Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О.В. Волохова, Н.Н. Єгоров, М.В. Жижина. Криміналістика - М.: "Проспект", 2011, 2011 - перейти до змісту підручника

§ 2. Основи методики розслідування злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями

Злочини відбуваються як психічно здоровими людьми, так і особами з різними розладами психіки. Серед останніх виділяються несамовиті, тобто особи, які в силу психічного розладу не можуть повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними, та особи з психічними розладами, що не виключають осудності.
Медичний критерій неосудності передбачає:
1) хронічні психічні розлади, такі як шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивний психоз та ін;
2) тимчасові психічні розлади, наприклад реактивний стан, алкогольний психоз, патологічне сп'яніння тощо;
3) слабоумство, зокрема вроджена олігофренія, що має три ступені: найбільш легка - дебільність, середня - імбецильність і найважча - ідіотизм, старече слабоумство;
4) інший хворобливий стан психіки, наприклад марення і галюцинації на грунті важкого інфекційного захворювання.
У сферу кримінального судочинства потрапляють люди, що мають різні психічні розлади. Психопати - це люди, що відрізняються патологією емоційно-вольової сфери, що заважає соціальної адаптації особистості. Їх диференціюють на: 1) збудливих психопатів, що характеризуються нестриманістю, злостивістю поведінкових реакцій, які нерідко супроводжуються нанесенням оточуючим образ і побоїв, 2) істеричних психопатів (їх головна особливість - прагнення будь-що-будь звернути на себе увагу оточуючих; необ'єктивність оцінки як інших людей, так і себе самого), 3) тормозимость нестійких параноїчних психопатів; 4) мозаїчних психопатів, у психіці яких поєднуються ознаки психопатії різних видів; 5) сексуальних психопатів (садисти, мазохісти і т.п.).
Дебілів ділять на дві групи: тупих (адінамічние) і збудливих (гіпердинамічних). Спільним для всіх дебілів ознакою є дефектність розумової діяльності. Вони не здатні до повноцінного відволікання, узагальненню, у них відсутні критичні здібності, запас знань вкрай мізерний, судження примітивні, пам'ять у більшості випадків слабка, увагу порушено. Дебіли, як правило, підвищено сугестивності.
До осіб з психічними розладами, що не виключають осудності, належать: а) хронічні алкоголіки, б) люди із залишковими явищами черепно-мозкових травм; в) епілептики; г) особи, запалі в реактивний стан, для яких характерні тимчасові, оборотні порушення психічної діяльності, що виникають в результаті душевних травм; д) люди, які страждають захворюванням, що тягне збереження в зрілому віці психічних і фізичних особливостей, властивих дитинству.
У ході розслідування у справах щодо осіб з психічними аномаліями потрібно мати на увазі, що психічна ущербність може відображатися в поведінці на місці події, нехарактерному для психічно здорових осіб, у своєрідності утворених там слідів.
Наявність психічних аномалій, спочатку лише передбачуване, зумовлює специфічність обставин, які підлягають встановленню, а також типових слідчих завдань, засобів, шляхів і методів їх вирішення.
