ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 7. Договір лізингу

Лізинг є специфічним різновидом найму (оренди), що в деяких мшадках може поєднувати в собі ознаки купівлі-продажу (постав- . п). Підтвердженням цього <. положення ч. 2 ст. 806 ЦК, відповідно ю яких до договору лізингу застосовуються загальні положення ;ро наіім (оренду), кугіівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним лконодавством.
Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових відносин є ЦК (§ 6 гл. 58), ГК (ст. 292), а також Закон "Про фінансовий лізинг". Крім того, оскільки операції фінансового піингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються пмоги Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги а державне регулювання ринків фінансових послуг" та відповід- 8ПХ підзаконних нормативних актів. Серед гіідзаконних актів, що .-:улююгь відносини лізингу, доцільно відзначити Порядок ви- ористання коштів державного бюджету, що спрямовуються на ридбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового омплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затв. постановою Кабінету Міністрів України і.т 10 грудня 2003 р. № 1904, Порядок використання коштів державно бюджету, які виділяються на надання кредитів для здійснення 'ііерацій з фінансового лізингу авіаційної техніки, затв. постановою 1 лбінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 469, а серед ¦і юмчих - наказ Міністерства України у справах науки і техноло- щ від 3 березня 1998 р. № 59 "Про затвердження нормативних '«(іі'гів щодо порядку фінансування інноваційних проектів", яким, ¦ 'крема, було затверджено Примірний договір фінансового лізингу і Примірний інноваційний договір, який передбачає застосування |іінансового лізингу. Крім того лізингові відносини, що складаються пт час морських перевезень, регулюються спеціальним норма- пвним актом - Кодексом торговельного мореплавства України і і а на 2 розділу VI).
Поняття договору лізингу.
Згідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізинго- давець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго- одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лїзингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лїзингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Схоже визначення лізингу містить ГК, ст. 292 якого визначає лізинг як вид господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
ЦК називає передачу у лізинг майна, що належить лізингодавцю і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, "прямим", а майна, що спеціально придбавається для передачі у лізинг відомому лізингоодержувачу - "непрямим" лізингом, по суті чітко виділяючи види лізингу:
1. Прямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу власного манна, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. Відносини прямого лізингу регулюються зазначеними вище загальними положеннями ЦК та ГК з урахуванням положень про найм (оренду), а також у відповідних випадках - загальних положень про купівлю-продаж та положень про договір поставки.
2. Непрямий лізинг - передбачає передачу лізингодавцем лізингоодержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. На відміну від прямого лізингу, відносини непрямого лізингу регулюються, окрім загальних положень зазначених вище нормативних актів, актом спеціальним - Законом "Про фінансовий лізинг", згідно з яким він називається, відповідно, "фінансовим лізингом". Згідно зі ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізангодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її
користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
З огляду на суттєву різницю в правовому регулюванні видів лізингу, ознаки лізингу розкриватимуться з урахуванням зазначеної класифікації.
Характеристика договору лізингу.
1. ЦК не обмежує коло осіб, які можуть вступати у відносини і НІ мого або непрямого лізингу, тобто бути лізингодавцями, 11 іингоодержувачами та продавцями. Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, причому як ті, що мають статус - сб'єкта підприємницької діяльності, так і ті, що його не мають. Відповідно, за змістом ЦК діяльність із передання (отримання) майна у лізинг може як мати ознаки підприємницької діяльності, іак і не мати їх.
На відміну від ЦК, ГК у ст. 292 чітко встановлює, що лізингом і господарська діяльність. Відтак, за змістом цього нормативного .кга. остання повинна відповідати вимогам ст. З ГК, зокрема, здійснюватися суб'єктами господарювання, тобто юридичними та фі- ІИЧНИМИ особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Очевидна колізія положень двох нормативних актів рівної юридичної сили у визначенні природи лізингу, а, відтак, - і його сторін» У цьому разі усувається наступним чином. Згідно зі ст. 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та ¦еобисті немайнові відносини, що регулюються ЦК; водночас ч. 2 ст. 9 ЦК зазначає, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. І а ким чином, сторони, для яких лізинг є одним з видів підприємницької діяльності, повинні мати статус суб'єкта підприємницької пяльності; власне договір лізингу вважатиметься господарським із .леїосуванням до нього положень ГК та іншого законодавства, шо регулює господарську діяльність. В інших випадках на відносини іізингу поширюються положення ЦК.
