| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 7. Захист права власності |
||
|
1. Захист права власності, що розуміється в широкому сенсі цього слова, проявляється в різних - з точки зору використання спеціальних цивільно-правових методів і засобів - формах і переслідує дві основні господарські цілі. Охоронна функція такого захисту полягає в забезпеченні нормальної господарської експлуатації майна в цивільному обороті, тобто в захисті відносин власності в їх нормальному, непорушеному стані. Не менш важливою функцією захисту є відновлення порушених відносин власності, тобто ліквідація майнових наслідків різного роду посягань на володіння і використання власником свого майна шляхом, зокрема, матеріального відшкодування йому за понесений майнову шкоду в результаті протиправних дій третіх осіб. Ці цілі досягаються за допомогою зобов'язально-правових та речове-правових засобів. Захист права власності зобов'язально-правовими засобами здійснюється через охорону майнових інтересів власника як сторони у цивільній угоді або особи, яка зазнала шкоди в результаті внедоговорного заподіяння шкоди його майну. До засобів захисту відносяться позови про відшкодування збитків, заподіяних порушенням договірних зобов'язань, позови про відшкодування позадоговірної шкоди, позови про повернення безпідставного збагачення та ряд інших. Зобов'язально-правові засоби охорони розглядаються у відповідних розділах підручника, присвячених загальним принципам зобов'язального права і окремим видам договорів. Крім того, відомі речове-правові засоби охорони, які прямо спрямовані проти різних порушень права власності і переслідують мету захисту цього права в цілому чи окремих правомочностей власника. У країнах романо-германської систе- 226 ми права для цього використовуються спеціальні речове-правові позови, а в країнах загального права - як особливі позови з правопорушень (torts), так і деякі спеціальні речове-правові позови. Порушення права власності полягають у скоєнні третіми особами дій, які або повністю виключають здійснення власником своїх повноважень, наприклад у разі позбавлення його володіння, або в тій чи іншій формі перешкоджають, заважають йому в їх здійсненні. До останніх відносяться не тільки дії, що представляють собою акт безпосереднього фізичного впливу на об'єкт власності, а й дії, які, приймаючи постійний і регулярний характер, створюють для власника певні незручності в експлуатації належного йому майна (наприклад, проникнення з сусідніх земельних ділянок запахів або кіптяви від діючих підприємств і т. п.). 2. У країнах романо-германської системи права для захисту права власності використовуються два речове-правових позову: вінди-ційний позов - позов власника про витребування речі з чужого незаконного володіння, або, іншими словами, позов не володіють власника до володіючого невласника про повернення майна (actio rei vindicatio), і негаторний позов - позов про припинення неправомірних дій, що заважають власнику в здійсненні правомочностей користування і розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не пов'язані з позбавленням володіння (actio negatoria). Пред'явлення заснованих на цих двох позовах вимог, спрямованих на відновлення власника в колишньому стані, його status quo, не виключає одночасного пред'явлення ним вимог, заснованих на нормах зобов'язального права, про відшкодування понесених ним збитків в результаті порушення його виняткових правомочностей. У Франції правила про віндикаційний і негаторний позовах не передбачається кодексом, але розроблені доктриною та судовою практикою на основі тлумачення положень цивільного та цивільно-процесуального кодексів про сумлінному і несумлінному володінні, позовної і набувальної давності і пр. У ФРН ці правила детально визначаються в цивільному укладенні (§ 985 і 1004). Право на витребування майна з чужого незаконного володіння визнається за власником речі. Відповідачем по вінди-ційний позовом виступає особа, що володіє річчю без законного юридичної підстави (титулу), тобто незаконний власник. Таким вважається особа, яка порушила норми права при заволодіють річчю власника або несумлінно діюче при придбанні речі в особи, не уповноваженої на її відчуження, наприклад у зберігача, наймача, перевізника і т. д. Правила витребування власником своєї речі на підставі віндикаційного позову в романо-германської системі права нераз-, ної пов'язані з дією встановленої законом презумпції про те, що власник рухомої речі передбачається її собственни- 227 ком. Згідно ст. 2279 ФГК, «стосовно рухомої речі володіння рівнозначно правооснованию», а по § 1006 ГГУ «на користь власника рухомої речі передбачається, що він - власник речі» (аналогічна норма міститься в ст. 930 ШГК). Зважаючи дії зазначеної презумпції власник-відповідач звільняється від докази підстави придбання ним володіння, в той час як на власника-позивача лягає тягар докази неправомірного характеру володіння річчю відповідачем. Власник, віндіцірующій свою річ, може вдатися до різних способів спростування зазначеної презумпції і докази свого права на річ. У першу чергу, незважаючи на неминучі в ряді випадків труднощі, він має можливість довести, що здійснюване відповідачем володіння не відповідає умовам або вимогам, що пред'являються законом до охоронюваного володінню, що воно хибно. Тоді відповідач повинен доводити існування законної підстави передачі йому права власності (хоча це і суперечить презумпції, якою він користується), і в разі неуспіху річ підлягає у нього віндіцірованію на користь власника-позивача як більш раннього власника. Є і інший спосіб захисту власником своїх інтересів. Він має право посилатися на відсутність підстав володіння у відповідача, не будучи юридично зобов'язаним приводити позитивні докази порочного характеру такого володіння. У цьому випадку дія презумпції не знімає з власника обов'язку вказати підставу його володіння, зокрема акт, за яким до нього перейшла річ: звільнений від докази підстав, він проте зобов'язаний вказати саме це підстава. І тоді власник, спираючись на факт відсутності у власника підстави, може домогтися віндикації, обійшовши наслідки дії положень ст. 2279 ФГК, § 1006 ГГУ або ст. 930 ШГК. Для цього йому достатньо довести факт більш раннього порівняно з відповідачем володіння річчю, яке «рівнозначно основи». І нарешті, у відповідних випадках власник може вдатися до доказу, що власник недобросовісно заволодів річчю, знаючи, наприклад, що річ була вкрадена у власника, або втрачена, або ж іншим чином їм втрачена. Це положення, що передбачається в § 1006 ГГУ як виняток із загальної презумпції, визнається також французької судовою практикою. Для віндикації власник зобов'язаний довести не тільки факт крадіжки або іншої втрати володіння річчю крім власної волі, а й несумлінність власника-відповідача як набувача речі. 3. Віндіціруемая власником річ може бути придбана власником від невласника, до якого вона перейшла з волі самого власника (наприклад, від комісіонера, зберігача, перевізника, орендаря, заставодержателя і т. д.) або всупереч його волі (у разі розкрадання, втрати і пр.). Тому витребування речі у власника передбачає встановлення двох обставин: з одного 228 боку, придбана чи річ власником від особи, уповноваженої або уповноваженої власником на її відчуження; з іншого боку, чи діяв власник при придбанні речі сумлінно або недобросовісно. Несумлінним визнається особа, яка протизаконними методами заволодіває річчю у власника або уповноваженої ним на володіння особи (зберігача, комісіонера, орендаря і т. д.) або яка знала або повинна була знати, що набуває річ у особи, неправомірного на її відчуження, наприклад від перевізника, особи, протиправно заволодів майном, і т. д. І навпаки, сумлінним вважається особа, яка при придбанні законними методами майна не знало і не повинно було знати про факт неправомочність відчужувача на здійснення угоди. У ГГУ, що містить спеціальні положення на цей рахунок, передбачається, що за загальногромадянської угоді сумлінним є набувач, який, діючи без грубої недбалості, не знає про те, що річ не належить відчужувачу (§ 932). У торговому обороті, де істотну роль відіграють комісійні угоди, пред'являються менш високі вимоги: такий набувач не повинен проявляти грубу необережність (§ 366 ГТУ). Цивільне право досліджуваних країн (§ 932 ГГУ; ст. 933 ШГК; ст. 2-403 ЄТК США; французька і англійська судова практика), забезпечуючи захист інтересів добросовісного набувача, передбачає серйозне обмеження на витребування речі власником. Воно зводиться до того, що відповідно до загального для всіх правових систем принципом річ може бути витребувана власником лише у недобросовісного власника. Рухома річ, сумлінно придбана власником від будь-якої особи, в тому числі і не уповноваженої на її відчуження, не може бути витребувана власником, вона надходить у власність