ГоловнаТеорія і історія права і державиІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А . Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

Французька революція 1789 р. і падіння абсолютизму.

У процесі затвердження конституційного порядку і нових демократичних принципів організації державної влади особливу роль відіграла Французька революція 1789-1794 рр.. Її нерідко називають великою. Вона була дійсно такою, оскільки перетворилася на справді народну революцію, як з широкого кола своїх учасників, так і по далекосяжних соціальних наслідків.
Революція у Франції на відміну від усіх попередніх революцій потрясла дощенту створювалося століттями будівля фeoдaлізмa. Вона розтрощила економічні та політичні підвалини "старого режиму", в тому числі і абсолютну монархію, являли собою символ і підсумок багатовікової еволюції середньовічної державності.
Значення Французької революції XVIII в. не обмежується рамками однієї країни і одного десятиліття. Вона дала потужний імпульс соціальному прогресу в усьому світі, зумовила тріумфальний хід по земній кулі капіталізму як передового для свого часу суспільно-політичного ладу, що став новою сходинкою в історії світової цивілізації.
Революція 1789-1794 рр.. по суті була неминучою, оскільки продовжує нести на собі тягар феодальних уявлень та інститутів французьке суспільство зайшло в глухий кут. Абсолютна монархія не змогла запобігти неухильно нараставший економічний, соціальний і політична криза. Головною перешкодою на шляху подальшого розвитку Франції стала саме абсолютна монархія. Вона давно вже перестала виражати загальнонаціональні, інтереси і все більш відверто захищала середньовічні станові привілеї, у тому числі виключні права дворянства на землю, цеховий лад, торговельні монополії та інші атрибути феодалізму.
Абсолютизм, колись зіграв важливу роль в економічному, культурному, духовному розвитку країни, остаточно перетворився до кінця XVIII в. в політичний оплот феодальної реакції. До цього часу чиновницький і військово-поліцейський апарат став основою абсолютистського держави. Він все більш відверто використовувався для придушення почастішали селянських бунтів і зростаючої політичної опозиції королівської влади з боку буржуазних кіл.
В останній третині XVIII в. більш очевидно проявився антинародний і застійний характер абсолютизму. Він особливо яскраво проявився у фінансовій політиці королівського уряду. Величезні суми з державної, скарбниці йшли на покриття нечуваних витрат самої королівської сім'ї, на подкармліваніе верхівки дворянства і духовенства, на підтримку зовнішнього блиску королівського двору, що став в повному сенсі цього слова "могилою нації". Незважаючи на постійне зростання податків та інших поборів, що стягуються з третього стану, королівська скарбниця завжди була порожня, а державний борг зріс до астрономічних розмірів.
Таким чином, Французька революція XVIII в. визрівала і протікала в принципово інших умовах, ніж це мало місце в попередніх революціях. Конфронтація народних мас, на чолі яких стояли представники буржуазії, з абсолютизмом, дворянством і з пануючою католицькою церквою придбала значно більш гострі форми, ніж це мало місце півтора століття тому в Англії. Усвідомлюючи свою зростаючу економічну силу, французька буржуазія більш болісно реагувала на станову приниженість і політичне безправ'я. Вона не хотіла більше миритися з феодально-абсолютистські порядками, за яких представники третього стану не тільки усувалися від участі в державних справах, але й не були захищені від незаконних конфіскацій майна, не мали правового захисту у випадках сваволі королівських чиновників.
Готовність до політичних дій і революційна рішучість французької буржуазії в кінці XVIII в. мали під собою і певні ідеологічні підстави. Революції політичної у Франції передувала революція в умах. Видатні просвітителі XVIII в. (Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін) у своїх творах піддали нищівній критиці вади "старого режиму". З позиції школи "природного права" вони переконливо показали його "нерозумність".
Французькі революціонери XVIII в. мали можливість спертися на досвід англійської та американської революцій. У їх розпорядженні була вже досить чітка програма організації конституційного порядку. Вони взяли також на озброєння політичні гасла ("свобода, рівність, братерство"), здатні підняти третій стан, тобто практично широкі народні маси на безкомпромісну боротьбу з абсолютизмом і всім "старим режимом".
Політична платформа третього стану знайшла найбільш повне втілення в знаменитій брошурі абата Сіейеса "Що таке третій стан?". На це питання, кидаючи виклик абсолютизму, Сиейес впевнено відповідав: "Все". Не менш категоричним був відповідь і на інше питання, що стосується положення третього стану у державному житті: "Чим воно було досі в політичному ладі?" - "Нічим". Сиейес та інші лідери третього стану протиставили становим привілеям духовенства і дворянства ідею національної єдності і національного суверенітету.