Із визначення фінансового лізинг у (непрямого - термінологією ЦК), а також його суб'єктів, що містяться у спеціальному акті законодавства - Законі "Про фінансовий лізинг" - випливає, що фінансовий лізинг не обов'язково являє собою господарську діяльність, а сторонами відповідного договору можуть бути особи, наївність статусу суб'єктів господарської (зокрема, підприємницької) пяльності у яких не є обов'язковою. Так, згідно зі ст. 4 цього Закону пото суб'єктами можуть бути лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу п шнгоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом іізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному > уде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору іїзйнгу. Тобто, у договорі фінансового лізингу мають право брати . ласть як фізичні, так і юридичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності ¦ юкрема, органи влади, фізичні особи без статусу суб'єктів підпри- мницької діяльності тощо).
Законом "Про фінансовий лізинг" передбачена особливість стосовно одного з суб'єктів непрямих лізингових відносин - лі- зингодавня. Ним, відповідно до ст. 4 Закону, може бути виключно юридична особа. Інститут прямого лізингу таких обмежень не передбачає. дозволяючи фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності бути лізингодавцями.
Із набранням чинності Законом "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", який відніс операції фінансового лізингу до категорії фінансових послуг, практичного значення набуло виокремлення лізингодавнів - юридичних осіб, здійснення операції! фінансового лізингу у яких є виключним видом діяльності (спеціалізовані лізингові компанії), та суб'єктів, які вступають у лізингові відносини, проте надання таких фінансових послуг не є для них виключним видом діяльності. Перші набувають статусу фінансових установ після внесення про них запису до Державного реєстру фінансових установ у порядку, передбаченому означеним Законом та Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. №41.
Для других набуття такого статусу, незважаючи на надання ними фінансових послуг у вигляді операцій фінансового лізингу, не є обов'язковим. Діяльність юридичних осіб, які систематично надають фінансові послуги, зокрема, з фінансового лізингу або уклали хоча б один договір про надання відповідних фінансових послуг на загальну суму, що перевищує 80 тис. гри., регулюється іншим нормативним актом - Положенням про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 р. № 21. За змістом п. 2 цього документа юридична особа має змогу систематично (укладання З та більше договорів про надання фінансових послуг протягом календарного року) надавати фінансові послуги з фінансового лізингу в разі, якщо в її установчих документах зазначена діяльність з надання цього виду фінансових послуг за умови взяття на облік у Держфінпослуг та наявності:
- внутрішніх правил з надання фінансових послуг, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, якому надано відповідні повноваження;
- кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання фінансових послуг (укладення та виконання відповідних договорів), що не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини.
2. За змістом ст. 292 ГК лізингом є діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. ЦК подібного положення не передбачає, оскільки не розглядає лізинг як
іічл господарської (підприємницької) діяльності, про іцо йшлося
¦ ІII ЦС.
Стаття 2 Закону України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність" під інвестуванням розуміє сукупність практичних ші громадян, юридичних осіб і держави шодо реалізації інвестицій, тобто всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Тому, з опишу на законодавче визначення лізингу, основним спрямуванням останнього є інвестування коштів (наприклад, для купівлі майна, що згодом передається у лізинг) з метою отримання прибутку. Класичні інститути найму і оренди не передбачають первісного інвестування коштів, обмежуючись передачею наймачу (орендарю) необоротних активів, що їх має наймодавець (орендодавець).
Прямий та фінансовий види лізингу передбачають інвестування власних чи позичкових фінансових коштів. До власних коштів сг. 10 Закону "Про інвестиційну діяльність" відносить прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо; до залучених - кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб. Правомірність інвестування за допомогою банківських позичок та кре- ім гін підтверджується ст. 10 Закону "Про фінансовий лізинг".
3. За договором прямого та фінансового лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу майно (предмет лізині у).
Згідно з ч. 1 ст. 807 ЦК (ч. З ст. 292 ГК, ст. З Закону "Про фінансовий лізинг") предметом договору як прямого, так і фінансового ; і інш у може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Іншими словами, предметом прямого (фінансового) лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу його в лізинг.
Згідно із п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 'Основні засоби", затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, до основних засобів (фондів) належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх > процесі виробництва або постачання товарів, надання послуї, лавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністра- гивних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Таким чином коло можливих об'єктів лізингу звужується порівняно із колом можливих об'єктів оренди, до яких, крім основних фондів, також можуть бути віднесені нематеріальні активи, об'єкти незавершеного будівництва.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 807 ЦК (ч. 5 ст. 292 ГК, ч. 2 ст. З Закону "Про фінансовий лізинг") не можуть бути предметом прямого (фінансового) лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом, зокрема, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці); ці об'єкти можуть буллі об'єктами оренди (див. закони "Про оренду державного та комунального майна" та "Про оренду землі"). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку ч. 4 ст. 292 ГК (ч. З ст. З Закону "Про фінансовий лізинг") за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном.
