| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
13.3. Права та обов'язки сторін за договором |
||
|
Обов'язковою умовою при укладенні договору морського страхування і його виконання сторонами є їх сумлінність. У першу чергу це стосується страхувальника, який повинен піклуватися про застраховану інтересі так, як якщо б він не був застрахований. Недотримання даної умови тягне за собою визнання договору страхування недійсним. У зв'язку з цим страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про всякому істотну зміну, що сталася з об'єктом страхування або відносно останнього (перевантаження, зміна способу перевезення, пункту вивантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху прямування і т . п.). Така зміна, що збільшує небезпеку для об'єкта страхування, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цією умовою, то договір страхування припиняється з моменту настання подібних змін. Неповідомлення страховика відомостей про ці зміни позбавляє страхувальника права на отримання страхового відшкодування у разі виникнення збитків. При цьому за страховиком зберігається право на отримання передбаченої договором премії. Таким чином, основним обов'язком страхувальника є сплата страхової премії або внеску, розмір і ставка яких обумовлені в договорі. Після виконання цього обов'язку страхувальник має право вимагати від страховика видати йому страховий поліс, в якому засвідчується наявність і зміст вже укладеного договору страхування. Поліс є договором страхування, має односторонню спрямованість і займає особливе місце серед страхових документів (після його видачі документи, якими договір оформляється, втрачають силу). Поліси по страхуванню вантажів можуть передаватися іншим особам відповідно до умов передачі товаророзпорядчих документів. Правове значення поліса полягає також у тому, що його уявлення необхідно для отримання страхового відшкодування за договором морського страхування. Право на отримання страхового відшкодування може належати лише особі, яка має страховий інтерес. У зв'язку з цим поліс виписується на ім'я особи, до якої перейшло право на застраховане майно. Разом з тим страховий інтерес, виникнувши у певної особи, може потім перейти до інших осіб разом з переходом до них прав на застраховане майно. У разі відчуження застрахованого вантажу договір морського страхування зберігає силу. При цьому всі права та обов'язки страхувальника переходять до набувача вантажу. Відповідно підлягає передачі і поліс. Передача поліса проводиться шляхом вчинення на ньому передавального напису, яка може бути іменний (містити ім'я особи, якій передається поліс) або бланкової, тобто складатися з одного лише підпису особи, що передає поліс. В останньому випадку поліс стає представницькими і надалі може передаватися шляхом вручення. Страховик може обмежити свою відповідальність, вказавши в договорі страхування максимальну суму відшкодування. Страховик може звільнити себе від відповідальності за відшкодування певної частини збитків або не сплачує відшкодування, якщо вони не досягають певного розміру. Такий вид обмеження відповідальності страховика називається франшизою (фр. franchise - пільга, вільність, умова договору морського страхування, що звільняє страховика від відшкодування збитків, що не перевищують певну суму), яка буває безумовної та умовної. При безумовній франшизі страховик завжди звільняється від сплати певної суми, яка передбачена в договорі страхування. При умовній франшизі страховик звільняється від сплати відшкодування лише тоді, коли збитки не досягають встановленої суми. Якщо ж збитки перевищать цю суму, то вони будуть відшкодовані повністю. Крім того, в міжнародній практиці морського страхування суден і вантажів використовується абандон (ст. 278 КТМ Російської Федерації, ст. 206 КТМ Республіки Білорусь). Він означає відмову судновласника або вантажовласника від прав на застраховане судно або вантаж на користь страхової організації, яка в цьому випадку виплачує потерпілому повну страхову суму. Однак така відмова може мати місце лише за таких обставин: пропажа судна без вісті; знищення судна і (або) вантажу (повна фактична загибель); конструктивна загибель судна (економічна недоцільність усунення пошкодження або ремонту застрахованого судна); економічна недоцільність усунення пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення; захоплення судна і (або) вантажу, застрахованих від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше ніж шість місяців. Заява про абандон повинна бути зроблена протягом 6 місяців з моменту виникнення зазначених підстав і не може бути умовним або взято назад. Заява, зроблена з дотриманням зазначених умов, обов'язково для страховика і не може бути ним відхилено. Таким чином, заява про абандон - одностороння угода страхувальника, за допомогою якої він передає страховику свої права на застраховане майно, набуваючи натомість право на отримання страхового відшкодування в розмірі страхової суми. Якщо страхувальник при витребуванні страхового відшкодування за загальним правилом повинен не тільки довести настання страхового випадку, а й обгрунтувати розмір заподіяних збитків, то при здійсненні абандона страхувальник шляхом передачі страховика прав на застраховане майно звільняється від обов'язку доведення розміру понесених збитків. Страхувальнику достатньо довести факт настання страхового випадку, що дає право на абандон. Відповідно до ст. 280 КТМ Російської Федерації "якщо по отриманні страхового відшкодування судно виявиться непогібшім, страховик може вимагати, щоб страхувальник, залишивши за собою майно, повернув страхове відшкодування за вирахуванням тієї частини страхового відшкодування, яка відповідає реальному збитку, заподіяному страхувальнику або вигодонабувачу". Таким чином, ст. 246 КТМ Російської Федерації (ст. 206 КТМ Республіки Білорусь), яка зобов'язує страховика до виплати повної страхової суми у разі безвісної пропажі застрахованого судна, встановлює правові наслідки, виходячи з презумпції загибелі застрахованого майна. Якщо ж в силу деяких зобов'язань ця презумпція виявиться спростованою, то відпадають умови для виплати страхового відшкодування за загибель майна. Збагачення страхувальника при цьому не відбувається, так як це майно вже належить страховику. У даному випадку законодавець звільняє страховика від реалізації хоча і належить, але вже непотрібного йому майна. Тому страховик має право вимагати від страхувальника повернення суми отриманого ним страхового відшкодування, за винятком тієї частини страхового відшкодування, яка покриває дійсно понесені ним збитки, які тепер повинні бути документально доведені страхувальником. У міжнародному праві відсутні норми, які регулювали б відносини, пов'язані з морським страхуванням. Тому в більшості законодавств морських держав національні норми, які регулюють відносини, що виникають з морського страхування, є диспозитивними. Це дозволяє сторонам договору морського страхування використовувати умови, загальноприйняті у світовій практиці. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 13.3. Права та обов'язки сторін за договором " |
||
|
||