| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Відшкодування втраченого потерпілим заробітку або іншого доходу |
||
|
Компенсація втраченого потерпілим заробітку або іншого доходу здійснюється виходячи з їх фактичного розміру. Однак при цьому враховується заробіток або дохід, який потерпілий хоч і не отримав, але точно міг мати після заподіяння шкоди його здоров'ю. Якщо, наприклад, потерпілий у зв'язку з навчанням у вузі (яку він змушений перервати у зв'язку з отриманою травмою) або іншим підвищенням своєї кваліфікації міг претендувати на вищу посаду з більш високим заробітком, розмір відшкодування шкоди повинен визначатися з урахуванням цього заробітку. Якщо артист отримав каліцтво, слідуючи на концерт, а підприємець - на підписання договору, то за наявності загальних умов відповідальності їм повинні бути компенсовані збитки у вигляді неотриманих, але реально призначалися до одержання доходів. Разом з тим втрачений потерпілим заробіток або дохід не підлягає зменшенню на суму призначених йому у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я пенсій, допомог та інших виплат, які на відміну від раніше діючого порядку тепер не повинні зараховуватися в рахунок відшкодування шкоди. Не зараховується в рахунок такого відшкодування та заробіток або дохід, що отримується потерпілим після ушкодження його здоров'я (п. 2 ст. 1085 ЦК). Нарешті, закон дозволяє збільшити об'єм (характер) і розмір відшкодування шкоди, належного потерпілому, в тому числі згідно з умовами договору, при виконанні якого шкоду був понесений (п. 3 ст. 1085 ЦК) . Зокрема, збільшення такої компенсації в порівнянні з правилами ГК для окремих категорій громадян може передбачатися спеціальним законом або умовами укладених ними індивідуальних чи колективних трудових договорів з роботодавцями. Можливість же зменшення компенсації, хоча б і спеціальним законом, виключається. Для визначення конкретного розміру втраченого потерпілим заробітку або доходу має значення насамперед розмір середнього місячного заробітку або доходу, одержуваного потерпілим до каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. До складу такого заробітку включаються всі види оплати праці як з трудових, так і за цивільно-правовими договорами, причому як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (крім виплат одноразового характеру, наприклад одноразових премій), а також авторські гонорари. Розмір доходів від підприємницької діяльності визначається на підставі даних податкових органів. Усі види заробітку або доходу враховуються в сумах, нарахованих до утримання податків. Середньомісячна сума заробітку або доходу потерпілого підраховується шляхом ділення на 12 загальної суми заробітку або доходів, отриманих ним за 12 місяців роботи, що передували ушкодженню його здоров'я (п. 3 ст. 1086 ЦК, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 28 квітня 1994 р . N 3). Якщо потерпілий на момент заподіяння шкоди не працював (став безробітним, мав перерву в роботі і т.д.), при підрахунку його заробітку (доходів) за його вибором може враховуватися або раніше отримується їм заробіток, або звичайний заробіток працівника його кваліфікації у цій місцевості. Але в обох випадках цей заробіток не може вважатися менш п'ятикратного мінімального розміру оплати праці (п. 4 ст. 1086 ЦК). Якщо ж до заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого його заробіток або дохід стійким чином підвищилися (наприклад, незадовго до каліцтва потерпілому збільшена заробітна плата або він переведений на нову посаду з більш високим окладом), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується тільки новий, підвищений заробіток або дохід потерпілого (п. 5 ст. 1086 ЦК). У результаті отриманої травми чи іншого ушкодження здоров'я потерпілий може отримати лише короткочасний розлад здоров'я, при якому йому мають бути компенсовані втрачені ним доходи (неодержаний заробіток) за весь час хвороби. Однак результатом заподіяної здоров'ю потерпілого шкоди може стати і стійка або невідновні втрата ним працездатності. У цьому випадку необхідно визначити, якою мірою травма або каліцтво ускладнюють для потерпілого здійснення колишньої діяльності (роботи), тобто встановити ступінь втрати ним професійної працездатності. Під професійною працездатністю розуміється здатність людини до виконання певної роботи за конкретною професією, тобто його здатність до праці за наявною спеціальністю та кваліфікації. При найбільш часто зустрічається частковому збереженні такої здатності потерпілий зберігає і можливість отримання частини колишнього заробітку або доходу, тому розмір належного йому відшкодування відповідно зменшується. Якщо мова йде про шкоду, заподіяну здоров'ю громадянина при виконанні трудових (службових) обов'язків, ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) визначають установи медико-соціальної експертизи (раніше іменувалися лікарсько-трудовими експертними комісіями), а в інших випадках - установи судово-медичної експертизи. Зокрема, можливість виконання колишньої кваліфікованої роботи лише в спеціально створених умовах і зі значними обмеженнями дозволяє визнати втрату професійної працездатності від 70 до 90%, а неможливість виконання будь-яких видів професійної діяльності навіть в спеціально створених умовах означає 100%-ную втрату професійної працездатності. Наприклад, втрата одного з пальців лівої руки для піаніста означає повну втрату професійної працездатності, для кваліфікованого робітника може скласти лише незначну її втрату, а на працездатності наукового співробітника може взагалі не відбитися. Залежно від встановленої експертизою ступеня втрати професійної працездатності потерпілий визнається інвалідом однієї з груп (1). --- (1) Див: ч. 3 ст. 1 Федерального закону від 24 листопада 1995 р. N 181-ФЗ "Про соціальний захист інвалідів у Російської Федерації" (СЗ РФ. 1995. N 48. Ст. 4563; 1998. N 31. Ст. 3803; 1999. N 2. Ст . 232; N 29. Ст. 3693; 2000. N 22. Ст. 2267; 2001. N 24. Ст. 2410; N 33. Ст. 3426; N 53. Ст. 5024; 2002. N 1. Ст. 2 ; 2003. N 43. Ст. 4108; 2004. N 35. Ст. 3607; 2005. N 1 (ч. 1). Ст. 25; 2006. N 1. Ст. 10), а також розд. III Положення про визнання особи інвалідом, затверджене Постановою Уряду РФ від 13 серпня 1996 р. N 965 (СЗ РФ. 1996. N 34. Ст. 4127; 2000. N 39. Ст. 3880; N 45. Ст. 4478; 2005. N 7. Ст. 560) та Правила встановлення ступеня втрати професійної працездатності в результаті нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, затверджені Постановою Уряду РФ від 16 жовтня 2000 р. N 789 (СЗ РФ. 2000. N 43. Ст. 4247; 2005 . N 7. Ст. 560). При відсутності у потерпілого професійної працездатності враховується ступінь втрати їм загальної працездатності, тобто здатності до некваліфікованої праці, не вимагає спеціальних знань і навичок. Вона визначається аналогічним чином. Враховується також груба необережність самого потерпілого, що сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ст. 1083 ЦК). При цьому розмір відшкодування зменшується пропорційно ступеня вини потерпілого. Наприклад, при середньомісячний заробіток до каліцтва в 8000 руб. і втрати 75% професійної працездатності обсяг відшкодування потерпілому складе: 8000 руб. - 2000 руб. (25% від 8000 руб., Що припадають на збережену частину професійної працездатності) = 6000 руб. щомісяця. Якщо при цьому буде встановлена вина потерпілого, а її ступінь буде визначена судом в 50%, то розмір відшкодування шкоди становитиме: 6000 руб. - 3000 руб. (50% від 6000 руб.) = 3000 руб. щомісяця. У разі заподіяння шкоди здоров'ю малолітнього потерпілого (не досягла 14 років), яка не мала заробітку або доходу, причинитель відшкодовує лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров'я, та моральну шкоду. При заподіянні шкоди не яка мала заробітку (доходу) неповнолітньому потерпілому (у віці від 14 до 18 років), а також при досягненні малолітнім потерпілим віку 14 років заподіювач зобов'язаний відшкодувати не тільки додаткові витрати і моральну шкоду, а й шкоду, пов'язаний із зменшенням працездатності потерпілого . При цьому умовний розмір його заробітку (доходу) передбачається рівним п'ятикратному мінімального розміру оплати праці (п. 2 ст. 1087 ЦК). У випадках, коли неповнолітній мав заробіток або дохід до моменту заподіяння шкоди його здоров'ю, шкода відшкодовується виходячи з розміру цього заробітку, але не нижче п'ятикратного мінімального розміру оплати праці (п. 3 ст. 1087 ЦК) . Після початку трудової діяльності неповнолітній потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди виходячи з фактично одержуваного ним заробітку (але не нижче встановленого за займаної ним посади розміру винагороди або заробітку працівника відповідної кваліфікації). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Відшкодування втраченого потерпілим заробітку або іншого доходу " |
||
|
||