| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію |
||
|
Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, які не пов'язані зі створенням юридичної особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних інвестицій на території України у видах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування". На зазначені договори (контракти) поширюються положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до цього закону міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб'єктів господарської діяльності (з яких хоч би один є іноземним), при якій здійснюються спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності. Водночас наведене визначення не містить характерних рис інвестиційної діяльності. Особливістю договірної практики у сфері кооперації є те, що в національних правових системах, як правило, немає спеціального законодавства, яке регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення цієї прогалини Європейська економічна комісія ООН підготувала у 1976 р. Посібник зі складання міжнародних договорів про виробниче співробітництво. За коопераційним договором два або більше учасники цивільного обороту беруть на себе зобов'язання з метою досягти спільного господарського результату. Сфера застосування коопераційного договору охоплює різні види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, збутову та управлінську кооперацію. У межах виробничої кооперації предметом співробітництва сторін є сумісне виготовлення машинно-технічних виробів і матеріалів на основі предметної, по-детальної чи післяопераційної виробничої спеціалізації учасників або спільне будівництво ними об'єктів. При науково-технічній кооперації до предмета співробітництва належить розробка науково-технічних, конструкторських або технологічних об'єктів на основі проведення спільних науково-дослідних, проектно-конструкторських та експериментальних робіт. Одним з різновидів кооперації є співробітництво зі спільної комерційної реалізації товарів, послуг на національних або іноземних ринках. Таким чином, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних видів. Права та обов'язки сторін у цьому договорі визначаються залежно від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету - досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою можуть бути випуск готового виробу, передача однією стороною результатів своєї діяльності іншій для забезпечення кожному з учасників кооперації можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату. В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному договорі передбачається організаційно-правовий механізм координації спільної діяльності, який має характер, схожий із механізмом здійснення іноземних інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є різновидом договору про спільну діяльність, результатом якого не є створення юридичної особи. Звідси випливає, що змістом договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови цивільно-правового договору про спільну діяльність. З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин Європейська економічна комісія ООН підготувала низку рекомендацій, які мають важливе значення і для правового регулювання договірних відносин при здійсненні іноземних інвестицій. До них, зокрема, належать Рекомендації зі складання договорів: на спорудження великих промислових об'єктів; про міжнародну пе- редачу виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про промислове співробітництво; про спільну діяльність між сторонами, які об'єдналися для здійснення конкретного проекту; з неконсультативного інжинірингу; з надання міжнародних послуг, пов'язаних із матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі розробила Правові рекомендації зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів1. У цьому контексті одним з актуальних завдань є оптимізація господарських зв'язків2. Щоб забезпечити сприятливі умови для підтримки і взаємовигідного розвитку виробничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами та галузями у межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаді було укладено Угоду про загальні умови й механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності незалежних держав. Сторони погодилися, що: а) під кооперацією розуміють поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих й інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, технологічно взаємопов'язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої продукції; б) під наданням послуг визнають проектні, ремонтні роботи, технологічне обслуговування та технологічні операції; в) під поставками в межах митних режимів переробки товарів розуміються поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством сторін, якщо інше не зазначено в цій угоді (ст. 3). Цією угодою передбачено, що основною ланкою виробничої кооперації та прямих зв'язків є договори (контракти), що їх укладають суб'єкти господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод (ст. 4). В сучасних умовах дедалі більше поширюється така форма договірних зв'язків, як консорціум. У сфері міжнародного інвестиційного співробітництва ця кооперація застосовується при здійсненні кількома партнерами робіт у третій країні. Потреба в такому інвестиційному співробітництві виникає в тих випадках, коли для реалізації масштабних проектів необхідно об'єднати виробничі, фінансові зусилля кількох інвесторів - виробничих і (або) банківських. Як правило, в національних правових системах не існує спеціального нормативного регулювання цього договору. Тому цей вид інвестиційних зв'язків становить інтерес у контексті аналізу підприємницького законодавства України, оскільки останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин. Зокрема, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" підкреслює, що до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше (ст. 6). Как продать товар на внешнем рьшке: Справочник / Отв. ред. Ю. Савинов. - М., 1990. - С. 79-80. Запорожец А. Правовьіе проблемьі обеспечения качества продукции. - Харьков, 1989. - С. 131. Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від українського, є об'єднанням, яке не володіє правами юридичної особи, оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах. При цьому сторони зберігають свою господарську і фінансову самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися у різну правову форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві організаційно-правові моделі - простий консорціум і консорціум як асоціація у формі товариства. У простому консорціумі партнери пов'язані договорами зі стороною, яка приймає, але один перед одним майнової відповідальності не несуть. Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому особливість цих відносин полягає в тому, що вони мають складний характер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму (тобто інвесторами), а другий - між членами консорціуму (інвесторами) та замовником (стороною, що приймає інвестиції). Таким чином, порівняно з двосторонньою кооперацією характер договірних зв'язків ускладнюється. Договір між інвесторами не має характеру інвестиційного. Цей висновок базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" здійснення іноземних інвестицій можливе на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. У першому випадку відсутній суб'єкт підприємницької діяльності України. Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на вкладення майнових цінностей в об'єкт інвестиційної діяльності на території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором (контрактом) є угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного боку, та замовником (стороною, яка приймає), з іншого. Власне, відносини в рамках консорціуму, пов'язані з вкладенням іноземних інвестицій, регулюються консорціальним договором. Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має багатосторонній характер, необхідно чітко розподілити функції та обов'язки щодо здійснення інвестицій. По-друге, в консорціальному договорі потрібно визначити розмір інвестиції кожного іноземного інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виділення головного члена консорціуму та надання йому повноважень з координації діяльності інших інвесторів. У зв'язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності учасників інвестиційної діяльності, а також підстави її припинення. Особливість кон-сорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду з стороною, яка приймає, підписує або кожний партнер від свого імені, або лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний партнер (інвестор) несе лише індивідуальну відповідальність за виконання своїх зобов'язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний інвестор встановлює з об'єднанням договірні відносини щодо виконання своїх інвестиційних зобов'язань і не несе відповідальності за здійснення інвестиційних обов'язків іншими інвесторами, які взяв на себе консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної відпо- Гражданское й торговеє право капиталистических государств / Под ред. Е. Васильєва. - М., 1993. - С. 361-362. відальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або солідарної відповідальності, передбаченої договором. Отже, однією з форм здійснення іноземних інвестицій є виробнича кооперація у вигляді створення консорціумів. Проте кооперацію, як форму здійснення іноземної інвестиції, необхідно відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-правових договорів, зокрема підряду. Стосовно організаційно-правових форм підприємницької діяльності консорці-альний договір треба відмежовувати від угоди про створення господарського товариства. Останнє можна наочно продемонструвати на прикладі проекту створення на території України спільного українсько-російського акціонерного товариства "Газтранзит" для фінансування, будівництва й експлуатації транзитних газопроводів та підземних сховищ газу. Створення такої структури передбачено ст. З Угоди між Урядом України і Російським акціонерним товариством "Газпром" про принципи врегулювання заборгованості за поставки російського природного газу в 1994 р. і забезпечення біжучих платежів за поставку природного газу в 1995 р. Таким чином, перший етап залучення іноземних інвестицій полягає у створенні підприємства з іноземними інвестиціями у формі акціонерного товариства. Створення останнього зумовлено необхідністю спорудження кількох магістральних газопроводів завдовжки 1350 км, 5 компресорних станцій та комплексів допоміжних споруд. Загальна вартість усього об'єкта становить близько 2,2 млрд. доларів США. Звичайно, найбільшого економічного ефекту можна було б досягти, якби українські підприємці могли збудувати цей об'єкт самостійно. Але ефективне залучення іноземних інвестицій до розвитку власної промислової бази - крок до економічного зростання держави. При цьому закономірно мають бути компенсовані витрати засновників. Порівнюючи вартість основних фондів підземних сховищ газу (ПСГ) і вартість основних фондів транзитних газопроводів (L-1350 км), які мали б бути споруджені СП "Газтранзит" на території України, слід зазначити, що вартість ПСГ у кілька разів перевищує вартість газопроводів. Постає також питання: скільки може внести російський інвестор, щоб його частка у статутному фонді дорівнювала 50 відсоткам, коли внесок українського засновника сягатиме 6-10 млрд. доларів США?1 В результаті була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про проведену роботу та заходи запобігання порушенням чинного законодавства України при створенні спільного Українсько-російського акціонерного товариства "Газтранзит" від 22 грудня 1995 р.2, якою передбачено заходи з метою запобігання внесенню основних фондів та іншого майна Богородчанського і Більче-Волинсько-Угерського підземних газосховищ до статутного капіталу Українсько-російського СП "Газтранзит". Не торкаючись економічного аспекту цього питання (хоч на замовлення Держнафтогазпрому України розроблено техніко-економічне обгрунтування створення акціонерного товариства "Газтранзит"), необхідно проаналізувати організаційно-правову форму здійснення інвестицій. Недоцільно створювати підприємство з іноземними інвестиціями, якщо засновники лише приблизно можуть Свердлов О. Газ, транзит і "Газтранзит" // Урядовий кур'єр. - 1996. - 18 січня. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 2. - Ст. 6. визначити свої майбутні витрати та оцінити внески до статутного фонду. Адже розподіл часток у статутному фонді презюмує одержання еквівалентного прибутку (доходу) від майбутньої підприємницької діяльності. На наш погляд, оптимальнішим варіантом у даному випадку була б така форма здійснення іноземних інвестицій, як укладення консорціального договору, в якому чітко були б передбачені права та обов'язки сторін, а розподіл прибутку (доходу) здійснювався б відповідно до витрат сторін, установлених умовами договору. У майбутньому консорціум, як організаційно-правова форма спільної інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, буде широко застосовуватися. Наприклад, після прийняття закону Російської Федерації "Про угоди про розподіл продукції" інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про спільну діяльність), або спільне підприємство з його реєстрацією як суб'єкта підприємницької діяльності за російським законодавством чи законодавством іноземної держави1. Тому у вітчизняному законодавстві доцільно врегулювати особливості укладення та виконання консорціальних угод. Розвиток національної економіки держав і всього світового господарства в умовах поглибленої спеціалізації та міжнародного розподілу праці супроводжується розширенням кооперації учасників господарського обігу на міжнародному рівні. Засобом безпосереднього регулювання відносин учасників господарського обігу є договір про кооперацію, який укладається в межах міждержавного або регіонального співробітництва. Правовою основою кооперації як форми здійснення іноземних інвестицій є законодавство про іноземне інвестування та зовнішньоекономічну діяльність. Тому поряд з інвестиційним необхідно вдосконалити законодавство про зовнішньоекономічну діяльність у частині регулювання інвестиційних відносин. Проблема застосування законодавства про зовнішньоекономічну діяльність стосовно врегулювання інвестиційних відносин має ще один аспект. Сучасна нормативна база України характеризується наявністю певних обмежень щодо здійснення імпортних операцій. Водночас ці обмеження, як правило, не застосовуються у випадках зовнішньоекономічної діяльності у вигляді кооперації з метою здійснення іноземних інвестицій. Однією з форм кооперації є компенсаційні угоди. Вони регулюються і законодавством про зовнішньоекономічні відносини. До компенсаційних належать ті угоди, в яких експортер товарів зобов'язується внести до списку товарів сировину, компоненти або напівфабрикати, які виробляються у країні імпорту або в іншій країні, для виконання передбачених послуг у цій країні. Такі угоди характерні для продажу продукції високої технології. В ряді випадків експортер зобов'язаний відкрити або обладнати у країні імпортера підприємство, яке виготовлятиме компоненти чи займатиметься їх складанням. Таким чином, компенсаційна угода має ознаки, схожі з інвестиційним договором (контрактом). У деяких країнах за допомогою компенсаційних угод прямо регулюється залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі національної Теплов О. Применение закона Российской Федерации "О соглашениях о разделе продукции" й иного российского законодательства в договорном процессе с инвесторами // Дело й право. - 1996. - № 6. - С. 37. економіки. Зокрема, в Австралії федеральний уряд та уряди штатів вимагають укладення компенсаційних угод при закупівлях для державного сектора. Так, федеральний уряд до списку пріоритетних вніс такі види компенсаційних угод: 1) передача технології; 2) сфера наукових досліджень; 3) участь у виробництві та комплектації виробів; 4) виробництво для реалізації за кордоном відповідних товарів або послуг; 5) здійснення закордонного маркетингу; 6) спільні або коопераційні підприємства; 7) придбання продукції та послуг австралійського походження; 8) подарунки та пожертвування місцевим компаніям, зокрема грошових сум, обладнання, програмного забезпечення та винаходів; 9) прямі позики та інвестиції, надані місцевим фірмам1. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 17 жовтня 1998 р.) визначено Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення2. Зокрема, до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів виробничої кооперації, віднесено операції щодо поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, що технологічно взаємопов'язані та необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції щодо виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій. Оскільки такі операції тяжіють до однієї з форм інвестиційної діяльності, названий нормативний акт передбачає можливість перевищення термінів розрахунків, які зазначені у статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті"3, за наявності висновку відповідних міністерств та відомств. Закон України "Про режим іноземного інвестування" підкреслює, що господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони при цьому організовують окремий бухгалтерський облік та звітність щодо операцій, пов'язаних з цими договорами (контрактами), та мають право на відкриття окремих рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, які пов'язані з виконанням таких договорів (контрактів). Окремі види коопераційних форм здійснення спільної підприємницької діяльності передбачено в Законі України "Про підприємства в Україні". Так, передбачено право підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимоно-польному законодавству України. Зокрема, підприємства можуть об'єднуватися: а) в асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників; Шмитппггофф К Зкспорт: Право й практика международной торговли. - М., 1992 - С. 96-97. Урядовий кур'єр. - 1995. - 12 січня. Голос України. - 1994. - 5 жовтня. б) корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням деяких повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників; в) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети; г) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; д) об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Але, на відміну від законодавства більшості іноземних держав (потенційних іноземних інвесторів), законодавством України перелічені об'єднання визнано юридичними особами. Отже, регулювання договорів (контрактів) про виробничу кооперацію здійснюється на основі законодавства про зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням особливостей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію" |
||
|
||