| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин |
||
|
До кола об'єктів правовідносин звичайно відносять матеріально виражені речі, у тому числі гроші. Сучасні економічні відносини не можна уявити без використання грошей. За своєю суттю гроші є багатофункціональною економічною категорією. Юридичний аспект грошей містить у собі поняття грошей як особливого об'єкта правовідносин. Формування юридичного поняття грошей не можливе без розуміння економічної природи цього явища, так само не можливе функціонування грошей у товарному обігу без належного правового регулювання цього інструмента. Дослідженню цивільно-правового аспекту грошей у XIX ст. присвячені роботи професора Київського університету Св. Володимира П. Цитовича та вченого правознавця О. Литовченка1. На початку минулого століття доктрину грошей, грошових зобов'язань у цивільному праві розробляли відомі вчені Г. Шершене-вич, Л. Ельяссон, М. Агарков, Л. Лунц2. Класичний підхід до поняття грошей потребує коригування, адже сучасні економічні відносини породжують нові форми платіжних інструментів, з'являються замінники грошей, квазігроші, розширюється сфера застосування грошей як платіжного засобу. Звернення до загальної довідникової літератури дає можливість узагальнити визначення поняття грошей як металевих або паперових знаків, що є мірою вартості при купівлі-продажу і виконуючих роль загальновідомого еквівалента. У спеціальних юридичних словниках гроші характеризуються як один з об'єктів цивільних прав. Головна особливість грошей як об'єкта цивільних прав полягає у тому, що вони, будучи загальним еквівалентом, можуть замінити собою майже будь-який об'єкт майнових відносин, що мають сплатний характер. У цивільному праві гроші, як і цінні папери, визнаються окремим різновидом речей, причому різновидом родових, замінних речей. Загибель грошових знаків у боржника не звільняє його від обов'язку сплатити кредиторові відповідну грошову суму. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, навіть якщо вони були вкрадені у власника чи загублені ним3. Походження грошей має глибоке історичне коріння. При досягненні певного рівня, общинна система розподілу "багатства", як правило, завжди руйнується і виникає необхідність у формуванні нового методу справедливої винагороди окремих людей за їх зусилля. Це веде до виникнення суспільства з використанням торгівлі, в якому люди "продають" плоди своєї праці (або саму працю) іншим членам суспільства. Отже, постало питання щодо створення універсального за- Див.: П. Цитович. Деньги в области гражданского права. - К., 1873; О. Литовченко. Деньги в гражданском праве. - 1887. Див.: Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. - М., 1914; Ельяссон Л. С. Деньги, банки и банковские операции. - М., 1926; Агарков М. М. Основи банковского права. - М., 1926; Лунц Л. А. Деньги и денежньїе обязательства. - М.: Финансовое изд. НКФ СССР, 1927. Див.: В. Н. Додонов, Е. В. Каминская, О. Г. Румянцев. Словарь гражданского права/ Под общей ред. д. ю. н. В. В. Залесского. - М.: ИНФРА-М, 1997. - С. 54; Большой юридический словарь/ Под ред. А. Я Сухарева, В. Е. Крутских. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 149. 154собу обміну, на який були б згодні всі сторони і який визначав би відносну вартість кожного з товарів, що є предметом обміну. Цим засобом обігу стали гроші. Стосовно питання про походження грошей існує дві концепції: раціоналістична й еволюційна. Раціоналістична концепція пояснює походження грошей правочинами між людьми, які переконалися в тому, що для переміщення вартостей у міновому обігу необхідні спеціальні інструменти. Уперше цю концепцію запропонував Арістотель. У праці "Нікомахова етика" він пише: "Усе, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівнянне... Для здійснення обміну повинна існувати певна одиниця виміру, причому основана на умовності". Ця ідея дістала законодавче втілення в античному суспільстві. Так, одна з догм римського права стверджує, що імператор декретує вартість грошей1. Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, по суті, появу грошей у їх найпростішому вигляді. В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці зростали вимоги щодо компактності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалості зберігання фізичних якостей тощо. Наближення до цих вимог спричинилося спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів широкого вжитку (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутро тощо), а потім цих останніх - шматочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а згодом - благородних (срібло, золото). Врешті-решт, роль грошей взагалі була передана нематеріальному носієві, що сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота. Виникнення та розвиток грошей - це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихийним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції*. Еволюційний крок грошей від товарних до електронних, зумовлений розвитком економічних і соціальних відносин, а також роллю держави в утворенні їх раціонального фактора. Функції грошей. Сучасні гроші виконують ряд різних, але пов'язаних одна з одною таких функцій: Засіб обігу. Одиниця рахунку (міра вартості). Засіб утворення скарбів. Засіб платежу. Світові гроші. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ Е. Ф. Жуков, Л. М. Максимова, А. В. Печникова й др., Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. - М.: ЮНИТИ, 2000. - С. 8. Гроші та кредит: Підручник /За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - С. 11-12. 1 Гроші служать засобом обігу. Це означає, що учасники ринку приймають їх в оплату. Люди можуть продавати свій товар, надавати послуги за гроші і надалі використовувати ці гроші для купівлі товарів і послуг. Внаслідок цього процесу гроші сприяють розподілу праці. Розподіл праці є істотним важелем для ефективності економіки, він дає можливість людям велику частину товарів купувати, а не робити самостійно. Тому люди можуть спеціалізуватися в тих галузях, у яких вони мають найбільші здібності і навики, отримуючи гроші при цьому в оплату результатів своєї праці. Потім вони можуть обмінювати гроші на товари, зроблені працею інших людей. В міру зростання обсягів торгівлі та розширення номенклатури пропонованих товарів і послуг гроші відіграють дедалі більш значну роль в економіці. Таким чином, будучи засобом обігу, гроші є важливим чинником сучасної економіки. Гроші як одиниця рахунку (міра вартості) - це засіб визначення відносної вартості товарів і послуг. Як одиницю рахунку можна використовувати грошову одиницю для виміру вартості даних товарів і послуг щодо інших товарів і послуг. Одиниця рахунку є загальноприйнятною мірою. Наприклад, гривня є грошовою одиницею України; до 21 січня 2002 р. протягом 700 років законним платіжним засобом у Нідерландах був гульден, а зараз стала грошова одиниця євро. Одиниця рахунку - це масштаб, що дає змогу людям легко порівнювати відносні вартості товарів і послуг. Будь-який грошовий знак, незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці. Фізичні і ціннісні властивості грошового знака, оскільки вони не виражаються у вигляді числового співвідношення цього знака до визначеної рахункової одиниці, самі по собі не беруться до уваги при виробництві і прийманні платежів; іншими словами, властивості ці можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці. Законодавець, користуючись цією функцією у разі потреби пов'язує з визначеною абстрактною цінністю деякі відомі юридичні наслідки (наприклад, встановлює мінімальний розмір статутного капіталу господарського товариства). У докапіталистичних формаціях існувала проста форма утворення скарбів. Золото і срібло вилучалися з обігу і зберігалися у скринях. В умовах металевого грошового обігу та обміну банкнот на золото центральні емісійні банки були зобов'язані мати заощадження золота у вигляді резервів внутрішнього грошового обігу, обміну банкнот на золото та резерву міжнародних платежів. Нині всі ці функції золотого запасу центрального банку відпали у зв'язку з вилученням золота з внутрішнього та міжнародного грошового обігу. Проте, золоті резерви забезпечують довіру до національної валюти як з боку населення, так і з боку учасників міжнародних валютних відносин. Золотовалютні резерви і сьогодні зберігаються в центральних банках Італії, Німеччини, Росії, США та інших країн. Золотовалютний резерв України відображений у балансі Національного банку України, що включає в себе активи, визнані світовим співтовариством і призначені для міжнародних розрахунків1. Золотий запас України складається з 1 Див.: Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України - 1999. - № 29. - Ст. 238. 1 афінованого золота в злитках, є державною власністю і становить частину державних золотовалютних резервів України1. Гроші можно використовувати як засіб платежу для встановлення суми платежу, який буде здійснено у певний момент у майбутньому. Саме ця функція дає можливість нараховувати відсотки за грошовими зобов'язаннями. Функція світових грошей забезпечує рух вартості в міжнародному економічному обігу і реалізацію взаємовідносин між країнами. Важливим соціальним чинником реалізації зазначених функцій грошей є ступінь довіри до них учасників цивільного обігу. Безумовно, така довіра грунтується на конституційних гарантіях держави. Проте, закон не може встановлювати правила, здатні, наприклад, визначати купівельну силу грошей, тому що цей елемент економічних відносин є результатом складної взаємодії індивідуальних оцінок усіх учасників цивільного обігу. Довіра до грошей учасників економічних відносин базується на стабільності їх вартості. Стабільність вартості грошей - особливий фактор їх доцільності і відіграє важливу роль при формуванні окремих правових конструкцій у грошових відносинах. Та доцільність використання будь-якого предмета в якості грошей не залежить від рішення окремих учасників цивільно-правового обігу. Емісія грошей центральним банком держави закріплює за учасниками грошових відносин обов'язковість їх прийому до платежу і визначає кількість грошових одиниць на кожному грошовому знаку. Таким чином держава встановлює платіжну силу грошей і визначає ступінь цієї платіжної сили. Об'єктом розрахункових правовідносин є також гроші, що підлягають сплаті за виконані роботи, поставлену продукцію, надані послуги. У розрахункових відносинах між суб'єктами підприємницької діяльності важливу роль відіграють так звані безготівкові гроші. Сам по собі спосіб безготівкових розрахунків як би не створює нових засобів платежу - безготівкових грошей. Об'єктом розрахункових правовідносин залишаються гроші у вигляді грошових знаків. Сутність грошей при переході їх у безготівкову форму не порушується. Більше того, усі функції грошей, сформульовані сучасними економістами, у повному обсязі виконуються і безготівковими грошима. За формою можна виділити два типи грошей: реальні (злитки, монети, паперові гроші) і умовні (банківські чи кредитні гроші, тобто усі форми безготівкових грошей, включаючи електронні). З розвитком техники з'являються нові терміни - "електронні гроші", "електронні розрахунки". З цим пов'язаний наступний еволюційний крок грошового обігу, і об'єктом цих розрахунків як і раніше є ті ж безготівкові гроші. "Електронні гроші" є підвидом безготівкових грошей і мають усі характеристики, властиві безготівковим грошам. Знаки вартості, відбиті на електронних носіях інформації, перебувають у прямій залежності не тільки від спеціального суб'єкта, яким є банк, а й від цілої системи забезпечення їх обігу, що включає технічні засоби прийому, обробки і збереження інформації (комп'ютери, бази даних, спеціальне програмне забезпечення підтримки платіжних операцій, канали зв'язку і такі за- Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 9. - Ст. 34. 1 соби проведення платіжних і розрахункових операцій, як банкомати, платіжні термінали і пластикові картки). Безготівкові гроші в результаті обороту виконують усі функції, властиві грошам. Вони цілком органічно заміняють наявні грошові знаки, про що свідчить витіснення готівки з обороту у розвинутих країнах світу. Теорії юридичної природи грошей. З огляду на юридичну природу грошей існує кілька теорій: "номіналістичне вчення", що включає в себе теорію Гартмана, "державну теорію" Г. Кнаппа та теорію А. Нусбаума; вчення "металістів"; "курсова теорія" Ф. Савіньї. Основним елементом юридичноґо вчення про гроші є розмежування двох понять: 1) поняття грошей, загального для права та економічної науки, і 2) поняття грошей у спеціальному юридичному значенні. Вчення Гартмана та його послідовників - вчення "номіналістів" - допускає закріплення цінності грошей на певному рівні у порядку законодавчого акта. Тим часом йдеться не про визначення купівельної спроможності грошей і навіть не про створення правової фікції про стійку їхню цінність, а про визначення платіжної сили грошей. Таким чином, "номіналістична" теорія має чисто юридичний характер: вона зовсім не торкається питання про цінність грошей - цієї суто економічної проблеми, яка за своєю суттю не здатна бути предметом юридичного дослідження1. Французька теорія XVIII ст. виходить з ідеї фіксованої державою цінності грошей. Так званий принцип "королівської монетної регалії" передбачав виключне право короля на карбування і випуск у обіг монет. У XVIII ст. Ш. Монтеск'є говорив: "... срібло в монеті має ту ціну, що визначає король: він установлює співвідношення між визначеною кількістю срібла в злитку і тією ж кількістю срібла в монеті; він встановлює співвідношення між різними металами, з яких карбується монета; і, нарешті, він визначає ідеальну ціну кожної монети". У той же час Потьє пише: "Монета становить власність приватної особи лише як знак певної цінності, яку їй привласнив король, і якщо король побажає, щоб не ці, а інші монети служили знаком цінності всіх речей, то приватні особи втратять свої права щодо цих монет"2. Зазначена теорія передбачала застосування фіскальних засобів уряду, що спрямовані на правове регулювання грошей в обігу. Положення цієї теорії відображено у Цивільному кодексі Франції 1804 р. "Державна теорія грошей" Г. Кнаппа зробила значний вплив на німецьку, а через неї і на російську науку про гроші. Основний постулат вчення Г. Кнаппа грунтується на властивості грошей як платіжного засобу. При цьому підкреслюється головна роль державної влади при створенні грошової системи. Вчення заперечує за грошима властивість цінності. "Державна теорія грошей, - говорить Г. Кнапп, - є догматичне вираження ряду історико-правових фактів, що протягом XIX століття виявилися у сфері грошового обігу найважливіших культурних країн. У даний час платіжний механізм Лунц Л. А. Деньги й денежньїе обязательства в гражданском праве. - М.: Статут, 1999. - С. 33. 2 Див.: Pothier. Contrat de pret № 37. (Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. - С. 34). 1 скрізь регулюється нормами адміністративного права, що І є основним матеріалом для дослідження"'. За вченням Г. Кнаппа, вплив держави на грошовий обіг зводиться до того, що держава визначає гроші як платіжний засіб та встановлює ступінь їх платіжної сили у певних рахункових одиницях. Як знаряддя обігу гроші виступають предметом платежу у правовідносинах кредиторів з боржниками. Аналізуючи теорію Г. Кнаппа, професор Л. Лунц зазначав, що вона мала значне коло противників. Основне заперечення "державної теорії грошей" формулюється так: ті предмети, які держава визнає платіжним засобом і якими вона фактично розплачується, можуть бути прийняті цивільним обігом як знаряддя обігу, але це, крім якості самого предмета, у кінцевому підсумку залежить від того фактичного впливу, яким користується державна влада у сфері цивільного обігу. Отже, питання про можливість для держави створювати знаряддя обігу вирішується у площині фактичній, а не правовій. Г. Кнапп починає свою книгу словами: "гроші - створення правопорядку"; але його "державна теорія грошей" кінець-кінцем виходить за межі права: не законом, а діями адміністративного органу визначається, за Г. Кнаппом, характер грошового обігу країни. Учення Г. Кнаппа про сутність грошової одиниці значно поглибило розуміння юридичної природи грошей: у межах певної грошової системи грошова одиниця визначає Geltung - платіжну силу, а не Wert - цінність грошових знаків. У цій своїй якості, а також як одиниця обчислення відстрочених платежів вона позбавлена не тільки фізичних, а й ціннісних властивостей, і піддається визначенню тільки юридико-історично, шляхом встановлення зв'язку з попередньою грошовою одиницею. Це, однак, не виключає того, що з грошовою одиницею у кожний даний момент можуть бути пов'язані відомі ціннісні уявлення, тому що грошова одиниця втілюється в обмінюваних на товари грошових знаках, що мають, отже, купівельну силу2. Догматична розробка проблеми грошей за Ґ. Кнаппом зводиться до того, що, по-перше, держава впливає на грошовий обіг за допомогою спеціально створених економіко-правових заходів, і, по-друге, гроші не є еквівалентом товару, оскільки самі по собі не мають цінності, а визнаються "ордером"3 на отримання товару, тобто відіграють роль платіжного засобу у цивільному обігу. Професор Л. Лунц звертає увагу на те, що А. Нусбаум конструює поняття грошей, загальне для права та економіки, але його вчення має юридичний характер, тому що він розглядає гроші як один з видів речей, обумовлених родовими ознаками. На відміну від інших замінних речей, грошові знаки, на думку А. Нус-баума, відрізняються однією особливістю: при передачі і прийнятті їх береться до уваги лише відношення грошового знака до визначеної ідеальної одиниці, внаслідок чого матеріальний і цінносний субстрат грошового знака не є моментом, що визначає поняття грошей. Логічно ідеальна одиниця, що характеризується певним найменуванням, є приматом щодо грошового знака, але вона уособлю- 1 Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. - С. 35. 2 Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. - С. 38. 3 У даному контексті під поняттям "ордер" слід розуміти документ не примусового характеру, а такий, який дає право на отримання благ у невизначеній кількості і від будь яких осіб. - прим, автора. 1 ється в цьому останньому так, що кожен грошовий знак виражає визначене числове відношення до неї1. У своїй теорії А. Нусбаум виходив з основної функції грошей як платіжного засобу, при цьому намагався підкреслити матеріальний характер грошей - родових речей, які уособлюють ціннісні характеристики, такі важливі у цивільному обігу. На думку А. Нусбаума, визначена сума грошових одиниць становить зміст зобов'язань, що мають своїм предметом грошові знаки. Та обставина, що цивільний обіг розрізняє грошові знаки не за їх фізичними властивостями, а щодо певної грошової одиниці, має важливе значення і для сучасних платежів. В основі вчення "металістів" лежить формула - грошова одиниця є еквівалентом певної кількості золота або срібла. Грошовий знак прирівнювався до речі, що має цінність. Ця теорія у Великій Британії наприкінці XVIII ст. була втілена у певну форму організації грошово-валютних відносин під назвою "золотий стандарт". У 1816 р. "золотий стандарт" був законодавче закріплений. Невдовзі систему золотого стандарту було запроваджено в Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Росії та інших країнах. Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повинні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність валютних відносин. Крім того, забезпечувалася повна конвертованість національних валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також стабільність світових цін2. З виникненям світової кризи 1929-1933 pp. система золотого стандарту припиняє своє існування. Щоб запобігти кризовим процесам, уряди країн застосовують адміністративні заходи, спрямовані на встановлення штучних валютних курсів, які не були забезпечені та не відповідали своєму реальному значенню. У XIX ст. поширилася "курсова" теорія професора Берлінського університету Ф. К. фон Савіньї. Як зазначає професор Л. Лунц, поняття про гроші Ф. Савіньї пов'язує з поняттям про майно як цивільно-правову владу чи панування особи над частинами зовнішнього світу: Pecuniam habens habet omnem rem, quam vult habere - Гроші - знаряддя виміру цінності, але вони самі в собі становлять ту цінність, що вимірюють. Ця властивість грошей основана на загальндму визнанні їхньої цінності. Гроші створюються діяльністю уряду тільки коли і настільки вони визнаються такими суспільною думкою. Іншими словами, суспільна думка вирішує питання не тільки про те, що є гроші, а й про те, якою мірою той чи інший предмет має властивість стати грошима3. Судження Ф. Савіньї щодо предмета грошових зобов'язань зводиться до того, що ставлення суспільної думки до грошей формує їх курсову ціну. Курсова ціна стає певною підставою для визначення предмета грошового боргу. Таким чином, принципи загальної довіри та тлумачення волі учасників грошового обігу формують відповідні суспільні відносини. 1 Див. Лунц Л. А. Указ. соч. - С. 40. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 16. 3 Див.: Лунц Л. А. Указ. соч. - С. 42. 1 Слід зазначити, що саме "курсова" теорія є елементом вчення "народного духу", що лежить в основі історичної школи права, представниками якої були відомі правознавці Ф. Савіньї, Г. Пухта, Г. Гуго та інші. Класичні теорії юридичної природи грошей виступають підґрунтям сучасних теоретичних та емпірічних досліджень поняття грошей. Сьогодні існує два підходи до визначення грошей: трансакійний підхід, в основу якого покладено функцію грошей як засобу обігу, та ліквідний підхід, що базується на функції грошей як засобу збереження вартості. Прихильники трансакційного підходу стверджують, що сутністю грошей є те, що тільки гроші використовуються для оплати інших товарів і послуг. Підкреслюється, що саме в цьому полягає важлива якісна різниця між грошима, які є засобом обігу, та всіма іншими речами. Усі речі матеріального світу можуть виступати засобом збереження вартості, але лише гроші використовуються як засіб обігу. Ліквідний підхід полягає в тому, що сутністю грошей є їхня властивість бути найбільш ліквідним активом. Властивість ліквідності зумовлює легкість, з якою володілець може продати відповідний актив у будь-який момент у майбутньому за певною номінальною ціною. Фактично цей підхід передбачає, що гроші якісно не відрізняються від інших активів, але вони є найбільш ліквідним з усіх активів, їх не треба обмінювати на щось інше перед тим, як купити на них товар або послугу. Порівняно з трансакційним підходом ліквідний підход передбачає віднесення до складу грошей інших високоліквідних активів (наприклад, окремі цінні папери та об'єкти нерухомості). Таким чином, утворюються нібито гроші ("квазігроші"), але вони мають іншу природу. З огляду на юридичний аспект сутності грошей трансакційний підход є більш прийнятним. У той же час ліквідний підхід в економіці передбачає можливість ширшого визначення і застосування поняття грошей. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин" |
||
|
||