| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Договір банківського вкладу |
||
|
Важливою функцією банківської і фінансової систем є допомога у заохоченні заощаджень населення та ефективне оперативне використання заощаджених коштів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку і зростаючого життєвого рівня. Набір правових та інституційних механізмів, у межах яких здійснюються заощадження коштів населення, досить широкий. Зокрема, це поточні (розрахункові) рахунки фізичних осіб, строкові і цільові рахунки на визначений строк (ощадні вклади), депозити до запитання, короткострокові та довгострокові депозити, рахунки за довірчими операціями фізичних осіб, депозити для розрахунків платіжними картками міжнародних систем, картками "електронний чек", "електронний гаманець", коштів у розрахунках (акредитиви, чеки та ін.). Фактично у всіх країнах світу єдиним переважним класом установ, що з'явилися для виконання цієї надзвичайно важливої ролі як скарбниці великої частки заощаджень населення, є комерційні банки. Саме комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на позиковий капітал. Далі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарюючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах. Мобілізація грошових доходів і заощаджень громадян, безумовно, грунтується на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банківської системи. Обидві названі умови визначаються правовим регулюванням відносин, які складаються між вкладниками та банками. В умовах становлення ринкової економіки, розбудови правової держави та громадянського суспільства значно зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної правової форми опосередкування товарно-грошових відносин. У зв'язку з цим слід зазначити, що приведення нормативної бази договорів, які опосередковують відносини між банками і громадянами із залучення грошових доходів та заощадження, до сучасних вимог суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань. З точки зору соціального значення основним серед таких договорів є договір банківського вкладу. На практиці і в нормативних актах Національного банку України цей договір часто називають депозитним. Термін "депозит" походить від лат. depositum, що в перекладі означає річ, віддана на схов. На початку розвитку банківської справи гроші розміщували у банківські установи в якості депозиту на умовах зберігання. Це означало, що монети, передані на схов, підлягали поверненню. Таким чином, термін "депозит" відповідав своєму змістові. У сучасній банківській практиці термін "депозит" має більш широке значення, ніж синонім зберігання грошей. На умовах депозитного договору, крім грошових коштів, банк може зберігати цінні папери, які залишаються власністю клієнта, а також такі цінні папери, номери яких не включаються в зміст договору і банк може повернути інші цінні папери на рівнозначну суму. Депозитні операції іноземних банків охоплюють різні за своєю природою угоди. Наприклад, в Швейцарії запроваджено такі види банківських депозитних операцій: 1) закритий депозит (le depot ferme). Банк зберігає річ, передану клієнтом, у закритій або опечатаній місткості. Без погодження з клієнтом банк не має права її відкрити; 2) сейфовий депозит (le depot de cofre-fort). Клієнт користується броньованим сейфом, наданим банком у користування на умові оплатності пропорційно терміну угоди; 3) відкритий депозит (le depot ouvert). Клієнт передає банку цінні папери, не розміщуючи їх у будь-які закриті місткості. Відкритий депозит може передбачати повернення тих самих цінних паперів, що передані на зберігання, а також інших, але на рівнозначну суму. Відкритий депозит може бути цифровим. В чинному законодавстві України правові засади договору банківського вкладу визначені переважно на рівні підзаконних нормативних актів Національного банку України. Але це не заважає широкому застосуванню договору банківськего вкладу на практиці. Як уже зазначалося, у нормативних актах Національного банку України та в практичній діяльності договір банківського вкладу ототожнюється з депозитним договором. Наприклад, відповідно до постанови Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. № 250 "Про затвердження нової редакції Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених Постановою Правління НБУ від 07.07.97 № 216" встановлено, що депозитом (вкладом) є кошти, що надаються фізичними та юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформляються відповідною угодою. В новому ЦК України серед низки нових договорів закріплено норми про договір банківського вкладу. У визначеному понятті цей договір також ототожнюється з депозитним договором. "За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або доход в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором." Назване поняття дає можливість зробити висновок, що за правовою природою договір банківського вкладу є самостійним договором у системі цивільно-правових договорів з притаманним для нього предметом договору. За ознаками цей договір можливо визначити як реальний, двосторонній і сплатний. Визначення правової природи договору є досить важливим для правового регулювання відносин, які опосередковані договором, адже це дає можливість встановити момент виникнення договірних правовідносин, розподіл обов'язків і прав між сторонами договору, а також наявність вимог і зустрічного задоволення. Правова природа договору банківського вкладу спричинює багато спорів. Всі точки зору відносно правової природи договору банківського вкладу можна умовно поділити на три групи. Представники першої групи вважають його різновидом договору схову. Клієнт передає банку суму грошей або інше майно, зокрема цінні папери на пред'явника, а банк зобов'язується зберігати йому передане і повернути на вимогу клієнта1. Інші вважають, що він є різновидом договору позики, в якому позичальником є банк, а позикодавцем - вкладник. Позикодавець передає позичальнику у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості2. Позиція третьої групи авторів грунтується на тому, що це самостійний договір у системі цивільно-правових договорів3. Guggenhiem D. Lescontrats de la pratique bancaire Suisse. - Geneve, 1981. - P. 72-73; Мозо-лин В. П. Право собственности в Российской Федерации в период перехода к рьшочной зкономи-ке. - М., 1992. - С. 100. Ерпьілева Н. Ю. Международное банковское право. - М., 1998. - С. 82; Дмитриев-Мамо-нов В. А., Евзлин 3. П. Теория й практика коммерческого банка. - М., 1992. - С. 209. Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. - М., 1997. - С. 99; Новоселова Л.А. Банковские сделки в Гражданском кодексе РФ 1996 года //Правовеє регулирование банковской деятельности. - М., 1997. - С. 134. До такої точки зору є підстави приєднатися, тому що договір банківського вкладу регулюється окремими нормами спеціальних нормативних актів. Крім того, новий ЦК України відводить йому місце в окремій главі. На відміну від договору позики, договір банківського вкладу є сплатним договором на визначених умовах про сплату відсотків. Йому притаманний особливий суб'єктний склад. Зокрема, особою-позичальником може бути установа, яка має спеціальну ліцензію Національного банку України. За такими ж ознаками договір банківського вкладу можна розмежувати з договором схову. Важливою правовою проблемою є питання відносно власності на грошові кошти, які клієнт передає банку на умовах договору банківського вкладу. Є підстави вважати, що за договором банківського вкладу передані банку кошти завжди залишаються власністю вкладника, який залишає за собою право розпорядження ними. Для банку ці гроші зберігають режим залучених коштів, які він зобов'язаний повернути вкладнику за першою вимогою. Таке положення є принциповим, оскільки саме з ним пов'язано право вкладника вимагати кошти передані банку на умовах договору банківського вкладу і обов'язок банку повернути кошти вкладнику з першою вимогою. Закріплення цього принципового положення у законодавстві є істотним для вияву довіри до банку з боку вкладників. Як уже зазначалося, право на залучення грошових коштів на умовах договору банківського вкладу мають тільки ті установи, які здійснюють такі банківські операції відповідно до ліцензії. Такими установами відповідно до чинного в Україні законодавства є комерційні банки, які створені і діють відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Є підстави вважати, що небанків-ські установи, якщо вони навіть і є кредитними, не можуть залучати кошти на умовах цього договору. Законодавство передбачає можливість заміни сторони в договорі (уступка вимоги і переведення боргу). Переведення боргу на стороні банку може мати місце тільки тоді, якщо новим боржником також є банк. Для договору банківського вкладу обов'язковою є письмова форма. Вбачається, що письмова форма цього договору вважається дотриманою, якщо внесення вкладу засвідчене ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим документом, виданим банком вкладнику, що відповідає вимогам, передбаченим для таких документів нормативним актом. Договір може бути оформлений шляхом складання єдиного документа в двох примірниках, один із яких видається вкладнику. Ощадна книжка, ощадний або депозитний сертифікат мають відповідати вимогам законодавства, банківським правилам і звичаям ділового обороту. Оскільки договір банківського вкладу є реальним договором, момент його підписання може не збігатися з моментом виникнення правовідносин між суб'єктами цього договору. І саме у зв'язку з цим доцільним способом укладання договору банківського вкладу з громадянином є оформлення ощадної книжки або іншого документа, який засвідчує внесення коштів на його рахунок, а отже, і момент виникнення прав та обов'язків за договором. В ощадній книжці мають бути зазначені і засвідчені банком найменування і місце перебування банку, а якщо внесок внесений у філію, також місце перебування його відповідної філії, номер рахунку по внеску, усі суми коштів, зарахованих на рахунок, усі суми коштів, списаних з рахунку, і залишок коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк. Якщо не доведене інше, стан внеску, дані про внесок, зазначені в ощадній книжці, є підставою для розрахунків між банком і вкладником. Видача вкладу, виплата відсотків за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування коштів з рахунку по внеску іншим особам здійснюються банком при пред'явленні ощадної книжки. Іменна ощадна книжка є письмовим доказом укладення договору банківського вкладу з громадянином і внесення коштів на його рахунок. Вона не є цінним папером і може існувати як поряд з договором банківського вкладу, так і без нього. Якщо ж договір банківського вкладу був зроблений у вигляді єдиного документа, а ощадна книжка з будь-яких причин не була оформлена, внесення грошей у вклад може бути засвідчено, наприклад, квитанцією до прибуткового касового ордера, підписаною касиром банку. Вбачається, що є підстави внести зміни до законодавства України і віднести ощадну книжку на пред'явника до цінних паперів. Вона може мати значення не тільки письмового доказу укладення договору банківського вкладу і внесення коштів на рахунок громадянина, а й правостворююче (конститутивне) значення. Для випадків, коли ощадна книжка втрачена чи пошкоджена, мають бути встановлені спеціальні правила. Якщо ощадна книжка є іменною, банк не звільняється від своїх договірних зобов'язань і за заявою вкладника повинен видати йому нову ощадну книжку. Відсутність у вкладника ощадної книжки на пред'явника звільняє банк від зобов'язань з відновлення вкладником своїх прав щодо втраченого цінного папера. Якщо незаконний власник ощадної книжки відомий вкладнику, він може пред'явити до нього позов. Ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером, що засвідчує суму внеску, внесеного в банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання по закінченні встановленого терміну суми внеску й обумовлених у сертифікаті відсотків у банку, що видав сертифікат, або в будь-якій філії цього банку. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути пред'явницькими чи іменними. Власником ощадного сертифіката може бути тільки громадянин. Депозитний сертифікат - цінний папір, подібний ощадному сертифікату, але його власником може бути тільки юридична особа. Вбачається, що право видачі ощадного сертифіката може бути надано банкам за таких умов: - здійснення банківської діяльності не менше двох років; - публікації річної звітності (балансу і звіту про прибутки і збитки), підтвердженої аудиторською перевіркою; - додержання банківського законодавства і нормативних актів Національного банку України; - виконання обов'язкових економічних нормативів; - наявності резервного фонду в розмірі не менше 20% фактично оплаченого статутного капіталу; - виконання обов'язкових резервних вимог. Сертифікати можуть випускатися як у разовому порядку, так і серіями. Сертифікати можуть бути іменними чи на пред'явника. Сертифікат не може бути розрахунковим або платіжним засобом за продані товари чи надані послуги. Сертифікати випускаються у національній валюті України. Вбачається, що випуск сертифікатів в іноземній валюті є недоцільним. Сертифікати мають бути терміне- вими. Власниками сертифікатів можуть бути резиденти і нерезиденти. Процентні ставки за сертифікатами встановлюються уповноваженим органом банку. На бланку сертифіката мають бути такі обов'язкові реквізити: - найменування "депозитний (чи "ощадний") сертифікат"; номер і серія сертифіката; - дата внесення вкладу або депозиту; - розмір внеску депозиту, оформленого сертифікатом (прописом і цифрами); - безумовне зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит, і виплатити належні відсотки; - дата вимоги суми за сертифікатом; - відсоткова ставка за користування депозитом чи внеском; - сума належних відсотків (прописом і цифрами); - відсоткова ставка при достроковому пред'явленні сертифіката до оплати; - найменування, місцезнаходження і кореспондентський рахунок банку в НБУ; - для іменного сертифіката: найменування і місцезнаходження вкладника- юридичної особи і паспортні дані вкладника-фізичної осби; - підписи двох осіб, уповноважених банком на підписання такого роду зобов'язань, скріплені печаткою банку. Якщо термін одержання внеску (депозиту) за сертифікатом прострочений, то банк несе зобов'язання оплатити зазначені у сертифікаті суми внеску і відсотки за першою вимогою його власника. Права, засвідчені іменним сертифікатом, передаються у порядку, встановленому для уступки вимог (цесії). Уступка вимоги за іменним сертифікатом оформляється на зворотному боці такого сертифіката чи на додаткових аркушах (додатках) до іменного сертифіката двосторонньою угодою особи, яка поступається своїми правами (цедента), і особи, яка здобуває ці права (цесіонарія). Угода про уступку вимоги за депозитним сертифікатом підписується з кожної сторони двома особами, уповноваженими відповідною юридичною особою на здійснення таких угод, і скріплюється печаткою юридичної особи. Кожен договір про уступку нумерується цедентом. Договір про уступку вимоги за ощадним сертифікатом підписується обома сторонами особисто. Умова безперервності оформлення цесії має бути обов'язковою. При настанні дати вимоги внеску чи депозиту банк здійснює платіж проти пред'явлення сертифіката і заяви власника з вказівкою рахунку, на який мають бути зараховані кошти. Кошти від погашення депозитного сертифіката можуть спрямовуватися за заявою власника тільки на його рахунок. Для громадян платіж може здійснюватися як шляхом перерахування суми на рахунок, так і видаватися готівкою. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад до запитання) або на умовах терміну повернення внеску по закінченні визначеного договором терміну (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення вкладів на інших умовах їх повернення відповідно до закону. За договором банківського вкладу будь-якого виду банк зобов'язаний видати суму внеску або її частину на першу вимогу вкладника, за винятком вкладів, внесених юридичними особами на інших умовах повернення, передбачених дого- вором. Умова договору про відмову громадянина від права на одержання внеску на першу вимогу є недійсною. У випадках, коли вкладник не вимагає повернення суми строкового внеску по закінченні терміну або суми внеску, внесеного на інших умовах повернення, при настанні передбачених договором обставин договір вважається подовженим на умовах вкладу до запитання, якщо інше не передбачено договором. Закон має надати громадянину (як підприємцю, так і споживачу), що уклав з банком договір про строковий вклад, право вимагати дострокового повернення всієї суми внеску або її частини. Ці дії вкладника варто розглядати як односторонню зміну умов договору, можливість якої може передбачатись законом. В законі можуть бути також передбачені наслідки перетворення строкового вкладу на вклад до запитання з ініціативи вкладника. У цьому разі банк не зв'язаний первинними зобов'язаннями з виплати відсотків за користування коштами вкладника протягом усього терміну дії договору. Він має виплатити такому вкладнику відсотки в меншому розмірі, в такому, що встановлений банком для аналогічних вкладів до запитання, якщо інший розмір відсотків на цей випадок спеціально не був передбачений у договорі. Відсотки нараховуються на весь період фактичного користування коштами вкладника. Навіть, якщо він вимагає повернення частини свого внеску, відсотки також нараховуються у розмірі, встановленому для вкладів до запитання на частину коштів, яка залишилася в банку. Обов'язок банку платити вкладникові відсотки є істотною умовою договору банківського вкладу. Однак, відсутність цієї умови в конкретному договорі не може спричинювати його недійсність. У даному випадку банк зобов'язаний виплачувати відсотки в розмірі існуючої в місці проживання (місці перебування) вкладника ставки банківського відсотку на день сплати банком вкладнику суми його внеску. Терміни (день, місяць, квартал, рік і т. ін.) і порядок виплати відсотків за внеском (з капіталізацією, без капіталізації) мають бути погоджені сторонами в договорі. Якщо інше не передбачено договором банківського вкладу, відсотки на суму банківського вкладу сплачуються вкладнику на його вимогу по закінченні кожного кварталу окремо від суми внеску, а витребувані в цей термін відсотки збільшують суму внеску, на яку нараховуються відсотки. При поверненні внеску виплачуються всі нараховані до цього моменту відсотки. Якщо внесок має бути повернутий до закінчення відповідного процентного періоду, то банківські відсотки нараховуються на його суму виходячи з фактичного періоду користування засобами клієнта (неповний процентний період) і виплачуються одночасно з поверненням основної суми внеску. Особливістю договору банківського вкладу має бути наявність у ньому спеціального забезпечення повернення внеску. Банки зобов'язані забезпечувати повернення внесків громадян шляхом обов'язкового страхування, а також іншими засобами. Повернення внесків громадян може забезпечуватися шляхом: а) обов'язкового страхування внесків громадян за рахунок засобів фонду обов'язкового страхування внесків; б) введення субсидіарної відповідальності України і територіальних одиниць; в) добровільного страхування внесків; г) використання традиційних способів забезпечення виконання зобов'язань, які існують у цивільному праві. Вкладники - громадяни України вправі будуть пред'явити до України, а також адміністративних утворень позови про залучення їх до субсидіарної відповідальності за боргами банків: а) до яких вкладники уже висували відповідні вимоги, але належного їм майна виявилося недостатньо для задоволення; б) у капіталі яких понад 50% акцій або частки участі належить державі і зазначеним вище державним чи територіальним утворенням. Способи забезпечення банком повернення внесків юридичних осіб визначаються договором банківського вкладу. При укладенні договору банківського вкладу банк зобов'язаний надати вкладнику інформацію про забезпечення повернення внеску. Інформація про способи забезпечення повернення внесків своїх клієнтів може бути доведена до відома вкладників будь-якими способами. У разі втрати забезпечення чи погіршення його умов вкладник має право в однобічному порядку зажадати розірвання договору банківського вкладу, повернення суми внеску і виплати відсотків у розмірі за весь період фактичного користування коштами вкладника, а також відшкодування заподіяної йому шкоди. На практиці досить часто укладаються угоди про заохочення грошових коштів банками шляхом продажу різних цінних паперів. Такі угоди не вважаються договорами банківського вкладу, але вони є легітимними, якщо не суперечать чинному законодавству. Врегулювання відносин між вкладниками і банками на законодавчому рівні має на меті забезпечити інтереси вкладників і суспільства в цілому. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Договір банківського вкладу" |
||
|
||