Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Спадкові правовідносини

. Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами.
II. Оскільки спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, вони характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин, спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси.
До характеристики спадкових правовідносин як різновиду цивільних правовідносин можна віднести такі:
1. Предмет регулювання - права та обов'язки між його учасниками виникають з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу вказаних відносин у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступників (спадкоємців).
2. Метод регулювання - юридичної рівності учасників спадкових правовідносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не знаходиться у підпорядкуванні іншого; диспозитивності, тобто можливості вибору з кількох варіантів поведінки, що виявляється у спадковому праві, наприклад, у можливості вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийняття спадкової маси або відмову від неї, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців і т. п. Проте на відміну від інших цивільно-правових інститутів у спадковому праві все ж переважають імперативні норми.
Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волевиявлення сторін та наявності особистісного елементу, але на відміну від цивільних, у спадкових правовідносинах вони набувають дещо іншого змісту і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права ознаки.
Отже, до специфічних ознак, властивих спадковим правовідносинам, можна віднести такі:
Спадкові правовідносини - правовідносини вольові, оскільки вони грунтуються на вільному волевиявленні їх суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'єктів спадкових правовідносин відбувається їх виникнення, зміна та припинення.
Характерною особливістю спадкових правовідносин є наявність у їхньому складі особи, яка хоч безпосередньо і не бере участі у правовідносинах, оскільки останні виникають лише після її смерті, але воля якої значною мірою впливає на динаміку правовідносин - спадкодавця. Згода спадкодавця на виникнення правовідносин полягає в складанні ним заповіту, який може містити розпорядження як стосовно юридичної долі належного йому майна, зумовлюючи таким чином виникнення правовідносин для певних осіб, так і стосовно позбавлення потенційних спадкоємців права спадкування, тобто спричиняти неможливість виникнення для них цих правовідносин. Лише стосовно найменш забезпечених осіб закон встановлює особливу гарантію виникнення спадкових правовідносин - обов'язкову частку, якою звужується свобода заповідальних розпоряджень.
У разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можна вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіть всупереч волі спадкодавця. Тут воля померлого полягає не у складанні заповіту, а у бажанні застосування до відносин, в яких він перебував за життя і які переносяться на спадкоємців після його смерті, порядку спадкування, передбаченого нормами інституту спадкування за законом. Саме відсутність особливого посмертного розпорядження свід-
чить про прагнення спадкодавця застосувати інший порядок спадкування. Спадкування за законом у такому разі виступає як презумпція волі спадкодавця, який з тих чи інших міркувань не висловив її інакше - шляхом складання заповіту.
Виникнення спадкових правовідносин для спадкоємця обумовлюється юридичним фактом прийняття ним спадщини, який є безповоротним та безумовним. Слід зазначити, що саме суб'єктивне право спадкування виникає у спадкоємця незалежно від його волі. Від його волевиявлення залежить реалізація цього потенційного права. Прийняття спадщини - акт вольовий, оскільки він повністю залежить від волі спадкоємця. З цього загального правила є тільки одне виключення, коли у виникненні спадкових правовідносин відсутня суб'єктивна воля. Йдеться про успадкування відумерлого майна, що відбувається незалежно від волі держави-спадкоємиці.
Оскільки спадкові правовідносини виникають лише зі смертю спадкодавця, наступні етапи їх розвитку - зміна та припинення - залежать вже не від нього безпосередньо, а від його спадкоємців. Зміна в обсязі відносин тягне за собою перерозподіл спадкових часток того чи іншого спадкового наступника, що відбувається шляхом різноманітних волевиявлень спадкоємців - відмови від прийняття спадщини, коли належна даному спадкоємцеві частка переходить за правом прирощення до інших спадкових наступників, які реалізували право на прийняття спадщини, відмови на користь будь-якого спадкоємця, закликаного до прийняття спадщини, тощо. Незважаючи на можливі зміни в обсязі прав та обов'язків, які переходять до спадкоємців, склад правовідносин, який визначається часом смерті спадкодавця, залишається незмінним і не залежить від волі спадкоємців: останні не можуть, наприклад, прийняти одне право зі складу спадщини, відмовившись при цьому від придбання інших, або прийняти лише права і відмовитися при цьому від виконання обов'язків спадкодавця.
Шляхом відмови від спадщини спадкоємець може припинити для себе існування спадкового відношення. Але навіть якщо всі закликані до спадкування потенційні наступники не приймуть спадщину, правовідносини все одно існуватимуть, оскільки у такому разі всі ті права та обов'язки, які в своїй сукупності становлять спадкову масу, перейдуть до держави як до необхідного та підпризна-ченого в силу закону спадкоємця.
Спадкові правовідносини - це відносини, в яких наявний особистісний елемент.
Під особистісним елементом у спадкових правовідносинах передусім слід розуміти характер, поведінку, репутацію особи, яка призначається спадкоємцем, і наявність якого зумовлює складання заповідального розпорядження на користь цієї особи.
Приймаючи спадщину і вступаючи таким чином у правовідносини, спадкоємець набуває права не тільки на майно померлого, але й стає представником його інтересів - кредитором у правах та боржником в обов'язках.
Виявляється особистісний елемент і в наданій законом можливості спадкоємцям щодо вільного поділу спадкової маси (ст. 562 ЦК України), який може бути проведений і без точного додержання спадкових часток, з метою одержання ними того майна зі складу спадщини, яке найповніше задовольняє їхні особисті потреби та інтереси.
Спадкові правовідносини е відносинами наступництва лише в тих правах та обов'язках спадкодавця, які можуть бути предметом спадкового переходу.
Як ми вже зазначали вище, не можуть перейти у спадщину ті відносини, які були нерозривно пов'язані з існуванням особи спадкодавця.
У зв'язку з цим, цікавим є питання про правову природу обов'язків спадкоємців повіреного за повідомленням довірителя про припинення договору доручення і за вжиття ними заходів, необхідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 394 ЦК УРСР). Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 392 ЦК УРСР договір доручення припиняється внаслідок смерті однієї зі сторін. Це передбачає і припинення всіх правовідносин, охоплених цим договором.
Природа відносин, які виникають на підставі зазначеної норми, є спірною. Спадковими їх вважати не можна, оскільки вони спираються на зобов'язальні відносини, в яких спадкоємець з довірителем не перебував. Крім того, як ми вже зазначали, за своєю сутністю ці відносини є невід'ємними від особи і, відповідно, не можуть перейти у спадщину. Можливе лише одне прийнятне пояснення, що нормою закону для спадкоємців створюється штучна конструкція - особливе зобов'язання, яке виникає з сукупності передбачених законом юридичних фактів (існування договору доручення, смерть довірителя, прийняття спадщини спадкоємцями повіреного), які мають на меті забезпечення інтересів довірителя шляхом покладення на спадкоємців повіреного додаткових, не належних померлому обов'язків.
Не менш проблематичним залишається й питання про визначення правової природи обов'язків спадкоємців у відшкодуванні витрат третіх осіб з догляду за спадкодавцем під час його хвороби, з охорони або управління майном спадкодавця, а також витрат на його поховання (ч. 4 ст. 556 ЦК УРСР). Оскільки ці обов'язки, крім зобов'язання щодо покриття витрат з догляду за спадкодавцем, не належали самому спадкодавцеві, деякі цивілісти говорили про неможливість переходу останніх у спадщину1. При цьому зазначені автори все ж вважали за можливе віднесення обов'язків стосовно поховання до пасиву спадщини з огляду на те, що "жоден із спадкоємців не вправі ухилитися від участі в необхідних витратах на поховання спадкодавця пропорційно до своєї частки в активі спадщини"2. Таке пояснення уявляється спірним. Справа в тому, що і при відшкодуванні витрат з догляду за спадкодавцем, з охорони та управління спадковою масою, спадкоємці несуть відповідальність відповідно до вартості своїх спадкових часток.
Більш правильною, на наше переконання, слід визнати позицію проф. В. І. Серебровського, який висунув ідею про розмежування зобов'язань, які включаються до складу спадщини, на дві групи. До першої з них входять борги, що випливають з договірних або недоговірних зобов'язань спадкодавця. Іншими словами, це борги самого спадкодавця. Зобов'язання, які входять до другої групи, виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця і зумовлюються необхідністю його поховання, відшкодування витрат з охорони спадщини тощо. Це борги, ви-
Див.: Антимонов Б С., Граве К. А. Зазначена праця. - С. 248. Там само.
никнення яких породжується смертю спадкодавця1. Отже, борги, які виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця і породжуються нею, можна з повним правом віднести до пасиву спадщини, як такі, що виникають на підставі смерті спадкодавця та у зв'язку з тісною належністю їх до спадкової маси.
4. Спадковими правовідносинами опосередковуються відносини спадкового наступництва як в майнових, так і в особистих немайнових правах та обов'язках.
Предметом спадкового правонаступництва є не лише майнові, але й особисті немайнові права, тісно пов'язані з майновими (наприклад, особисті немайнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій тощо). У спадщину можуть також перейти і обов'язки, які носять особистий немайновий характер. Прикладом успадкування таких обов'язків може слугувати перехід до спадкоємців обов'язку щодо охорони недоторканності твору після смерті автора.
Слід зазначити, що незважаючи на те, що основну групу відносин, які переходять у спадщину, становлять майнові права, далеко не всі з них успадковуються. Так, не може бути предметом спадкового переходу обов'язки померлого повіреного за договором доручення, аліментні зобов'язання, право на одержання пенсії, соціальної допомоги (крім тих сум, які не доодержав спадкодавець за свого життя) та ін. У зв'язку з цим недоречно, на нашу думку, при визначенні відносин, які входять до предмета регулювання спадкового права, говорити про перехід у спадщину лише "деяких особистих немайнових прав"2.
III. Особливості спадкових правовідносин виявляються також за розгляду етапів їх розвитку, а також за аналізу їх елементів.
Спадкові правовідносини поділяються на два етапи.
Перший етап настає, коли відкривається спадщина і до прийняття спадщини закликається певне коло осіб. Ці особи іменуються спадкоємцями, але це не означає, що вони приймуть спадщину і в них виникне відповідне суб'єктивне право власності на певні об'єкти спадкового права. Такі відносини Б. С. Антимонов та К. А. Граве називають відносинами, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини3. На цьому етапі у спадкоємця виникає право на прийняття спадщини, зміст якого зводиться лише до можливості прийняти спадщину чи відмовитися від неї. За своєю юридичною природою це право належить до так званих пра-воутворюючих прав, тобто воно є підставою виникнення інших прав. Перший етап спадкових правовідносин закінчується в момент, коли спадкоємець або приймає рішення про прийняття спадщини, або відмовляється від неї.
Природно, що другий етап виникає, коли спадкоємець, безпосередньо реалі-зуючи своє право набути відповідних спадкових прав, приймає спадщину, що і зумовлює назву таких відносин - відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям спадщини. Цей етап триває доти, поки повністю не визначиться доля
Див.: Серебровский В. Й. Очерки советского наследственного права. - М: Издательство Академии наук СССР, 1953. - С. 210-211.
Див., напр.: Підопригора О. А., Боброва Д. В., Воронова Л. К та ін. Цивільне право. - К.: Вентурі, 1996. - ч. II. - С. 449.
Антимонов Б. С., Граве К. А Зазначена праця. - С. 59.
спадкового майна (наприклад, виданий нотаріусом відповідний акт про прийняття спадщини).
Якщо ж спадкоємець відмовиться від прийняття спадщини, то він вибуває зі спадкових правовідносин.
Ці два етапи тісно пов'язані між собою: хто не має права прийняти спадщину, той і не може стати правонаступником суб'єктних прав та обов'язків спадкодавця.
Спадкові правовідносини виникають не за волею їх суб'єктів, підставою виникнення їх є факт, подія. Не завжди спадкодавець своїм волевиявленням може вплинути на зміст самих правовідносин. Так, у ст. 535 ЦК УРСР і в ст. 1260 ЦК України наведено коло спадкоємців, які мають право на одержання частки спадкового майна (обов'язкової частки) незалежно від того, яке розпорядження було зроблено заповідачем.
