Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї
3 обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.
Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки і особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.
Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст. 22 ЗК), Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки (наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо).
Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки платно чи безоплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки. Разом з тим, реалізувати це право раніше, ніж будуть установлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК). Отже маємо ситуацію, подібну до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не співпадають у часі (ст. 334 ЦК).
Емфітевзис може бути переданий іншій особі на підставі договору між попереднім та наступним землекористувачем або на підставі спадкування (ч. 2 ст. 407 ЦК). Зокрема, емфітевтичне прано "може бути предметом договору купівлі-продажу, дарування, міни, в тому числі предметом застави, а також може передаватися будь-яким іншим не забороненим законом способом іншій фізичній або юридичній особі. При відчуженні емфітевзису йдеться не про передачу права власності на земельну ділянку, а виключно про відчуження права користування нею.
Строк договору про емфітевзис встановлюється за домовленістю його сторонами. При цьому власник ділянки та емфітевта можуть укласти такий договір на визначений або на невизначений строк. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна зі сторін може відмовитися від договору, по- ¦ рс.иївши про це другу сторону не менш як за 1 рік (ст. 408 ЦК), і іинередження про відмову від договору є правочином, тому його МІСІ та форма визначаються загальними правилами щодо право- міпів, встановленими главою 16 ЦК.
Власник земельної ділянки мас право:
- вимагати від землекористувача використання ділянки за приз- II-пенням, встановленим у договорі. При цьому в самому договорі маї бути враховане цільове призначення ділянки (ст. 409 ЦК);
- на одержання плати за користування ділянкою. Плата за користування, що підлягає сплаті землекористувачем власникові землі, не охоплює інші обов'язкові платежі, які встановлюються окремим ¦аконом (ч. 2 ст. 410 ЦК). ЦК не встановлює розміри плати за корис- іунання, її форми, умови, порядок та строки виплати: ці питання вирішуються на розсуд сторін та мають бути закріплені в договорі про емфітевзис;
- на переважне перед іншими особами придбання права корис- д пання земельною ділянкою в разі продажу цього права іншій особі М 2 ст. 411 ЦК);
- на одержання відсотків від ціни продажу емфітевзису іншій особі - так званої "л ауле ми" (ч. 5 ст. 411 ЦК).
Власник земельної ділянки зобов'язаний:
- надати земельну ділянку у користування.
- не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.
Навіть у разі порушення емфітевтою умов здійснення права користування, власник не має права самочинно перешкоджати йому в учиненні таких дій, а мусить звернутися до суду. Проти порушений власником його прав землекористувач захищений усіма тими іасобами захисту, що й власник майна (ст. 396 ЦК).
Землекористувач має право:
- користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору та утримувати її за собою (ч. 1 ст. 410 ЦК);
- набувати право власності на плоди і доходи від експлуатації наданої у користування ділянки. Це право випливає з права користування земельною ділянкою для власних потреб;
- відчужувати право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом (ст. 411 ЦК).
Слід зазначити, що остання правомочність землекористувача у деяких випадках супроводжується істотними обмеженнями, встановленими на користь власника землі. Зокрема, у разі продажу права користування земельною ділянкою, власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах. Для забезпечення цього права землевласника реалізація емфітевзису шляхом продажу супроводжується ускладненою процедурою. Продавець емфітевзису зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки, наданої в користування, про намір продати свої право користування сторонній особі із зазначенням ціни, оголошеної для продажу, та інших умов продажу. Власник, який протягом одного місяця письмово заявить про свій намір викупити емфітевзис, зобов'язаний купити його за ціною та на умовах, оголошених для продажу. Якщо власник землі відмовиться від реалізації свого переважного права на купівлю емфітевзису, або не повідомить письмово про згоду на купівлю, або надішле згоду про можливу купівлю за іншою ціною, землекористувач вправі продати своє право будь-якій особі, але на умовах, попередньо оголошених для продажу. Якщо власник ділянки, давши згоду на купівлю емфітевзису, згодом відмовиться від свого наміру, землекористувач може вимагати від нього відшкодування шкоди, завданої такою відмовою (ст.ст. 22, 23 ЦК).
У разі продажу землекористувачем емфітевзису з порушенням права власника на переважну купівлю, останній може протягом і року звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків набувача права з унесенням на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором має сплатити покупець емфітевзису (ст. 362, ч. 4 ст. 411 ЦК).
Землекористувач зобов'язаний:
- вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Плата за користування, яка виплачується власникові ділянки, не включає інші платежі, які підлягають сплаті землекористувачем відповідно до положень закону. Зазначена плата за користування не охоплює обов'язок користувача сплатити власникові землі лаудемію (ч. 5 ст. 411 ЦК);
- ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;
- підвищувати родючість земельної ділянки, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації;
- повідомляти власника землі про намір продати право користування земельною ділянкою.
Емфітевзис припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача. У цьому випадку суб'єкти права власності і речового права на чужу річ співпадають, а, відтак, діє правило про перевагу більш повного права, тобто, права власності;
2) спливу строку, на який було надано емфітевзис, якщо строк було зазначено в договорі про встановлення цього права. У ЦК не встановлений обов'язок власника ділянки подовжити на вимогу землекористувача строк дії емфітевзису. Такий обов'язок може бути закріплений у договорі про встановлення емфітевзису. В разі досягнення сторонами домовленості про подовження строку, відбувається встановлення нового емфітевзису;
3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю. У цьому випадку йдеться про викуп саме земельної ділянки, а не права користування нею (ст. 350 ЦК); 4) знищення земельної ділянки або такого її пошкодження, що виключає можливість використання для задоволення сільськогосподарських потреб;
5) визнання недійсним правочину, що є підставою встановлення
емфітевзису;
6) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. "а" ст. 143 ЗК);
7) домовленості власника ділянки та землекористувача про припинення емфітевзису. Така домовленість має вчинятися у такій самій формі, як і договір про встановлення емфітевзису.
За рішенням суду емфітевзис може бути припинений також в інших випадках, встановлених законом (ст. 412 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)"
  1. Що таке право користування чужою земельно ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)?
    правовий інститут, як право користування чужою землею для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис). Він вигідний і зручний тим, що коли власник землі не бажає втрачати право власності на землю, але й сам не має можливості обробляти її, то в такому разі він може передати її в довгострокове користування іншим особам на підставі речового права. Часто до цього цивільно-правового інституту
  2. § 2. Права на чужі речі. Загальна характеристика прав на чужі речі
    правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом. Отже, права на чужі речі - це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у
  3. Книга 3. Право власності та інші речові права
    правової системи, в тому числі правової системи України. Чим же пояснити таке значення інституту права власності? Протягом 70 років у колишньому СРСР право приватної власності було під забороною, а панувало виключне право власності - держави. В умовах радянської влади приватному праву було надано негативне значення. Ще в 1920 р. В. Ленін вчив, що "ми нічого приватного в галузі господарства не
  4. § 3. Форми власності на землі сільськогосподарського призначення
    правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. У приватну власність для сільськогосподарського використання передаються земельні ділянки громадянам України та юридичним особам, які заснували громадяни або юридичні особи України. Держава забезпечує громадянам і юридичним особам
  5. Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
    право постійного користування земельними ділянками, орендарі земельних ділянок, особи, які використовують чужі земельні ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій), а також концесіонери. Права землекористувачів (за винятком права відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, а також якщо інше не передбачене законом або договором)
  6. 4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
    право власності на землю гарантується Конституцією. Особливості правового режиму землі полягають в тому, що відповідно до ст. 9 ЦК положення Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів (у тому числі землі), якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже пріоритет при вирішенні конкретних питань здійснення права власності на
  7. § 3. Сервітути
    право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні. Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і в установлених межах. Призначення сервітуту - дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та
  8. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
    право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безоплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності. Суб'єктами суперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, котра має право використання зазначеної ділянки для здійснення забудови (суперфіціарій). На будівлі (споруди),
  9. § 3. Поняття та види організаційно - правових форм підприємства
    правовою основою. Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства. Поняття «підприємство» є узагальнюючим. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є
  10. § 5. Поняття та види кооперативів
    правовий статус визначається ГК України (ст. ст. 94-111), ЦК (§ 2 гл. 8), закони України від 10.07.2003 р «Про кооперацію», від 10.04.1992 р. «Про споживчу кооперацію», від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» (далі - Закон) кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно