Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Л.В. Лазарєв. Правові позиції Конституційного Суду Росії, 2003 - перейти до змісту підручника

Визначення

8. Що стосується можливості оскарження рішень Конституційного Суду Російської Федерації, то слід мати на увазі, що Конституцією Російської Федерації, визначальною повноваження і порядок діяльності Конституційного Суду Російської Федерації, не передбачено освіту якого б то не було органу, правомочного переглядати його рішення. Разом з тим відповідно до частини третьої статті 46 Конституції Російської Федерації, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту, кожен має право звернутися в установленому порядку до міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, а значить і оскаржити в них рішення Конституційного Суду Російської Федерації (Визначення Конституційного Суду від 22 травня 1996 року N 62-0; абзац четвертий мотивувальної частини).
9. Оскільки в силу частини другої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" рішення Конституційного Суду Російської Федерації діє безпосередньо і не вимагає підтвердження іншими органами та посадовими особами, виконання / міститься в ньому вимоги про перегляд справи, в якому застосований визнаний неконституційним закон /, не може ставитися у залежність від розсуду будь-яких посадових осіб, уповноважених в інших випадках виступати з ініціативою або давати згоду на перегляд справи ...
За змістом частини другої статті 100 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", єдиний і достатній привід до початку перегляду справи - саме рішення Конституційного Суду Російської Федерації про визнання закону, застосованого в цій справі, не відповідає Конституції Російської Федерації.
Інше тлумачення названої норми Федерального конституційного закону могло б привести до порушення вимог чинного законодавства та до невиконання рішення Конституційного Суду Російської Федерації, що відповідно до статті 81 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" вилучити встановлену федеральним законом відповідальність, а у випадках, які зачіпають права громадян, є підставою для звернення до міждержавні органи по захисту прав і свобод людини (частина 3 статті 46 Конституції Російської Федерації) (Визначення Конституційного Суду від 6 червня 1997 року N 59-О; абзаци другий, четвертий і п'ятий пункту 2 мотивувальної частини).
10. Суди загальної юрисдикції не має права давати власне офіційне тлумачення постанов Конституційного Суду, обов'язкове для інших правозастосовних органів (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1997 року N 88-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
11. Положення мотивувальній частині постанови Конституційного Суду Російської Федерації, які містять тлумачення конституційних норм або виявляють конституційний зміст закону, на яких грунтуються висновки Конституційного Суду Російської Федерації, сформульовані у резолютивній частині цієї ж постанови, відображають правову позицію Конституційного Суду Російської Федерації і також носять обов'язковий характер (Визначення Конституційного Суду від 8 жовтня 1998 року N 118-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
12. Сама по собі норма частини другої статті 100 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" / згідно з якою визнання закону не відповідає Конституції Російської Федерації у всякому випадку тягне перегляд дозволеного на його основі справи громадянина, що оскаржив цей закон до Конституційного Суду Російської Федерації, компетентним органом у звичайному порядку / не може розглядатися як яка зачіпає і, тим більше, ущемляющая конституційні права громадян, які не були учасниками конституційного судочинства, але чиї справи також були дозволені на підставі актів, визнаних неконституційними, оскільки не позбавляє їх можливості використовувати інші процедури судового захисту. На них поширюється положення частини третьої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", відповідно до якого рішення судів та інших органів, заснованих на актах, визнаних неконституційними, не підлягають виконанню і повинні бути переглянуті в встановлених федеральним законом випадках, т . е. з використанням закріплених іншим законодавством матеріально-правових підстав і процесуальних інститутів.
При цьому наявність матеріальних і процесуальних передумов, а також можливих перешкод (наприклад, факт закінчення терміну позовної давності або факт пропуску строку для відновлення справи за нововиявленими обставинами) для перегляду рішень, заснованих на неконституційних актах, встановлюється за заявою громадянина чи уповноваженої посадової особи тим судом, до компетенції якого віднесено такий перегляд, при дотриманні загальних правил судочинства. Для захисту прав заявників у цих справах можуть використовуватися всі передбачені галузевим законодавством судові процедури. Перегляд судових рішень у зв'язку з визнанням норми неконституційною можливий, зокрема, як у порядку судового нагляду, так і за нововиявленими обставинами.