Важливим з правової точки зору є суб'єктний склад спадкових правовідносин: спадкодавець не є суб'єктом зазначених правовідносин, оскільки вони виникають тільки після його смерті (або після оголошення його померлим) і він сам безпосередньо не бере у них участі. Правда, його волевиявлення може бути відображено в заповіті, який разом з фактом відкриття спадщини та іншими фактами на підставі норм закону породжує спадкові правовідносини.
Логічним було б запитання, хто буде зобов'язаним суб'єктом у правовідносинах, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини? З цього приводу існують різні точки зору.
Питання про те, хто є суб'єктом права власності так званої лежачої спадщини (hereditas jasens), тобто спадщини, щодо якої вже відбулося відкриття, але вона ще не прийнята, цікавило вчених ще за часів Римської імперії. Правова природа hereditas jasens розглядалася у ракурсі правової природи юридичної особи. Так, основоположник теорії уособлення Савіньї вважав, що hereditas jasens є майно ще невідомої особи, яка коли-небудь стане відомою. Ієрінг схильний до того, що поняття суб'єкта переходить у поняття об'єкта, тобто спадкова маса водночас є об'єктом і суб'єктом, що припустимо завдяки фікції. Останнім часом у літературі поширюється думка про те, що спадкове право належить до так званих прав без суб'єкта. Це виняток у юриспруденції, але краще констатувати факт, ніж запобігати фікції.
Цікавою з цього приводу є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве1. Вони вважають, що визначення зобов'язаного суб'єкта відбувається для кожного етапу спадкових правовідносин окремо.
Стосовно першого етапу зобов'язаними особами слід вважати всіх тих, хто може завадити спадкоємцю здійснити своє право на прийняття спадщини (наприклад, пошкодити чи знищити майно, перешкодити спадкоємцю виявити свою волю прийняти спадщину і т, ін.). У деяких випадках закон зобов'язує до вчинення позитивних дій (наприклад, виконавець заповіту, призначений спадкодавцем, повинен повідомити спадкоємця про спадщину, яка відкрилась, тощо). Як бачимо, коло зобов'язаних суб'єктів не визначено, до нього може належати будь-яка особа, якої стосуватимуться правовідносини. Іншими словами, праву спадкоємця на прийняття спадщини кореспондується обов'язок кожного не чинити пе-
Антгшмонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. - С. 59.
решкод стосовно здійснення зазначеного права. Тому спадкові правовідносини на першому етапі мають абсолютний характер.
Певні труднощі у вчених викликало визначення характеру спадкових правовідносин на другому етапі їх розвитку. Так, Ю. К. Толстой1 вважає, що оскільки, прийнявши спадщину, спадкоємець стає не тільки правомочним, а ще й зобов'язаним, бо відповідає за боргами спадкодавця, то не можна однозначно відповісти на питання, який характер мають на цьому етапі спадкові правовідносини: абсолютний чи відносний, майновий чи немайновий.
Для повної характеристики спадкових правовідносин проаналізуємо необхідні його елементи: суб'єкт, предмет (об'єкт) та його зміст.
Як уже зазначалося, спадкодавці не є суб'єктами спадкових правовідносин. Щодо спадкоємців, то їх, на думку Б. С. Антимонова та К. А. Граве2, відповідно до виділених нами двох етапів спадкових правовідносин можна поділити на два види:
1) спадкоємці, які закликаються до спадщини;
2) спадкоємці, які прийняли спадщину.
Спадкоємці першого виду правомочні або прийняти спадщину, або відмовитися від неї, інших прав у них немає. Лише спадкоємці другої категорії, крім того, що вони теж правомочні, виступають як зобов'язані суб'єкти, оскільки вони стають правонаступниками не тільки в правах, айв обов'язках.
На момент відкриття спадщини не можна визначити коло спадкоємців, які її приймуть, оскільки суб'єктний склад у процесі розвитку спадкових правовідносин може змінитися. Ці зміни можуть статися як у результаті дій, так і подій. Так, особа може вибути зі складу спадкових правовідносин на підставі власних дій - у разі її відмови прийняти спадщину. Проте аналогічне вибуття може статися і на підставі подій, зокрема у випадку смерті особи, яка не встигла прийняти спадщину.
Об'єктом спадкових правовідносин на всіх етапах є спадщина або, як її називають, спадкова маса, під якою розуміють те, що після смерті спадкодавця переходить до його спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва. Ми вже характеризували спадщину як сукупність прав та обов'язків, які належали спадкодавцю, але питання, які права та обов'язки і в якому порядку переходять до спадкоємця буде проаналізовано в наступних параграфах.
На перший погляд здається, що сутність другого елемента - об'єкта і третього елемента спадкових правовідносин - їх юридичного змісту збігаються, оскільки ті та інші являють собою сукупність прав та обов'язків. Проте між ними можна чітко виявити різницю. Якщо зміст спадщини - права та обов'язки, які належали спадкодавцю, то права та обов'язки, які становлять зміст спадкових правовідносин, це, по-перше, права, які виникають у зв'язку з відкриттям спадщини, - право на прийняття спадщини чи відмову від неї, і по-друге, права та обов'язки, які виникають у спадкоємця на другому етапі розвитку спадкових правовідносин, зокрема право на одержання акта на спадщину, право виділення належної йому частки спадкового майна, обов'язок відшкодувати у межах дійсної
Цивільне право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. - М., 1998. - Ч. 3. - С. 514.
Лнтимонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. - С. 59.
вартості спадкового майна необхідні витрати, яких зазнали треті особи з охорони спадкового майна чи з управління ним тощо. На відміну від прав та обов'язків як об'єкта спадкових правовідносин, права та обов'язки як зміст не належали спадкодавцеві, тому вони не успадковуються у порядку правонаступництва.
IV. Викладене дозволяє сформулювати визначення спадкового правовідно-шення.
Спадкові правовідносини - це цивільно-правові відносини, які виникають на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця), та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов'язків з приводу універсального спадкового правонаступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов'язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Спадкові правовідносини"
  1. § 6. Структура (система) цивільного права
    спадкові правовідносини. 12. Вчення про сімейні
  2. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акту цивільного законодавства. Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки є адміністративні акти (акти управління), які видаються або приймаються
  3. Феодальне спадкове право.
    спадкові правовідносини. Спадкування мало місце як за заповітом, так і за законом. При спадкуванні за законом спадщина розподілялася між спадкоємцями першої черги - синами померлого - у рівних частках. Дочки, якщо у них були брати, право на спадщину не отримували, лише у разі заміжжя брати давали їм придане. Дружина після смерті чоловіка одержувала своє майно, яке перебувало під опікою чоловіка.
  4. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов'язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов'язків тощо. За своєю суттю воно співпадає з поняттям "спадкове право". Право спадкування у суб'єктивному сенсі - це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи. Це складне суб'єктивне право
  5. § 2. Елементи цивільно-правових відносин
    спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо. Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо). В. Результати духовної та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних
  6. § 2. Елементи цивільно-правових відносин
    спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо. Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо). В. Результати духовної та інтелектуальної творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо-
  7. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    правовідносин (матеріальний фактор), або за порядком захисту (формальний фактор), вважав, що ці фактори є взаємопов'язаними. При формуванні радянської правової доктрини склалися З основних підходи. Представники першого з них визнавали поділ права на приватне і публічне притаманним будь-якій правовій системі взагалі (М. Агарков, В. Шретер). Деякі автори, не заперечуючи абстрактну можливість
  8. § 4. Цивілістика
    правовідносин (в тому числі сімейно-правових, цивільних процесуальних та приватних міжнародно-правових відносин); 2) як галузь юридичної науки, предметом якої є норми цивільного права; цивільні правовідносини як юридична форма відповідних суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством; юридичні факти; судова практика застосування цивільно-правових норм'. Звісно, можливе
  9. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    правовідносини", а нашу революційну правосвідомість . Автори проекту ЦК до цих вказівок прислухалися, однак часи одностайного схвалення ще не настали і Раднарком, всупереч пропозиціям Леніна, виключив з проекту ЦК згадку про право держави втручатися в приватноправові відносини. Проте, в кінцевому підсумку, вказівку було виконано. ЦК РРФСР, прийнятий 31 жовтня 1922 р., був введений в дію з 1
  10. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    правовідносин. Так, ст. 5 ЦК 1963 р. більш жорстко визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійснюються усупереч призначенню цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не тільки дотримання законів, але і повага до "правил