Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності


Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності була націоналізація засобів виробництва. Надалі державна власність поповнювалася переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди.
Націоналізація - це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Водночас з націоналізацією відбувалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. Націоналізація - це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах). Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об'єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників - капіталістів, поміщиків, царської сім'ї, церковних організацій без грошової чи іншої компенсації.
Чинний Закон України "Про власність", новий ЦК України не передбачають примусового безоплатного вилучення майна у громадян та недержавних юридичних осіб у державну власність (крім конфіскації майна як санкції за правопорушення). В ст. 41 Конституції України прямо записано, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а в умовах воєнного
3 чи надзвичайного стану - з наступним відшкодуванням їх вартості. Таким чином, уже сьогодні в Україні встановлено конституційні гарантії неприпустимості безоплатного примусового вилучення об'єктів права приватної власності (тобто безоплатної націоналізації).
Спочатку державна власність України була утворена шляхом розщеплення (розподілу) єдиної державної власності Союзу РСР і союзних республік відповідно до Декларації про державний суверенітет України та прийнятих на виконання її положень законодавчих актів. При цьому в Декларації проголошувалося право України не лише на всі багатства, розташовані на її території, а й на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу України.
Головним джерелом національного багатства, у тому числі нагромадження державної власності, безперечно, є виробнича діяльність трудових колективів. Матеріальні цінності з моменту їх створення на державних підприємствах надходять у державну власність. Розширене відтворення є первісним способом виникнення права державної власності.
Похідним способом виникнення права державної власності є угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (сплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств та організацій, окремих громадян). Укладення договорів між державними підприємствами фактично є засобом не збільшення державної власності, а лише перерозподілу матеріальних благ. Найпоширенішими є договори на закупівлю сільськогосподарської та іншої продукції у колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), зовнішньоторговельні договори. Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна, коштів від випуску лотерей, облігацій державної позики, цінних паперів.
Певну частину державної власності становлять податки, мито з КСП, кооперативних та інших громадських організацій, окремих громадян. Наприклад, податок на прибуток недержавних підприємств та організацій, з доходів робітників і службовців, громадян - суб'єктів підприємництва, з доходів інших категорій населення; стягнення мита за розгляд справ у суді й арбітражі, здійснення нотаріальних дій; грошові збори з власників транспортних засобів, продавців на "колгоспних" ринках, з громадян за вивіз деяких товарів за кордон, обмін іноземної валюти, оформлення приватних міжнародних поїздок.
Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення.
Реквізиція - це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна. Можлива вона лише у випадках і порядку, встановлених законодавством України (ст. 141 ЦК УРСР); застосовується у період війни, стихійного лиха, масових епідемій тощо. У практиці трапляється досить рідко. У сучасних умовах застосовується особливий вид реквізиції майна, яке не може належати громадянам на праві власності, але придбане за відсутності правопорушення. Так, відповідно до ст. 143 ЦК УРСР особам, у яких вилучено за постановами органів дізнання, попереднього слідства прокуратури або суду дорогоцінні метали і коштовні камені, що є валютними цінностями, у разі їх засудження без конфіскації майна або винесення виправдувального вироку чи закриття кримінальної справи вилучені цінності по-
3 вертаються в натурі чи відшкодовується їхня вартість. При застосуванні останнього варіанта якраз і матиме місце реквізиція.
Згідно зі ст. 55 Закону України "Про власність" у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами з виплатою йому вартості майна.
Реквізиція передбачена і новим ЦК України. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника - зазначається в ст. 355 нового ЦК, - на підставі та в порядку, встановлених законом за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. При цьому майно переходить у власність держави або знищується (залежно від підстави реквізиції).
Конфіскація - це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення (ст. 141 ЦК УРСР). Правопорушення, за які застосовується конфіскація, визначаються кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством. КК України передбачає застосування конфіскації за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких (ст. 59). Відповідно до ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення може застосовуватись конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (наприклад, при порушенні правил полювання, занятті забороненим промислом, незаконних операціях з іноземною валютою і платіжними документами). Поширеною є конфіскація товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовлених сховищ (тайників), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю. Конфіскація цих товарів застосовується судом не залежно від того, чи є ці товари власністью особи, яка вчинила правопорушення (ст.322, 326 Митного Кодексу України від 11 липня 2002 p.).
Нині конфіскаційні та деякі інші відносини, пов'язані із особливими підставами переходу майна до держави, врегульовано спеціальними нормативними актами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. затверджено Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним1. Положення цього нормативного акта поширюються, зокрема, на:
майно, конфісковане на основі рішень суду;
майно, термін зберігання якого під митним контролем закінчився, а влас ник не звернувся за ним у встановлений Митним кодексом України термін;
товари з обмеженим терміном зберігання, вилучені правоохоронними ор ганами чи затримані митними органами як предмети порушення митних правил, у тому числі товари, затримані у справах про контрабанду;
майно, визнане безхазяйним;
предмети-знахідки, предмети та цінності, втрачені чи залишені в готелях,
1 Бизнес. - 1998. - ЗО ноября.
3 транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо вони не були витребувані їх власниками протягом встановленого законом терміну;
скарби, передані фінансовим органам;
майно, яке у порядку спадкування перейшло у власність держави;
майно, подароване державі власником;
невручені міжнародні і внутрішні поштові відправлення, а також грошові перекази після перебігу строків зберігання підприємствами зв'язку, визначених законодавством, у разі неможливості видати їх одержувачам і повернути відправ никам;
валютні цінності, що пересилаються в міжнародних поштових відправ леннях з порушенням нормативних актів Всесвітнього поштового союзу і законо давства України;
знаряддя незаконного добування природних ресурсів і незаконно добуті природні ресурси чи продукти, виготовлені з них, або їх вартість.
Від конфіскації як міри кримінального покарання та конфіскації як міри адміністративного стягнення слід відрізняти випадки судового обернення у доход держави об'єктів безпідставного збагачення (хабарів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), звернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо.
Думається, що існуюча в Україні законодавча конфіскаційна політика має бути переглянута і приведена у відповідність зі ст. 41 Конституції України, відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
У цивільному законодавстві, у статтях, які встановлюють санкції у вигляді безоплатного стягнення майна у доход держави за допущене правопорушення, не застосовується термін "конфіскація". Проте, на наш погляд, можливість стягнення майна у доход держави при визнанні угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за правилами ст. 49 ЦК УРСР необхідно розглядати як цивільно-правову конфіскацію.
Кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством, а також іншими галузями законодавства у багатьох випадках передбачається застосування до правопорушників штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум. При стягненні їх у доход держави також поповнюється державна власність.
Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Так, відповідно до ст. 137 ЦК УРСР майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу. Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської ради народних депутатів. Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв'язку зі сплином позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються, якщо власник відомий, але з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім.
3 Майно, визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховується безпосередньо у державний бюджет (грошові суми в українській або іноземній валюті, платіжні документи, облігації та ін.). Нині в Україні ці відносини регламентуються вищезгаданим Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (з наступними змінами) від 25 серпня 1998 р.1.
Визнання майна безхазяйним і навіть наступна його реалізація не виключає можливості пред'явлення відповідних майнових вимог власником (правонаступником), який після цього з'явився. Він має право вимагати від органу, рішенням якого майно визнане безхазяйним, повернення майна або грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв'язку з цим витрат. Спори щодо таких вимог можуть розглядатися у судовому порядку з додержанням правил про позовну давність.
Однак новим ЦК України передбачено новий підхід до визначення правових наслідків визнання майна безхазяйним (ст. 337). Так, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені, про що робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених законом.
З додержанням правил ст. 138 ЦК УРСР у власність держави може перейти знахідка - майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно повідомити про це особу, що загубила її, повернути їй знайдену річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до виконкому селищної, сільської ради народних депутатів, а коли річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, негайно повинна здати загублену річ міліції або виконкому. Органи транспорту зберігають і реалізують здані їм речі відповідно до чинних на транспорті правил. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протягом 6 місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не потрібно спеціального судового чи іншого рішення.
Інший правовий режим знахідки визначено новим ЦК України (статті 339- 341). Зокрема, передбачається, що особа, яка знайшла загублену річ, набуває після спливу шести місяців з моменту повідомлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування право власності на неї, якщо не буде встановлено власника знахідки, а якщо така особа відмовиться від цієї речі, то знахідка переходить у власність територіальної громади.
Статтю 139 ЦК УРСР присвячено правовим наслідкам виявлення бездоглядної худоби. Вона встановлює обов'язок громадянина, який затримав бездоглядну
1 Бизнес. - 1998. - ЗО ноября.
3 або приблудну худобу, негайно повідомити про це власника і повернути йому худобу або повідомити у 3-денний строк міліцію чи виконком селищної, сільської ради народних депутатів про цей факт. Зазначені органи вживають заходів до розшуку і на цей час передають худобу на утримання і у користування найближчому радгоспові або колгоспові. У разі невиявлення у встановлені цією статтею строки власника (протягом 6 місяців - власника робочої або великої рогатої худоби і 2 місяців - власника дрібної худоби з дня прийняття її на утримання) худоба переходить безоплатно у власність колгоспу, а худоба, що утримувалася у радгоспі, - у власність держави і включається до складу майна цього радгоспу (нині - КСП).
За новим ЦК України бездоглядна домашня тварина, власник якої не виявлений, може перейти з додержанням спеціального порядку у власність її утримувача чи користувача, а у разі їх відмови - до відповідної територіальної громади (статті 342-343).
Скарб, тобто зариті у землю або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право, повинен бути зданий особою, що його виявила, фінансовому органові і переходить у власність держави (ч. 1 ст. 140 ЦК УРСР). Державна власність у такому разі виникає автоматично без спеціального судового чи іншого рішення. Особі, яка виявила і здала скарб фінансовому органові, видається винагорода у розмірі 25 відсотків вартості зданих цінностей. Не виплачується винагорода особам, у коло службових обов'язків яких входять розкопки і розшуки відповідних цінностей. Вони можуть бути заохочені при виявленні цінностей на загальних підставах (грошовою премією, цінним подарунком тощо). Відносини, пов'язані з виявленням скарбу та його здачею, регулюються також вищезгаданою Інструкцією про порядок обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, яке перейшло за правом спадкування до держави, і скарбів.
За новим ЦК України у власність держави переходить лише той скарб, який є пам'яткою історії та культури, а особа, яка виявила скарб, набуває за передбачених законом умов право на винагороду в розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу (ст. 345).
Наступна підстава виникнення права державної власності є вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам'яткою історії та культури (ст. 136 ЦК УРСР). Встановлюючи можливість переходу такого майна до держави, законодавець виходить із значимості його, а також з обов'язку власника піклуватися про свою власність.
Громадянина, який безгосподарно ставиться до належного йому майна, що є пам'яткою історії чи культури, державні органи охорони пам'яток повинні попередити про припинення такого ставлення. У разі невиконання вимоги суд може вилучити це майно за позовом зазначених органів. Пред'явлення позову можливе і без попередження, якщо існує невідкладна потреба забезпечити збереження пам'яток історії чи культури. При вилученні майна, що є пам'яткою історії та культури, власникові відшкодовується його вартість у розмірі, встановленому за згодою сторін, а в разі спору - судом. Закон не виключає можливості викупу у громадянина пам'яток історії та культури, щодо яких він не може створити необхідний режим утримання (ч. 2 ст. 136 ЦК УРСР). Якщо ж на такий викуп власник не дає згоди, то за позовом державних органів охорони пам'яток суд може вилучити у нього пам'ятки історії та культури.
3 У новому ЦК України в основному збережено порядок викупу пам'яток історії та культури і переходу їх у власність держави (ст. 354). Водночас дія положень цієї статті поширюється на всіх суб'єктів права власності.
Перелічені підстави виникнення права державної власності сформувалися переважно у період існування єдиної загальнонародної соціалістичної власності. Тому у даний час змінилося їх значення у формуванні державної власності, з'являються нові підстави її виникнення. Так, загальнодержавна власність України поповнювалася за рахунок передачі підприємств та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України. До державного та місцевих бюджетів надходять кошти від приватизації загальнодержавної та комунальної власності.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" від 20 грудня 1991 р. усе майно КПРС і майно Компартії України, а також майно партійних комітетів Компартії України в м. Києві визнано загальнодержавною власністю, а майно, передане на баланс Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів, крім м. Києва, визнано комунальною власністю1.
Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 14 лютого 1994 р. майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташоване на території України, оголошено тимчасово загальнодержавною власністю до законодавчого визначення суб'єктів права власності такого майна2.
Комунальна власність створюється за рахунок державного майна, переданого у власність територіальній громаді, майна, створеного комунальними підприємствами, податкових платежів та за іншими підставами, не забороненими законом. Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р.3 визначені правові засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. У ньому, зокрема, визначено: об'єкти передачі; порядок прийняття рішень про передачу; умови передачі; оформлення передачі. Законом встановлено, що передача об'єктів здійснюється безоплатно і оформляється відповідним актом приймання-передачі, який водночас засвідчує момент переходу права власності від одного власника до іншого. За умов, передбачених новим ЦК України право комунальної власності може виникнути на безхазяйне майно, на знахідку, на бездоглядну худобу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності"
  1. § 2, Підстави виникнення права державної та комунальної власності
    Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності була націоналізація засобів виробництва. Надалі державна власність поповнювалася переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди. 1. Націоналізація - це примусове безоплатне вилучення
  2. § 1. Загальні положення про набуття права власності
    Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності. Так, ч. 2 ст. 328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на законних підставах. Але суд за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності (наприклад, коли право власності набуте в результаті укладення правочину,
  3. 2.1.3. Право комунальної власності
    Згідно зі ст. 31 Закону "Про власність" державна власність поділялася на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-комунальних одиниць (комунальну). Однак у зв'язку з прийняттям Конституції і Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" це положення є неактуальним. У ст.ст. 142, 143 Конституції і ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" було
  4. § 4. Судові процедури, які застосовуються до боржника
    Відповідно до ст. 4 Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури: 1. процедура розпорядження майном боржника; 2. процедура санації; 3. укладення мирової угоди; 4. ліквідаційна процедура. Процедура розпорядження майном боржника, є однією з процедур, що застосовуються ос боржника для відновлення його платоспроможності і недопущення погіршення його майнового стану.
  5. Стаття 96. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств
    96.1. У разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, орган державної податкової
  6. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті. 153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що
  7. Стаття. 166. Податкова знижка
    166.1. Право платника податку на податкову знижку. 166.1.1. Платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року; 166.1.2. підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації. 166.2. Документальне підтвердження витрат, що включаються до податкової знижки. 166.2.1. До
  8. Стаття 269. Платники податку
    269.1. Платниками податку є: 269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.2. землекористувачі. 269.1. Щодо загального визначення «платники податків» - див. коментар до ст. 15 ПК України. Платники плати за землю є суб' єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв' язку з набуттям права власності на
  9. Стаття 286. Порядок обчислення плати за землю
    Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Платники плати за
  10. Стаття 287. Строк сплати плати за землю
    Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум