Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Питання та відповіді до державного іспиту з цивільного права 2012 рік, 2012 - перейти до змісту підручника

Виконання заповіту

. Вчинення заповіту втрачає всякий сенс, якщо воно не буде виконане після смерті заповідача. Саме за допомогою виконання заповіту реалізується воля спадкодавця, виражена у формі заповіту. У процесі виконання заповіту здійснюється комплекс дій юридичного і фактичного характеру, як передбачених у заповіті, так і не названих в ньому, але необхідних для виконання розпоряджень, зроблених заповідачем щодо свого майна.
Відповідно з цим виконання заповіту являє собою спосіб реалізації волі спадкодавця, вираженої в заповіті, за допомогою здійснення спадкоємцями (виконавцем заповіту) дій юридичного і фактичного характеру з метою виконання розпоряджень спадкодавця.
Воля, виражена заповідачем в заповіті (доручення) щодо свого майна, може бути здійснена лише після його смерті, тобто заповіт набуває виконавчу силу тільки в момент смерті заповідача. Відсутність в живих заповідача ускладнює процес виконання заповіту, що обумовлює необхідність його спеціальної правової регламентації.
За загальним правилом обов'язок по виконанню заповіту здійснюється спадкоємцями за заповітом (ст. 1133 ЦК). Такий обов'язок виникає лише за умови прийняття спадкоємцями спадщини, так як заповіт як одностороння угода само собою не може створити для спадкоємців (інших осіб) будь-яких обов'язків. Обов'язки можуть виникнути лише за умови вираженого спадкоємцями згоди прийняти їх. Прийняття спадкоємцем спадщини і є цим згодою, в результаті чого спадкоємець не тільки набуває права, що переходять до нього за заповітом, а й покладає на себе ряд обов'язків, пов'язаних з виконанням волі заповідача. У разі прийняття спадщини кількома особами обов'язки по виконанню заповіту покладаються на всіх спадкоємців.
Поряд із спадкоємцями Цивільний кодекс передбачає можливість виконання заповіту повністю або в певній частині виконавцем заповіту (духівниці) * (679). За радянським цивільним законодавством реалізація волі заповідача виконувалася в більшій частині самими спадкоємцями, оскільки у спадок переходила тільки особиста власність, яка мала виключно споживчими властивостями * (680). В умовах ринкової економіки, що сприяє розширенню кількості та вартості об'єктів права приватної власності громадян, роль виконавця заповіту підвищилася. Потреба в ньому може виникнути з різних причин: наявність у складі спадщини дорогого майна, що вимагає залучення спеціальних навичок з його управлінню та охороні; обтяження майна іпотекою; усунення можливих суперечок між спадкоємцями при розділі спадкового майна; найкраще забезпечення інтересів неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, хворих спадкоємців; включення до складу заповіту заповідального відмови або заповідального покладання і ін
В якості виконавця заповіту може виступати дієздатний громадянин Російської Федерації, іноземний громадянин та особа без громадянства, причому незалежно від того, чи є вони спадкоємцями (як за законом, так і за заповітом) чи ні. Доручити виконання заповіту можна тільки одному громадянину. Юридична особа виконавцем заповіту бути не може * (681).
Заповідач доручає виконання заповіту душеприказчику зазначенням про це в самому заповіті. При цьому заповідач не повинен пояснювати мотиви, з яких він вибирає того чи іншого виконавця заповіту. Але в кожному разі для набуття статусу виконавця заповіту громадянин висловлює на це згоду за допомогою будь-якого з чотирьох способів, передбачених у ст. 1133 ЦК: 1) власноручного запису на самому заповіті; 2) заяви, доданої до заповіту; 3) заяви, поданої нотаріусу * (682), 4) фактичного виконання заповіту (вчинення конклюдентних дій). Примушування до виконання обов'язків душоприказника неприпустимо.
Перші два способи приурочені до моменту вчинення заповіту, коли призначається виконавець обізнаний про свою майбутню роль ще за життя спадкодавця. Інші способи повинні бути застосовані протягом місяця з дня відкриття спадщини. Оскільки призначений заповіті виконувач духівниці має право висловити свою згоду стати таким протягом місяця, остільки в цей період заповіт не може виконуватися спадкоємцями за заповітом.
Слід особливо відзначити, що встановлення в абз. 2 п. 2 ст. 1134 ЦК місячного строку звернення до нотаріуса позбавляє громадянина можливості здійснити виконання заповіту після закінчення цього терміну. Причому це правило поширюється і на випадки, коли громадянин з якихось причин не знав про призначення його виконавцем. Адже місячний термін в даному випадку обчислюється не з моменту прийняття спадщини, а з моменту його відкриття.
Наведене правило доцільно "пом'якшити" шляхом надання виконавцю заповіту, який не знав про своє призначення, можливості висловити свою згоду протягом усього строку прийняття спадщини (шести місяців).
Автор твору науки, літератури чи мистецтва (ст. 1267 ЦК), виконавець (ст. 1316 ЦК) в тому ж порядку, в якому передбачається призначення виконавця заповіту, мають право вказати особу, на яку вони покладають охорону відповідно авторства, імені автора, недоторканності твору, авторства, імені виконавця та недоторканності виконання після своєї смерті. Ця особа здійснює свої повноваження довічно.
Виконання заповіту може бути покладено і на спадкоємців автора, виконавця, їх правонаступників та інших зацікавлених осіб у випадках: якщо заповідач не зробив доручення про виконання заповіту; виконавець заповіту відмовився від виконання відповідних обов'язків; наступила смерть виконавця заповіту.
Виконавець заповіту має право до відкриття спадщини в будь-який час відмовитися від прийнятого на себе ролі шляхом подачі заяви про відмову до нотаріальної контори, в якій зберігається заповіт. У цьому випадку заповідач має можливість призначити іншого виконавця свого заповіту.
Вираз громадянином згоди бути виконавцем заповіту встановленими в Цивільному кодексі способами після відкриття спадщини позбавляє його права самостійного припинення відповідних обов'язків. Звільнити виконавця заповіту від його обов'язків може тільки суд за ініціативою як самого заповідача, так і спадкоємців * (683). Обов'язковою умовою такого звільнення є наявність обставин, що перешкоджають виконанню заповіту. У кожному конкретному випадку суд сам визначає наявність такої обставини. Сюди можна віднести хвороба, визнання душоприказника недієздатним або обмежено дієздатним, несумлінність виконавця та ін
Для здійснення своїх функцій виконавець заповіту наділений сукупністю прав і обов'язків, спрямованих на прийняття заходів щодо спадкового майна. Коло повноважень закріплюється в заповіті, яким призначений виконавець заповіту, і засвідчується свідоцтвом, що видається нотаріусом. Повноваження мають бути чітко і однозначно сформульовані в заповіті, а також випливати з змісту заповіту.
Цивільний кодекс передбачає перелік лише основних заходів, які виконавець заповіту повинен прийняти для виконання заповіту, якщо в заповіті не передбачено інше (п. 2 ст. 1135). До числа таких заходів відносяться: забезпечення переходу до спадкоємців належної їм спадкового майна відповідно до вираженої в заповіті волею спадкодавця та законом; прийняття самостійно або через нотаріуса заходів з охорони спадщини та управління ним в інтересах спадкоємців; отримання належних спадкодавцеві грошових коштів (заробітної плати, пенсії, стипендії, допомоги по соціальному страхуванню, суми у відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, аліментів та інших грошових сум, наданих громадянину в якості засобів до існування) та іншого майна для передачі їх спадкоємцям, якщо це майно не підлягає передачі іншим особам; виконання заповідального покладання або вимога від спадкоємців виконання заповідального відмови або заповідального покладання.
