Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання), 2006 - перейти к содержанию учебника

Поняття та загальна характеристика договору факторингу

.
Одним із нових договорів щодо надання послуг є договір факторингу. Його економічну сутність складає факторинг (факторингові операції), який є фінансовою послугою.
Факторинг (англ. "factoring" від лат. "factor" - той, хто діє) - це вид фінансових послуг, коли компанія-фактор здобуває у клієнтів право на стягнення боргів і частково сплачує клієнтам вимоги до їх боржників до настання терміну їх виплати боржниками; решту боргу фактор-компанія повертає клієнтам лише після повного погашення боргу боржниками за відрахуванням плати за надання цієї послуги1.
У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки XX ст. на основі запозиченого світового досвіду фінансової діяльності. Однак і донині факторинг не набув значного розповсюдження в Україні, що обумовлюється поширенням обігу векселів та інших боргових цінних паперів. Хоча у світі сфера застосування факторингу є досить широкою внаслідок економічної вигідності: завдяки йому одні суб'єкти підприємництва (клієнти) набувають можливості залучати додаткові фінансові ресурси та зменшувати ризики невиконання контрагентами грошових зобов'язань, а інші (фактори) - розширюють сферу фінансових послуг, що ними надаються, і, відповідно, джерела одержання прибутку, або ж забезпечують виконання зобов'язань своїх боржників.
Юридична природа договору факторингу є складною. Він ґрунтується на положеннях про відступлення права вимоги за правочином (цесії). Крім того, йому властиві деякі ознаки інших договорів: кредитування, страхування, агентування (посередництва), застави, поруки, гарантії. Тому в літературі стверджують, що договір факторингу є змішаним договором2. Окрім основного зобов'язання - надати грошові кошти - фактор також може брати на себе зобов'я-
'Див.: Словник іншомовних слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - 1С: Наук, думка, 2000. - С 601-602.
2Див.: Чапічадзе Я.О. Договір факторингу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ун-т внутр. справ. - X., 2000. - С 7.
зання щодо надання клієнтові додаткових послуг, пов'язаних із обслуговуванням грошової вимоги, що відступається. Повний пакет факторингових послуг, крім фінансування, включає страхування ризику неплатежу, адміністрування (управління дебіторською заборгованістю), інформаційні послуги1. Однак надання додаткових послуг не є обов'язковим для договору факторингу.
Основу правового регулювання цього договору становлять норми гл. 73 ЦК України. Подібність факторингу до цесії обумовлює* те, що він регулюється також загальними положеннями ЦК України про заміну кредитора у зобов'язанні (ст. 512-519), якщо вони не суперечать суті факторингу.
Положення щодо надання факторингових послуг банками містить і ст. 350 ГК України, однак за своєю суттю вони лише дещо звужено повторюють відповідні положення гл. 73 ЦК України.
Факторингові правовідносини регулюються також Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 p., що встановлює умови надання фінансових послуг, і Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 p., що визначає правові засади здійснення факторингових операцій банками.
Спеціальним підзаконним актом у сфері регулювання договору факторингу є Методичні рекомендації із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам і організаціям, затверджені рішенням Правління Національного банку України № 2 від 22 квітня 1992 р.
На міжнародному рівні договір факторингу регулюється Конвенцією ЮНІДРУА з міжнародних факторингових операцій, яку було прийнято 28 травня 1988 р. у м. Оттаві (Канада). її положення були враховані при розробці Цивільного і Господарських кодексів Ук-раїни.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити
'Див.: Фишер Ю. Факторинг. Налогообложение // Баланс. - 2005. - № 10. - С 33.
факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Даний договір - комерційний, оскільки він застосовується винятково в підприємницькій діяльності.
Договір факторингу є двостороннім (обидві його сторони набувають взаємних прав і обов'язків), реальним (якщо клієнт відступає право грошової вимоги та (або) фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта) або консенсуальним (коли обидві сторони лише зобов'язуються вчинити відповідні дії), відплатним (коли фактор виконує свої обов'язки за плату) або безвідплатним (коли договір факторингу спрямований на забезпечення виконання інших зобов'язань клієнта перед фактором).
Зобов'язальні відносини, що виникають унаслідок укладення договору факторингу, поділяються на внутрішні і зовнішні. Учасниками внутрішніх відносин є сторони договору факторингу (фактор і клієнт), зовнішніх - фактор і боржник. Підставою виникнення факторингових відносин є не лише договір факторингу, а й первісний правочин, за яким виникає право грошової вимоги клієнта.
Договори факторингу не є однотипними, оскільки вони можуть мати різну мету і сутність. Тому залежно від мети факторингу А.Ю. Бабаскін виділяє два його типи:
1) купівля права грошової вимоги, коли здійснюється безпосередньо фінансування клієнта під відступлення права грошової вимоги. У такому разі весь ризик невиконання боржником обов'язків щодо сплати грошових коштів покладається на фактора, і клієнт не відповідає перед фактором за невиконання або неналежне виконання боржником переданої грошової ви-моги, що є предметом договору факторингу;
2) забезпечення виконання зобов'язань, коли в договорі йдеться лише про можливість відступлення клієнтом права грошової вимоги з метою забезпечення виконання його зобов'язання перед фактором1. У цьому випадку факторинг є одним із видів
забезпечення виконання зобов'язань, що відповідає ч. 2 ст. 546 ЦК України.
Через те, що договори факторингу можуть мати різноманітні вияви, їх класифікують за різними підставами (критеріями):
1) за правовим режимом учасників - внутрішній і міжнародний;
2) за наявністю повідомлення боржника - відкритий і закритий;
3) за наявністю регресної вимоги - регресний ібезрегресний;
4) за способом фінансування фактором клієнта - договір факторингу з фінансуванням і без попереднього фінансування;
5) за предметом договору - простий та вексельний1. Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт. ЦК України
та інші законодавчі акти встановлюють спеціальні вимоги до сторін договору факторингу, зокрема те, що ними можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності.
За ч. З ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Поняття фінансової установи закріплене у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Клієнтом може бути будь-яка юридична особа або фізична особа-підприємець.
У зобов'язаннях, що виникають з договору факторингу, окрім сторін, бере участь і третя особа - боржник. Не будучи стороною договору факторингу, боржник набуває внаслідок укладання даного договору певні права, що пов'язані з виконанням його обов'язку сплатити грошові кошти на користь фактора.
Предметом договору факторингу є право грошової вимоги як окремий вид майнових прав.
Під грошовою вимогою слід розуміти можливість вимагати від боржника передачі певної суми грошових коштів у рахунок платежів за правочином. Грошова вимога може бути:
1) наявною, тобто за якою строк платежу настав до укладення договору факторингу;
2) майбутньою, тобто такою, яка виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника або з моменту настання певної події, якщо передання права грошової вимоги обумовлене її настанням. Договори про передачу майбутньої вимоги повністю охоплюють взаємовідносини сторін, тому додаткове оформлення передачі права такої вимоги фактору не вимагається, однак на розсуд сторін воно може бути здійснене.
Наявність у домовленостях кредитора і боржника умов про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження не є підставою для визнання договору факторингу недійсним. У такому випадку боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ч. 2 ст. 1085 ЦК України). Проте у цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1080 ЦК України).
Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 1083 ЦК України).
Розрахунки між сторонами за договором факторингу здійснюються на основі їх домовленостей і залежать від типу факторингу.
При купівлі права грошової вимоги фактор передає клієнтові грошові кошти в розмірі грошової вимоги з вирахуванням розміру своєї винагороди (плати). Розмір винагороди фактора визначається за домовленістю сторін і складається з процентної ставки за фактично наданий кредит і комісійної винагороди. Розмір комісійної винагороди фактора обраховується зазвичай у відсотках від розміру відступленої грошової вимоги або в інший спосіб, наприклад, у певній твердій сумі. Комісійна винагорода визначається з урахуванням низки обставин: розміру предмета факторингу, строків пред'явлення грошової вимоги до боржника, фінансового стану боржника або клієнта тощо.
Договори факторингу, що укладаються з метою забезпечення виконання інших зобов'язань клієнта перед фактором, не передба-
чають розрахунків між сторонами й отримання фактором винагороди.
Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 ЦК України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Отже, договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Якщо первісний правочин підлягає державній реєстрації, то й договір факторингу також повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації первісного правочину, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки договір факторингу належить до договорів з високим ступенем комерційного ризику, його виконання, як правило, забезпечується неустойкою, заставою, гарантією, порукою та іншими способами забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, стра-хуванням фінансових ризиків).
Права та обов'язки суб'єктів договору факторингу. Права та обов'язки сторін за договором факторингу мають взаємний характер і залежать від типу і виду факторингу, хоча деякі з них фактор і клієнт набувають за будь-яким договором факторингу.
Отже, фактор зобов'язаний:
1) передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ч. 1 ст. 1077 ЦК України);
2) надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, у випадку, коли відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 2 ст. 1084 ЦК України);
3) надати у встановлених випадках додаткові послуги. Фактор має право:
1) наступного відступлення права грошової вимоги, якщо це допускається договором факторингу (ст. 1083 ЦК України);
2) на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги (ч. 1 ст. 1084 ЦК України);
3) на отримання винагороди в розмірі й порядку, передбачених
договором. Клієнт зобов'язаний:
1) відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (ч. 1 ст. 1077 ЦК України);
2) сплатити факторові залишок боргу, якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги (ч. 2 ст. 1084 ЦК України).
При купівлі права грошової вимоги за договором факторингу клієнт має право вимагати від фактора сплати обумовленої договором суми коштів за відступлене право грошової вимоги.
Права та обов'язки за договором факторингу виникають не лише у його сторін, а й у боржника. Відступлення клієнтом права грошової вимоги фактору означає для нього заміну кредитора подібно до цесії, тому за договором факторингу обов'язок боржника здійснити платіж первісному кредитору (клієнту) замінюється на обов'язок здійснити платіж новому кредитору (факторові).
Проте боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ч. 1 ст. 1082 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє його від обов'язку перед клієнтом.
Боржник має право:
1) вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним (ч. 2 ст. 1082 ЦК України);
2) пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на його договорі з клієнтом, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж (ч. 1 ст. 1085 ЦК України);
3) вимагати від фактора повернення сум, сплачених йому за від-ступленою грошовою вимогою, коли боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта, якщо фактор:
- не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги;
- передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
Однак, якщо боржник має право одержати суми, уже сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, безпосередньо від клієнта, то у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора повернення цих сум (ст. 1086 ЦК України).
Відповідальність сторін договору факторингу за невиконання або неналежне його виконання визначається на основі загальних положень ЦК України про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (гл. 51) та умов договору факторингу.
Однак необхідно зауважити, що однією з особливостей договору факторингу є те, що клієнт відповідає за. дійсність грошової вимоги, право якої відступається, коли інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога ж є дійсною, якщо клієнт має право відступити право на неї і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник мав право не виконувати її (ст. 1081 ЦК України).
У випадку фінансування клієнта шляхом купівлі в нього права грошової вимоги він не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).
Припинення договору факторингу здійснюється на загальних підставах припинення зобов'язань (гл. 50 ЦК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Поняття та загальна характеристика договору факторингу"
  1. § 6. Припинення зобов'язань
    Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали. Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих право- припиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями
  2. § 8. Договір комісії
    Регулювання відносин комісії здійснюється на підставі положень ЦК, у якому їм присвячено гл. 69. Інститут комісії не знайшов відображення в ГК; лише у ст. 350 Кодекс вказує на те, що факторинг є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. Поняття договору комісії. Згідно зі ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за
  3. Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання
    138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139
  4. § 4. Засади цивільного права
    Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад
  5. § 6. Структура (система) цивільного права
    Структура цивільного права - систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою відповідної галузі. Варто зазначити, шо в літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі йдеться як про "систему", так і про
  6. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" - обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С. !саков). Наприклад,
  7. § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
    ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо
  8. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"
  9. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
    Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX в. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту. У радянському цивільному праві поняття цінних паперів уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може
  10. § 1. Поняття цивільного права, цивільного інтересу та цивільного обов'язку
    У попередніх главах підручника вже йшлося про цивільне право як галузь національного права. Разом з тим, згадувалися й цивільні права та обов'язки як елементи цивільних правовідносин. Оскільки у цивілістиці традиційно має місце вживання обох термінів, тут і далі цивільне право, котре належить учаснику цивільних відносин, буде позначатися як "цивільне право у суб'єктивному сенсі" або як
© 2014-2020  yport.inf.ua