4. Майно, що передається у прямий (фінансовий) лізинг, повинне бути власністю лізингодавця або набуватись ним у господарське відання.
Згідно з умовами прямого лізингу лізингодавець інвестує власні чи залучені фінансові кошти з метою придбання (отримання у господарське відання) майна без попереднього погодження з лізингоодержувачем. Власне, на момент набуття цього майна особа є лише потенційним лізингодавцем і може взагалі не мати на меті передання майна в лізинг; відповідно, не існує відносин з особою - потенційним лізингоодержувачем.
При фінансовому лізингу лізингодавець набуває у власність річ, яка стає предметом лізингу, у продавця (постачальника) для наступної її передачі лізингоодержувачу.
По-перше, це означає, що у відносинах фінансового лізингу можуть брати участь декілька сторін: лізингодавець, лізингоодер- жувач, продавець (постачальник) майна тощо. Це, в свою чергу, свідчить про множинність суб'єктів відносин фінансового лізингу.
По-друге, характерною ознакою фінансового лізингу є первісне набуття лізингодавцем на відповідній правовій підставі майна у продавця (постачальника) за замовленням лізингоодержувача, що, в свою чергу, пов'язано з інвестуванням коштів лізингодавця. При цьому предмет лізингу лізингодавцем може набуватися як у власність (ч. 2 ст. 1), так і у господарське відання (ч. 2 ст. 2 Закону "Про фінансовий лізинг"). В останньому випадку відносини регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Лізингодавець у договорі фінансового лізингу набуває майно згідно зі встановленими лізингоодержувачем специфікаціями та умовами. Тобто, на відміну від інститутів найму (оренди), а також прямого лізингу, які характеризуються наявністю у наймодавця (орендодавця, лізингодавця) предмета найму (оренди, прямого лізингу), лізингодавець за договором фінансового лізингу приймає ; і лізингоодержувача попереднє замовлення на відповідне майно, ¦и'обхідне останньому, і після виконання замовлення передає йому
¦в- майно.
5, За договором прямого (фінансового) лізингу лізингодавець Н'федає лізингоодержувачу майно у користування.
Користування предметом лізингу є квінтесенцією відносин, що і і маються між сторонами договору лізингу, як різновиду договору найму. Після закінчення строку договору фінансового лізингу, майно, що складає предмет прямого (фінансового) лізингу, повер- ілється лізингодавцю.
? свою чергу, вищезазначене не означає повну заборону на перехід права власності на предмет лізингу від лізипгодавця до и іингоодержувача. Частина 2 ст. 8 Закону "Про фінансовий лізинг" прямо передбачає можливість укладання сторонами договору фінансового лізингу договору купівлі-продажу предмету лізингу. V цьому разі право власності на предмет лізингу переходить до пзингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Щодо прямого і: > нні у. то перехід права власності на предмет лізингу можливий на підставі ст. 705 ЦК; у цьому разі якщо умова щодо купівлі-про- ілжу міститься, власне, в лізинговому договорі, термінологією ЦК иодібний договір називатиметься "договір найму-продажу".
У разі переходу до лізингоодержувача за договором прямого /фінансового) лізингу права власності на предмет лізингу, який находиться в державній (комунальній) власності, його вартість оцінюється відповідно до Методики оцінки об'єктів оренди.
ЦК, положення якого застосовуються до відносин прямого йзингу, а також спеціальне законодавство про фінансовий лізинг юпускають можливість сублізингу. Так, ст. 5 Закону "Про фінан- оний лізинг" (ст. 774 ЦК) визначає сублізинг як вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором йзингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором і ублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. При передачі предмета фінансового лізингу в сублізинг обов'язково вимагається письмова ігода лізингодавця за основним договором фінансового лізингу. До юговору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, ікщо інше не передбачено договором лізингу.
6. Прямий та фінансовий види лізингу передбачають строкове користування предметом лізингу. Проте, на відміну від прямої о пзингу, щодо якого законодавством не встановлено чітких строків користування, законодавство про фінансовий лізинг чітко встановлює мінімальні межі такого строку- 1 рік. Максимальною межею строк користування предметом фінансового лізингу не обмежений.
7. Майно передається лізингоодержувачу за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. їх сума нормативно не встановлена і визначається сторонами самостійно. Щоправда, слід мати на увазі, що оскільки обидва види лізингу - прямий і фінансовий є різновидами найму (оренди), на них поширюються обмеження, пов'язані з передачею в оренду державного та комунального майна, зокрема, і щодо мінімальних розмірів орендної плати (див., наприклад. Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, рішення Київської міської ради "Про Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва" тощо).
Згідно зі ст. 16 Закону "Про фінансовий лізинг", яка за аналогією може бути застосована і до відносин прямого лізингу, лізингові платежі можуть включати:
- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
- платіж як винагороду лізингодавию за отримане у лізинг майно;
- компенсацію відсотків за кредитом;
- інші витрати лізингодавця, шо безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
8. На відміну від прямого лізингу, відносини щодо якого оформлюються двосторонніми договорами між лізингодавцем і лізпнгоодержувачем, оформлення відносин фінансового лізингу здійснюється у формі багатостороннього договору за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) предмета лізингу тощо.
Форма лізингового договору залежить як від виду лізингу, так і від того, яке майно передається в лізинг. При визначенні форми договору необхідно керуватися відповідними положеннями ЦК.
Так, наприклад, при передачі в прямий лізинг будівлі або іншої капітальної споруди відповідний договір укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 793 ЦК). Проте, якщо ця будівля, споруда передається на умовах фінансового лізингу (на строк 1 рік і більше) або в прямий лізинг на той самий строк, договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793) та державній реєстрації (ст. 794 ЦК).
Договір прямого (фінансового) лізингу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним.
Законодавство про лізинг, на відміну, наприклад, від Закону "Про оренду державною та комунального майна", не містить спеціальної процедури укладання договорів лізингу, тому потенційним сторонам необхідно керуватися запільними положеннями ЦК щодо укладання договорів (гл. 53). Проте Закон "Про фінансовий лізинг" визначає істотні умови відповідного договору, що можуть за аналогією бути застосовані і до відносин прямого лізингу:
- предмет лізингу;
- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів;
- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має алти досягнуто згоди.
У випадках і в порядку, передбачених законодавством, предмет и іпнгу піддягає реєстрації (див. вищенаведений приклад).
9. Відповідно до ст. 809 ЦК якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного \сунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тошо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоданцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу ідійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між іі шнгоодержувачем та продавцем (постачальником).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 7. Договір лізингу"
  1. § 3. Класифікація господарських договорів
    договір лізингу, перевезення вантажу). Залежно від розподілу прав і обов'язків: односторонньо-зобов'язуючі (тільки одна сторона зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої, а остання має лише права - договір позики); двосторонньо - зобов'язуючі (обидві сторони пов'язані взаємними правами та обов'язками - договір контрактації сільськогосподарської продукції). Залежно від характеру
  2. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
    договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо. Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, Щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна Реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари
  3. Що таке договір лізингу?
    договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування; - лізингоодержувач, який отримує майно у володіння та користування і здійснює лізингові (орендні) платежі повної амортизації цього майна. Лізингоодержувач має право набути використовуване майно із закінченням строку оренди за встановлену строками ціну, що відповідає передбачуваній залишковій вартості майна.
  4. § 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
    договір. Концесійні договори (контракти) укладаються відповідно до Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів для користування надрами, яке затверджено постановою KM України від 8 червня 1998 p.1. Нещодавно концесії були врегульовані Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 p. Вищезгадане Положення вимагає, щоб проект
  5. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського договору
  6. § 2. Види договорів
    договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику. Практичне значення такого поділу полягає в тому, що в кон- сенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання
  7. § 3. Договір поставки
    договір поставки може бути укладений на 1 рік, на строк більше 1 року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений горонами. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважа- гться укладеним на 1 рік. Особливістю договору поставки є також те, що укладення договору і передача товару не збігаються в часі; остання, як правило, має відбуватися пізніше. Товар, що його належить
  8. § 1. Договір найму (оренди)
    договір найму. Згідно зі ст. 767 ЦК най- модавець зобов'язаний передати наймачеві річ у користування у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню, а також попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час
  9. § 10. Договір концесії
    договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 та не більше 50 років. Концесіонер має право на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов. 5. Концесія, як і суміжні інститути найму, оренди та фінансового лізингу, передбачає оплатне використання об'єкта концесії. Згідно зі ст. 12 Закону "Про концесії" концесійний платіж вноситься
  10. § 9. Договір консигнації
    договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства - ст. 6 ЦК), договори консигнації можуть застосовуватися як у зовнішньоекономічній діяльності (за участю іноземного елемента), так і в діяльності на національному ринку (за участю тільки суб'єктів господарської діяльності України). 2. Укладення договору консигнації можливе
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка