ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Час відкриття спадщини

. Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Більш вдалим є визначення, яке дане в ст. 1239 нового ЦК, - часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Але в різних випадках день смерті може встановлюватись по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів громадянського стану.
Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі, що встановлення із зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке проводиться на під-
ставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 р. № 5). Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст. 21 ЦК УРСР днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.
Проте на практиці можуть виникати випадки, коли припустимий день смерті громадянина і день ухвалення судового рішення можуть за часом знаходитися за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, який починає відлік з моменту відкриття спадщини.
Тому, як зауважив А. П. Сергєєв, краще "у відповідних випадках відраховувати вказаний строк з моменту вступу рішення суду в законну силу, а не з дня смерті громадянина, зафіксованого в рішенні суду. За іншого підходу, якщо строк для прийняття спадщини пропущений, треба буде ставити питання про його продовження як пропущеного з поважної причини, що може призвести до тяганини у процесі оформлення спадкових прав"1.
VI. На практиці трапляються випадки одночасної смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадкоємцем після смерті іншої (так звані комморієнти). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази.
Відповідь на поставлене запитання ми знаходимо в судовій практиці. Згідно з абзацом першим пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про спадкування" часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. З цього випливає те, що "особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого" (абзац другий пункту 5 зазначеної постанови).
З таким твердженням можна погодитися лише частково - стосовно осіб, щодо яких конкретні обставини справи не дозволяють встановити хто з них помер раніше. Наприклад, якщо батько й син загинули внаслідок стихійного лиха і немає відомостей про те, що один бодай на декілька миттєвостей пережив іншого, вони вважаються такими, що померли одночасно. Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців.
Втім, цілком можливі і випадки, коли смерть осіб, які могли б спадкувати одна після одної, настає хоч і протягом однієї календарної доби, але в різний час (різниця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин).
Таким чином, між особами, які померли в межах однієї календарної доби, наступництва не виникає, незважаючи на розмір часового проміжку. Водночас у
Цивільне право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. - Т. 3. - С. 509.
разі смерті однієї особи, наприклад, о двадцять третій годині п'ятдесят дев'ять хвилин, а іншої в нуль годин нуль одну хвилину, тобто через дві хвилини, внаслідок того, що йдеться про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше.
В правовій літературі питання про те, що слід вважати часом відкриття спадщини, є дискусійним. При цьому висловлюються два протилежних погляди. Переважна більшість авторів обмежується посиланням на законодавче визначення часу відкриття спадщини як дня смерті спадкодавця1. Інші сприймають це положення з певними застереженнями, вважаючи, що не завжди день смерті особи (календарна доба) є достатнім для визначення часу виникнення спадкових відносин. Іншими словами, у деяких випадках часом відкриття спадщини слід вважати не день, а момент смерті спадкодавця2.
Очевидно, що причиною спору є використання в усі часи радянським та пострадянським спадковим законодавством різної термінології. Так, ст. 525 ЦК УРСР, яка визначає час відкриття спадщини, вживає слово "день", а ст. 527 ЦК УРСР, передбачаючи, хто може бути спадкоємцем, говорить про осіб, які знаходяться в живих "на момент" смерті спадкодавця.
Щоб уникнути подібних невідповідностей у майбутньому, закон, безперечно, повинен використовувати однакові терміни. Тому було б доцільно внести в ЦК України відповідні зміни, направлені на усунення використання в статтях 525 та 527 різної термінології. На наш погляд, оптимальним вирішенням поставленої проблеми буде заміна в ст. 525 слова "день" на слово "момент"3. Інше вирішення питання, а саме використання терміну "день" в ст. 527, призведе до істотного звуження прав спадкоємців. Зазначене слід було б передбачити і в тексті ЦК України, який також не вирішив дану колізію.