У ході виявлення осіб з психічними аномаліями, їхнього викриття в здійсненні розслідуваного кримінально-караного діяння корисні відомості про типові ознаки людей цієї категорії:
- багатьох з них характеризують низький освітній і культурний рівень (в першу чергу це характерно для осіб, схильних до вчинення насильницьких і корисливо-насильницьких посягань). Важливим показником психічної неповноцінності є зловживання алкоголем та наркотиками. Психологічно з'ясовні потреби, інтереси, захоплення, наміри можуть приймати у них гіпертрофований характер, супроводжуватися патологічної фіксованістю на сексуальній сфері (еротоманія), релігійному фанатизмі, забобони та ін;
- у психічно хворих може спостерігатися ущербність мовної функції, що виражається: в дефектах вимови (неправильна артикуляція, заїкання, шепелявість, гаркавість і т.д.); в порушеннях сенсу, "скользінню" з правильного ходу думок на помилковий, на порожньому просторікування; у відхиленнях від норми в темпі мови, її продуктивності, постійних відволікання на нові предмети; невпинному говорінні; прискоренні і, навпаки, уповільнення темпу мови; в'язкості, надмірної докладності; в жалюгідній словникового запасу, достатку штампів, недоречний вживанні вигадливих оборотів, хитромудрих фраз, різко вираженою експресивності або, навпаки, одноманітності і невиразності мови;
- ознаки зовнішнього вигляду, що відображають психічну неповноцінність: а) зовнішні (диспропорції статури, що складаються в невідповідності частин тулуба, асиметрії лицьового скелета, аномаліях будови черепа; наявності дитячої зовнішності у дорослої людини; б) функціональні (різні рухові і мімічні розлади); в) манера одягатися і стан одягу (неохайність, безглуздість, химерність; різке невідповідність одягу віку, сезону, її вульгарна яскравість, контрастність окремих елементів);
- надмірна недовірливість, крайня сором'язливість і ранимість, гіпертрофована спрага справедливості, надмірна догідливість і солодкуватість, підвищена нестриманість, злостивість, агресивність, брехливість і нестримне хвастощі, а також інші специфічні риси характеру;
- навчально-трудова діяльність пов'язана із завищеними претензіями, неуживчивість в колективі, конфліктністю, байдужістю до процесу, результатам праці і навчання, з частою невмотивованої зміною місця та виду діяльності, а часом - з гіпертрофованим педантизмом, скрупульозністю, акуратністю;
- сімейні відносини частіше неблагополучні, що обумовлено конфліктністю, дріб'язковістю, емоційною холодністю до близьких людей, абсурдною скаредністю або крайньої марнотратством, необгрунтованими докорами і звинуваченнями за неіснуючими або сильно перебільшеним приводів;
- поведінка на слідстві часто характеризується невмотивованими відмовами від дачі показань і підписання протоколів, заковтуванням різних предметів, знищенням слідчих документів, численними претензіями до слідства з приводу нібито виявленої стосовно них несправедливості, необ'єктивності і т.п.
З іншого боку, психічна ущербність може проявлятися в нездатності правильно орієнтуватися навіть у найпростіших правових ситуаціях, нерозумінні загальнодоступних термінів, запитань слідчого, у підвищеній сугестивності і легковажності в ставленні до скоєного, своєму майбутньому положенню.
Обставини, що підлягають встановленню по справах даної категорії:
- особа, яка вчинила розслідується діяння, його осудність;
- час, місце , спосіб, цілі, мотиви, використані кошти, механізм, обстановка, характер, вид і розмір заподіяної шкоди;
- наявність, характер, особливості психічного захворювання підозрюваного: вид, ступінь, відмітні ознаки розладу психіки в момент вчинення суспільно небезпечного діяння і під час його розслідування;
- особливості поведінки підозрюваного до, під час і після вчиненого діяння, включаючи поведінку на слідстві.
Ознаками вчинення злочину особою з психічними аномаліями є:
а) раптові, невмотивовані, неадекватні ситуації дії з проявом підвищеної агресивності, особливої ??безглуздої жорстокості, садизму, сексуальної патології;
б) явна алогічність поведінки на місці події (наприклад, розчленування трупа потерпілого без будь-яких спроб сховати його частини; перетягування трупа з місця малоосвітлених на добре переглядається місце);
в) заволодіння недорогими речами жертви і залишення без уваги цінних предметів (годинник, мобільний телефон, кольє);
г) викрадення речей, що сприяють актуалізації сексуальних переживань (наприклад, предметів жіночого туалету);
д) інші сліди аномальної злочинної активності.
У ході розслідування повинні бути висунуті і перевірені такі версії:
- діяння скоєно особою, яка є неосудним;
- діяння вчинено особою , які мають психічні аномалії, але осудним у відношенні інкримінованого йому діяння;
- діяння скоєно психічно здоровою людиною, що видає себе за душевнохворого.
