| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства |
||
|
Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство - зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права. Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще. Вона відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в країні1. Конституція України 1996 р. має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14, 41, 85, 92, 116, 142, 143. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони Украї- Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціального договору в Україні / / Українське право. - 1996. - Число 2. - С. 4. ни, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Даному положенню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них закріплюються засади політичного і суспільно-економічного життя держави. Так, закони України про власність, підприємства, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого значення для розвитку цивільного законодавства в Україні. В Україні законодавчу владу здійснює Верховна Рада. Отже, закон - це нормативний акт, який приймається Верховною Радою України. Одним з найважливіших законів України є ЦК УРСР, який був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. В нього внесено зміни і доповнення відповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі законів України "Про власність" і "Про заставу". Це оновлення ЦК УРСР дає можливість говорити про деякі його ринкові риси і пристосувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні. Силу закону мають також Декрети Кабінету Міністрів України (наприклад, Декрет від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), якому Верховна Рада України делегувала повноваження тимчасово видавати законодавчі акти-декрети у сфері відносин власності, підприємницької діяльності та деяких інших відносин. Подальший розвиток ринкових відносин в Україні вимагав створення цілком ринкового ЦК України. Остаточний варіант проекту такого кодексу було прийнято Верховною Радою України в третьому читанні 29 листопада 2001 р. і передбачено введення в дію з 1 січня 2003 р. Однак новий ЦК України був повернутий знову до Верховної Ради України із зауваженнями Президента України. У процесі його підготовки перед авторським колективом постало складне і відповідальне завдання - створити перший Цивільний кодекс суверенної незалежної України. Він має відповідати вимогам ринкової економіки. Цивільне законодавство України в цілому, зокрема ЦК України, має спиратися на найновіші досягнення світової правової науки і культури, в тому числі і країн СНД. Новий ЦК України відзначається чітким приватноправовим змістом і спрямованістю на приватну особу. Новий ЦК України 2001р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та представлено окремою книгою під назвою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 5 книгах: "Особисті немайнові права фізичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право". Книга перша "Загальні положення" складається з 5 розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. До безперечних досягнень у галузі підготовки першої книги слід віднести вперше врегульований у межах проекту ЦК України правовий статус держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти прав - загальний цивільно-правовий інститут і включення його до "Загальних положень" є цілком закономірним. Це дало змогу зосередити в "Загальних положеннях" ЦК України всі елементи цивільно-правових відносин. Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" - велике досягнення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їх розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, що його порушено. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, заборона випуску у світ газети чи книги, в яких міститься неправдива інформація, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. Книгу другу можна назвати кодексом про особисті права фізичної особи в ЦК. У ній передбачається 47 статей, що регулюватимуть особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і у разі порушення зазначених відносин. Якщо ЦК УРСР в одній ст. 7 забезпечує захист честі, гідності та ділової репутації, то новий ЦК у 47 статтях забезпечує захист до трьох десятків особистих прав фізичної особи. Це зрозуміло. Це закономірно. Це відповідає нормам Конституції України. Людина починається не з майнових уподобань, а з духовних цінностей: життя, здоров'я, імені, честі, гідності, ділової репутації, особистого життя та ін. Людина передусім - духовний світ, а вже потім вона власник, підприємець, виробник матеріальних благ. Книга третя "Право власності та інші речові права" передбачає регулювання речових відносин. Категорія речових прав як елементів речових відносин дістала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм місце. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперф]цій), застава та інші речові права. Новий ЦК передбачає захист речових прав. Його розробники розглядають державних і комунальних юридичних осіб як суб'єктів права власності на майно, закріплене за ними. Таким чином, ЦК уникає понять "оперативне управління" і "право повного господарського відання". Разом з тим не можна не бачити, що визнання державних і комунальних юридичних осіб власниками неминуче веде або до виникнення фігури подвійного власника, або до утвердження існування розщеплюваної власності. Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів та їх правової охорони. Зазначені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК. Книга четверта містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об'єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки авторської винагороди. У ЦК України закладено нові інститути - це суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження товару. Передбачається тільки судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів прав інтелектуальної і промислової власності. Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають із правомірніх односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їхню відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують виконання їх, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення їх. Норми договірного права є переважно диспозитивними, недоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами. Новий ЦК надає важливого значення звичаям ділового обороту в регулюванні договірних відносин. До новел книги п'ятої ЦК слід віднести інститут суброгації - набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора; поняття порушення зобов'язань, нову форму цивільної відповідальності (сплата штрафної неустойки за порушення зобов'язання), низку нових договорів, що зумовлено потребами економічного обороту (лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчай-зинг тощо), нові інститути недоговірних зобов'язань, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення). Серед охоронювальних зобов'язань новим є інститут зобов'язань, які виникають внаслідок загрози життю і здоров'ю громадян, а також їхньому майну і майну юридичних осіб у зв'язку з порушенням довкілля. Рядом новел доповнено умови настання відповідальності при заподіянні моральної шкоди, а також шкоди, завданої взаємодією джерел підвищеної небезпеки чи через недоліки у товарах, виконаних роботах, наданих послугах. У книзі шостій "Спадкове право" по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини. Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Мається на увазі складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою складання таємного заповіту тощо. Новий ЦК пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Залишено без змін склад першої та другої черг, які передбачені ЦК УРСР. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини. Така структура і зміст нового ЦК України. Його прийняття буде великим досягненням Української держави, бо цивілізованість держави, крім інших факто- рів, зумовлюється досконалістю і потенційними можливостями правової системи держави і передусім її цивільного законодавства1. Цивільно-правові норми містяться в численних спеціальних законах комплексного характеру. Такими є, зокрема, закони України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні, Земельний кодекс України, Сімейний кодекс України, Повітряний кодекс України, в яких поряд з іншими галузевими нормами містяться цивільно-правові норми. Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України, зокрема Указ Президента України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів"2 від 15 січня 1994 р. Кабінет Міністрів України на підставі і на виконання зазначеного Указу Президента України своєю постановою від 7 червня 1994 р. затвердив Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів3 (втратило чинність), а постановою від 28 вересня 1996 р. - Порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. На рівні постанов Кабінету Міністрів України затверджуються досить важливі нормативні акти. Так, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (із змінами та доповненнями до них, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р. № 492)4. Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. В юридичній літературі зазначається, що вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства. Це пов'язано як з відсутністю у даній структурі активного центру, так із іншими обставинами, зокрема з великою кількістю відомчих нормативних актів. У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нормативних актів. Між тим необхідність дальшого зміцнення законності у сфері нормотворчості настійно вимагає підвищення рівня організації відомчих нормативних актів. Досягненню цього могли б сприяти такі заходи: а) скорочення кількості відомчих актів за рахунок зменшення питань, з яких відповідні відомства мають право їх видавати; б) забезпечення повної узгодженості між нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, з одного боку, і відомчими актами, з іншого. У зв'язку з цим бажано було б нормативне закріпити обов'язковість такої узгодженості і встановити санкції за її недодержання. Голови місцевих державних адміністрацій приймають рішення у формі розпоряджень у межах власних і делегованих повноважень, у тому числі з питань за- 1 Зазн. стаття С. Головатого // Українське право. - 1996. - Число 2. - С. 5. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 1. - С. 96. Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 10. - С. 96. 4 Урядовий кур'єр. - 1994. - 28 липня. стосування цивільного законодавства відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, приймають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Елементами системи цивільною законодавства є також примірні статути кооперативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами (наприклад, з'їздами) кооперативних та інших систем. Джерелом цивільного права можуть бути і міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства" |
||
|
||