| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ (НАГЛЯДУ) |
||
|
Найчастіше під контролем розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, при якій контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу. Нагляд же при цьому розумінні - це така система відносин, при якій наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і, найбільше, може призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти акт повинен сам піднаглядний орган. Є, однак, й інше розуміння співвідношення між цими двома термінами. При цьому розумінні контроль є перевірка діяльності підконтрольного органу, проводиться контролюючим органом або вибірково за власною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд - постійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу. Щоб уникнути термінологічних суперечок і громіздких застережень домовимося, що будемо користуватися надалі викладі тільки терміном «конституційний контроль», маючи на увазі будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створених (формально і / або фактично) для участі у здійсненні публічної влади. Оскільки конституція (мається на увазі, звичайно, писана формальна конституція) має найвищу юридичну силу, то в державі всі правові акти повинні їй відповідати або у всякому разі не суперечити. Терміни «відповідність конституції» і «непротиворечие конституції» - це різні за обсягом поняття. Друге поняття ширше. Крім того, про існування відмінності між названими поняттями говорять наступні міркування: якщо перевіряється відповідність конституції якого акта, предмет регулювання якого закріплений в основному законі, то в даному випадку мова повинна йти про відповідність, якщо ж перевіряється акт, про предмет якого немає в конституції згадки (а таких більшість, оскільки конституція містить загальні норми), то правомірно говорити про непротиріччі. Зарубіжна практика конституційного контролю знає різні терміни для визначення співвідношення акту з конституцією. Найчастіше вживається термін «непротиворечие»; відомі випадки, коли прямо підкреслюється відповідність основному закону. Останнє вживається, коли в конституції закріплені норми, прямо регулюють будь-який інститут, щодо якого видано розвиваюче, нижчестоящої законодавство. Відомі випадки (особливо цим правом користується Федеральний конституційний суд Німеччини) визнання конституційності із застереженнями типу «за умови», «зважаючи на», «з урахуванням даних обставин». Вважається, що сама ідея конституційного контролю з'явилася на початку XVII століття у Великобританії і була пов'язана з діяльністю Таємної ради, який визнавав закони легислатур (законодавчих зборів) колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, виданим для цих колоній, або загальному праву. Однак конституційний контроль в сучасному розумінні, викладеному вище, вперше з'явився в США: у справі У. Мербері проти Дж. Медісона в 1803 році Верховний суд під головуванням Дж. Маршалла оголосив, що федеральна Конституція - вищий закон країни і будь-який закон Конгресу, який суперечить Конституції , може бути визнаний судом неконституційним. Цей приклад пізніше був запозичений поруч латиноамериканських держав (Бразилією в 1891 р., Уругваєм в 1917 р. і ін.) До Першої світової війни йому послідували деякі європейські країни - Норвегія, Греція, частково Швейцарія. Після Першої світової війни в Європі була вироблена власна модель конституційного контролю, яка в даний час стала поширюватися і на інших континентах. У всякому разі її сприйняли всі або майже всі постсоціалістичні країни. Ідея європейської моделі належить вченому зі світовим ім'ям - австрійському юристу Гансу (правильніше - Хансу) Кельзену (Hans Kelsen), учаснику розробки австрійського Федерального конституційного закону 1920 року, а потім члену Конституційного суду цієї країни. Європейська модель конституційного контролю отримала саме широке поширення після Другої світової війни, постійно вдосконалювалася, і тепер вона сприймається на інших континентах. Поширення цієї моделі, про особливості якої буде сказано нижче - у § 3 гл. X, в основному пов'язано з двома обставинами. Про перший з них вже говорилося-це бажання не допускати повторення грубих порушень прав людини і громадянина, що мали місце до і під час Другої світової війни. У постсоціалістичних країнах установа інституту конституційного контролю диктувалося прагненням подолати спадщину тоталітарних і авторитарних режимів. Друга обставина пов'язана з концентрацією влади в руках виконавчих органів, які в ряді країн до того ж спираються на слухняна парламентська більшість. Конституційний контроль в цих умовах стає помітним бар'єром на шляху можливих порушень конституції. Для обгрунтування конституційного контролю використовувалися три основні теорії *. Органічна теорія виходила з того, що оскільки конституція - акт установчої влади, то акти органів, передбачених конституцією і володіють владою, нижчестоящої по відношенню до установчої, не повинні суперечити акту установчої влади. Інституційна теорія виходить з того, що конституція встановлює «правила гри» для органів влади, жоден з яких не повинен зазіхати на повноваження іншого, а для федеративних держав особливо важливе дотримання розмежування сфер компетенції центру і суб'єктів федерації. Природно-правова теорія, або теорія суспільного договору, вважає, що конституція встановлює правила для керуючих і керованих, насамперед гарантії прав людини і громадянина, і конституційний контроль покликаний стежити за їх дотриманням. * Детальніше див: La Documentation francaise. Document d'etudes. No 1-15. P. 1987, p. 3. Всі ці теорії вірні і доповнюють один одного. Звичайно ж, необхідність конституційного контролю зумовлена насамперед иерархичностью системи правових норм, яка, в свою чергу, багато в чому (хоча і не тільки) є наслідок ієрархічності в системі органів влади, уповноважених на правотворчість. До того ж число правових норм в XX столітті, можна сказати, обвально зросла, і ризик їх суперечливості та неконституційності багаторазово збільшився. Природно, що конституційний контроль можливий тільки там, де діє писане право, в тому числі писані конституції, положення яких мають вищої юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими Правоположенія. При тоталітарних режимах встановлюється часом політико-ідеалогіческій конституційний контроль. Втім, самі конституції в країнах з такого роду режимами можна вважати такими лише умовно: ніякого конституційного ладу там, зрозуміло, бути не може. Не будемо говорити в даному випадку про соціалістичний досвіді: він ще досить свіжий у нашій пам'яті, але доречно згадати і приклад Іспанії за життя диктатора Франсиско Франко. Стаття 59 чинного тоді Органічного закону держави 1967 свідчила: «Чи є неконституційними будь-який законодавчий акт або рішення загального характеру, прийняте Урядом, посягають на принципи Національного руху (що правила фашистської партії. - Авт.) Або на інші основні закони Королівства». Зарубіжна історія і деякі до цих пір існуючі політичні режими знають й інші підстави та підходи для перевірки видаються в країні актів. В даний час у ряді мусульманських країн існує процедура, схожа на інститут конституційного контролю - перевірка відповідності законів принципам ісламу. Такий інститут був передбачений Доповненням 1907 до Конституції Ірану 1906 року, Конституцією Пакистану 1962 року і чинною Конституцією Ісламської Республіки Пакистан 1973 року. Конституція Ісламської Республіки Іран 1979 з поправками 1989 передбачила перевірку відповідності законів ісламу і Конституції. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. ПОНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ (НАГЛЯДУ) " |
||
|
||