|
Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, яке знаходиться на праві власності та інших речових правах. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування - один зі способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов'язальним правом. Тому спадкове право є однією з важливих підгалузей цивільного права і займає проміжне місце між речовим та зобов'язальним правом.
До основних понять спадкового права належать відповідні категорії, основні з яких наводяться нижче.
Спадкування - перехід майна після смерті його власника до інших суб'єктів за однією з двох підстав - за заповітом (тестамен- том) або за законом.
Спадкове право - сукупність правових норм, які визначають підстави та регулюють порядок переходу майна померлої особи до інших суб'єктів цивільного права.
Право спадкування у суб'єктивному сенсі - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи.
Право спадкування у об'єктивному сенсі - сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини).
Спадкодавець - людина (фізична особа), після смерті якої залишилося майно, стосовно якого відбувається спадкування.
Спадкоємці - учасники цивільних відносин, до яких переходить у встановленому порядку майно спадкодавця.
Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, - це сукупність прав і обов'язків померлого.
Наступництво при спадкуванні - перехід прав і обов'язків від одного учасника цивільних відносин до інших.
Універсальне наступництво при спадкуванні - перехід до спадкоємців усіх прав й обов'язків спадкодавця.
Сингулярне наступництво при спадкуванні - перехід до окремих осіб лише прав спадкодавця, не обтяжених обов'язками.
Відкриття спадщини - виникнення у спадкоємців права на набуття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця.
Набуття спадщини - її прийняття шляхом вчинення передбачених законом дій.
Заповіт - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті шляхом одностороннього волевиявлення (правочину), на підставі якого виникають права і обов'язки у спадкоємців.
Спадкування за законом - спадкування, що настає в порядку, встановленому законом, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, а також у випадку смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини.
Черга спадкоємців за законом - визначені у законі особи, які закликаються до спадкування одночасно (на рівних засадах).
Спадкова трансмісія - перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи-спадкоємця, яка померла після відкриття спадщини, але до її прийняття.
Спадкування за правом представлення - передача при спадкуванні за законом спадкової частки померлого спадкоємця зазначеним у законі особам - онукам, дідусям, бабусям тощо в разі, коли спадкоємець помер до відкриття спадщини.
Заповідальний відказ (легат) - розпорядження спадкодавця в заповіті про надання майнової вигоди за рахунок спадкового майна третій особі - відказоодержувачу.
Фідеїкоміс (доручення совісті) - доручення спадкодавця спадкоємцю виконати щось на користь третьої особи, зроблене без дотримання спеціальних формальностей.
Спадкування за системою парантел - закликання до спадкування групи кровних родичів, яка утворюється загальним пращуром та його низхідними. Перша парантела включає самого спадкодавця та його низхідних, друга - батьків спадкодавця та їх низхідних тощо. Застосовується в законодавстві низки країн центральноєвропейської системи приватного права.
Договір про спадщину - домовленість про призначення спадкоємця чи встановлення легату. Сторонами такого договору є спадкодавець та спадкоємець чи третя особа (українським цивільним законодавством не передбачений). Слід відрізняти від спадкового договору.
Спадковий договір - домовленість, за якою одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача (глава 90 ЦК).
|
- § 6. Структура (система) цивільного права
Структура цивільного права - систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою відповідної галузі. Варто зазначити, шо в літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі йдеться як про "систему", так і про
- Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
- Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
- § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
У зв'язку з тим, що цивільне законодавство не здатне та й не призначене встановлювати норми на всі випадки життя, виникає проблема так званих "прогалин в праві (законодавстві)" та їхнього подолання. При визначенні поняття "прогалина в праві (законодавстві)" слід взяти до уваги, що йдеться лише про ті відносини, які можливо врегулювати за допомогою права. Скажімо, не є предметом правового
- § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо
- § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX в. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту. У радянському цивільному праві поняття цінних паперів уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може
- § 2. Поняття власності і права власності
Слово "власність" нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.} Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії "власність" і "присвоєння" тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності
- § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
Суперфіцій - це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безоплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності. Суб'єктами суперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, котра має право використання зазначеної ділянки для
- § 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
Оскільки цивільно-правовий договір є однією з головних підстав виникнення зобов'язань, його характеристика не може бути повною без висвітлення порядку укладення договорів. Розглянемо спочатку загальний порядок укладення договорів. Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або декількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить, як мінімум, 2 стадії: шляхом пропозиції однієї
|