ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Договори в сфері іноземного інвестування


Законодавча база України є правовою основою іноземних інвестицій. Вона складається зі спеціальних нормативних актів (наприклад Закон України "Про
режим іноземного інвестування") та актів загального характеру (наприклад Закон України "Про інвестиційну діяльність"), які покликані, крім інвестиційних, регулювати й інші відносини. Відносини щодо здійснення іноземних інвестицій регулюються договорами (контрактами). Зобов'язання сторін, які уклали інвестиційні контракти, не повинні суперечити положенням національного законодавства країни, що приймає інвестицію. Таким чином, договори (контракти) конкретизують положення інвестиційного законодавства.
У науковій юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо правової природи цих договорів (контрактів). Існує дві основні концепції. Згідно з першою інвестиційні договори (контракти), особливо якщо однією із сторін є держава, належать до категорії адміністративно-правових актів1. За другою концепцією інвестиційні договори (контракти) мають цивілістичну природу2. Остання, мабуть, більш прийнятна щодо інвестиційних відносин. Адже, по-перше, регулювання іноземних інвестицій здійснюється на основі національного законодавства, яке включає як спеціальні нормативні акти, так і правову базу загального характеру. У Законі України "Про режим іноземного інвестування" (ст. 6) підкреслюється, що відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються названим законом, а також іншими чинними на території України законодавчими актами та міжнародними договорами. Крім того, в законі є спеціальний розділ, присвячений різним видам договорів (контрактів), які передбачають здійснення іноземних інвестицій на основі договорів, що мають цивілістич-ний характер. І нарешті, договірні відносини не є об'єктом регулювання адміністративного права. Навіть якщо договір (контракт) укладається на основі адміністративного акта, це відповідає ст. 4 ЦК УРСР (ст. 11 ЦК України), згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають з адміністративних актів.
З другого боку, стосовно адміністративного договору немає єдності думок навіть у науці адміністративного права. Поряд із твердженням про визнання такого договору3 висловлюються сумніви щодо правильності такої точки зору4.
Прихильники теорії адміністративного договору схиляються до думки, що змістом адміністративного договору є координація керівництва діяльністю підвідомчих організацій, а в ряді випадків і громадян. Не виключається можливість укладення адміністративних договорів і по вертикалі - між вищестоящими і підлеглими їм органами та організаціями. На відміну від цивільно-правового договору, дія якого, як правило, поширюється на сторони, які беруть у ньому участь, основна мета адміністративного договору полягає у координаційній управлін-
Ведель Н. Адміністративне право Франции. - М., 1973; Мозолин С Право США й зкспан-сия американских корпораций. - М , 1974;
Кулсиин М. Государственно-монополистический капи-тализм й юридическое лицо. - М., 1987.
Лунц Л Курс международного частного права (особенная часть). - М., 1975;
Вознесенскоя Н. Иностранньїе инвестиции й смешанньїе предприятия в странах Африки. - М., 1975;
Костпик А Акционерное законодательство стран Ближнего Востока: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - М., 1980.
Ямпольскоя У. О теории административного договора // Советское государство й право. - 1966. - № 10;
Новоселов В. К вопросу об административннх договорах // Правоведение. - 1969. - №3.
Козлов Ю. Адміністративне правоотношение. - М., 1976. - С. 183.
ській діяльності, що спрямована на третіх осіб. У тих випадках, коли в ролі таких третіх осіб виступають суб'єкти господарської діяльності, адміністративний договір виконує організаційно-планові функції. Саме тому адміністративний договір, згідно з першою точкою зору, виконує організаційні функції.
Причина такого розуміння договору зумовлена місцем цивільного та торговельного договору в політичній і правовій історії країни. Класична цивілістична суть договору протягом останніх десятиріч витіснялася адміністративним та державним правом. Від договору залишилася формально-юридична оболонка, а сам він перетворився на канал реалізації державного планового управління економікою1.
Інвестиційний договір не вкладається в рамки адміністративного. Останній не має майнового характеру. До того ж сторони в адміністративному договорі виступають як органи управління. Не змінює природи цивільних відносин і участь держави як сторони у договорі (контракті). Адже згідно зі ст. 24 ЦК УРСР установи та інші державні організації, які перебувають на державному бюджеті, у випадках, передбачених законодавством, діють від імені України як держави.
Підтвердженням цивілістичної концепції природи договорів (контрактів), які опосередковують інвестиційні відносини, може бути Вашингтонська конвенція 1965 р. про розгляд інвестиційних спорів між державами та приватними особами інших держав. Практика здійснення інвестицій свідчить про тенденцію їх врегулювання в рамках міжнародного приватного права. Предмет регулювання останнього, як відомо, становлять цивілістичні відносини. Тому, якщо навіть специфіку інвестиційних відносин розглядати через призму становлення інвестиційного права як частини міжнародного приватного права, а інвестиційні договори (контракти) - як інститут інвестиційного права, не можна заперечувати їх цивілістичної природи. Адже приватне право покликане регулювати відносини, які виникають за ініціативою та волею окремої особи2 (в даному випадку - інвестора).
Під договором розуміють угоду сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. За своєю структурою цивільно-правовий договір становить систему правових зв'язків між його учасниками, які діють у рамках визначеного періоду часу та спрямовані на досягнення певного результату. Договір є однією з основних підстав виникнення зобов'язань. Водночас договір є засобом конкретизації сторонами взаємовідносин, які базуються на спеціальній правовій базі, що регулює ці відносини.
Держава в інвестиційному законодавстві регламентує форми здійснення та види іноземних інвестицій, правові гарантії їх захисту, а також сфери можливого застосування. У договорі сторони на основі чинної нормативної бази регулюють взаємовідносини в галузі інвестиційної діяльності. Тому правовідносини між учасниками інвестиційної діяльності не завжди можуть охопити адміністративне чи міжнародне право, оскільки за своєю природою вони мають цивілістичний характер. Цей висновок базується на тому, що відносини учасників здійснюються
Кисиль В., Шевченко Я. Договорньїй процесе во внешнеторговой деятельности УкраиньІ // Реализация международно-правовьіх норм во внутреннем праве. - К., 1992. - С. 204.
Азимов Й. О торговом й цивильном праве / Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України. - К., 1993. - С. 25.
на засадах рівності сторін. Крім того, змістом договору є згода двох або більше сторін, спрямована, як правило, на встановлення цивільних прав та обов'язків. Інвестиційний договір фактично застосовується у сфері господарських відносин з участю іноземного елемента. Тому він спрямований на встановлення, зміну або припинення господарських прав та обов'язків учасників інвестиційних відносин. Отже, конкретизуючим фактором є господарський характер договору (контракту) між учасниками інвестиційних відносин.
Разом з тим інвестиційні договори (контракти) мають певні особливості. Насамперед це стосується суб'єктного складу договору. Однією зі сторін в зовнішньоекономічному інвестиційному договорі (контракті) завжди є іноземний інвестор. Предметом такого договору є іноземна інвестиція у будь-якому передбаченому законодавством України вигляді. Тому на такі договори поширюються (крім загальних цивілістичних норм) положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та законодавства про іноземні інвестиції.
Згідно із зазначеним законом зовнішньоекономічний договір (у тому числі інвестиційний) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Законодавство України встановлює певні правові наслідки недодержання форми угод. Зокрема, для угод, які опосередковують внутрішній господарський обіг, недодержання відповідної форми тягне за собою її недійсність у випадках, прямо передбачених у законі. Недодержання простої письмової форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися на показання свідків.
Недодержання письмової форми зовнішньоекономічних договорів та порядку їх підписання є підставою визнання їх недійсними. На наш погляд, такий підхід недостатньо обгрунтований. Одним із наслідків визнання угоди недійсною є двостороння, одностороння реституція або недопущення реституції. Для застосування перелічених законом наслідків необхідно встановити, що саме виконано за угодою. Але у такому випадку фактично доводиться наявність самої угоди. Отже, немає потреби після встановлення факту укладення самої угоди визнавати її недійсною лише тому, що не додержано письмової форми. Тому щодо зовнішньоекономічних угод (інвестиційних контрактів) у законодавстві необхідно закріпити аналогічні підходи як і до угод, що опосередковують внутрішній господарський обіг, а саме - у разі недодержання простої письмової форми сторони позбавляються права посилатися на показання свідків і лише у випадках, прямо передбачених законом, така угода визнається недійсною.
Інвестиційний договір (контракт) є знаряддям здійснення іноземних інвестицій. Застосування цієї правової форми дає можливість прискорювати економічний розвиток на основі використання ринкових законів. Кожна зі сторін інвестиційного договору (контракту) дбає лише про власні господарські інтереси. Але в кінцевому підсумку здійснення і використання іноземних інвестицій є неодмінними умовами розвитку продуктивних сил.
Цивілістична природа інвестиційного договору (контракту) як юридичного факту зумовлює його зміст. Останній визначається сукупністю умов інвестиційного договору (контракту). Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними вважаються ті умови договору, які визнаються такими законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких
за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 ст. 153 ЦК УРСР, ст. 630 ЦК України).
Щоб визначити, які умови є істотними для інвестиційних договорів (контрактів), необхідно проаналізувати законодавство про іноземні інвестиції. Істотною умовою інвестиційного договору (контракту) є предмет. Останнім буде іноземна інвестиція в одному з видів, передбачених ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Тобто інвестиційний договір (контракт) має специфічний предмет, в основі якого є інвестиція у вигляді, передбаченому чинним законодавством. Водночас ця стаття називає окремі види іноземних інвестицій у статиці. Але предметом договору можуть бути дії, послуги і т. ін. Тому характеристика предмета інвестиційного договору була б неповною без урахування форм здійснення інвестицій. Таким чином, предметом інвестиційного договору (контракту) є іноземна інвестиція, здійснена в будь-якій формі, не забороненій законами України.
Оскільки інвестиційний договір (контракт) має тривалий характер, наступною істотною умовою є строк. Останній визначається певним періодом у часі. Необхідно зазначити, що у науковій літературі немає єдності думок щодо поняття строків та їх юридичної природи. Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати з кількох сторін: а) строк як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) строк як одна з умов, що визначає його зміст; в) строк як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників правовідносин.
Наведене певною мірою стосується й інвестиційних відносин. В інвестиційному договорі (контракті) загальний строк здійснення іноземної інвестиції може поділятися на окремі. Поділ строків у літературі та юридичній практиці на загальні та окремі є загальноприйнятим. Загальний строк збігається із загальним строком дії інвестиційного договору (контракту). Водночас важливе значення має встановлення окремих строків. Умови про окремі строки виконання належать до істотних. Вони становлять зміст інвестиційного договору (контракту), їх погодження (зокрема, при внесенні часток до статутного фонду спільного підприємства, здійсненні виробничої кооперації) забезпечує чіткість і визначеність майбутніх взаємовідносин сторін у ході виконання інвестиційного договору (контракту).
Характеризуючи предмет інвестиційного договору (контракту), необхідно звернути увагу на таку його сторону, як кількість. Здійснюючи іноземну інвестицію в одному з передбачених законодавством видів, потрібно вказати її кількісні параметри. Таким чином, характеристика умови щодо кількості може здійснюватися аналогічно вимогам, передбаченим Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Будь-яка іноземна інвестиція, що є предметом інвестиційного договору (контракту), повинна мати вартість у конвертованій валюті (за винятком реін-вестування коштів, яке може здійснюватися у валюті України).
Спеціальною умовою, яка властива лише інвестиційним договорам (контрактам), є форма та об'єкт здійснення іноземної інвестиції. Щодо першої треба мати на увазі, що форми здійснення іноземних інвестицій передбачаються чинним законодавством. Стосовно об'єкта інвестиційної діяльності необхідно враховувати, що законами України можуть визначатися території, на яких діяльність інозем-
них інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог національної безпеки.
Перелічені умови інвестиційних договорів (контрактів) є істотними. Тобто за відсутності однієї з цих умов інвестиційний договір (контракт) не вважається укладеним. При цьому умови щодо форми та об'єкта Інвестування можна вважати необхідними для договорів, які опосередковують інвестиційні відносини. Перелік таких умов визначається шляхом з'ясування змісту конкретного договору і чинного законодавства про іноземні інвестиції.
В юридичній літературі, крім істотних умов договору, нерідко визначають звичайні та випадкові умови. Відсутність їх у договорі не впливає на його юридичну силу. Перші, як правило, мають диспозитивний характер. Випадкові умови для конкретного типу договору не характерні. Проте, якщо одна зі сторін наполягає на включенні до інвестиційного договору будь-якої умови, то остання набуває значення істотної.
Різноманітність інвестиційних договорів (контрактів) зумовлює потребу їх класифікації. Класифікація дасть можливість виявити ознаки, спільні з іншими цивільно-правовими договорами, сприятиме дальшому вдосконаленню та систематизації інвестиційного законодавства, кращому вивченню правової природи цих договорів. Класифікація інвестиційних договорів (контрактів) можлива на основі різних критеріїв.
У разі коли для укладення договору досить тільки згоди сторін з усіх істотних умов, договір вважається консенсуальним. У деяких випадках договори визнаються укладеними в момент вчинення дій (наприклад, передача предмета договору на основі раніше досягнутої згоди). Такі договори називаються реальними.
На наш погляд, інвестиційні договори (контракти) можуть бути лише консен-суальними. Такий висновок базується на тому, що інвестиційні договори (контракти) мають бути укладені обов'язково у письмовій формі. Отже момент виникнення прав та обов'язків збігається з часом досягнення згоди сторонами за всіма істотними умовами у визначеній законом формі.
Цивільно-правовий договір завжди є взаємною двосторонньою угодою. Залежно від співвідношення прав та обов'язків кожної зі сторін договір може бути односторонньо і двосторонньо зобов'язальним. У першому - тільки одна зі сторін зобов'язана здійснити певні дії на користь іншої, а інша має до неї лише право вимоги. У другому договорі сторони взаємно беруть на себе певні зобов'язання. Але може бути договір, в якому беруть участь три і більше учасники. Зміст такого договору становлять взаємні права та обов'язки сторін, а сам договір є багатостороннім. Інвестиційні договори (контракти) можуть бути дво- або багатосторонні.
Один із критеріїв класифікації - сплатний чи безоплатний характер інвестиційних договорів (контрактів). Оплатність цивільно-правового договору означає, що майновому еквівалентові зі сторони одного контрагента відповідає аналогічне майнове забезпечення з іншої сторони. Стосовно інвестиційних договорів (контрактів) питання оплатності має складний характер. Мета інвестиційної діяльності полягає в одержанні прибутку від реалізації інвестицій. Тому, на перший погляд, немає сумніву, що інвестиційні договори (контракти) мають сплатний характер. Водночас матеріальний еквівалент може не залежати безпосередньо від зустрічних дій контрагента, зокрема при здійсненні спільної підприємницької діяльності. У даному разі зустрічне матеріальне задоволення інвестор одержуватиме не без-
посередньо від свого партнера з цієї діяльності, а від здійснення інвестиції. Крім того, інвестиція може здійснюватися з метою досягнення соціального ефекту, зміст якого законодавство не розкриває.
За часом виконання розрізняють договори з одноразовим та тривалим виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А договори з тривалим виконанням обов'язку здійснюються протягом тривалого часу.
Нарешті, інвестиційні договори (контракти), враховуючи сукупність економічних і юридичних ознак, можна диференціювати на такі типи: а) договори про передачу майна у власність або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності; б) договори про передачу майна в користування з метою інвестиційної діяльності; в) договори про передачу майнових прав; г) договори про спільну підприємницьку діяльність; г) договори про виробничу кооперацію; д) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; е) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; ж) договори про придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності.
В інвестиційних договорах (контрактах) важливе значення має визначення мети угоди (договору). За цим критерієм інвестиційний договір (контракт) можна відмежувати від схожих цивілістичних договорів. Як правило, під метою угоди розуміють той безпосередній правовий результат, якого намагаються досягти сторони при її укладенні. Тобто мета договору ототожнюється зі змістом зобов'язальних правовідносин, які виникають на основі договору.
Відмінність інвестиційного договору (контракту) від інших договорів цивільного характеру полягає в тому, що такого роду договори (контракти) спрямовані на досягнення кінцевої мети - здійснення інвестицій. Звідси випливає висновок - інвестиційні договори (контракти) є різновидом цивільних договорів та правовою формою, за допомогою якої опосередковується здійснення іноземних інвестицій.
В інвестиційному договорі (контракті), як і в цивільно-правовому зобов'язанні загалом, жодна зі сторін щодо іншої не має владних повноважень. Не змінює ситуації участь такого суб'єкта договірних відносин, як держава.
Наявність владних повноважень у однієї сторони може призвести до спонукання іншої сторони до укладення договору і визначення змісту договору в односторонньому порядку. А це суперечить природі залучення іноземних інвестицій, яка базується на вільному волевиявленні потенційних інвесторів.
Інвестиційний договір (контракт) встановлює правовий зв'язок між учасниками інвестиційної діяльності. Разом з тим держава може активно впливати на зміст договору шляхом встановлення додаткових пільг або обмежень щодо окремих сторін здійснення іноземних інвестицій. Інвестиційний договір (контракт) за своєю суттю має майновий характер. У змісті договору, визначеному згодою сторін, виявляються індивідуальні майнові інтереси учасників інвестиційної діяльності, які не знайшли вираження в нормативних актах, покликаних регулювати здійснення іноземних інвестицій. Виходячи з аналізу перелічених особливостей інвестиційного договору (контракту), видається можливим запропонувати таке його визначення. Інвестиційний договір (контракт) - це угода двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та
обов'язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.
