| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.3. Правова культура |
||
|
Правова культура - це складова частина загальної культури народу і окремої особистості. При цьому треба мати на увазі, що під культурою розуміють не тільки духовні досягнення, але й матеріальні цінності, створені людиною в процесі своєї творчої діяльності. У цьому плані правова культура включає в себе всі досягнення юридичної теорії і практики. Все позитивне, позитивне, накопичене людством в галузі права, - це і є правова культура. Можна виділити об'єктивну і суб'єктивну сторони правової культури. Правова культура залежить від моральності, від рівня економічного розвитку суспільства, від матеріального добробуту народу. Але це - особлива цінність суспільства. Якщо в суспільстві є певний рівень правової культури, то можна говорити про формування правової держави. Якщо немає цієї правової культури, то формування правової держави вкрай утруднено і пов'язане лише із зростанням правової культури. Правова держава і правова культура органічно пов'язані між собою, а наявність демократичного громадянського суспільства є необхідною умовою формування правової культури і правової держави. Дуже часто під правовою культурою розуміють рівень правосвідомості, тобто знання людьми права, їх ставлення до закону, суду. Але насправді правова культура - щось більше, ніж правосвідомість. Вона передбачає досить високий рівень правової свідомості. Правова культура спирається на правосвідомість, проте не зводиться до нього, а також до ідейно-теоретичних і психологічним елементам правосвідомості. Вона включає в себе юридично значущу поведінку суб'єктів правовідносин. Правова культура - це не просто те чи інше відношення до правової дійсності (правосвідомість), але перш за все шанобливе ставлення до права. Поняття правової культури значно ширше, ніж поняття правосвідомості, хоча часто правову культуру розуміють як правова свідомість. Загалом-то, звичайно, між ними існує тісний зв'язок. Але правосвідомість є тільки одним з необхідних елементів правової культури. Правосвідомість - певна різновид суспільної та індивідуальної свідомості людей. Високий рівень правосвідомості включає в себе і знання права, і розуміння значення права в житті суспільства. А цього у нас, на жаль, не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам громадських організацій. Справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневага правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, часто переходить у відвертий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибоке коріння в нашому суспільстві ще з дореволюційного минулого. З покоління в покоління в Росії проявляється неповага до закону і суду, терпимість до сваволі і насильства. До революції більшість діячів літератури, мистецтва, науки, навіть видатні, нігілістично ставилися до права. Для них мав величезне значення моральний аспект. В умовах кріпосного права в суспільних відносинах панував свавілля, посилений низькою культурою населення. Після реформ 60-х років XIX століття правова дійсність змінилася, але ці зміни глибоко не проникли в суспільство. Рівень правової культури залишався досить низьким. Під час революції 1917 року стара феодально-буржуазна правова система була зламана, а нова не могла бути створена за короткий час. Потрібен був тривалий період становлення нової правової системи. Переворот відбувався в найскладніших умовах загострення класової боротьби, при сильному впливі дрібнобуржуазної стихії, з креном у бік анархії, невизнання законності. До того ж було ясно, що в умовах громадянської війни (період військового комунізму) систематизація права і встановлення законності здійснювалися надзвичайно важко. В обстановці котре панувало свавілля з одного боку білого терору, з іншого - червоного, ні про які загальнолюдські цінності, ні про значення спадщини старої правової системи не могло бути й мови. Диктатура пролетаріату розумілася як необмежене жодними законами панування цього класу. У період нової економічної політики (НЕП) стало ясно, що слід змінити уявлення про соціалізм і переглянути погляди на революційну законність. Деформація соціалізму, що склався диктаторський режим і масові репресії були тією реальністю, яка погубила паростки правової культури, що виникли в дореволюційній Росії. У цей період найбільш широко був поширений правовий нігілізм. Існували й обставини ідеологічного характеру, що діяли не тільки в часи культу, але й пізніше: з точки зору марксизму-ленінізму право, як і держава, уявлялося як негативне явище суспільного життя, яке повинно відмерти в самому найближчому майбутньому. Ідеологи марксизму-ленінізму в 20-ті роки відкидали необхідність права, вважали, що "право - це такий же опіум для народу, як і релігія", вірили, що після повалення капіталізму і самодержавства країна увійде в нове суспільство. Все це було засновано на правовому нігілізмі народу. Про соціальний цінності права заговорили тільки в 60 - 70-ті роки XX століття. Однак правовий нігілізм зустрічається і сьогодні. Інша сторона питання - волюнтаристське ставлення до законодавства. Все це знаходиться в області правосвідомості - правової ідеології та правової психології. Негативний вплив на правильну оцінку права робить і те, що у вітчизняній науці, починаючи з 30 - 40 років XX століття, склалося нормативистское розуміння права. Воно розглядається як знаряддя держави, як засіб управління, як щось, що знаходиться в руках держави і спрямоване проти населення. І коли певна частина наших теоретиків права стала звертати увагу на інше розуміння права, офіційна ідеологія поставилася до цього негативно. А адже головне призначення права в тому, що воно має служити людині, яка володіє невід'ємними правами і свободами. Право обмежує владу, яка повинна рахуватися з основами права і моральності. Але про це говорилося дуже мало. Дана обставина посилювало правовий нігілізм, неповага до суду і закону. Якщо у свідомості людей існує нігілістичне ставлення до права, то про високу правову культуру не може бути й мови. Крім високого рівня правосвідомості, правова культура включає в себе і всі реальні досягнення в галузі правового життя суспільства (законодавство, його рівень, його техніку, ступінь цивілізованості його змісту). У нас не було цивілізованого законодавства. Якість законів і способи їх реалізації раніше залишаються на низькому рівні. Можна задумати хороший закон, але якщо з точки зору юридичної техніки він буде незадовільним, реалізувати його неможливо. Наприклад, прийнятий в 1991 р. Закон "Про підприємства" був кроком вперед, але в ньому були юридичні недоліки. Термін "колектив - господар підприємства" не розкривав змісту правового статусу юридичної особи. Неясно було, що має на увазі законодавець під терміном "хазяїн". Цей термін був перенесений в законодавчий акт з суспільно-політичної літератури і різко знизив його значення, так як не є юридичним. Колектив - власник чи ні? Законодавець не вирішив цього головного питання. Якщо у нас в країні будуть видаватися законодавчих актів низького технічного рівня, то про правову культуру говорити не має сенсу. Правова культура - це ще і високий рівень культури правосуддя. Рівень правової культури залежить від багатьох факторів. Має значення і стан приміщень для судових засідань, і вигляд суддів, і саме проведення судового процесу. Палаців правосуддя у нас ще немає. Це і не дивно. До останнього часу правосуддя у нас було тільки в законі. Суддівська професія не престижна. У реальному житті культура правосуддя знаходиться на дуже низькому рівні. А це в свою чергу впливає на загальний рівень правової культури населення. Правова культура - це високий рівень культури законодавства та правосуддя, їх реальний стан. Наступний елемент правової культури - фактичний стан законності і правопорядку в країні. Стан злочинності - це певна характеристика правопорядку, але головним проте є стан правонарушаемости. У США злочинність вища, але механічно це не відображає стану законності та правопорядку в країні. Коли скоєно злочин і злочинець справедливо покараний, законність торжествує і правопорядок відновлюється. Але якщо хто-небудь покараний несправедливо - законності вже немає. Необхідно, щоб кожен винуватець був покараний і не був покараний невинний. Необхідна система, яка б це забезпечувала, а у нас її немає. Те, що записано в якості права, має бути реалізовано. А ми спочатку дозволяємо, а потім обмежуємо. Так правова держава побудувати неможливо. Можна говорити про правову культуру особистості, групи, суспільства в цілому в той чи інший історичний період. Існують різні моделі правової культури (наприклад, західна модель правової культури, конфуціанська правова культура, мусульманська правова культура тощо). Західна модель правової культури характеризується тим, що головною цінністю тут визнаються основні права і свободи людини і громадянина. Вона почала формуватися ще з античних часів. Специфічною рисою цієї моделі є, по-перше, усвідомлення соціальної цінності права як міри свободи і рівності і пріоритет права у всіх сферах суспільного життя. По-друге, усвідомлення цінності індивідуальних прав особистості. У скарбницю світової правової культури входять теорія природних прав і свобод людини, теорія розподілу влади Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск'є, а також законодавчі акти, що закріплюють права і свободи особистості. Правова культура так само, як і політична культура, є неодмінним елементом демократії. Без них демократія може перетворитися на анархію. А це загрожує згубними наслідками для суспільства і держави, в тому числі і для всього світового правопорядку. Свавілля і безправ'я призводять до масових порушень прав і свобод особистості, до заперечення самої необхідності і цінності права. Високий рівень правової культури є необхідною умовою (фактором) формування правової держави. Особливо актуальною ця проблема є для вітчизняного права і держави. Тому виховання правової культури громадян - найважливіша умова стабільності та правопорядку в суспільстві. Правова культура суспільства в сучасному інтегрованому світі часто вже не визначається територіальними межами однієї держави. Йде процес інтернаціоналізації та взаємозбагачення різних культурних цінностей. У такому взаємному зближенні національних культур полягає процес формування єдиної субкультури з позицій загальнолюдських цінностей. Крім того, світова спільнота вже усвідомило необхідність вироблення загальноцивілізаційних, загальнолюдських засад і принципів діяльності в міждержавних відносинах, які закріплюються у найважливіших нормативно-правових актах міжнародного характеру. Особливо помітно цей процес йде в рамках Європейського співтовариства, де вироблені єдині принципи узгодження національних правових інститутів, створено єдине правове поле, в рамках якого забезпечуються основні права і свободи особи (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 9.3. Правова культура " |
||
|
||