| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА 19. АРЕШТ МОРСЬКИХ СУДЕН |
||
|
Відповідно до законодавства Республіки Білорусь арешт майна боржника складається з опису майна, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності - обмеження права користування майном, його вилучення або передачі на зберігання. Для виробництва арешту з метою отримання забезпечення необхідно подати позовну заяву, добитися його ухвалення судом, сплатити держмито, а потім клопотати про арешт, і якщо суд визнає, що така міра необхідна для забезпечення подальшого виконання його рішення, то він або суддя одноособово може винести ухвалу про арешт, яке приводиться у виконання негайно в порядку, встановленому для виконання рішень суду. Подібні норми містяться в цивільно-процесуальному та арбітражно-процесуальному законодавстві Республіки Білорусь, Російської Федерації, України, країн Балтії та багатьох інших держав світу всіх систем права. Арешт майна або грошових коштів полягає в забороні розпоряджатися відповідним майном або грошовими засобами, що належать відповідачу. Майно та грошові кошти можуть перебувати в цьому випадку як у самого відповідача, так і в інших осіб. При арешті майна воно не може бути продане, обміняно, подаровано, здано в оренду, закладено або знищено. Арешт майна за загальним правилом не перешкоджає користуванню ним, якщо це не тягне знищення майна і не зменшує його цінності. Накладення арешту на майно можливо, якщо при тривалому зберіганні воно не втратить своїх якостей. Такий захід не може застосовуватися, зокрема, щодо швидкопсувних товарів. Накладення арешту на майно або грошові кошти є найбільш поширеною формою забезпечення позову арбітражним судом. Арешт майна провадиться в порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством. Арешт у торговому мореплаванні - це примусове затримання судна або вантажу на підставі рішення суду (арбітражу). Арешту суден в КТМ Російської Федерації присвячена глава XXIII (ст. 388 - 393), пункт 1 ст. 388 який говорить: "Для цілей цієї глави арештом судна є будь-яке затримання або обмеження в пересуванні судна під час перебування його в межах Російської Федерації, здійснювані на підставі постанови суду, арбітражного суду або уповноваженої законом накладати арешт третейського суду з морських справ для забезпечення морської вимоги ". Положення про Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації передбачає можливість винесення постанови про накладення арешту на перебувають в російському порту судно або вантаж іншої сторони. Морська арбітражна комісія (МАК) вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають з торговельного мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти російського та іноземного або лише російського чи тільки іноземного права (п. 2 Положення про МАК при ТПП Російської Федерації) Необхідно відзначити, що арешт морських суден переслідує три основні мети. Насамперед, він являє собою так звану проміжну допомогу кредитору, що вживаються ним для захисту своїх інтересів ще до початку судово-арбітражного процесу. Так, за законодавством ряду країн, якщо боржник не виставить належного забезпечення і не зробить інших дій по захисту своїх інтересів у встановлений законом термін, арештоване судно може бути продано з торгів під наглядом суду без розгляду спору по суті та вимоги кредиторів будуть задоволені з отриманого від продажу доходу. Іншою метою арешту судна є встановлення юрисдикції суду певної держави. Законодавства досить значної кількості морських країн передбачають, що суд, який виніс рішення про арешт судна, компетентний, а в ряді країн зобов'язаний розглянути спір і винести рішення по суті. У Російській Федерації такий арешт допустимо за постановою голови МАК при ТПП, так як в п. 1 ст. 388 КТМ Російської Федерації сказано: "арештом судна є будь-яке затримання або обмеження в пересуванні судна під час знаходження його в межах юрисдикції Російської Федерації, здійснювані на підставі постанови суду, арбітражного суду або уповноваженої законом накладати арешт третейського суду з морських справ для забезпечення морської вимоги" , так як МАК є третейським судом з морських справ. Третьою, а за значимістю головною, метою арешту морського судна є примус боржника видати в установленому законом порядку необхідну кредитором забезпечення. Згідно із законодавством абсолютної більшості держав світу у разі надання боржником забезпечення необхідного розміру затримане судно підлягає негайному звільненню. Так, згідно зі ст. 391 КТМ Російської Федерації судно може бути звільнена від арешту тільки на підставі постанови суду, арбітражного суду або третейського суду (МАК) при наданні достатнього забезпечення в прийнятній формі. Таким чином, арешт судна являє собою таку міру впливу на боржника за допомогою звернення до суду або інший правозастосовний орган, яка дозволяє кредитору на будь-якій стадії процесу, а за законодавством більшості країн і до його початку примусити боржника на законній підставі без визнання відповідальності, відмови від засобів захисту або права на обмеження відповідальності з його боку виставити забезпечення в зручній для кредитора і у встановленій законом формі і забезпечити розгляд спору по суті в конкретному суді із застосуванням місцевого законодавства. Однак законодавство різних країн по-різному регламентує умови і процедуру арешту морських суден. Для подолання цих розбіжностей на міжнародному рівні, обумовлених особливостями цивільно-правового законодавства різних держав, ще 10 травня 1952 в Брюсселі була прийнята Міжнародна конвенція з уніфікації процедури арешту морських суден (далі - Конвенція 1952 року), яка набула чинності 24 лютого 1966 р. Її учасниками в даний час є більш 50 держав. Слід підкреслити, що 4 січня 1999 р. було прийнято Федеральний закон Російської Федерації "Про приєднання Російської Федерації до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються арешту морських суден". Відповідно до п. b ст. 14 Конвенції 1952 року для кожного підписанта, яка ратифікувала цю Конвенцію, вона набуває чинності через шість місяців після здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти. Таким чином, положення цієї Конвенції стали застосовними в Російській Федерації з 29 жовтня 1999 Конвенція 1952 обмежує право накладення арешту на морські судна в забезпечення так званих морських вимог, до яких відносяться: збиток, заподіяний в результаті зіткнення, заподіяння особистої шкоди; рятування; договори, що стосуються використання і найму судна; договори про перевезення вантажу; збиток, заподіяний вантажу або багажу; постачання судів; витрати, пов'язані з експлуатацією судна; загальна аварія; буксирування; лоцманська проводка; будівля й ремонт судна та обладнання; витрати на докование; зарплата капітана і команди; дисбурсментские витрати; спори, що стосуються титулу права власності на судно; спори, що стосуються власності, володіння і розпорядження судном і доходом від його експлуатації; заставу судна. Як видно, список цей є досить обширним і практично повністю охоплює всі операції, пов'язані з морським судноплавством. При пред'явленні будь-якого з цих вимог судно може бути арештовано. Слід особливо підкреслити, що судно може бути арештовано тільки судом чи іншим правозастосовні органом відповідно до законодавства держави - учасниці Конвенції 1952 року. Так, згідно з п. 1 ст. 7 Конвенції 1952 року встановлюється юрисдикція суду, який заарештував судно, для розгляду спору по суті відповідно до законодавства цієї країни, якщо кредитор або його контора перебувають у країні, де проведений арешт, або вимога виникла в результаті зіткнення суден або операції з рятування і, нарешті , якщо вимога виникла із застави судна. Ст. 5 Конвенції 1952 року встановлює, що судно звільняється з-під арешту після надання достатнього забезпечення боржником. Виняток становлять лише випадки, коли судно було заарештовано за вимогами у зв'язку із суперечками про право власності на судно і спорами кількох власників, перерахованими в ст. 1 Конвенції 1952 року. У зазначених випадках суд може дозволити судновласнику використовувати корабель до надання належного забезпечення. При цьому, якщо сторони не домовляться про форму й розмір забезпечення, то вони будуть встановлені рішенням суду. Слід підкреслити, що ч. 3 ст. 5 Конвенції 1952 року обумовлює, що вимога про звільнення судна у зв'язку з видачею належного забезпечення не може бути розцінено як визнання відповідальності боржником або його відмова від права обмежити свою відповідальність. У цьому виражається забезпечувальний характер положень даної Конвенції, спрямованих на досягнення основної мети - отримання кредитором належного забезпечення своїх вимог. Захист прав судновласника встановлюється відсильною нормою ч. 1 ст. 6 Конвенції 1952 року, що передбачає, що кредитор несе відповідальність за збитки, завдані боржникові арештом судна, на основі положень законодавства держави - учасниці Конвенції, в межах юрисдикції якого проведений арешт судна. Конвенції 1952 року передбачає, що судно держави, що не бере участь у Конвенції, може бути арештоване в порту держави-учасника по вимогам, передбаченим ст. 1 Конвенції, або відповідно до законодавства держави-учасника. Не можна не звернути уваги на те, що Конвенція 1952 не усунула в законодавстві держав-учасниць багатьох відмінностей в умовах і процедурі арешту суден. Як випливає зі змісту статей 3, 8, 9 і 10 даної Конвенції, її метою не є ведення загального міжнародного режиму арешту морських суден. У зв'язку з цим в одних країнах судно може бути