| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 6. Особливі випадки спадкування |
||
|
Далі зупинимося на характеристиці найбільш важливих з них. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК). ЗК закріплює право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: ведення фермерського господарства; ведення особистого селянського господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного та гаражного будівництва. Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на право власності на землю. Воно зберігається і для спадкоємців. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно від спеціальної згадки про це в заповіті тягне виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться. Згідно з ч. З ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. Проте, якщо інший розмір такої ділянки, визначений заповітом, то перевагу мають положення заповіту. Тобто, якщо троє спадкоємців успадкували будинок, кожному з них належить третина в праві власності (користування) земельною ділянкою біля цього дому. Проте, спадкодавець у заповіті може вказати, що, хоча право на будинок переходить до спадкоємців у рівних частках, але один з них отримує половину права на земельну ділянку, а двоє інших - лише по одній четвертій частині такого права. Частка у праві спільної сумісної власності згідно зі ст. 1226 ЦК спадкується на загальних підставах. Однак, слід звернути увагу на те, гцо суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. і 226 ЦК). Отже можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, але й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому, вже після смерті спадкодавця. Практично це означає, що спадкодавець може просто вказати в заповіті, що він заповідає належну йому частку в праві спільної сумісної власності певній особі. Конкретний розмір частки в цьому випадку визначається вже після смерті спадкодавця. Таким чином, можлива ситуація, коли не відразу після смерті спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, котрі він може отримати (за умови прийняття спадщини) після смерті спадкодавця. До того ж про склад конкретного спадкового майна спадкоємець у таких випадках може довідатися лише після виділу частки в натурі. Особливості спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкоду- вань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, визначаються ст. 1227 ЦК. Такі суми, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця. Проте, у деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку. Цей випадок передбачений безпосередньо ст. 1227 ЦК, яка встановлює, що за відсутності членів сім'ї спадкодавця вказані суми входять до складу спадщини. Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, від- шкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї (або їх неможливо встановити). Спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) визначається за правилами ч. 1 ст. 1228 ЦК. Ця норма надає перевагу спадкуванню вкладу за заповітом, вказуючи, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі), склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Отже заповіт і спеціальне розпорядження згадуються як 2 можливих види вираження волі спадкодавця-вклад- ника, але з наданням пріоритету заповіту. Пріоритет заповіту над розпорядженням вкладника, зробленим ним банку (фінансовій установі), чітко закріплюється також у ч. З ст. 1228 ЦК, яка передбачає, що заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якшо заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом із тим, заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження. Наприклад, якщо в заповіті спадкоємцем вкладу призначена та сама особа, яка згадується у розпорядженні банку (фінансовій установі), то заповіт лише дублює згадане розпорядження. Тому, хоча вид документу, який визначає спадкоємця вкладу, і зазнає трансформацій, але фактично спадкоємцем залишається та сама особа. Слід підкреслити, що право на вклад у кожному разі входить до складу спадщини, незалежно від способу розпорядження ним. Цим відповідна норма ЦК істотно відрізняється від правила, що випливало зі змісту ст. 564 ЦК 1963 p., відповідно до якої за наявності спеціального розпорядження вкладника вклад взагалі не входив до складу спадкового майна. Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) відбувається за ст. 1229 ЦК. Зазвичай, страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст.ст. 1215-1224 ЦК). Однак ч. 2 ст. 1229 ЦК передбачає виняток зі згаданого вище загального правила, встановлюючи, що у випадку, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми у разі його смерті, тоді воно не входить до складу спадщини. Таким чином, виключення права на одержання страхової суми зі складу спадщини можливе лише за наявності 2 умов: а) йдеться про особисте страхування; б) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті. Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки має нормативною основою положення ст. 1230 ЦК. Згідно з ч. 1 цієї статті до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних зобов'язаннях. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1230 ЦК до спадкоємця переходить також право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. Варто звернути увагу на відмінності умов застосування частин 1 та 2 ст. 1230 ЦК. Якщо спадкування права на відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання договірних зобов'язань, виникає незалежно від вчинення якихось дій спадкодавцем, то право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину лише за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається згідно з правилами ст. 23 ЦК. Існує принципова різниця в підходах до визначення засад спадкування права на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, і спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки. Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, згідно з п. З ч. 1 ст. 1219 ЦК належить до особистих прав спадкодавця, котрі не входять до складу спадщини і не переходять до спадкоємців. Але права спадкодавця на відшкодування збитків, що виникли внаслідок невиконання договірних зобов'язань, моральної шкоди та сплату неустойки, присуджених судом, розцінюються як такі, що меншою мірою пов'язані з особистістю спадкодавця, і тому переходять до спадкоємців. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Оскільки ст. 1231 ЦК не містить якихось спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), які підлягають відшкодування спадкоємцями, то можна зробити висновок, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкодавцем договірних зобов'язань, і тієї, що була завдана ним іншим особам внаслідок пошкодження їхнього майна, каліцтва або заподіяння смерті. Крім того, до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, який був присуджений судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за його життя (частини 2 і 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування згаданих обов'язків можливе лише за наявності 2 додаткових умов: 1) наявність рішення суду про стягнення зі спадкодавця завданої ним моральної шкоди або неспдаченої неустойки, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не мають значення причини) за життя рішення суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями в межах вартості майна, яке було одержане ними у спадщину. Хоча в ч. 4 ст. 1231 ЦК йдеться про вартість "рухомого чи нерухомого майна", проте це положення слід тлумачити в тому сенсі, що межі відповідальності окреслюються загальною вартістю всього успадкованого майна - і рухомого, і нерухомого. Вартість майна, отриманого в спадщину, може бути або безпосередньо вказана у заповіті, або підтверджена шляхом опису такого майна, проведеного нотаріусом. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо. Серед обов'язків, які можуть бути покладені на спадкоємців, ЦК окремо згадує обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Умовами відшкодування таких витрат є: а) фактичне понесення таких витрат; б) розумність цих витрат, тобто їхня виправданість обставинами, за яких витрати були вчинені. Як правило, витрати, котрі не здійснив би за таких обставин спадкоємець, відшкодуванню не підлягають. Виняток складають випадки, коли особою, яка здійснила такі витрати, в суді буде доведено, шо, відмовляючись від компенсації витрат, заінтересована особа неналежним чином здійснює цивільне право (наприклад, не утримувала непрацездатного, нужденного спадкодавця, не вжила елементарних заходів щодо поховання спадкодавця, не купувала життєво необхідних для спадкодавця ліків тощо), внаслідок чого їй може бути відмовлено в захисті цього права (ст.ст. ІЗ, 16 ЦК). Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі і за весь час, коли вони мали місце, але не більше як за 3 роки до смерті спадкодавця. Таке рішення грунтується на тому припущенні, що якби особа, котра здійснювала такі витрати, мала намір стягнути їх зі спадкодавця за його життя, то могла б зробити це в межах строку позовної давності, тобто не більше, ніж За 3 роки (ст.ст. 256-257, 261, 267 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 6. Особливі випадки спадкування" |
||
|
||