| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття цивільно-правового захисту |
||
|
Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. При цьому законодавством, зокрема Законом України "Про власність", громадянам, організаціям та іншим власникам надаються рівні умови для захисту права власності. У ЦК УРСР, хоч і немає визначення поняття захисту права власності, але визначаються порядок та засоби (способи) захисту або охорони порушеного права. Так, у ст. 6 ЦК УРСР зазначається, що "захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом" переліченими в статті засобами. А відповідно до ст. 86 ЦК УРСР "право власності в Україні охороняється законом". У Законі України "Про власність" відтворені і розвинуті основні положення щодо захисту права власності, викладені в ЦК УРСР та сформульовані певні нові положення. Відповідно вони знайшли підтвердження і в новому ЦК України. Необхідно зазначити, що дослідження поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). При цьому погляди вчених на це поняття виявилися різними, що зумовлено відмінністю цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять "правовий захист" та "правова охорона" та іншими обставинами. Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб 4 у дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів. Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'язаної особи. Цьому не можуть сприяти повною мірою норми інших галузей права, зокрема кримінального, санкції якого в першу чергу спрямовані на особу порушника чи на його майно у вигляді міри покарання (конфіскація, штраф). Більше того, в багатьох випадках потерпіла від злочину особа може бути заінтересована не у притягненні злочинця до кримінальної відповідальності, а у відшкодуванні завданих матеріальних збитків, у поверненні викраденого майна, що досягається вже засобами цивільного права. Саме в цьому і полягають специфіка та переваги цивільно-правового захисту. Однак, поки що юридичною наукою не сформульовано чітких критеріїв щодо змісту захисту цивільних прав загалом і права власності зокрема та його розмежування з правовою охороною цих прав. Ця проблема була предметом наукових досліджень багатьох юристів як радянського, так і сучасного періодів. Досить поширеною у юридичній літературі є позиція, згідно з якою правовий захист охоплює всю систему правових засобів, спрямованих на забезпечення та здійснення відповідних цивільних прав. Один з виразників цієї позиції Г. М. Сто-якін зазначив, що правовий захист включає в себе: видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення та захисту і загрожують застосуванням санкцій; діяльність суб'єктів зі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав; попереджувальну діяльність державних та громадських організацій та діяльність з реалізації правових санкцій1. У даному разі автор дав широке тлумачення правового захисту. Представники другої позиції пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, спрямованих на попередження правопорушень та усунення їх наслідків2. За такого підходу правовий захист фактично ототожнюється з правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування та здійснення відповідних прав. Представники цивільного процесуального права з цілком зрозумілих міркувань обмежують правовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних органів із попередження та відновлення порушеного права3. Вирішуючи проблему змісту правового захисту переважна частина юристів дійшла висновку про те, що при цьому слід розмежовувати поняття "правовий Стоякин Г. М. Понятие защитьі гражданских прав / / Проблеми гражданско-правовой ответ-ственности й защитьі гражданских прав. - Свердловск, 1973. - С. 34. Малеин Н. С. Гражданский закон й права личности в СССР. - М., 1983. - С. 222; Граждан-ское право. - М., 1969. - С. 412. Тертьчиников В. Й. Защита семейннх правоотношений в гражданском судопроизводстве. - Харьков, 1976. - С. 11. 4 захист" і "правова охорона", вкладаючи в них різний зміст1. На їх думку, правовий захист є лише складовою частиною правової охорони, до якої мають включатися лише засоби, пов'язані з реалізацією особою права на захист. Так, 3. В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першому етапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий захист - лише результат реалізації особою права на захист2. Такий підхід до визначення правової охорони та правового захисту, безперечно, заслуговує на підтримку, хоч і має певні вразливі місця. По-перше, автор дещо протиставляє правовий захист правовій охороні, по-друге, не включає до правового захисту самі цивільно-правові засоби (способи) відновлення порушеного права, без яких особа взагалі не може реалізувати своє право на захист. Такого протиставлення прагнула уникнути Я. М. Шевченко, яка вважає, що "поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми)"3. Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою частиною правової охорони. Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзначити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принципи забезпечення непоруЩності та здійснення цивільних прав, у т. ч. і права власності, та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій. У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття "охорона" і "захист" без чіткого розмежування їх і без додержання при застосуванні їх у законодавчих актах певних однакових критеріїв. Так, закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки" містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми. Зокрема, в Законі України "Про захист прав споживачів" лише кілька статей стосується безпосередньо захисту порушеного права споживача (статті 4, 14, 16, 20 та 24), а інші мають загальнорегулятивний характер, тобто регулюють відносини у їх позитивному стані (закріплюють правові гарантії існування права, умови його здійснення тощо). У деяких статтях ЦК УРСР передбачаються положення як про охорону, так і про захист цивільних прав. Так, у ст. 5, у якій, зокрема, записано, що "цивільні Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественньїх отношений. - Свердловск, 1972. - С. 117; Шевченко Я: Н. Совершенствование законодательства о семье. - К., 1986. - С. 1 2 Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. - Львов, 1985 - С. 6-48. Власник і право власності. - К., 1994. - С. 130. 4 права охороняються законом , встановлюється загальноохоронний принцип, який гарантується усією правовою системою. Водночас, у ст. 6, яка має назву "Захист цивільних прав" визначається та частина правоохоронного механізму, що вступає в дію у разі порушення суб'єктивного цивільного права. Правозахис-ні норми щодо права власності в ЦК УРСР зосереджені в главі 13 "Захист права власності". У новому ЦК України в главі 3 містяться норми про захист цивільних прав і інтересів, а в главі 29 - норми про захист права власності. В цих главах не має норм загальноохоронного значення, а передбачено правозахисні положення, що мають діяти, як правило, у разі порушення конкретного суб'єктивного права. Дещо інші принципи закладені в Законі України "Про власність". Так, у главі 8 "Захист права власності" містяться: а) норми позитивного регулювання відносин власності (ст. 48); б) норми, що визначають механізм захисту у разі порушення права власності (статті 48, 52-54); в) норми, що встановлюють відповідальність державних органів за порушення прав власників (статті 56 і 57). Більше того, деякі статті цього закону (статті 48 і 55) містять комплексні норми регулятивного та захисного характеру. Очевидно, така конструкція правових норм є вимушеною, адже практично дуже важко в законах здійснювати розмежування правових норм, покликаних врегулювати одні й ті самі відносини з метою досягнення кількох цілей водночас. У юридичній літературі була запропонована певна класифікація охоронних та захисних норм. Так, Є. О. Суханов вважає, що охорону права власності забезпечують: норми, які забезпечують належність майна тим чи іншим суб'єктам; норми, які встановлюють певні умови реалізації власниками права власності; норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності, тобто безпосередньо захищають права власників від протиправних посягань. Наведена класифікація правових норм може мати не лише теоретичне, а й практичне значення у законотворчій діяльності, незважаючи на наявність можливостей її подальшого вдосконалення. Так, у наведеній класифікації правоохоронних норм не знайшлося місця нормам, які встановлюють правові гарантії прав власників, визначають органи, що здійснюють захист права власності тощо. Однак це лише свідчить про необхідність подальшого наукового аналізу даної проблеми. Отже, підсумовуючи сказане, можна зазначити, що цивільно-правовий захист права власності - це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загальноправового механізму захисту права власності та інших цивільних прав. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття цивільно-правового захисту" |
||
|
||