Аналізуючи наведений перелік правочинів, неважко помітити, що законодавець першорядну увагу приділяє створенню умов для переходу спадкового майна (у тому числі грошових коштів) до спадкоємців. У цих цілях може виникнути необхідність вчинення дій щодо забезпечення його збереження: оповістити спадкоємців за заповітом і осіб, які мають обов'язкову частку у спадщині, про відкриття спадщини; скласти опис спадкового майна; визначити частки спадкоємців (у тому числі обов'язкову частку).
Найважливішою мірою з управління спадковим майном є установа довірчого управління щодо майна, що вимагає постійного управління ім. При наявності виконавця заповіту тільки він може засновувати довірче управління спадковим майном, вказуючи у відповідному договорі як вигодонабувачів спадкоємців заповідача. Подібним же чином, якщо призначений виконавець заповіту, саме на нього покладається забезпечення зберігання спадкового майна, що не потребує спеціального управління ім. Виконавець заповіту сам забезпечує зберігання майна або укладає договір зберігання з ким-небудь із спадкоємців або з іншою особою на свій розсуд.
Такий захід щодо охорони спадщини, як опис спадкового майна, може здійснюватися тільки нотаріусом. Однак і відносно цього заходу Кодекс наділяє виконавця заповіту досить широкими повноваженнями: він може ініціювати проведення опису спадкового майна, бути присутнім при її проведенні і навіть зажадати зробити оцінку спадкового майна (див. п. 1 ст. 1172 ЦК).
Виконання обов'язків виконавця заповіту, пов'язаних із заповітом, у ряді випадків вимагає звернення в різні державні органи та державні установи, а також до суду. Ведення справ у названих інстанціях виконавець здійснює від власного імені. Підтвердженням правомочностей виконавця заповіту є нотаріально засвідчене свідоцтво. Форма такого свідоцтва затверджена наказом міністра юстиції РФ від 10 квітня 2002 р. N 99 "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах" * (684) (форма N 71). Будь-яких додаткових документів, наприклад довіреності, не потрібно.
При виконанні своїх функцій виконавець заповіту може понести певні витрати. Цивільний кодекс передбачає право виконавця заповіту на їх відшкодування, створюючи тим самим передумови для якісного виконання заповіту. Крім того, діяльність виконавця заповідача може підлягати винагороді, якщо про це зазначено в заповіті. Витрати і винагорода відшкодовуються зі складу спадщини (ст. 1136 ЦК). Розмір винагороди не повинен перевищувати меж вартості майна і повинен визначатися з урахуванням принципу розумності. Порядок відшкодування витрат визначається відповідно до норм ст. 1174 ЦК. Витрати виконавцю заповіту в числі інших першочергових видатків відшкодовуються до сплати боргів кредиторам спадкодавця та віднесені до трьох черг: у першу чергу відшкодовуються витрати, викликані хворобою і похоронами спадкодавця, у другу - витрати на охорону спадщини та управління ним, в третю - інші витрати.
Відшкодування винагороди може здійснюватися після належного виконання виконавцем заповіту своїх обов'язків і вступу спадкоємців у свої права.
Характер правомочностей виконавця заповіту, закріплених Цивільним кодексом, створює передумови для постановки питання про юридичний статус виконавця заповіту. Основні підходи до вирішення цього питання, вироблені ще в XIX в. в зарубіжній і російській дореволюційній цивілістиці, базувалися на підтримку чи запереченні ознак представництва у правовому статусі душоприказника * (685). Перша група вчених характеризувала духівниці як представників заповідача (теорія представництва заповідача - М. Пляніоль, А.О. Гордон, К.Н. Анненков, А.Х. Гольмстен); представників спадкоємця (теорія представництва спадкоємця - І. Унгер, О. Гірке , А.М. Гуляєв та ін); представників заповідача і спадкоємця (змішана теорія - А. Белезером); представників спадщини як юридичної особи * (686) (Г.Ф. Шершеневич); представників особливих інтересів спадкоємця, цільових представників (Г . Шварц).
У числі прихильників віднесення виконавця заповіту до категорії представника були розбіжності з приводу того, чи є воно добровільним (А.О. Гордон) або законним (А.Х. Гольмстен) представництвом.
Інша група вчених об'єднувалася лише запереченням застосування інституту представництва, тоді як в деталях єдиного підходу не було. Так, духівниці відносили до треухендерам, що позначає приналежність душеприказчику успадкованого майна на засадах речового права (Г. Дернбург та ін); до самостійного інституту, за допомогою якого здійснюється "ліквідація самим заповідачем по своїй волі через обраного людини своїх майнових відносин" (В. І. Синайський); до обличчя, обмежуючому права спадкоємця (С.А. Беляцкін).
У цивілістичній доктрині радянського періоду трактування виконання заповіту як представництва підтримана не була. Основним аргументом стало заперечення можливості існування відносин представництва при настанні смерті заповідача: представництво можливо тільки між живими людьми. Відносно ж спадкоємців представництво виконавця не визнавалося в силу того, що заповідач діяв від власного імені. Виконавець заповіту не розглядалося і як представник спадкової маси, оскільки спадкова маса не є суб'єктом права * (687). Окремі автори звужували розуміння інституту представництва, ототожнюючи його з пособником * (688).
  У роботах, що містять аналіз правового положення виконавця заповіту в рамках чинного Кодексу, його діяльність знову розглядається деякими вченими як особливого різновиду представництва * (689). Іншими авторами підкреслюється близькість (але не тотожність) статусу виконавця заповіту та піклувальника (помічника) повнолітнього громадянина, над яким засновується патронаж * (690). Деякі автори кваліфікують правове становище виконавця заповіту як особи, що виконує широкий спектр послуг з передачі успадкованого майна * (691).
  На перший погляд, не має правового значення кваліфікація відносин між заповідачем і душеприказчиком, оскільки до моменту відкриття спадщини (вираження згоди заповідача) ніяких правочинів у душоприказника по відношенню до майна заповідача не виникає * (692); інтерес ж являє кваліфікація відносин виконавця заповіту та спадкоємців . Тут важливо враховувати, що призначення виконавця заповіту можливо і у відсутності спадкоємців, а в деяких випадках виконавець заповіту, виконуючи доручення заповідача, може діяти проти інтересів спадкоємців. Крім того, спадкоємець може померти до моменту вираження згоди виконавцем заповіту * (693). Обсяг правомочностей виконавця заповіту, в тому числі і по задоволенню інтересів спадкоємців, в будь-якому випадку залежить від змісту волі заповідача, вираженої в дорученні. Отже, основна функція виконавця заповіту полягає не в забезпеченні переходу до спадкоємців належної їм спадкового майна, а у визначенні його юридичної долі в чіткій відповідності з волею заповідача. Інші правомочності виконавця заповіту є похідними. Закріплена воля заповідача про призначення виконавця заповіту у встановленій законом формі (ст. 1134) не припиняється моментом смерті заповідача, а зберігає своє правове значення і після смерті заповідача. У цьому зв'язку вся сукупність прав та обов'язків виконавця, в тому числі і у взаємодії із спадкоємцями, визначається волею заповідача і приписами закону.
  Для виникнення правовідносин по виконанню обов'язки виконавця заповіту щодо спадкового майна крім волевиявлення заповідача необхідно також наявність ще двох обставин: смерть заповідача; згоду громадянина бути виконавцем заповіту. У сукупності названі обставини утворюють складу складного юридичного факту.
  У строгій відповідності з волею заповідача і закону виконавець заповіту має право вчиняти від власного імені різного роду дії, що призводять до виконання заповіту. Сказане не ігнорує прав та інтересів спадкоємців, які претендують на отримання спадкового майна. У разі порушення прав та інтересів спадкоємців вимоги останніх грунтуватимуться в першу чергу на змісті доручення, складеного заповідачем, а також приписів закону. Зважаючи на відсутність спеціальних норм про відповідальність виконавця заповіту застосуванню підлягають загальні положення цивільного права. Можливість застосування глави 25 ЦК до названих відносин є спірною.