набувача. Це правило виражено, наприклад, в ст. 2-403 ЕТК США так: «Особа, що володіє оспорімим титулом, може передати повноцінний титул добросовісного набувача». Така позиція обумовлюється прагненням держави спростити і зміцнити господарський оборот, полегшити укладення угод, виключити для набувача необхідність перевіряти у кожному випадку право відчужувача на вчинення правочину, що могло б стати істотною перешкодою швидкості укладання угод, розвитку обороту . Важливе значення це має, звичайно, в торгівлі рухомими речами, як правило, замінними і обращающимися у величезних кількостях. Угоди ж з нерухомістю, зокрема із землею, підпорядковані спеціальному оформленню, при якому простіше встановити права відчужувача. Разом з тим із загального правила про захист добросовісного набувача робляться виключення залежно від умов втрати власником володіння майном, характеру самого майна або способу його придбання власником. 229 Перше виключення пов'язане з обставинами втрати власником володіння майном без його волі. За ст. 2279 ФГК у випадку крадіжки або втрати речі власник може витребувати її у добросовісного власника протягом трьох років з дня крадіжки або втрати. Далі йдуть в цьому напрямку постанови § 932-935 ГГУ: власник має право вимагати від добросовісного набувача повернення взагалі всіх речей, що вийшли з володіння поза його волею. Другий виняток відноситься до віндикації грошових знаків і цінних паперів на пред'явника. За загальним правилом, ці види майна зовсім не можуть бути витребувані у добросовісного набувача, якщо навіть вони були вкрадені у власника чи втрачені ім. Але для огорожі інтересів власника введено так зване викличний виробництво - публікація про втрату паперів власником, що виключає визнання добросовісності набувача. При невиявлення держателя паперів протягом певного часу власник може вимагати видачі йому дубліката цінних паперів. Нарешті, третій виняток відноситься до віндикації речей, придбаних на публічних торгах (з аукціону). По праву деяких країн, зокрема відповідно до § 935 ГГУ, не допускається витребування власником такого майна. За французькому праву (ст. 2280 ФГК) можлива в цьому випадку віндикація речі у добросовісного набувача, але за умови сплати йому ціни, обумовленої при придбанні речі. Правила про віндикації майна включають врегулювання взаємних майнових вимог сторін. Власник має право вимагати повернення не тільки самої речі, але також плодів від неї, включаючи доходи. При цьому недобросовісний власник зобов'язаний передати всі плоди, витягнуті за час володіння річчю, а добросовісний - плоди, отримані з часу, коли він дізнався про протиправне володінні (французька судова практика), або з моменту пред'явлення йому вінди-ційного позову (§ 987 ГГУ) . Сумлінний і недобросовісний власники, у яких віндіцкруется річ, мають право на відшкодування витрат на її утримання: у Франції - за весь час володіння (ст. 1381 ФГК), а у ФРН - з часу, з якого власникові належать плоди (§ 989 ГГУ). Власник має право також вимагати відшкодування витрат, понесених на поліпшення речі до моменту, коли він дізнався про протиправність володіння. Пред'явлення негаторіого позову допускається судами відповідно до загальних положень про захист права власності, а по праву ФРН - на підставі спеціальних положень про нега-битим позові (§ 1004 ГГУ). Власник, якому заважають користуватися річчю, вправі вимагати за позовом припинення такого порушення, усунення перешкод, а якщо є підстави очікувати повторного порушення - то і вчинення дій, що роблять 230 його неможливим у майбутньому. Негаторний позов відрізняється від зобов'язально-правових позовів про правопорушення, зокрема, тим, що в даному випадку порушника не звільняє від відповідальності відсутність в його діях необережності або наступив збитку. 4. У силу особливостей історичного розвитку загального права захист права власності в Англії та США характеризується низкою особливостей. Вони складаються насамперед у тому, що такий захист здійснюється головним чином на підставі загальних позовів з правопорушень (torts), які дають право не лише на отримання грошового відшкодування, а й на витребування самої речі. Крім того, ці позови в основному побудовані не як власницькі, а як власницькі (див. гл. X). Більш докладно вони розглядаються в розділі, присвяченому деліктних зобов'язань. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 7. Захист права власності" |
||
|
||