|
Закон України "Про власність" 1991 p., нова Конституція України та новий ЦК України закріплюють за Українською державою певне майно. Воно становить основу її участі у цивільно-правових відносинах. Однак держава порівняно з такими суб'єктами, як громадяни та юридичні особи, є менш активним учасником цивільного обороту, оскільки більшість свого майна вона закріплює за державними підприємствами на правах повного господарського відання, а також за державними установами (організаціями) на правах оперативного управління. В умовах ринкової економіки держава має діяти у приватних відносинах не як носій своїх політичних і господарчих функцій або як особливий суб'єкт права, а в організаційно-правових формах, адекватних цим відносинам. У новому ЦК України передбачається, що держава бере участь у цивільних відносинах як суб'єкт публічного права. Вона може створювати як юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо), так і на загальних підставах юридичні особи приватного права (підприємства, товариства тощо), якщо інше не передбачено законом. При цьому держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 ЦК України). Створені державою юридичні особи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.
Економічною передумовою виступу у цивільно-правовому обороті Української держави є не все майно, а лише та його частина, яка не розподілена між існуючими на сьогодні державними юридичними особами або не є власністю Автономної Республіки Крим чи територіальних громад.
Завдання встановлення матеріальної основи (субстрату) Української держави передбачає необхідність визначити конкретний склад її майнових фондів, що не розподілені між державними організаціями. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності.
Українська держава як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене від інших суб'єктів майно, несе також самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше прямо не передбачено законом.
Держава як суб'єкт цивільного права має праводієздатність. Але, на відміну від праводієздатності юридичних осіб, правосуб'єктність держави має універсальний характер. Та це ще не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний характер. Держава може мати лише такі права та обов'язки, які
1
дозволяє закон. Так, наприклад, вона не має права користуватися товарним знаком.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів, тому що поза їхньою діяльністю вона діяти не може. Від імені держави - незалежної України - у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Названі бюджетні установи, хоч і є юридичними особами, діють у майновому обігу у багатьох випадках від імені держави.
Держава також виступає суб'єктом цивільного права і у разі коли її організації беруть участь у правовідносинах, але самі не є юридичними особами (наприклад, Уряд України).
|
- § 1. Держава Україна - суб'єкт цивільного права
державою певне майно. Воно становить основу її участі у цивільно-правових відносинах. Однак держава порівняно з такими суб'єктами, як громадяни та юридичні особи, є менш активним учасником цивільного обороту, оскільки більшість свого майна вона закріплює за державними підприємствами на правах повного господарського відання, а також за державними установами (організаціями) на правах оперативного
- § 2. Джерела приватного права
державу і право джерелом права традиційно вважалися матеріальні умови життя суспільства, якими, начебто, зумовлені усі елементи "надбудови" виробничих відносин, у тому числі право. Однак у правових дослідженнях, позбавлених такої яскраво вираженої ідеологічної спрямованості, джерелами права вважаються не лише матеріальні умови життя суспільства (хоча й вони також), але також особливості
- § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
держави в цілому. Розмежування провадиться не за предметом правового регулювання, а за колом суб'єктів; "цивільне право" може однаково стосуватися приватноправових і публічно-правових відносин. Встановлення характеру взаємодії та взаємообумовленості між згаданими сукупностями правових норм має визначатися з урахуванням тих характерних властивостей, котрими визначалася їхня суть. Для
- § 5. Традиція приватного права в Україні
держави. Помітну роль при цьому зіграла та обставина, що значну частину своєї історії Україна присвятила вибору цивілізаційної орієнтації між "Сходом" і "Заходом". Тому іноді Україну характеризують як "країну кордонів", яка одночасно відчуває декілька впливів: із заходу - європейської традиції, зі сходу - російської, з півдня - передньоазійської. Внаслідок певного балансу між конкуруючими
- § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
держави, до складу якого входила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди". Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. був прийнятий другий - "Волинський" - Статут. Дія Волинського Статуту поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку,
- § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
держава у 60-70-х роках вступала у фазу свого розквіту - період так званого "зрілого соціалізму", можна було чекати, що такій концепції цивільного права судилося довге життя. Цивільне законодавство СРСР, цивільні кодекси союзних республік "втілювали та закріплювали досягнення радянського народу, сприяли створенню матеріально-технічної бази комунізму та формуванню нової людини". Однак у другій
- § 5. Створення ЦК України
держав повинні бути в полі зору авторів нового ЦК України з тим, щоб використати все те цінне, що увійшло в золотий фонд світовий цивілістики (О. Бандурка, О. Пушкін, О. Скакун). Багато цивілістів справедливо звертали увагу на доцільність використання положень Основ цивільного законодавства 1991 р., котрі не набрали чинності, але стали вищим досягненням радянської цивілістики. При цьому
- § 6. Структура (система) цивільного права
держави, котра виступає як виразник публічних інтересів (інтересів спільноти). У випадку розгляду кримінальної справи actio набуває формулювання "народ проти Нумерія Негідія". Положення щодо поширеного тлумачення поняття actio як аналог виразу "способи придбання речей" також потребує \ ючнення. Термін actio охоплював у Стародавньому Римі 2 категорії дій: придбання речей (договори) і захист
- § 2. Акти цивільного законодавства України
державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом. Тобто, вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність цих актів Конституції, ЦК або іншому закону, у той час, як вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони
- § 5. Міжнародні договори
держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у відносинах між ними. Він може називатися по- різному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол та ін. Залежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а залежно від кількості сторін - двостороннім або багатостороннім. Міжнародні договори є
|