З огляду на вищезазначене, уявляється, що в тому випадку, якщо особи, що є спадкоємцями одна одної, померли в межах однієї календарної доби, але відомо, що одна з них померла пізніше від іншої на кілька хвилин або годин (врахування секунди смерті, за загальним правилом, має виключатися, крім випадків, коли можливо з точністю встановити саму миттєвість смерті особи), неможливо стверджувати про смерть цих осіб як про одночасну. Відповідно особи, які померли в межах хоча б однієї доби, але є відомості про неодночасність настання їх смерті, мають спадкувати одна після одної. Лише у разі, якщо момент смерті таких осіб встановити неможливо (наприклад, за аварії літака), тобто виключається можливість встановлення факту, хто з цих осіб пережив іншого, повинно бути визнано, що зазначені особи померли одночасно і спадщина після кожної з них відкривається самостійно.
1 Див., напр.: Рубанов А. А. Право наследования. - М.: Московский рабочий, 1978. - С. 19; Рясенцев В. А. Наследование по закону й по завещанию. - М.: Знание, 1972. - С. 9.
2 Див., напр.: Антішонов Б. С., Герзон С. Л., Шлифер Б. Г. Наследование й нотариат. - М.: Юридическое издательство Вьісшей партийной школьї при ЦК ВКП (б),1946. - С. 43-45;
Анти-монов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. - С. 94; Никитюк П. С. Наследственное право й наслед-ственньш процесе (проблеми теории й практики). - Кишинев: Штиинца, 1973. - С. 60.
Там само.
Посилання на те, що для придбання спадщини спадкоємець зобов'язаний її прийняти (ст. 548 ЦК УРСР) і тому особа, яка померла пізніше протягом тієї ж доби не може вважатися такою, що набула право на спадщину, не є переконливим, адже до цієї особи перейшла не спадщина, а лише право на її прийняття або відмови від неї. Це право, не будучи реалізованим такою особою, не втрачає свого змісту і переходить разом із сукупністю інших прав та обов'язків, які входять до складу спадкової маси, до її власних спадкоємців.
Визнання часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до значних помилок за розгляду судами України справ про спадкування, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спадкоємців.
Підтвердженням цієї позиції може слугувати наступний приклад. У серпні 1991р. Б. С. пред'явила в інтересах доньки - Б. О. позов до Б. Д. і Т. (брата та сестри померлого прадіда) про визнання права власності на жилий будинок та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обгрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що 12 серпня 1990 р. загинули батько, дід і прадід її доньки, у зв'язку з чим відкрилася спадщина - жилий будинок та інше майно, що належало прадіду Б. Д.
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, Тернопільський міський суд, рішення якого підтримала в своїй ухвалі судова колегія у цивільних справах Тернопільського обласного суду, виходив з того, що оскільки батько і дід Б. О. померли в один день зі спадкодавцем - прадідом Б. О., вони не можуть бути визнані спадкоємцями. З цього випливає, що і правнука померлого не може бути закликана до спадкування.
Заступник Голови Верховного Суду України приніс протест на вказані рішення з вимогою їхнього скасування, обгрунтувавши це тим, що у разі смерті в один день прадіда, діда й батька право правнуки на спадщину виникає не через те, що воно перейшло до її батька, а за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК України)1.
Дозволимо собі не погодитися з міркуваннями, викладеними у протесті Заступника Голови Верховного Суду України. На нашу думку, скасовуючи попередньо прийняті рішення, він не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, сформульовані в абзаці другому пункту 5 постанови "Про практику розгляду судами справ про спадкування" про те, що особи, які померли в один і той же день, не спадкують один після другого.
Згідно з фабулою справи, що розглядається, прадід, дід та батько Б. О. померли протягом однієї календарної доби. Виходячи з того, що дані особи позбавлені можливості спадкувати один після одного, спадщина відкрилася не один раз - після смерті прадіда, а тричі - після смерті прадіда, діда й батька Б. О. Тобто, наявні три окремі і незалежні випадки спадкового наступництва: майно кожного з померлих має перейти до їхніх власних спадкоємців.
Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину після смерті прадіда було видано його брату та сестрі, імовірніше, як спадкоємцям за законом
Див.: Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К: Юрінком, 1995 - № 3. - С. 162-163.
другої черги. Правнука померлого прадіда могла претендувати на спадщину за законом, усунувши при цьому вказаних осіб як спадкоємців наступної черги, лише в тому випадку, якщо на час відкриття спадщини (тобто на день смерті спадкодавця) вже не було б в живих її батька, який був би закликаний до спадкування після смерті свого діда (прадіда своєї доньки).
Оскільки батько Б. О. не може бути визнаний спадковим правонаступником свого діда через те, що він помер з ним в один день, тобто одночасно, до нього не могло перейти і право на прийняття спадщини. Отже, Б. О. виступає спадкоємицею лише свого батька, до складу спадщини якого не входить право на прийняття спадщини після смерті його діда (прадіда Б. О.).
Аналіз цієї справи дає підстави для дещо парадоксального висновку про те, що вирішення цього спору судами першої та касаційної інстанцій хоч і не відповідало інтересам позивачки через недосконалість спадкового законодавства, але було правильним. Навпаки, протест Заступника Голови Верховного Суду сприяє реалізації прав потенційної спадкоємиці, але не відповідає чинному законодавству.
Розглянутий казус є показовим прикладом того, як більш віддалені родичі померлого спадкодавця вправі на законних підставах одержати переваги при спадкуванні над особами, які перебувають у спорідненості з померлим по прямій лінії та входять до складу першої черги спадкоємців за законом.
Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить і до невиконання волі заповідача, яка згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК УРСР має переваги над положеннями закону і обмежується лише інститутом обов'язкової частки у спадщині. Справа в тому, що за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.
Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієн-тів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців застрахованого.
Так само розв'язується проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім було зроблено розпорядження про посмертну видачу банківського вкладу. Виходячи з того, що таке наступництво згідно зі ст. 564 ЦК УРСР не визнається спадковим, право на одержання вкладу з'являється у померлого вигодонабувача та переходить до його власних спадкоємців.
Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встановлення часу відкриття спадщини, також залежить від того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини - це момент (година та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.
Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. С. Антімонова та К. О. Граве. В процесі судового розгляду постало питання, чи набула громадянка
Б. право на прийняття спадщини (або на відмову від її прийняття), оскільки день її смерті співпадав з днем смерті чоловіка. При цьому суду були надані переконливі показання свідків, відповідно до яких громадянка Б. померла вже після того, як дізналася про смерть чоловіка у лікарні. На підставі цього судом був зроблений цілком справедливий висновок про те, що громадянка Б. встигла набути право спадкування після чоловіка, але не встигла його реалізувати. Таким чином, право спадкування перейшло до власних спадкоємців цієї громадянки за правилами спадкової трансмісії1.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Час відкриття спадщини"
  1. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    Стаття 1216 ЦК визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях.
  2. § 5. Відкриття спадщини
    Згідно зі ст. 1220 ЦК підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її померлою. Таким чином, у ЦК йдеться про 2 різних види юридичних фактів: 1) смерть - це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'єктів права. При цьому для самого виникнення спадкових правовідносин не має значення, що саме було причиною смерті. Визначальним є факт смерті; 2) оголошення
  3. § 2. Зміст заповіту
    Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час відкриття спадщини, немає значення, чи були в наявності зазначені у заповіті майнові права та обов'язки на момент складання заповіту (ст. 1236 ЦК). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного
  4. § 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами
    Спадкування усиновленими та усиновлювачами має особливості. Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за походженням, однак ЦК вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 ЦК) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців. Усиновлення є юридичним фактом, у силу якого між дитиною й
  5. § 1. Прийняття спадщини
    Здійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини можливе у 2 способи: 1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця); 2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка). Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст. 1268 ЦК, згідно з положеннями якої
  6. § 8. Оформлення права на спадщину
    Оформлення спадкових прав являє собою сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном. Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право
  7. Які особи можуть бути спадкоємцями?
    Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
  8. Як приймають спадщину?
    Відкриття спадщини і закликання до спадкування недостатньо, щоб той чи інший зі спадкоємців став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, спадкоємці повинні її прийняти. Прийняття спадщини -- це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини, які становлять у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена у встановлений
  9. § 3. Порядок реалізації спадкових прав
    Прийняття спадщини. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду прийняти спадщину. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548
  10. § 2. Правоздатність фізичних осіб
    Правоздатність фізичної особи - це здатність людини мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом - юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка