Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Зобов'язаною стороною у відносинах з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст. 450 ЦК УРСР). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються володільцями джерел підвищеної небезпеки. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (п. 4) дано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать:
1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);
2) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);
3) організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду);
4) громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом;
5) організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.
Звичайно, вказівки п. 4 зазначеної постанови не вичерпують усіх випадків розв'язання питань про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Так, у судовій практиці вирішуються питання про суб'єкта відповідальності, якщо джерело підвищеної небезпеки - автомашина - є об'єктом спільної власності. Судова практика виходить з того, що суб'єктом відповідальності у зазначених випадках є той з учасників спільної власності, наприклад, один з подружжя, який експлуатував автомашину у момент заподіяння шкоди. Нерідко судова практика розв'язує питання про суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо його заподіянню сприяла неправомірна, винна поведінка третьої особи. Так, Верховний Суд України вважає, що ст. 450 ЦК УРСР не передбачає звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності і в тих випадках, коли заподіянню шкоди сприяла неправомірна винна поведінка третьої особи. Отже, суб'єктом відповідальності перед потерпілим є володілець джерела підвищеної небезпеки. Останній має право пред'явити регресний позов до винної третьої особи. При заподіянні шкоди здоров'ю громадян внаслідок взаємодії (зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілими солідарне, тобто несуть солідарну відповідальність. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, вирішується за ст. 440 ЦК УРСР, і судам необхідно виходити з того, що між собою володільці відповідають за принципом вини, а саме:
1) шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним;
2) за наявності вини лише володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується;
3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного;
4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному заподіянні шкоди незалежно від її розміру жоден не має права на відшкодування.
Зазначені положення поширюються на наземні транспортні засоби. Якщо шкода заподіяна взаємодіями (зіткненням) морських або повітряних суден, підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачені відповідними статтями Кодексу торговельного мореплавства та Повітряного кодексу України.
Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну ним, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачено не з його вини, а в результаті протиправних дій інших осіб, наприклад внаслідок угону транспортного засобу. В подібних випадках до відповідальності за ст. 450 ЦК УРСР притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого володільця, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, якщо з його вини не було забезпечено належної охорони джерела підвищеної небезпеки.
Не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок трудових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Зазначені положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. набувають важливого значення для судової практики, оскільки дають відповіді на запитання, що виникають у судовій практиці і відносно яких у чинному законодавстві немає відповідних правових норм.
Новий ЦК України (ст. 1206) заповнив програлину в чинному законодавстві стосовно осіб, відповідальних за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. В ньому закріплений багаторічний досвід судової практики, збережений термін "володілець джерела підвищеної небезпеки", розроблений і введений в практичний оборот суддями.
Визначення володільця джерела підвищеної небезпеки і правові підстави його експлуатації сформульовані в такій нормі: "Юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспортування тощо), визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду" (ст. 1206 ЦК України). В зазначеній нормі до правових підстав експлуатації джерел підвищеної небезпеки віднесено: право власності (право спільної власності), договір оренди, підряду, довіреність на управління транспортним засобом, адміністративний акт та інші правові підстави.
Вперше у ЦК України (п. З ст. 1206) особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, також визнається особа яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки. Ця норма, як і попередні, є результатом врахування досвіду судової практики.
Останніми роками склалася судова практика з відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії (зіткнення) двох і більше джерел підвищеної небезпеки
(автомашин). В новому ЦК України (ст. 1207) відтворена зазначена практика у вигляді нормативної новели: "1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки як самим джерелом підвищеної небезпеки, так і їх володільцями, відшкодовується на загальних підставах, тобто лише за умови винного завдання шкоди: 1) шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; 2) за наявності вини лише володільця, якому завдано шкоди, її йому не відшкодовують; 3) за наявності вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; 4) за відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди (незалежно від її розміру) жоден з них не має права на відшкодування.
2. В разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки третім особами володільці, які спільно завдали шкоди, несуть перед потерпілими солідарну відповідальність незалежно від вини".
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Суб'єкти зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки."
  1. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  2. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки
    . Така правова категорія як "джерело підвищеної небезпеки" з'явилася в цивілі-стиці вже достатньо давно - ще на початку XX ст. Але в ст. 404 ЦК УРСР 1922 р. лише наводився приблизний перелік, хоч і неповний, таких джерел: залізниці, трамваї, фабрично-заводські підприємства, крамарі, що торгують горючими матеріалами, власники диких тварин тощо. Під час другої кодифікації цивільного законодавства
  3. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  4. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  5. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права - зобов'язальне право. Норми зобов'язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання
  6. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Н-П
    Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для цього географічного місця людським фактором. Найм за договором
  7. Загальна характеристика зобов'язань, що виникають із створення загрози життю, здоров'ю або майну особи
    . У більшості випадків підставою виникнення зобов'язання є саме правомірні дії - свідоме укладання договорів та інших правочинів. Зобов'язання можуть виникати і внаслідок вчинення правопорушення (так звані деліктні зобов'язання). Обов'язковою умовою виникнення деліктних зобов'язань є протиправне, винне заподіяння шкоди, оскільки за відсутності шкоди немає чого відшкодовувати. Водночас, в
  8. Суб'єкти права вимоги
    . Положення ст. 450 ЦК УРСР виходять з підвищеної небезпеки для оточення. Отже, особи з оточення, коли їм заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, набувають прав на відшкодування шкоди, і вони є суб'єктами права вимоги або уповноваженими особами. До них належать: 1) особи, пов'язані з володільцями джерел підвищеної небезпеки цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних засобів,
  9. § 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна
    Обов'язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного та державного майна; в) реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин. Шкода, якої зазнав
  10. § 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
    Договори перевезення на загальному рівні регулюються гл. 64 ЦК. Глава 32 ГК регулює перевезення вантажів; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, шо відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК та іншими нормативно-правовими актами. Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке