини особи не притягуються до відповідальності, а обвинувальний вирок не приводиться у виконання, значно скорочувалися. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "8. Кримінальне законодавство періоду лібералізації суспільних відносин (1953-1960 рр..) " |
||
|
||