арештовано тільки згідно морським вимогам, перерахованим в Конвенції та перенесеним в національне законодавство. В інших арешт судна можливий за позовом, пов'язаному з такими борговими вимогами, за якими законодавством дозволяється звернення стягнення на майно боржника, і за вимогами, пов'язаним із заставою судна. Нарешті, є країни, де арешт може бути проведений з будь борговими вимогами кредитора. Оскільки Конвенція 1952 не усунула багатьох відмінностей в порядок і процедуру арешту суден, необхідно розглянути хоча б основні причини цього. Як видається, основною причиною є те, що не всі морські країни беруть участь у цій Конвенції. Наступною причиною можна назвати те обставина, що в різних країнах історично склалися різні правові системи, по-різному регулюють арешт судів. Ці відмінності зберігаються за досить широкого кола питань. В одних країнах судно може бути арештовано лише за позовом, пов'язаному з такими борговими вимогами, за якими законодавством дозволяється звернення стягнення на судно боржника (наприклад, система, поширена в багатьох країнах англо-американського права), і за вимогами, пов'язаним із заставою судів. В інших країнах судно може бути арештовано за будь-якими борговими вимогами кредитора. Щоб заарештувати судно, в багатьох країнах потрібно довести наявність майнової вимоги, тобто продемонструвати суду законність самого позову. Є країни, де необхідно надати забезпечення у вигляді банківської гарантії, а іноді і внести в депозит суду певну суму, тобто призвести контробеспеченіе. Мета такого контробеспеченія - покрити витрати боржника на той випадок, якщо пізніше з'ясується, що арешт судна ні виправданим заходом або взагалі не мав законних підстав. Розмір контробеспеченія, наданого кредитором для виробництва арешту, часто пов'язується з можливістю наочно довести наявність майнової вимоги, тобто продемонструвати суду законність самого позову. При цьому є країни, де відсутність таких доказів робить арешт судна неможливим. За законодавством інших країн недоведеність наявності майнової вимоги значно підвищує розмір контробеспеченія. Слід мати на увазі, що відповідачу надається право вимагати від кредитора через суд відшкодування всіх збитків, завданих йому внаслідок необгрунтованого арешту його судна або вимоги про виставлення надмірного забезпечення. Важливим є ще й те, що немає однаковості за формою і змістом документів, необхідних для подання до суду або іншого правозастосовний орган для арешту судна. Представляти їх суду в деяких країнах дозволено лише спеціально найнятому для цих цілей адвокату, що має письмову, особливим чином зареєстроване доручення клієнта про захист його інтересів у даній справі (power of attorney). Необхідно зупинитися на особливостях арешту морського судна, коли вимоги кредитора не мають прямого зв'язку з країною, де передбачається заарештувати судно. Наприклад, коли ні позивач, ні відповідач не перебувають в даній країні, а також коли ні відправник вантажу, ні його одержувач, так само як і сторони договору купівлі-продажу товару або договору морського перевезення вантажу, не мають зв'язку з цією країною. У цьому випадку законодавством більшості країн або прямо дозволяється арешт судна, або такий дозвіл супроводжується додатковими для кредитора умовами. Це положення Конвенції 1952 року непогано було б засвоїти білоруським вантажовідправників та вантажоодержувачів. Зазвичай процедура накладення арешту вимагає повідомити капітана судна про арешт його судна. При арешті іноземних судів сповіщення часто спрямовується і консульству країни прапора судна. Законодавство деяких країн окрім того вимагає повідомлення про арешт судновласника. Процедура арешту іноземних судів може не відрізнятися від процедури арешту національних судів. Однак через особливості законодавства деяких країн іноді можуть виникати певні труднощі з арештом іноземного судна. Проте існують і країни, де арешт судна, що плаває під прапором даної країни, абсолютно виключається. При дотриманні необхідних вимог арешт у більшості випадків може бути накладено протягом декількох годин після звернення до суду або відповідні компетентні органи. В окремих країнах арешт проводиться автоматично після винесення рішення судом, а в інших фактичний арешт судна здійснюється спеціальними судовими виконавцями. Тому для сторони, яка бажає заарештувати судно, треба знати механізм виконання судових рішень у конкретній країні. Крім того, необхідно знати умови, процедуру, а також відведене для зняття арешту час. У деяких країнах для цього потрібно надання забезпечення у формі тільки банківської гарантії. В останні роки забезпеченням визнається гарантійний лист клубу взаємного страхування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Глава 19. АРЕШТ МОРСЬКИХ СУДЕН" |
||
|
||