|
. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. На будівлі (споруди), споруджені на чужій земельній ділянці, переданій землекористувачеві для забудови, у землекористувача виникає право власності. Власник будівель (споруд) має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. У разі переходу права власності на будівлі (споруди) до інших осіб, останні набувають право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).
Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.
Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до вимог, визначених договором.
У разі припинення права користування земельною ділянкою, права на будинок (споруду) можуть бути визначені за домовленістю між власником земельної ділянки та власником цієї будівлі (споруди). Якщо такої домовленості не .досягнуто, власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування для забудови.
Іноді знесення будівлі (споруди), що розміщена на чужій земельній ділянці, може бути заборонено законом або ж буде недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки. У такому разі суд може врахувати підстави припинення права користування земельною ділянкою і постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена. Суд може також постановити рішення про викуп власником земельної ділянки будівель (споруд) або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.
Речові права на чужі речі, встановлені заставою або притриманням, розглядаються у відповідних главах цього посібника.
|
- § 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
права є власники земельних ділянок і особи, які бажають одержати у користування земельну ділянку. Об'єктом є земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Власник земельної ділянки, переданої у тривале, відчужуване і таке, що переходить у спадщину, користування для сільськогосподарських потреб, має право: вимагати від землекористувача використовувати земельну ділянку за її
- § 3. Сервітути
права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на цю річ (сервітуарій). Володільцем у цьому випадку визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах,
- § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
права спільної власності на зведену будівлю (споруду). Об'єктом суперфіцію є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель із можливістю для суперфіціарія набути право власності на них. При наданні земельної ділянки в користування з метою забудови необхідно, щоб її подальше використання відповідало цільовому призначенню земельної ділянки. Встановлення
- Стаття 56. Оскарження рішень контролюючих органів
права, свободи чи законні інтереси платників податків, має свою специфіку. Вона полягає в тому, що 236 нормативно-правовими актами не встановлено обмежень щодо рішень, які може оскаржувати платник податків. Отже, будь-яке рішення органу державної податкової служби, що зачіпає інтереси або права платника податків, може бути оскаржене як в адміністративному, так і в судовому порядку. У
- § 2. Закони як джерела аграрного права
права, в тому числі і аграрного. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Правові норми, закріплені в Конституції України, визначають найзагальніші повноваження всіх державних, громадських господарських утворень, у тому числі в агропромисловому комплексі. У цих нормах закріплені юридичні права, свободи
- § 5. Підстави, порядок виникнення та припинення права власності та права користування земельними ділянками
права власності на землю громадянами та юридичними особами є передача земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться в разі: 1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; 2) одержання земельної ділянки внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських
- § 2. Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення, їх збереження та підвищення родючості
права продавати або іншим шляхом відчужувати земельні Ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину відрізняє власника земельної ділянки від землекористувача. До основних прав, спільних для власників і землекористувачів, належать: право самостійного господарювання на землі, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську
- Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої для забудови
права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг прав власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використовувати її відповідно до умов
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне право як галузі (сфери) правового регулювання відповідних груп відносин. Вони виникають на основі природного права з метою втілення його норм в життя. При цьому приватне право є сукупністю природних прав приватної (окремої) особи, а публічне право - правовою формою і своєрідним продовженням публічної
- § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
права - Ульпіан поділяв приватне право на 3 частини: jus naturale ("природне право"), jus gentium ("право народів"), jus civile ("право цивільне", а точніше - "право громади") (Д.1.1.2). Jus naturale (природне право) - це право, якому природа навчила все живе, оскільки це право належить не лише людям, але й усім тваринам, шо народжуються на землі і в морі та птахам; сюди ж відноситься й спілка
|