Революційна ситуація, що виникла у Франції в кінці 80-х рр.. у зв'язку з торгово-промисловим кризою, неврожайними роками і голодними бунтами, а також фінансове банкрутство держави змушували королівську владу піти на реформістські маневри. Пішли перестановки в уряді (зміна генеральних контролерів фінансів), було оголошено також про скликання Генеральних штатів, що не збиралися з початку XVII в.
Король і вища державна знати, засліплені блиском палацового життя і загрузли в придворних інтригах, остаточно відірвалися від французького суспільства. Вони погано уявляли собі реальну політичну ситуацію в країні, не знали справжніх настроїв своїх підданих. Розраховуючи знайти за допомогою Генеральних штатів вихід з фінансових і політичних труднощів, король погодився на збільшення в них представництва від третього стану (до 600 чоловік), тоді як духовенство і дворянство як і раніше посилали по 300 делегатів.
Зміна в кількісному складі депутатів передбачалося нейтралізувати збереженням старого порядку голосування по станам. Але вже в травні 1789 після відкриття Генеральних штатів делегати третього стану, до яких долучилася частина делегатів від інших станів, проявили непокору королю. Вони зажадали проведення не станових, а спільних засідань з прийняттям рішень на основі більшості голосів всіх депутатів Генеральних штатів.
За процедурним конфліктом, в ході якого депутати третього стану відмовилися йти на поступки королівської влади, переховувався рішучий виклик абсолютизму.
Ще в брошурі Сіейеса говорилося про необхідність прийняття конституційних, основних законів Франції. Одностайне вимога прийняття конституції містилося в більшості наказів депутатам Генеральних штатів. У деяких з них навіть передбачалося, що прийняття конституції повинно передувати вирішення фінансових питань, які ставилися королівським урядом. Розглядаючи себе в якості представників всієї нації, бунтівні депутати організувалися спочатку в Національне (17 червня 1789 р.), а потім (9 липня 1789 р.) в Установчі збори. Цим підкреслювалося його перетворення в безстановий, єдиний і неподільний загальнонаціональний орган, який поставив перед собою революційну мету: визначити основи нового, конституційного ладу для Франції.
Рішучі дії вождів третього стану увінчалися успіхом тому, що вони висловлювали переважаючі політичні настрої в країні і в критичний момент були підтримані революційним виступом широких народних мас. У відповідь на плани короля Людовика XVI розігнати Установчі збори народ Парижа 14 липня 1789 піднявся на повстання, яке ознаменувало собою початок революції і одночасно стало кінцем багатовікового абсолютистського правління.
По всій країні повсталий народ зміщав королівську адміністрацію, замінюючи її виборними органами - муніципалітетами, в які увійшли найбільш авторитетні представники третього стану. Втрата королівською владою здатності контролювати політичні події, розгортаються по всій країні крім її волі, призвела до перетворення французької держави з абсолютної монархії в свого роду "революційну монархію".
На першому етапі революції (14 липня 1789 - 10 серпень 1792 р.) влада у Франції опинилася в руках групи найбільш активних депутатів - Лафайет, Сиейес, Барнав, Мірабо, Муньє, Дюпор і др ., що виступали в Генеральних штатах від імені французького народу і іменем революції. Об'єктивно вони відображали інтереси великої буржуазії і ліберального дворянства. Вони прагнули зберегти монархію, підвести під похитнулося будинок старої державності міцний фундамент конституціоналізму. У зв'язку з цим вожді третього стану в Установчих зборах отримали назву конституціоналістів.
Конституціоналісти мали своєю головною і безпосередньою політичною метою досягнення компромісу з королівською владою, але при цьому постійно відчували на собі "вплив вулиці" - революційно налаштованих мас. Таким чином, основним змістом першого періоду революції стала напружена і затяжна боротьба Установчих зборів з королівською владою за конституцію, за скорочення традиційних королівських прерогатив, за утвердження конституційної монархії.
Під впливом все більш втягувався в революційний процес мас населення конституціоналісти здійснили через Установчі збори ряд антифеодальних перетворень, розробили важливі демократичні документи.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Французька революція 1789 р. і падіння абсолютизму. "
  1. Глава 16. Середньовічне держава у Франції
    Освіта самостійної держави у Франції стало прямим наслідком становлення феодальних відносин у Франкської імперії, розділ якої був зафіксований в 843 році Верденським договором, укладеним між онуками Карла Великого. За цим договором Карлу Лисому, який став першим французьким королем, дісталися землі на захід від Рейну. Однак Франція (само ця назва утвердилася в Х ст.)
  2. Виникнення і розвиток абсолютизму.
    Неминучим результатом формування капіталістичного устрою і розпаду феодалізму було становлення абсолютизму. У переході до абсолютизму, хоча він супроводжувався подальшим посиленням самовладдя короля, були зацікавлені самі широкі верстви французького суспільства XVI-XVII ст. Абсолютизм був необхідний дворянству і духовенству, оскільки для них у зв'язку зі зростанням економічних
  3. Посилення королівської влади.
    Верховна політична влада при абсолютній монархії цілком переходить до короля і не ділиться ним з якимись державними органами. Для цього королям необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії і католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі установи, створити централізований бюрократичний апарат, постійну армію, поліцію. Вже в XVI ст.
  4. Падіння Третьої республіки. Рух Опору.
    Падіння Третьої республіки стало закономірним результатом поразки Франції у війні з гітлерівською Німеччиною влітку 1940 р. Після капітуляції в 1940 р. велика частина Франції управлялася німецькими окупаційними органами. У південній неоккупаціонной зоні влада формально перебувала в руках пронімецького уряду маршала Петена. Воно отримало назву "уряд Віші" - за назвою курортного
  5. § 1. РЕВОЛЮЦІЯ 1789-1794 ГГ. І СТАНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ
    § 1. РЕВОЛЮЦІЯ 1789-1794 ГГ. І СТАНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО
  6. Державна регламентація виробництва і торгівлі.
    Феодальний характер права в середньовічній Франції проявився також у численних стеснениях торгівлі та виробничої діяльності. Їх поява історично було пов'язано із закріпленням в королівських хартіях і нормах міського права станово-корпоративної організації міського життя. Передбачаючи привілеї для ремісничих цехів і купецьких гільдій, середньовічне право споруджували
  7. РОЗДІЛ V. ДЕРЖАВА І ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРІОД абсолютизм
    РОЗДІЛ V. ДЕРЖАВА І ПРАВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРІОД
  8. Французька революція XVIII в. і право.
    Глибоке вторгнення Французької революції XVIII в. в сферу права стало результатом загального кризового стану суспільства, а також явного невідповідності середньовічного права нагальним потребам розвитку країни. На відміну від Англії у Франції напередодні революції правова система була більш архаїчною і консервативної, мало відповідала вимогам часу, перешкоджала настанню назрілих
  9. Політичні течії.
    Напередодні і в ході революції визначилися два табори, що представляли протилежні політичні та релігійні концепції, а також різні соціальні інтереси. Представники "старого", феодального дворянства і англіканського духовенства були опорою абсолютизму і відстоювали збереження колишніх феодальних порядків і англіканської церкви. Табір опозиції режиму об'єднував нове дворянство і буржуазію
  10. Становлення колоніальної імперії.
    Виникнення перших колоній відноситься ще до епохи абсолютизму, коли Франція захопила ряд володінь у Північній Америці (Канада, Луїзіана), в Вест-Індії (Гваделупа, Мартініка і ін) і в Індії. У XVII-XVIII ст. колоніальна експансія Франції натрапила на зросле морська могутність Голландії та Англії, значно раніше вступили на шлях капіталістичного розвитку. В результаті військових
  11.  Конституція 1791
      Найголовнішим підсумком першого етапу революції та діяльності Установчих зборів стала Конституція, остаточний текст якої був складений на основі численних законодавчих актів, що мали конституційний характер і прийнятих в 1789 - 1791 рр.. Через протидії з боку короля вона була затверджена лише 3 вересня 1791, а через кілька днів король присягнув на вірність
  12.  Липнева монархія. Хартія 1830
      Провокаційна політика ультрароялістов прийшла в очевидне протиріччя з інтересами розвитку громадянського суспільства. Чергова серія антидемократичних ордонансов Карла X, який вважав себе єдиним носієм установчої влади, передбачала призупинення свободи друку, розпуск неугодної палати депутатів, нові обмеження у виборчому праві і т. д., що викликало хвилю народного
  13.  Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
      З перших же днів революції Національне, а потім Установчі збори зайнялося розробкою конституції і визначенням принципів організації нової державної влади, у зв'язку з чим були утворені спеціальні конституційні комісії. Важливою віхою на шляху становлення французького конституціоналізму стало урочисте проголошення 26 серпня 1789 Декларації прав людини і громадянина.
  14.  1. Формування правових систем країн Латинської Америки
      Європейська колонізація територій Центральної і Південної Америки спричинила поширення романо-германського права. Кодифікація, розпочата в XIV і XX ст., Сприяла правової експансії французьких, іспанських, португальських і італійських кодексів. Спільність історичної долі латиноамериканських держав, схожість соціально-економічного ладу і політичної структури породили в
  15.  Кримінальне право.
      У IX-XI ст. у Франції в основному продовжувала існувати система злочинів і покарань, висхідна до раннього середньовіччя. Злочин розглядалося як дія (приватна образа), що зачіпає інтереси окремих осіб, а покарання, які ще не були позначені печаттю жорстокості, зводилися насамперед до компенсації за шкоду, заподіяну приватним особам. Однак до XI-XII ст. феодальні риси
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка