Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Суб'єкти права вимоги

. Положення ст. 450 ЦК УРСР виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них належать:
1) особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних засобів, відвідувачі зоопарків, екскурсанти, підрядники та ін.);
2) пішоходи.
Працівники, що перебувають у трудових відносинах з володільцем джерела підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, не є суб'єктами права вимоги в розумінні ст. 450 ЦК УРСР. Перед ними володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі статей 440 і 456 ЦК УРСР. Саме такий висновок випливає з роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. в редакції від 8 липня 1994 р. (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р." від 8 липня 1994 p.): шкоду, заподіяну працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, відшкодовує відповідно до статей 440 і 456 ЦК УРСР організація або громадянин, з якими потерпілий перебував у трудових відносинах, за наявності їхньої вини. Отже, якщо організація або громадянин є володільцями джерел підвищеної небезпеки, то перед потерпілим працівником, якому шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, вони відповідають тільки за наявності їхньої вини.
На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслідків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки життю і здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати ст. 450 ЦК УРСР про безвинну відповідальність володільців джерел підвищеної
небезпеки. Інакше кажучи, de lege ferenda необхідно поширити режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений ст. 450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових відносинах.
Ця рекомендація врахована в новому ЦК України. Стаття 1215 має назву "Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань". Норма зазначеної статті передбачає, що шкода, завдана життю і здоров'ю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення, договір підряду тощо), підлягає відшкодуванню за підставами, передбаченими статтями 1185 і 1206 цього кодексу. Саме ст. 1206 містить норму про безвинну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Отже, за новим ЦК України режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки поширений на робітників, які перебувають з ним у трудових відносинах. На наш погляд, це величезне досягнення проекту, який надійно захищає права на життя і здоров'я робітників при заподіянні випадкової шкоди в результаті експлуатації джерел підвищеної небезпеки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Суб'єкти права вимоги"
  1. § 5. Створення ЦК України
    Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини? У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської
  2. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з 2 позицій - соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).
  3. § 2. Суть юридичної особи
    Тривалий час суть юридичної особи у радянській цивілістиці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб і, насамперед, - стосовно підприємств. В основі цього лежали потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник - держава, що на свій розсуд створював і припиняв переважну більшість підприємств. В умовах ринку реально діють різноманітні і
  4. § 3. Правосуб'єктність юридичної особи
    Цивільна правосуб'єктпість юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи. Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про її
  5. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    Передусім, потрібно зупинитися на співвідношенні термінів "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин", що зустрічаються у літературі. їх розмежування грунтується на таких міркуваннях: об'єктами правовідносин є те, на що вони спрямовані і справляють певний вплив. Як суспільні зв'язки, що виникають в результаті їхньої inat модії, цивільні правовідносини можуть впливати тільки на
  6. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"
  7. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
    Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX в. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту. У радянському цивільному праві поняття цінних паперів уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може
  8. § 8. Інші об'єкти цивільних прав
    Оскільки ст. 177 ЦК не містить вичерпного переліку об'єктів цивільних прав, такими об'єктами також можуть бути й інші матеріальні чи нематеріальні блага - як згадані, так і не згадувані у ЦК. Зокрема, до числа особливих об'єктів цивільних прав можна віднести згаданих у ЦК тварин, майно та підприємства. ( і a n я 180 ЦК характеризує тварин як особливий об'єкт цивільних и|ыв. на який
  9. § 1. Поняття цивільного права, цивільного інтересу та цивільного обов'язку
    У попередніх главах підручника вже йшлося про цивільне право як галузь національного права. Разом з тим, згадувалися й цивільні права та обов'язки як елементи цивільних правовідносин. Оскільки у цивілістиці традиційно має місце вживання обох термінів, тут і далі цивільне право, котре належить учаснику цивільних відносин, буде позначатися як "цивільне право у суб'єктивному сенсі" або як
  10. § 1. Поняття і ознаки правочину
    Легальне визначення правочину дається у ст. 202 ЦК, яка передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однак, це формулювання потребує деяких уточнень. По-перше, щодо того, хто може вчиняти правочини. У ст. 202 ЦК сказано, що правочини можуть вчиняти "особи". Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК "особами" іменуються лише такі учасники