|
Право обмеженого користування чужими речами (майном) - сервітути - склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доцільність і практична необхідність доведені багатовіковим застосуванням. Нині цей цивільно-правовий інститут речового права передбачається і в Цивільному кодексі України.
Спочатку сервітути виникли щодо користування земельними наділами. Часто певний земельний наділ позбавлений переваг, які має сусідній наділ. Наприклад, на сусідній ділянці є водоймище, якого немає на цій земельній ділянці. Проте вода необхідна для зрошування. Отже, земельний наділ, на якому немає водоймища, позбавлений переваг, які має сусідня земельна ділянка. Власник першого наділу змушений вдаватися до допомоги власника сусіднього земельного наділу, який має воду.
Якщо сусіди мали добрі стосунки між собою, то проблем з водою не виникало. Проте так могло тривати до першої сутички між ними, після чого власник земельного наділу з водою міг заборонити сусіду користуватись його водою. Став необхідний більш надійний правовий засіб задоволення потреб одного земельного наділу за рахунок переваг іншого. Такий засіб було знайдено шляхом встановлення не договірного права, а речового, причому на користь власника земельного наділу, що потребує певного задоволення своїх потреб за рахунок сусіднього. Речове право обмеженого користування чужою землею уже не залежало від волі власника земельного наділу, що надає такі послуги. Так виникли спочатку земельні сервітути. Об'єктом сервітутного права була саме земля, причому чужа.
У земельних сервітутах обов'язково передбачаються два земельних наділи, з яких один обслуговує інший. Це право може полягати в праві користуватися водою із водоймища, у праві проїзду чи проходу по чужій землі, що належить іншій особі, у праві прокладати трубопроводи чи інші лінії сполучення по чужій землі, у праві прокладати лінії передач, дороги тощо, у праві випасу худоби на чужих луках.
Сам термін "сервітут" походить від латинського слова "servire", що означає - обслуговувати. Земельну ділянку, яка надає певні послуги іншій земельній ділянці, прийнято називати обслуговуючою. Земельна ділянка, яка потребує певних послуг і які їй надаються, називається пануючою.
Власник обтяженої сервітутом земельної ділянки має терпіти ці обмеження, якщо вони навіть йому на шкоду.
Відповідно до Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітутним відносинам притаманні такі специфічні риси:
- сервітутне право - речове, а не договірне право. Це означає, що суб'єкт сервітутного права зберігає його і в тому разі, коли власник обслуговуючого земельного наділу зміниться. Новий власник земельного наділу не може заборонити суб'єкту сервітутного права користуватися його землею;
- земельний сервітут не обмежений будь-яким строком, як і будь-яке інше речове право. Ця стабільність на користь суб'єкта сервітутного права, а не власника обслуговуючого земельного наділу, який має терпіти обтяження сервітутом;
- сервітут обмежує право власності на земельний наділ власника обслуговуючої ділянки. Це ж правило стосується
й особистих сервітутів, у яких об'єктом сервітуту є не земля а інше майно (садиба, кімната, автомобіль та ін.);
- зміна суб'єктів права власності як обслуговуючого, так і пануючого земельних наділів не припиняє сервітутного права. Однак це правило не стосується особистих сервітутів;
- сервітут не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових правочинів чи договорів. Земельний сервітут може відчужуватися лише разом із земельним наділом. Особисті сервітути відчужуватися взагалі не можуть;
- на відміну від інших речових прав сервітут - це право користування чужою річчю, обмежене об'єктом: право проїзду, проходу пішки, прогону худоби, прокладення трубопроводу тощо. Користування поза межами сервітуту заборонено;
- суб'єкт сервітутного права має лише право користування, а не володіння і розпорядження;
- право обмеженого користування може бути встановлено також на інше рухоме і нерухоме майно. Особисті сервітути відрізняються від земельних об'єктом, суб'єктом і строком. Об'єкт земельних сервітутів - земля, особистих - інші речі; суб'єкт земельного сервітуту - власник пануючого земельного наділу (незалежно від того, хто ним був), суб'єкт особистого сервітуту - саме та особа, на користь якої він був встановлений.
Речове право припускає такі види особистих сервітутів: узуфрукт і узус.
але його право власності обмежується рівно на половину житлового будинку на користь матері, яка має право довічно (поки жива) одержувати можливі прибутки від здавання в найом кімнат. Після смерті матері право сина поновлюється в повному обсязі.
Узус - речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій може лише користуватися чужою річчю, проте не має права на плоди від неї. Узус відрізняється від узуфрукта значно меншим обсягом прав. Наприклад, члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з ним, мають право на користування цим приміщенням. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на проживання у ньому в разі його відсутності без поважних причин понад один рік.
Перехід права власності на житловий будинок або квартиру для іншої особи не є підставою для припинення права користування житловим приміщенням членам сім'ї попереднього власника, яке у них існувало.
Отже, сервітут --це право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою. Таке право може бути встановлено на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нерухомого майна. Зміст права земельного сервітуту, види сервітутів, порядок встановлення, дії та його припинення детально визначає глава 16 Земельного кодексу України.
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.
Необхідно підкреслити, що власник майна, обтяженого сервітутом, має право -- якщо інше не передбачено законом, вимагати від суб'єкта сервітутного права, в інтересах якого встановлено сервітут, відповідної плати за користування майном.
Сервітути припиняються у разі:
- поєднання в одній особі суб'єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут;
- відмови суб'єкта сервітутного права від подальшого використання сервітуту;
- закінчення строку, на який встановлено сервітут;
- невикористання сервітуту протягом трьох років;
- смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут;
- відповідного рішення суду.
Сервітутні права захищаються тими ж речовими правовими засобами, що і право власності. Суб'єкт сервітутного права може захищати своє право також від посягань власника майна, обмеженого сервітутом.
|
- § 3. Сервітути
означає, що він є безстроковим (для земельного сервітуту) або довічним (для особистого сервітуту). Земельний сервітут, встановлений без визначення строку, у ст. 98 ЗК також називається "постійним". Власник речі має право, якщо інше не передбачене договором або законом, вимагати від сервітуарія плату за користування чужим майном. Розмір плати визначають сторони сервітутних відносин.
- СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Р-С
означає, що наймач повинен використовувати майно за призначенням; підрядник при виготовленні речі повинен виконувати всі вказівки замовника; власник придбавши собаку в разі порушення правил його утримання і створення незручностей сусідам, повинен негайно усунути ці незручності; особа має бути справедливою при вирішенні спорів, тобто додержуватися моральних засад суспільства. При визначенні
- § 2. Поняття власності і права власності
означає відношення між людьми з приводу речей. З одного боку цього відношення - власник, що ставиться до речі як до своєї, з іншого - невласники, тобто усі інші особи, що мають ставитися до неї як до чужої. Це означає, що ці особи зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність - це суспільні (цивільні) відносини, у
- § 2. Права на чужі речі.
Загальна характеристика прав на чужі речі
правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом. Отже, права на чужі речі - це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у
- 2.1.2. Право державної власності
правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. Наприклад, Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" до об'єктів, вилучених з обігу, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо. У літературі зверталася увага на те, що речі, вилучені з
- § 3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
означає, ніби можливе й подання позову про заборону порушення права власності у майбутньому, оскільки воно є прикладом "будь-яких порушень" інтересів власника. Хоча слід зазначити, що на практиці такі позови не зустрічаються. У зв'язку з цим ЦК запропоновано дещо інше рішення, яке можна вважати перехідним від традиційної (радянської та пострадянської) конструкції до нового бачення концепції
- § 1. Договір позики
правовими актами, що регулюють означений вид договорів, є ГК (ст.ст. 345-349), Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін. Питання забезпечення виконання відповідних зобов'язань додатково врегульовано законами України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", від 5 червня 2003 р. "Про
- § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих, матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні «мого» і
- § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов'язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання, відповідно до ч. 1 ст. 217 ГК визнаються заходи впливу
- Що включає поняття речового права?
право - це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином
|