Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності з відшкодування шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?
Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили. У подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу потерпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслідок чого йому заподіяно ушкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав настання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б невиправданим.
Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки ст. 450 ЦК УРСР не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності. Отже, ця стаття сполучається із ст. 454, як загальною нормою, тільки до певних меж, а саме: якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, належного від володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути тільки зменшений (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 p.).
Новий ЦК України передбачив відсильну норму. У ній зазначається, що при встановленні обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців
відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшкодування завданої шкоди несе страховик.
Відсильна норма нового кодексу знайшла реалізацію в Положенні про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175і.
Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.
Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (страхові організації), треті особи (потерпілі) - юридичні і фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом вищезазначених правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.
Страховик відшкодовує пряму шкоду, заподіяну третій особі транспортним засобом у стані його руху, якщо є причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку. Страховий випадок - це дорожньо-транспортна подія, що сталася під час експлуатації транспортного засобу страхувальника і внаслідок зазначеної події настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату третій особі або третім особам (якщо потерпілих було кілька) після настання страхового випадку.
Відносини з обов'язкового страхування цивільної відповідальності виникають на підставі договорів.
За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок страхового випадку, страховик сплачує страхове відшкодування в межах страхової суми. При заподіянні шкоди майну третьої особи внаслідок страхового випадку сплата страхового відшкодування проводиться на підставі висновку експертизи. Вартість експертизи відноситься на рахунок страховика.
Страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталася з вини страхувальника або третьої особи. Випадки звільнення страховика від обов'язку з відшкодування шкоди передбачені в п. 12 Положення.
Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом у таких випадках:
а) навмисного заподіяння шкоди третій особі;
б) керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин;
в) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
1 ЗП України. - 1996. - № 18. - Ст. 510.
г) якщо винуватець покинув місце дорожньо-транспортної події на порушення встановлених правил;
д) якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану і устаткування транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України;
е) якщо страхувальник або третя особа подали страховикові недостовірні відомості.
Особи, які експлуатують транспортний засіб без договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в разі заподіяння шкоди відповідають за ст. 450 ЦК УРСР (ст. 1206 ЦК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності з відшкодування шкоди."
  1. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки
    . Така правова категорія як "джерело підвищеної небезпеки" з'явилася в цивілі-стиці вже достатньо давно - ще на початку XX ст. Але в ст. 404 ЦК УРСР 1922 р. лише наводився приблизний перелік, хоч і неповний, таких джерел: залізниці, трамваї, фабрично-заводські підприємства, крамарі, що торгують горючими матеріалами, власники диких тварин тощо. Під час другої кодифікації цивільного законодавства
  2. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  3. Які особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки?
    Шкода може бути завдана у зв'язку з такою діяльністю, яка сама по собі становить певну небезпеку для оточення. Наприклад, експлуатація транспортного засобу створює для громадян небезпеку зіткнення автомобілів, аварії, наїзду. Під джерелом підвищеної небезпеки звичайно розуміють діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання,
  4. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Н-П
    Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для цього географічного місця людським фактором. Найм за договором
  5. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  6. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  7. Підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
    . Об'єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, збігаються із загальними об'єктивними підставами відпо- відальності за заподіяння шкоди (ст. 440 ЦК УРСР). Це шкода, протиправність діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв'язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Наведемо кілька зауважень щодо
  8. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю
  9. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  10. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права - зобов'язальне право. Норми зобов'язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання