Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна


Обов'язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного та державного майна; в) реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин.
Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного майна, може виражатися у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті заробітку, спричиненою втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, зумовлених ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
У разі смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали право на таке утримання (частини 2 і 3 ст. 456 ЦК УРСР), а також у витратах на поховання (ст. 459 ЦК УРСР). Рятування колективного та державного майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колективному чи державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію (бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибу-
хом, тощо). Правове значення має у цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи на прохання інших осіб брав участь у рятуванні колективного або державного майна.
Обов'язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю обставину підкреслює і закон, вживаючи вираз "при рятуванні", а не "в рятуванні". Отже, вимога громадянина до організації грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може ухилятися від обов'язку відшкодувати шкоду, посилаючись на те, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.
Обов'язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тому разі, коли дії громадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що перебувало у володінні організації. Правовою підставою перебування майна громадянина в організації можуть бути відповідні договори, зокрема комісії схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному випадку майно громадян, організація зобов'язана забезпечити його збереження. При збереженні майна громадян організація зобов'язана відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого майна, що спричинило збитки організації. Отже, громадянин" який рятує таке майно, запобігає шкоді, що її могла зазнати організація, і тим самим діє в інтересах організації.
Для виникнення відносин, які регулюються ст. 467 ЦК УРСР, необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були зумовлені небезпекою, яка загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне майно (пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків.
Небезпека, що загрожує колективному або державному майну, має бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії з рятування. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи їх погодження з відповідними особами.
Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого з рятування колективного або державного майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.
У цьому зобов'язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов'язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо рятування її майна.
Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна, зовні подібні до зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобов'язаннями є істотна різниця. Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем правопорушення, тому покладення на нього обов'язку відшкодування є цивільною відповідальністю. У зобов'язаннях, що виникають внаслідок рятування колективного та державного майна, причиною шкоди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо наражає себе на небезпеку. Тому відшкодування шкоди за правилами ст. 467 ЦК УРСР не може кваліфікуватися як відповідальність.
За ЦК УРСР рятування майна, що належить на праві приватної власності громадянам, не породжує обов'язку відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні життя і здоров'я громадян, охоплюється етично-моральними відносинами. Водночас це стосується тих випадків, коли небезпека зумовлена виною третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела підвищеної небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної небезпеки повинен покладатися обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну при рятуванні життя і здоров'я. В інших випадках, коли небезпека спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя і здоров'я якої рятувалося, громадянин-рятівник, що зазнав шкоди, повинен одержати відшкодування у повному обсязі за рахунок державного бюджету.
Статті 1177-1179 ЦК України дають можливість встановити юридичні факти, які породжують зобов'язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без її доручення. По-перше, підставою виникнення розглядуваних зобов'язань є те, що дії в інтересах іншої особи (зацікавленої сторони) вчиняються за власною ініціативою особи, що вчиняє дії (діюча сторона), тобто за відсутності доручення або договору і будь-якої іншої вказівки зацікавленої сторони. Діюча сторона не має обов'язку чинити в силу закону. Зазначені статті не поширюються на опікунів. Останні діють в інтересах підопічних в силу норм про опіку Сімейного кодексу України.
По-друге, дії в інтересах іншої особи породжують зобов'язання у разі, якщо вони вчиняються на користь зацікавленої особи, тобто, вони мають бути об'єктивно вигідними їй.
По-третє, діюча сторона повинна враховувати дійсні або вірогідні наміри зацікавленої особи. Тому, якщо обставини конкретного випадку дозволяють дійти висновку, що інша сторона не бажає вживати заходів з охорони своїх інтересів, то діюча сторона не повинна виступати проти її волі.
Підставою виникнення цього зобов'язання є також неможливість отримати згоду іншої особи. Наприклад, у разі тимчасової відсутності іншої особи чи втрати нею свідомості.
Підставою виникнення досліджуваного зобов'язання є усвідомлення діючою стороною спрямованості дій на користь іншої особи і відсутність мети виникнення будь-якого іншого зобов'язання. Розглядуване зобов'язання не виникає, якщо діюча особа бажала обдарувати іншу особу або надати їй безоплатну послугу.
Вищезазначене підводить до визначення зобов'язань із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення: це недоговірне зобов'язання, яке виникає в силу добровільного, усвідомленого вчинення однією особою - діючою стороною - фактичних або юридичних дій на користь іншої особи - зацікавленої сторони - і породжує її обов'язок відшкодувати діючій стороні необхідні витрати за понесену нею шкоду.
Відповідно до ст. 1180 ЦК України шкода завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Тобто зміст цього зобов'язання становить право потерпілого отримати відшкодування шкоди, якої він зазнав, а обов'язок держави - відшкодувати цю шкоду. У цьому разі держава відшкодовує шкоду, завдану як здоров'ю, життю потерпілого, так і його майну.
Дещо інший підхід закладено в нормах ЦК України щодо рятування майна. Так, відповідно до ст. 1181 ЦК України шкода, завдана ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою у повному обсязі, а шкода, завдана майну особи за таких обставин відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. При цьому розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.
Обсяг та порядок її відшкодування у вищезазначених випадках може визначатися з урахуванням відповідних положень глави 40 ЦК УРСР, глави 80 ЦК України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного та державного майна"
  1. ГЛАВА 26. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФІЗИЧНОЇ АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
    Загальна характеристика зобов'язань з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, майнова шкода особі може бути заподіяна і її власними свідомими діями. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає. За певних умов виняток складають лише зобов'язання,
  2. § 4. Поняття і види господарських товариств
    Така організаційно-правова форма підприємництва, як господарське товариство, має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства як відповідно до ГК, такі на основі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (далі Закон), який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх
  3. Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання
    138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139
  4. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  5. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
  6. Поділ майна подружжя
    . Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загальноправо-вими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на
  7. § 4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
    Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов'язаних із правом фізичної особи на ім'я. Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову індивідуалізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичне забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем. М. М. Малеїна визначає право на ім'я як суб'єктивне, абсолютне немайнове право, що індивідуалізує
  8. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  9. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
  10. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"