Постановами Конституційного Суду Російської Федерації від 2 лютого 1996 ... і від 3 лютого 1998 ... було визнано неконституційним обмеження кола підстав перегляду справ за нововиявленими обставинами, що перешкоджає виправленню судових помилок.
До таких підстав відноситься і визнання застосованої судом норми не відповідає Конституції Російської Федерації, що, як зазначено в першому з названих постанов Конституційного Суду Російської Федерації, у всіх випадках забезпечує захист права, порушеного неконституційними правовими актами, і перегляд заснованих на них рішень судів. Відповідно до частини другої статті 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" зазначені постанови Конституційного Суду Російської Федерації тягнуть неможливість застосування та інших положень процесуального законодавства, що обмежують підстави перегляду за нововиявленими обставинами рішень судів, заснованих на актах, визнаних неконституційними.
Перегляду рішень інших, окрім судів, правозастосовних органів служить інститут оскарження до суду дій і рішень, які порушують права та свободи громадян.
При використанні зазначених процесуальних інститутів, спрямованих на перегляд справ, в яких були застосовані норми, визнані Конституційним Судом Російської Федерації не відповідають Конституції Російської Федерації, діють встановлені процесуальним законодавством пресекательние терміни, що вимагає від зацікавлених осіб своєчасних дій по захисту своїх прав та законних інтересів.
Таким чином, стаття 100 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" не містить перешкод для перегляду рішень правозастосовних органів щодо осіб, які не були заявниками по справі, розглянутому Конституційним Судом Російської Федерації, якщо ці рішення були засновані на акті, визнаному в результаті розгляду даної справи неконституційним, і не порушує конституційного права на судовий захист і рівності громадян в надаються державою гарантії судового захисту їх прав і свобод (Визначення Конституційного Суду від 14 січня 1999 року N 4-О; пункт 2 мотивувальної частини).
13. ... Юридична сила рішень Конституційного Суду Російської Федерації включає їх обов'язковість на всій території Російської Федерації і поширюється не тільки на акт, який був предметом розгляду Конституційного Суду Російської Федерації. Визнання Конституційним Судом Російської Федерації якого положення нормативного акта, в тому числі закону суб'єкта Російської Федерації, що не відповідає Конституції Російської Федерації породжує обов'язок скасування в установленому порядку аналогічних положень, у тому числі що містяться в законах інших суб'єктів Російської Федерації. Інше не узгоджується з прямою дією і однаковим застосуванням Конституції України на всій території Російської Федерації, а також із закріпленими нею принципами рівності прав і свобод громадян незалежно від місця їх проживання (стаття 19) та рівноправності суб'єктів Російської Федерації (стаття 5, частина 4) (Визначення Конституційного Суду від 4 березня 1999 року N 19-О; абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
14. Статус Конституційного Суду Російської Федерації не передбачає оскарження прийнятих ним рішень. Інше не відповідало б його природі як органу конституційного контролю. Разом з тим коректування правових позицій, що формулюються Конституційним Судом Російської Федерації при здійсненні конституційного судочинства, може мати місце. Це випливає, зокрема, зі статті 73 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", що допускає зміна правової позиції, висловленої Конституційним Судом Російської Федерації в раніше прийняті рішення, що вимагає обов'язкового розгляду справи у пленарному засіданні Конституційного Суду Російської Федерації, т. е. в найбільш широкій колегії його суддів. Приводом же може послужити звернення до Конституційного Суду Російської Федерації будь-якого з уповноважених на це суб'єктів, зокрема скарга громадянина. Крім того, така ініціатива може виходити від суддів Конституційного Суду Російської Федерації, що прийшли при розгляді нової справи до висновку про необхідність зміни правової позиції (Визначення Конституційного Суду від 13 січня 2000 року N 6-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
15. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 75 і статті 80 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" Конституційний Суд Російської Федерації має право, залежно від характеру розглянутого питання, встановити порядок вступу рішення Конституційного Суду Російської Федерації в силу, а також порядок, терміни і особливості його виконання.