  Таким чином, дати чітку юридичну кваліфікацію виконавцю заповіту в рамках інституту представництва або окремих видів зобов'язань досить проблематично. Норми, що визначають правове становище виконавця заповіту, утворюють самостійний інститут спадкового права, заснованого на волі заповідача і приписах закону.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Виконання заповіту"
  1.  § 4. Виконання і оспорювання заповіту
      виконано після смерті заповідача. Саме за допомогою виконання заповіту реалізується воля спадкодавця, виражена у формі заповіту. У процесі виконання заповіту здійснюється комплекс дій юридичного і фактичного характеру, як передбачених у заповіті, так і не названих в ньому, але необхідних для виконання розпоряджень, зроблених заповідачем щодо свого майна. У
  2.  § 1. Здійснення спадкових прав
      виконання будь-якого зобов'язання у порядку заповідального відмови або заповідального покладання, воно переходить на інших спадкоємців, які отримали частку відмовився спадкоємця. Відмовитися від спадщини може не тільки спадкоємець, але й у відповідності зі ст. 1160 ЦК відказоодержувач (легатарій) може відмовитися від отримання заповідального відмови. Так само як і відмова від спадщини, відмова від
  3.  § 3. Охорона спадкових прав
      виконання доручення. Таке доручення може бути направлене відповідній нотаріусу через органи юстиції або безпосередньо (якщо нотаріус за місцем відкриття спадщини обізнаний про те, кому саме має адресувати доручення). У поселенні, де немає нотаріуса, опис спадкового майна і передачу його на зберігання здійснює голова місцевої адміністрації поселення або інше спеціально
  4.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      виконанні ними службових обов'язків "і затвердженого ним Положення про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (Відомості СРСР. 1991. N 21. Ст. 741). Хоча зазначені акти і не визнані не чинними на території Російської Федерації, вони фактично перекриті правилами глави 18 КПК. * (53) СЗ РФ.
  5.  ПРОГРАМА КУРСУ "ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО"
      виконання цивільних обов'язків Поняття здійснення суб'єктивного цивільного права. Поняття виконання суб'єктивної цивільного обов'язку. Принципи і гарантії здійснення прав і виконання обов'язків у цивільному праві. Способи здійснення цивільних прав і виконання цивільно-правових обов'язків. Поняття і види меж здійснення цивільних прав. Межі
  6.  1. Поняття і суб'єкти представництва
      виконання обов'язків диктується причинами юридичного та фактичного порядку. До юридичних причин належать: неповна дієздатність осіб віком до 18 років; обмеження дієздатності громадянина; визнання громадянина з підстав, передбачених законом, недієздатним і т.п. До фактичних причин належать: хвороба; юридична неграмотність; небажання уповноваженої або
  7.  2. Спадкоємці
      виконання заповіту, складеного на користь установи або унітарного підприємства - юридичної особи, яка не є власником свого майна, означає перехід цього майна у власність його засновника (і в обмежене речове право цієї юридичної особи). Тому, наприклад, заповіт на користь державного музею або освітньої установи, по суті, є заповітом в
  8.  § 3. Скасування, зміна та виконання заповіту
      виконання
  9.  2. Виконання заповіту
      виконання заповіту виконавцю волі (душеприказчику) (ст. 1133 ЦК). Причому чинне законодавство дозволяє доручити душеприказчику виконання заповіту не тільки повністю, але і в певній частині. Виконавець заповіту може бути обраний як з числа спадкоємців, так і незалежно від цього. Але в будь-якому випадку від нього вимагається згода, виражена одним з таких способів: - в
  10.  1. Порядок охорони та управління спадковим майном
      виконання заповіту. Його тривалість законом не обмежена. Спадкове майно може перебувати в різних місцях. У цьому випадку нотаріус за місцем відкриття спадщини надсилає через органи юстиції нотаріусу за місцем знаходження відповідної частини спадкового майна обов'язкове для виконання доручення про охорону цього майна і управлінні ним. Якщо нотаріусу за місцем