| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Застосування та обчислення строків позовної давності |
||
|
Строки позовної давності - імперативні строки, вони встановлюються виключно на підставі закону. А тому порядок їх обчислення, зміни, скорочення або подовження не може бути змінений за згодою сторін (п. 1 ст. 198 ЦК). У разі включення в договір такого роду умов вони вважаються недійсними. У цивільному праві Франції, Німеччини, Англії, США, на відміну від російського, сторонам надано право передбачати в договорі скорочені строки позовної давності "*". Подібні угоди йдуть назустріч бажанням законодавця забезпечити визначеність у цивільних правовідносинах, а також полегшити відповідачу захист проти застарілих вимог. Тому в ГК РФ слід було б ввести правило, яке дозволяє сторонам змінювати встановлені законом давностние терміни в бік скорочення . На відміну від угод, спрямованих на подовження термінів, угоди про їх скорочення не суперечать цілям інституту позовної давності. --- "*" Див: Цивільне та торгове право капіталістичних держав / Под ред. В.П. Мозоліна і М.І. Кулагіна. М., 1980. С. 189. Див: Крашенинников Е.А. Поняття і предмет позовної давності. Ярославль, 1997. С. 36. Застосування позовної давності - справа сторін спірного правовідносини і здійснюється за правилами, передбаченими ст. ст. 195 - 208 ЦК. Суть цих та деяких інших правил зводиться до наступного. Право на судовий захист учасників суб'єктивних цивільних прав здійснюється шляхом звернення до суду. Позовна давність тісно пов'язана з процесуальним правом на позов. Необхідно розрізняти два поняття позову: у матеріальному сенсі і в процесуальному. Право на позов у матеріальному сенсі - забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд матеріально-правового спору з відповідачем. Право на позов складається з двох правомочностей: право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. Із закінченням строку позовної давності, як правило, втрачається можливість примусового здійснення суб'єктивного права. Право на позов у процесуальному сенсі - право на подачу позовної заяви, тобто право вимагати від суду розгляду спору за нормами цивільного процесуального законодавства. Застосування судом позовної давності поставлено в залежність від розсуду сторони в суперечці відповідача (п. 2 ст. 199 ЦК). Іншими словами, суд застосовує позовну давність тільки за заявою сторони у спорі, причому це може бути зроблено на будь-якій стадії процесу до винесення рішення суду першої інстанції (п. 2 ст. 199 ЦК). Це означає, що якщо такої заяви не послідувало, суд взагалі не розглядає питання про те, пропущений строк позовної давності за пред'явленим вимогу. Звідси випливає, що суду не надано право за своєю ініціативою застосовувати норми права про позовної давності. Якщо жодна із сторін не заявляє про пропуск строку позовної давності, суд має право позов задовольнити. Безперечно, в цьому питанні чітко проявляється принцип змагальності та диспозитивності цивільного процесу. Треті особи не мають права заявляти про вимоги позовної давності, так як не є стороною у спорі (п. 2 ст. 199 ЦК) і до того ж не можна розпоряджатися правом чужого обличчя. Зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни ні терміну позовної давності, ні порядку його обчислення (ст. 201 ЦК). Започаткували протягом строку позовної давності продовжується і при зміні осіб у зобов'язанні. Позовна давність - категорія матеріального, а не процесуального права. Пропуск встановленого законом строку позовної давності може служити підставою лише для відмови в задоволенні позову, а не для відмови в прийнятті позовної заяви. Стаття 199 ЦК передбачає, що незалежно від того, закінчився термін позовної давності чи ні, особа має право пред'явити до суду вимога про захист свого порушеного права, а суд зобов'язаний прийняти цю вимогу до розгляду. Суд може винести рішення про повне, часткове задоволення заявлених вимог або про відмову в позові, в тому числі і з підстав пропуску строку позовної давності. Таким чином, на право особи звернутися до суду з позовом про порушене право закінчення строку позовної давності не впливає, що значно посилює гарантії захисту суб'єктивних цивільних прав. З ст. 199 ГК вбачається, що строк позовної давності не є пресекательним. З його закінченням припинятися не суб'єктивне право учасника цивільного правовідносини, а лише право на судовий захист. Підтвердженням такого висновку є і міститься в ст. 206 правило про те, що боржник або інше зобов'язане особа, яка виконала обов'язок після закінчення терміну позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного. Названа стаття поширюється на будь-яких суб'єктів цивільного права, а також на ті випадки, коли боржник знав, що термін позовної давності минув, але виконав свій обов'язок добровільно і коли він про це не знав. У будь-якому випадку він не має права вимагати повернення виконаного, і тому це майно не підлягає поверненню в якості безпідставного збагачення (ст. 1109 ЦК). Передбачаючи це право, ГК виходить з того, що боржник виконує не тільки свою правову, а й моральну обов'язок. Необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 207 ГК із закінченням терміну позовної давності по головній вимозі минає термін позовної давності і з додатковим вимогам (неустойка, застава, порука, пеня, штраф, завдаток, сплата відсотків по основному боргу, утримання майна боржника, неодержані доходи тощо), тобто безпосередньо пов'язаним з основним боргом. Оскільки додаткові вимоги не можуть існувати без головної вимоги, так як нерозривно з ним пов'язані, то при закінченні строку позовної давності по головній автоматично закінчується термін і за додатковими вимогами, незалежно від того, заявлено чи проти них заперечення чи ні. Виняток становить банківська гарантія, зобов'язання щодо якої хоча і пов'язане з основним, але має не тільки самостійне значення, а й самостійну долю (див. ст. Ст. 370 - 372 ЦК). Початок перебігу строку позовної давності. У чинному законодавстві немає єдиного визначення початкового моменту перебігу строку позовної давності. Початок перебігу строку позовної давності має не тільки велике практичне значення, але і ряд найважливіших особливостей. Як показує практика, при застосуванні правил про позовну давність найбільшу складність має визначення моменту, з якого має обчислюватися строк позовної давності, так як неправильне обчислення цього моменту призводить до штучного подовження або скорочення терміну, а у зв'язку з цим - і порушенню прав. Відповідно до ст. 200 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Саме з цього моменту у потерпілого з'являється право на позов як у матеріальному, так і в процесуальному сенсі. Винятки з цього загального правила можуть встановлюватися лише ЦК та іншими законами, але не угодою сторін. Початок перебігу строку позовної давності ГК пов'язує, з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто порушенням суб'єктивного права, а з іншого боку, з суб'єктивним моментом, тобто коли уповноважених дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (idem est scire aut scire debere aut potuisse). Ці моменти не завжди збігаються, хоча і передбачається, що потерпілий найчастіше дізнається про порушення свого права в момент його порушення. Наприклад, для оскарження рішення загальних зборів учасників товариства встановлений двомісячний термін, який обчислюється з дня, коли учасник дізнався або повинен був дізнатися про прийняте рішення, а якщо він брав участь у зборах, то з дня прийняття такого рішення (п. 22 Постанови пленумів Верховного Суду РФ і Вищого Арбітражного Суду РФ від 9 грудня 1999 р. N 90/14 "Про деякі питання застосування Федерального закону" Про товариства з обмеженою відповідальністю "" * "). --- --- "*" ВВАС РФ. 2000. N 2. С. 5 - 18. У кожному конкретному випадку необхідно чітко оцінити ситуацію і обставини, що призвели до порушення відповідного права, і встановити, коли ж виникло право на позов. Відносно деяких вимог є пряма вказівка як у самому ГК, так і в ряді інших законів (див., наприклад, ст. 181, п. 4 ст. 367, ст. ст. 477, 724, 725, 756 ЦК та ін.) Особливий порядок обчислення строку позовної давності передбачений ч. 2 ст. 48 ЖК УРСР: вимога про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Крім того, спеціальні правила про початок перебігу строку позовної давності передбачені п. 2 ст. 128 ВК, п. 2 ст. 164 КВВТ, ст. ст. 19 - 20, 22, 27 - 29, 31 Закону "Про захист прав споживачів" та деякими іншими. При відсутності в законодавстві подібних приписів початковий момент строку позовної давності визначається відповідно до ст. 200 ЦК. Якщо позивач не знав про порушення свого права через недбалість, безпечності, безгосподарності або інших неповажних причин, початок перебігу позовної давності потрібно обчислювати з того моменту, коли він повинен був дізнатися про порушення свого права. Наприклад, при поверненні майна за договором оренди орендодавець не оглянув його. За зобов'язаннями з встановленим конкретним терміном виконання перебіг позовної давності починається з настанням терміну виконання. У цей момент кредитору стає відомо , що зобов'язання має бути виконано і що виконання не послідувало. Так, позичальник зобов'язаний був повернути гроші 1 грудня 2002 У разі, коли позичальник не повернув у зазначений термін суму позики, строк позовної давності починає текти з 2 грудня 2002 р. У даному випадку позивачу наперед відомий момент, в який він повинен був дізнатися про порушення свого права, а також відомі й боржник, і факт невиконання. У випадках, коли зобов'язання не передбачає термін виконання і не містить умов , що дозволяють його визначити, зобов'язання має бути виконане в розумний термін (п. 2 ст. 314 ЦК). Із закінченням названого терміну боржник зобов'язаний його виконати в семиденний строк з дня, коли кредитор пред'явив вимогу про виконання (див. ст. 314 ЦК) . Якщо і цей термін закінчився, а зобов'язання не виконано, то починає текти термін позовної давності. Цивільним правом регулюється досить обширний ряд зобов'язальних відносин, виконання яких здійснюється частинами. Наприклад, поставка, підряд, перевезення та ін У таких зобов'язаннях право вимоги виникає зазвичай по місяцях, кварталах, періодам і т.п. Відповідно і терміни позовної давності застосовуються щодо кожної вимоги окремо. Що стосується регресних зобов'язань, то відповідно до п. 3 ст. 200 ЦК перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'язання. Відповідно до п. 3 ст. 409 КТМ до регресних вимог, передбачених ст. 313 КТМ, термін позовної давності обчислюється з дня сплати відповідної суми. У чинному законодавстві немає спеціального вказівки про момент початку перебігу строку позовної давності за віндикаційним позовом. Практика зазвичай виходить із загального правила, передбаченого п. 1 ст. 200 ЦК: протягом строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Складнощі, і чималі, виникають, коли невідомий суб'єкт, який учинив правопорушення, наприклад, крадіжку майна. Адже майно може бути викрадено або іншим чином незаконно вилучено без відома власника, причому як у підприємця, так і у юридичної особи . Поки власнику невідомо, в чиєму фактичному володінні знаходиться його річ, не може початися і протягом строку давності "*". --- --- "*" Див: Новицький І.Б. Угоди. Позовна давність. М., 1954. С. 175. Але така позиція не відповідає буквальному тексту закону, бо ГК ставить початковий момент перебігу позовної давності в залежність від часу, коли виникло право на пред'явлення позову, а не від моменту, коли власнику стало відомо, що йому це право належить "*". --- "*" Див: Іоффе О.С. Радянське цивільне право. С. 260. Представляється, що для того щоб право ототожнилося з позовом, необхідно перетворення його в дійсне позовну право або вимога, спрямована проти певної особи "*". --- --- "*" Див: Цивільне укладення. Кн. 1. Загальні положення. Проект. СПб., 1902. С. 275. Обчислення кінцевого строку позовної давності, як правило, не представляє труднощів, хоча в гол. 12 ЦК немає спеціальної норми його закінчення. Він визначається за правилами, встановленими для обчислення строків взагалі (ст. 192 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Застосування та обчислення строків позовної давності " |
||
|
||