Можуть бути висунуті й інші версії: а) про повне або часткове самообмові, обмові співучасників або інших осіб, б) про можливість здійснення діяння в стані сильного душевного хвилювання, викликаного аморальним, неправомірним поведінкою потерпілого чи іншого особи; в) про можливість вчинення особою з психічними аномаліями інших суспільно небезпечних діянь (як в одиночному, так і в серійному варіанті); г) про вчинення діяння з власної ініціативи або під впливом іншої особи (осіб); д) про те, що психічно хворий не є жертвою з боку його психічно здорових співучасників, інших осіб, що прагнуть приписати йому власне злочин, вчинений без його участі.
Встановлення психічного стану підозрюваного (обвинуваченого) припускає:
- вивчення і оцінку вихідної інформації про стан його здоров'я, почерпнутою в результаті криміналістичного аналізу вчиненого, безпосередніх спостережень слідчого за поведінкою підозрюваного в ході слідства, а також з висловлювань родичів, інших осіб про наявність у нього будь-яких психічних аномалій;
- перевірку вихідної інформації шляхом допиту підозрюваного, його рідних, близьких, медичного персоналу, виїмку і вивчення документів психіатричних клінік і диспансерів, інших медичних установ;
- підготовку матеріалів, призначення та виробництво судово-психіатричної експертизи.
Взаємодія слідчого з фахівцями в галузі загальної та судової психіатрії здійснюється:
- шляхом виконання запитів слідчих органів місцевими психоневрологічними установами;
- у формі особистих неформальних контактів слідчого і фахівця;
- шляхом залучення фахівця до підготовки та участі в допиті особи з психічними відхиленнями, а при необхідності до допиту потерпілого, очевидців вчиненого;
- шляхом призначення судово-психіатричної експертизи відносно особи, яка вчинила розслідується діяння.
У процесі спілкування та обміну думками з фахівцями в галузі судової психіатрії слідчий може вирішити питання про те, яку обрати лінію поведінки в залежності від особливостей психічної аномалії особи, що підлягає допиту, з яких питань доцільніше розпочати допит, яким чином реагувати на ті чи інші можливі негативні вчинки допитуваного і ін
Необхідність участі спеціаліста-психіатра в підготовці та провадженні допиту особливо актуальна в тих випадках, коли у слідчого виникають обгрунтовані підозри в самообмові особи з психічними аномаліями або в обмові ним інших людей; а також коли підслідний часто і без видимих ??до того підстав змінює свої свідчення, невмотивовано відмовляється від дачі показань, повідомляє явно вигадані, абсурдні відомості; або коли належить допитати особу, яка страждає глибокими розладами психіки (шизофренією, маніакально -депресивним психозом).
Спілкуючись з фахівцем, слідчий може отримати консультації з різних питань психіатрії, зібрати відомості про спеціальній літературі, яку йому доведеться вивчити. Фахівець може висловлювати свої міркування: а) про коло осіб, серед яких можливо встановлення особи правопорушника, б) охарактеризувати особливості поведінки тих чи інших груп громадян, які страждають психічними захворюваннями; в) висловити свою думку про заходи, які необхідно вжити для викриття самообмови з боку психічно хворого; дати прогноз можливих дій таких осіб після скоєння ними правопорушень.
Допомога фахівця може знадобитися слідчому і при підготовці матеріалів для судово-психіатричної експертизи, а також ознайомлення з висновком експертизи обвинуваченого, що симулює психічне захворювання.
На вирішення судово-психіатричної експертизи виносяться наступні питання: чи було у даної особи під час здійснення інкримінованого йому діяння психічний розлад і чи був він осудний; чи є у обвинуваченого психічні аномалії, що не виключають його осудності і процесуальної дієздатності, в чому вони виражаються; якщо в обвинуваченого є психічні вади, то позначаються вони на його здатності адекватно сприймати обставини справи й давати про них правильні показання; чи потребує обвинувачений в застосуванні примусових заходів медичного характеру та ін
У справах даної категорії може проводитися також судово-наркологічна експертиза. У її завдання входить дослідження питань про те, чи не є обвинувачений хронічним алкоголіком або наркоманом, чи не потребує він в примусовому лікуванні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 2. Основи методики розслідування злочинів, що вчиняються особами з психічними аномаліями "
  1. Методика розслідування окремих видів злочинів
    основі з урахуванням вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства науково-методичні рекомендації з виявлення, розкриття та розслідування злочинів певного виду, групи, а також окремих злочинів з урахуванням їх
  2.  Глава 31. Основи методики розслідування злочинів, скоєних окремими категоріями осіб
      методики розслідування злочинів, скоєних окремими категоріями
  3.  Глава 32. Основи методики розслідування злочинів, скоєних організованими злочинними співтовариствами
      методики розслідування злочинів, скоєних організованими злочинними
  4.  Глава 25. Основи методики розслідування злочинів проти особи
      методики розслідування злочинів проти
  5.  Глава 26. Основи методики розслідування злочинів проти власності
      методики розслідування злочинів проти
  6.  Розділ IV. Основи криміналістичної методики розслідування окремих видів злочинів
      методики розслідування окремих видів
  7.  Глава 30. Основи методики розслідування злочинів залежно від давності їх вчинення
      методики розслідування злочинів залежно від давності їх
  8.  Глава 27. Основи методики розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків
      методики розслідування злочинів, пов'язаних з незаконним обігом
  9.  § 1. Методика розслідування злочинів як розділ науки криміналістики
      основні теоретичні положення методики розслідування, визначено її джерела, принципи формування методичних рекомендацій, структура методики та її місце в системі науки криміналістики. Наприкінці 30-х рр.. методика розслідування злочинів виділилася в самостійний розділ криміналістики, але розгорнуте визначення і розкриття змісту зазначеного розділу науки з'явилося лише в 60-х рр..
  10.  Глава 24. Загальні положення криміналістичної методики розслідування злочинів
      методики розслідування
  11.  Глава 29. Основи методики розслідування хабарництва
      методики розслідування
  12.  Глава 28. Основи методики розслідування порушень правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів
      методики розслідування порушень правил дорожнього руху і експлуатації транспортних
  13.  Організація розслідування злочинів
      розслідування злочинів - це система загальних наукових положень, спрямованих на впорядкування правоохоронної діяльності уповноважених на її ведення відомств; категорія, що об'єднує комплекс науково-правових приписів, що регулюють діяльність з розслідування злочинів у рамках боротьби із злочинністю на загальнодержавному
  14.  Почеркознавство
      методиках) його дослідження з метою встановлення фактичних даних, що мають доказове значення при розслідуванні
  15.  Система криміналістики
      підставах, що характеризується наявністю внутрішніх закономірних зв'язків між структурними елементами, а також зовнішніх стійких зв'язків між частинами, що охоплює: 1) теоретичні (методологічні) основи криміналістики, 2) криміналістичну техніку; 3) криміналістичну тактику; 4) методику розслідування окремих видів
  16.  § 5. Обмежена осудність
      підставі юридичного, медичного та тимчасового критеріїв. Юридичний критерій обмеженої осудності означає, що особа внаслідок психічних розладів, що не виключають осудності, не в змозі повною мірою усвідомлювати фактіче-ський характер і суспільну небезпеку своїх дій (без-дії) або керувати ними. Юридичний критерій обмеженої осудності, так само як і
  17.  О.В. Волохова, Н.Н. Єгоров, М.В. Жижина. Криміналістика - М.: "Проспект", 2011, 2011

  18.  § 3. Система криміналістики
      підставах, що характеризується наявністю внутрішніх закономірних зв'язків між структурними елементами, а також зовнішніх стійких зв'язків між частинами. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють виділити в її системі чотири розділи: 1) теоретичні (методологічні) основи, 2) криміналістична техніка; 3) криміналістична тактика; 4) методика розслідування окремих
  19.  4. Особливості кримінальної відповідальності осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності
      підставою для призначення примусових заходів медичного характеру ". Ще на ранніх етапах розвитку загальної та судової психіатрії було відмічено, що немає різкої межі між душевною хворобою і повним психічним здоров'ям. Для оцінки проміжних станів в минулому столітті була запропонована концепція зменшеної осудності. Ця концепція не отримала широкої підтримки. Серед противників зменшеною