Зазначене правомочність Конституційного Суду Російської Федерації також підтверджує, що оспорювані положення частин першої та третьої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", що передбачають вступ рішення Конституційного Суду Російської Федерації в силу негайно після проголошення , самі по собі не визначають момент настання правових наслідків визнання акта неконституційним, у тому числі той момент, з якого підлягає відновленню порушене неконституційною нормою право. Залежно від характеру регульованих правовідносин це може по-різному вирішуватися законодавцем, Конституційним Судом Російської Федерації, або - за відсутності спеціального регулювання або рішення Конституційного Суду Російської Федерації - іншими судами на основі безпосереднього застосування конституційних норм, що випливає з частини четвертої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації".
Виходячи з мети забезпечення балансу конституційно-значущих інтересів і неприпустимості порушення прав і свобод інших осіб при здійсненні прав і свобод людини і громадянина (стаття 17, частина 3, Конституції Російської Федерації), Конституційний Суд Російської Федерації може визначити і особливості реалізації положення частини третьої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", у тому числі шляхом відстрочки виконання постанови Конституційного Суду Російської Федерації, обумовленої, зокрема, необхідністю забезпечувати стабільність правовідносин в інтересах суб'єктів права.
Передбачений частиною третьою статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" перегляд іншими судами правозастосовних рішень, заснованих на неконституційних нормах, передбачає наявність у судів загальної юрисдикції та арбітражних судів дискреційних повноважень при виборі різних, пов'язаних з особливостями відповідних правовідносин, форм відновлення порушеного права (наприклад, не шляхом відшкодування збитків від незаконних вилучень коштів, а на основі заліку надміру стягнутого в рахунок майбутніх платежів) (Визначення Конституційного Суду від 4 травня 2000 року N 101-О; пункт 3 мотивувальної частини).
16. За змістом статті 83 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", офіційне роз'яснення Конституційним Судом Російської Федерації винесеного ним постанови дається тільки в рамках його предмета і не може містити рішення по нових питань, пов'язаних з перевіркою конституційності інших норм, а також з тлумаченням законів чи інших нормативних актів, здійснюваним в процесі правозастосування (Визначення Конституційного Суду від 5 липня 2000 року N 150-О; абзац третій пункту 1 мотивувальної частини).
17. Юридичним наслідком рішення Конституційного Суду Російської Федерації про визнання неконституційними акта або його окремих положень чи акта або його окремих положень з урахуванням сенсу, якого їм надано склалася правозастосовча практика, є втрата ними сили на майбутнє час. Це означає, що з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду Російської Федерації такі акти не можуть застосовуватися і реалізовуватися яким іншим способом.
Зворотною силою постанову Конституційного Суду Російської Федерації володіє відносно справ звернулися до Конституційного Суду Російської Федерації громадян або об'єднань громадян (організацій), а також відносно невиконаних рішень, винесених до прийняття цієї постанови. Справи, які послужили для заявників приводом для звернення до Конституційного Суду Російської Федерації, у всякому разі підлягають перегляду компетентними органами. Такий перегляд здійснюється безвідносно до закінчення пресекательних строків звернення до цих органів і незалежно від того, наявні чи відсутні підстави для перегляду, передбачені іншими, крім Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", актами ...
 Міністерство або інше відомство Російської Федерації не має права давати своє тлумачення положень Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", що відрізняється від тлумачення, даного самим Конституційним Судом Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 4 грудня 2000 року N 243-О; пункт 2 мотивувальної частини).
 18. За змістом статті 83 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", офіційне роз'яснення рішення Конституційного Суду Російської Федерації дається самим Конституційним Судом Російської Федерації в межах змісту роз'яснює рішення і не повинно бути простим його відтворенням, тобто клопотання не може бути розглянуте, якщо поставлені в ньому питання не вимагають, по суті, будь-якого додаткового тлумачення рішення (Визначення Конституційного Суду від 8 лютого 2001 року N 15-О; абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
 19. В силу вимог частини першої статті 79, статей 80 і 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" законодавчий (представницький) і виконавчий органи державної влади суб'єкта Російської Федерації, його вища посадова особа, забезпечуючи неухильне виконання відповідного рішення Конституційного Суду Російської Федерації в точній відповідності з його змістом, зобов'язані виключити реалізацію положення, визнаного неконституційним і внаслідок цього втратив юридичну силу, і аналогічних йому положень інших нормативних правових актів, їх використання в практиці державного будівництва суб'єкта Російської Федерації та його відносин з Російською Федерацією, скасувати положення інших нормативних актів , засновані на нормах, які як не відповідають Конституції Російської Федерації визнані такими, що втратили силу і не підлягають застосуванню, або відтворюють їх. Неприпустимо також повторне прийняття по суті ідентичних положень: при внесенні в відповідний нормативний правовий акт суб'єкта Російської Федерації змін і доповнень в ньому не можуть передбачатися приписи, які за своїм змістом є такими ж, які рішенням Конституційного Суду Російської Федерації визнані не відповідними Конституції Російської Федерації і тому втратили чинність ...
 Законодавчі (представницькі) і виконавчі органи державної влади суб'єктів Російської Федерації, їх вищі посадові особи не мають права приймати будь акти та вчиняти дії (бездіяльність), спрямовані на збереження зазначених положень в правовій системі, в правовому регулюванні і правозастосуванні ...
 Керуючись рішеннями Конституційного Суду Російської Федерації, суди загальної юрисдикції з ініціативи уповноважених осіб вправі визнавати недійсність положень конституцій, статутів, законів суб'єктів Російської Федерації, тобто підтверджувати втрату ними юридичної сили, якщо вони містять такі ж норми, які визнані Конституційним Судом Російської Федерації не відповідають Конституції Російської Федерації, що втратили чинність і не підлягають застосуванню (постанова від 11 квітня 2000 ...; визначення від 8 лютого 2001 року N 15 -О), хоча таке підтвердження не є обов'язковим елементом механізму виконання рішення Конституційного Суду Російської Федерації.
 У разі визнання рішенням суду загальної юрисдикції, заснованим на рішенні Конституційного Суду Російської Федерації, недійсності правової норми для її скасування також не потрібно прийняття відповідним органом державної влади суб'єкта Російської Федерації спеціального акту. Цим, однак, не виключається право уповноважених органів суб'єкта Російської Федерації при незгоді з рішенням суду загальної юрисдикції в порядку статті 85 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" звернутися із запитом до Конституційного Суду Російської Федерації, оскільки спірні питання, пов'язані з конституційним статусом суб'єктів Російської Федерації, в кінцевому рахунку вирішуються за допомогою конституційного судочинства (статті 118 і 125 Конституції Російської Федерації) ...
 Невиконання органами державної влади та посадовими особами суб'єктів Російської Федерації рішення Конституційного Суду Російської Федерації дає, зокрема, підстави для застосування заходів кримінальної відповідальності за невиконання судового акта (стаття 315 КК Російської Федерації), а також для винесення Президентом Російської Федерації на підставі Федерального закону " Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації "попередження відповідному органу влади (посадовій особі) суб'єкта Російської Федерації і можливого подальшого дострокового припинення їх повноважень як форми конституційно-правової відповідальності, оскільки діє презумпція конституційності положень федерального законодавства. При цьому, враховуючи, що невиконання рішення Конституційного Суду Російської Федерації об'єктивно створює перешкоди для забезпечення верховенства і прямої дії Конституції України на всій території Російської Федерації, для реалізації закріплених Конституцією Російської Федерації основ конституційного ладу і повноважень федеральних органів державної влади, додаткове, повторне встановлення іншим судом таких обставин для винесення Президентом Російської Федерації попередження не потрібно ...
 Разом з тим і за відсутності спеціального судового рішення, безпосередньо підтверджує неконституційність положення законодавства суб'єкта Російської Федерації, аналогічного раніше визнаному Конституційним Судом Російської Федерації не відповідає Конституції Російської Федерації, принцип безпосередньої дії рішень Конституційного Суду Російської Федерації і положення частини другої статті 87 Федерального конституційного закону " Про Конституційний Суд Російської Федерації "зобов'язують органи державної влади суб'єктів Російської Федерації виявляти у своєму законодавстві положення, аналогічні тим, які визнані неконституційними, і скасовувати їх у встановленому порядку. Невиконання цього обов'язку також тягне конституційно-правову відповідальність у формі дострокового припинення повноважень, процедура якого починається з винесення Президентом Російської Федерації попередження.
 Сказане не перешкоджає суб'єктам Російської Федерації використовувати засоби судового захисту, включаючи звернення до Конституційного Суду Російської Федерації (частина перша статті 85 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації"), спрямовані на підтвердження конституційності нормативного положення і, таким чином, відсутність у них обов'язки його скасовувати, а також на спростування інших аргументів федеральних органів державної влади з приводу фактів невиконання рішення Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 19 квітня 2001 року N 65-О; пункти 3, 4 і 5 мотивувальної частини).
 20. Застосування / судом положення, визнаного неконституційним /, по суті означає, що суд не виконав вимоги статті 125 (частина 6) Конституції Російської Федерації і конкретизують її статей 79 і 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", згідно з якими рішення, винесене в порядку конституційного судочинства, діє безпосередньо, незалежно від того, мала або не мала місце скасування не відповідає Конституції Російської Федерації закону прийняв її органом, оскільки такий закон вважається скасованим, тобто недійсним, з моменту проголошення рішення Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 15 травня 2001 року N 98-О; абзац третій пункту 1 мотивувальної частини).
 21. Саме зміст рішень Конституційного Суду Російської Федерації, сформульовані в них правові позиції: служать критерієм для встановлення того, відтворюється чи в тих чи інших нормах положення, визнане неконституційним, чи є дані норми такими ж або заснованими на цьому положенні, і, отже, наскільки вони тотожні, аналогічні, ідентичні або подібні, щоб розглядати їх як відтворюють положення, визнані неконституційними, або є такими ж, виходячи з оцінки аналогичности (ідентичності) відповідних норм з використанням відомих методів тлумачення - телеологічного, систематичного, історичного, логічного та ін (Визначення Конституційного Суду від 6 грудня 2001 року N 249-О; абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
 22. Як випливає зі статті 83 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", офіційне роз'яснення Конституційним Судом Російської Федерації винесеного ним постанови дається в межах його змісту і не повинно бути простим відтворенням роз'яснює постанови ... У процесі такого роз'яснення Конституційного Суду Російської Федерації не має формулювати інші правові позиції, що не знайшли відображення в самому роз'яснює постанові (Визначення Конституційного Суду від 12 березня 2002 року N 40-О; абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини).
 23. За змістом статті 125 (пункт "а" частини 2 і частина 6) Конституції Російської Федерації і конкретизують її положень пункту 1 частини першої статті 3, статей 6 і 36, пункту 3 частини першої статті 43, частин другої та третьої статті 79, статті 85 , пункту 2 частини першої та частин другої і четвертої статті 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації, дійшовши висновку про те, що у зверненні оскаржуються такі ж нормативні положення, які раніше були визнані їм не відповідними Конституції Російської Федерації, своїм рішенням у формі визначення підтверджує, що ці положення також є що не відповідають Конституції Російської Федерації і як такі не можуть мати юридичної сили.
 За змістом зазначених положень Конституції Російської Федерації і Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" у взаємозв'язку з пунктом 1 частини першої його статті 87, Конституційний Суд Російської Федерації, дійшовши висновку про те, що у зверненні оскаржуються такі ж нормативні положення, які раніше були визнані їм відповідними Конституції Російської Федерації, своїм рішенням у формі визначення підтверджує, що ці положення також є відповідними Конституції Російської Федерації, а тому подальше виробництво за запитом припиняє (Визначення Конституційного Суду від 14 травня 2002 року N 88-О; абзаци перший і другий пункту 4 мотивувальної частини).
 24. За змістом статті 83 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації дає офіційне роз'яснення щодо винесеного ним рішення, не підміняючи саме це рішення і не виходячи за рамки його змісту, в тому числі в частині визначення порядку його застосування (Визначення Конституційного Суду від 19 березня 2003 року N 101-О; абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Визначення"
  1. Стаття 185. Зміст ухвали
      Коментар до статті Важливою змістовною частиною будь-якого визначення, у тому числі що виноситься в протокольній формі, є-ється зазначення в ньому мотивів, за якими арбітражний суд прийшов до своїх висновків. Стаття 185 АПК РФ, таким чином, зобов'язує суд виносити мотивовані визначення. Невиконання цієї вимоги може спричинити скасування відповідної ухвали судом вищої інстанції.
  2. Стаття 49. Визначення про введення спостереження
      1. Визначення про введення спостереження виноситься суддею арбітражного суду одноосібно. 2. У визначенні арбітражного суду про введення спостереження повинні міститися вказівки на: визнання заяви про визнання боржника банкрутом обгрунтованим і введення спостереження; твердження тимчасового керуючого; абзац втратив чинність. - Федеральний закон від 19.07.2009 N 195 ФЗ. 3. У разі, якщо при
  3. § 193. Індивідуально і генетично певні зобов'язання
      Індивідуально певними зобов'язаннями були ті, престаціі яких стосувалися індивідуально визначених речей (res non fungibiles) або речей, визначених in specia. Навпаки, зобов'язання, престаціі яких стосувалися генетично певних речей (res fungibiles), називалися генетично певними, або певними in genere. Розподіл зобов'язань на певні in specie і
  4. Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті На інший порядок виконання ухвали фактично вказується в ч. 3 ст. 39 АПК РФ, що передбачає направлення справи за підсудністю до відповідного арбітражного суду на виконання ухвали про це після закінчення строку на оскарження цієї ухвали (10 днів), а в разі подання скарги - після прийняття постанови суду про залишення скарги без задоволення. Див:
  5. Стаття 186. Напрямок визначення
      Коментар до статті Інший термін направлення копії ухвали встановлений, наприклад, у ч. 6 ст. 93 АПК РФ, згідно з якою копія ухвали про забезпечення позову надсилається особам, які беруть участь у справі, та іншим особам не пізніше наступного дня після дня його винесення. Див: коментар до ст. 93 АПК
  6. Стаття 290. Касаційні скарги на визначення арбітражного суду першої і апеляційної інстанцій
      Коментар до статті Стаття, що встановлює правила перевірки законності визначень арбітражного суду першої та апеляційної інстанцій, поширюючи на них той же порядок, який встановлений для розгляду касаційних скарг на рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій. З положень ст. 290 АПК РФ виходять суди касаційної інстанції і при визначенні терміну
  7. Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті Оскільки у визначенні арбітражного суду найчастіше вирішуються окремі процесуальні питання, спрямовані на забезпечення справедливого судового розгляду у встановлений законом строк або на забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення, ухвали виконуються негайно. Винятки із загального правила можуть бути передбачені АПК 2002 р. або
  8. Стаття 427. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
      Підсумковим процесуальним документом, що приймається судом за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, є визначення. Порядок винесення даного визначення, вимоги, пропоновані до нього, правові наслідки його прийняття, порядок оскарження ухвали й інші положення, передбачені статтею коментарів, в
  9. Стаття 120. Наслідки винесення ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами
      1. Винесення арбітражним судом ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами є підставою для початку розрахунків з усіма кредиторами відповідно до реєстру вимог кредиторів. 2. У визначенні про перехід до розрахунків з кредиторами встановлюється термін закінчення розрахунків з кредиторами, який не може перевищувати шість місяців з дати винесення зазначеного визначення. Після закінчення
  10. Стаття 218. Оскарження ухвали суду про зупинення провадження у справі
      Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку будь-якою особою, бере участі у справі. Що стосується ухвал про відмову у зупиненні провадження у справі або про його відновлення (ст. 219 ЦПК), то на них не може бути подана скарга або подання прокурора, а заперечення щодо цих визначень можуть бути
  11. Стаття 17.4. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи за поданням судді
      Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або подання судді чи невжиття заходів щодо усунення зазначених у визначенні або поданні порушень закону - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від п'яти до десяти мінімальних розмірів оплати
  12. Стаття 38. Відповідальність за невиконання при-говору суду про позбавлення права займати певні повинно-сті або займатися певною діяльністю
      Представники влади, державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, службовці державних або муніципальних установ, комерційних чи інших організацій, злісно не виконують набрали законної сили вирок суду, рішення суду або іншої судовий акт про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, а також засуджені,
  13. Стаття 227. Висилка особам, бере участі у справі, копій ухвали суду
      Коментована стаття встановлює процесуальні строки висилки особам, бере участі у справі, які не з'явилися в судове засідання, копій визначень про призупинення або припинення провадження у справі або про залишення заяви без розгляду. Оскільки в силу ст. 331 і 371 ЦПК названі визначення можуть бути оскаржені до вищестоящого суду, а згідно ст. 332 і 372 ЦПК скарга або
  14. Стаття 391. Вступ ухвали або постанов-лення суду законної сили і звернення його до виконання
      (В ред. Федерального закону від 29.12.2010 N 433-ФЗ) 1. Визначення або постанова суду першої інстанції набирає законної сили і звертається до виконання після закінчення строку його оскарження в апеляційному порядку або в день винесення судом апеляційної інстанції ухвали або постанови. 2. Визначення або постанова суду, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, набирає
  15. Стаття 29.12. Визначення у справі про адміністративне правопорушення
      1. У визначенні у справі про адміністративне правопорушення зазначаються: 1) посаду, прізвище, ініціали судді, посадової особи, найменування і склад колегіального органу, які винесли ухвалу; 2) дата та місце розгляду заяви, клопотання, матеріалів справи; 3) відомості про особу, яка подало заяву, клопотання або стосовно якого розглянуто матеріали справи; 4)
  16. Стаття 29.12. Визначення у справі про адміністративне правопорушення
      1. У визначенні у справі про адміністративне правопорушення зазначаються: 1) посаду, прізвище, ініціали судді, посадової особи, найменування і склад колегіального органу, які винесли ухвалу; 2) дата та місце розгляду заяви, клопотання, матеріалів справи; 3) відомості про особу, яка подало заяву, клопотання або стосовно якого розглянуто матеріали справи; 4)
  17. Стаття 308. Перегляд у порядку нагляду ухвал арбітражних судів
      Коментар до статті 1. У коментованій статті передбачається можливість перегляду в порядку нагляду ухвал арбітражних судів у тих випадках, коли відповідно до АПК РФ вони можуть бути оскаржені окремо від рішень, постанов чи коли зазначені визначення перешкоджають подальшому руху справи (ч. 1 ст. 308 АПК РФ). При цьому застосовуються ті ж правила перегляду, що і при
  18. Стаття 391. Набрання законної сили ухвали або постанови суду наглядової інстанції
      Визначення або постанови суду наглядової інстанції, як і ухвали судів другої інстанції, набирають законної сили з дня їх прийняття і можуть бути оскаржені лише в порядку нагляду (за винятком постанов Президії Верховного Суду РФ), а також переглянуті за нововиявленими обставинами (див. ст. 392 ЦПК) винесли їх
© 2014-2022  yport.inf.ua