Враховуючи залежність інвестиційного договору (контракту) на всіх стадіях інвестиційної діяльності від відповідної нормативної бази, необхідно зазначити, що останній виконує певні самостійні функції. Насамперед інвестиційний договір (контракт) конкретизує взаємовідносини учасників інвестиційної діяльності, які базуються на нормативних актах про здійснення іноземних інвестицій.
Хоч договір не може суперечити чинному інвестиційному законодавству, він враховує в усіх деталях специфіку відносин контрагентів, встановлюючи способи та порядок здійснення іноземних інвестицій щодо конкретних умов. Крім того, інвестиційний договір (контракт) виконує регулятивну функцію, оскільки в ряді випадків інвестиційне законодавство надає можливість учасникам самостійно врегульовувати певні відносини в рамках, що визначені законом.
Серед інших функцій інвестиційного договору (контракту) можна виділити координацію інвестиційної діяльності учасників. Особливе значення ця функція має у разі здійснення інвестицій на підставі цивільно-правових угод із суб'єктами господарської діяльності України та у коопераційному співробітництві.
Важливою є функція контролю та захисту майнових інтересів учасників інвестиційної діяльності. Договірна дисципліна - одна з умов досягнення мети інвестиційної діяльності. Крім того, інвестиційний договір захищає майнові інтереси сторін. Адже в нього можуть бути включені положення, які регламентують взаємну майнову відповідальність сторін у разі неналежного виконання своїх обов'язків.
Перелік названих функцій інвестиційного договору (контракту) є підтвердженням його ролі як важливого правового засобу регулювання інвестиційної діяльності. Цим пояснюється запровадження до інвестиційного законодавства спеціальних положень щодо реалізації іноземних інвестицій на основі договорів.
Зокрема, Закон України "Про режим іноземного інвестування", як уже зазначалося, містить спеціальний розділ, присвячений різним видам договорів (контрактів), які опосередковують здійснення іноземних інвестицій без створення юридичної особи.
Таким чином, цивільно-правові договори відіграють важливу роль у врегулюванні питань здійснення іноземних інвестицій. За своєю структурою інвестиційний договір становить систему правових зв'язків між його учасниками протягом певного часу, які спрямовані на досягнення конкретного результату. Отже, інвестиційний договір (контракт) є правовою формою опосередкування у здійсненні іноземних інвестицій.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Договори в сфері іноземного інвестування"
  1. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. 153.1. Коментований пункт присвячений оподаткуванню операцій з розрахунками в іноземній валюті. Дія цього підпункту поширюється на платників податків - уповноважених
  2. § 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
    договорів про виконання спеціальних робіт є концесійний договір. Концесійні договори (контракти) укладаються відповідно до Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів для користування надрами, яке затверджено постановою KM України від 8 червня 1998 p.1. Нещодавно концесії були врегульовані Законом України "Про концесії" від 16 липня
  3. Стаття 207. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті
    договору про експорт товарів (робіт, послуг). Продаж майнових цінностей, інвестованих за межі України, визнається експортом товарів, а тому виручка в іноземній валюті, отримана в результаті такого продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у встановлений строк. Доходи і дивіденди в іноземній валюті, одержані в результаті здійснення інвестиційної діяльності за
  4. Поняття та загальна характеристика договору комерційної концесії. Комерційна концесія (франчайзинг) - інститут цивільного права України, метою якого є сприяння
    договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взят- тя концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику. В цій главі ми зупинимося лише на договорі комерційної концесії. За договором
  5. § 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав
    договору (п. 1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента, реєстратора, власника іменних цінних паперів (фізичну чи юридичну особу), номінального утримувача (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів,
  6. § 3. Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію
    договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, які не пов'язані зі створенням юридичної особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних інвестицій на території України у видах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування". На зазначені договори (контракти) поширюються положення
  7. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    договорів і угод". Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назвати такі: 1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пан- дектної системи. В ньому немає норм, шо регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву; 2) розділ II називається "Право
  8. § 2. Акти цивільного законодавства України
    договору за кордоном). Для регулювання відносин за участю іноземного елемента застосовуються колізійні норми, а також спеціальні матеріально-правові норми. Колізійні норми самі по собі не вирішують питання по суті, а відсилають до тих або інших норм внутрішнього законодавства. У складі колізійних норм розрізнюють два елементи: 1) обсяг норми (характеристика відносин, до яких вона може бути
  9. 4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
    договорів. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомою майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням мід- приємницької діяльності в Україні; за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Землі сільськогосподарського
  10. § 10. Договір концесії
    договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права чч створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) "і» \ кта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії,
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка