Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Поняття спадкування та спадкового правонаступництва

. Перехід прав та обов'язків фізичної особи - спадкодавця - після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права називають спадкуванням.
Спадкування характеризується рядом таких ознак.
1. Для здійснення вищезазначеного переходу прав та обов'язків необхідна наявність певного фактичного складу, передбаченого нормою спадкового права. До підстав спадкування належать закон і заповіт. Ці підстави не протистоять одна одній і не виключають одна одну. Трапляється, коли частина спадщини може перейти до спадкоємців за заповітом, інша - за законом. Але, як вірно зауважив Ю. К. Толстой, "для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом необхідний цілий набір передбачених законом юридичних фактів"3.
НикитюкП. С. Наследственное право й наследственньш процесе. - Кишинев, 1973. - С. 12.
Никитюк П С. Зазначена праця. - С. 12. ' Цивільне право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. - С. 518.
Так, для спадкування за законом потрібно не тільки, щоб особа входила до кола спадкоємців за заповітом, а й принаймні ще для початку, щоб відбулося відкриття спадщини.
2. Єдність прав та обов'язків, які переходять, сприймається як одне ціле, що й пояснює об'єднання їх одним терміном - спадщина чи спадкова маса. Всі майнові права, які переходять до спадкоємця у процесі спадкування мають назву спадкового активу, а сукупність обов'язків - спадкового пасиву.
Не можна прийняти права і відмовитися від обов'язків. Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у процесі спадкування заставу майна не припиняє.
3. Спадкування має загальний (універсальний) характер, а не частковий (сингулярний). Перехід усіх прав відбувається водночас і на підставі одного акта. Не можна прийняти одні права, а від інших відмовитися. Універсальність спадкування виявляється і в тому, що всі права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої без участі третього суб'єкта. Сингулярний правонаступник придбаває тільки яке-небудь одне право чи групу прав. До нього може перейти також окреме зобов'язання. Так, згідно зі ст. 539 ЦК УРСР спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі (сингулярному правонаступникові) довічне користування цим будинком або його частиною. А відпоідно до ст. 1259 ЦК України заповідач може зобов'язати спадкодавця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети. Як бачимо, сингулярний правонаступник придбаває свої права не безпосередньо від спадкодавця, а від спадкоємця.
При спадкуванні перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців відбувається в порядку спадкового правонаступництва, яке матиме місце тільки за наявності ряду умов. Так, правонаступником має виступати особа, яка внаслідок визначених у законодавстві фактів визнається спадкоємцем. Необхідно також, щоб спадкоємці були закликані до спадкоємства, адже в іншому разі правонаступництво не виникає. Спадковим правом встановлено відповідні правила щодо порядку закликання до спадкування певних категорій спадкоємців, які ми розглянемо далі. Крім того, необхідно, щоб і особа, яка закликана до спадкування, прийняла спадщину.
І. Слід звернути увагу на те, що далеко не всі відносини цивільного правонаступництва регулюються нормами спадкового права. Так, за договором міни кожна зі сторін набуває права власності на майно іншої; в даному випадку виникають відносини наступництва в праві власності на відчужене майно, але цей перехід засновується не на нормах спадкового права, а на нормах зобов'язального права. Нормами спадкового права регулюються лише відносини наступництва в правах і обов'язках фізичної особи, що померла.
З іншого боку, не всі цивільні правовідносини навіть після смерті фізичної особи можуть бути об'єктом спадкового правонаступництва, тобто переходити у спадщину. Природно, що-відносини, зумовлені існуванням особи, нерозривно пов'язані з останньою, припиняються з її смертю (наприклад, правовідносини, що випливають з трудового договору, аліментні зобов'язання, право користування житловим приміщенням, право на отримання приватизаційних
паперів, неодержаних спадкодавцем , відносини, Ідо випливають з договору доручення2 - пункт 3 ст. 392 ЦК УРСР тощо).
Цікавою є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве3 про те, що слід розрізняти спадкове правонаступництво і правонаступництво після смерті особи. Вони вважають, що виникнення у набувача права на одержання вкладу в Ощадному банку внаслідок розпорядження власника на випадок смерті - це не випадок спадкового правонаступництва, тут має місце правонаступництво після смерті. На підтвердження цього наводяться такі аргументи: закон не розглядає такого набувача з вкладу як спадкоємця і підпорядковує правонаступництво не правилам про спадкування, а зовсім іншому правовому режиму, вклад у цьому випадку не включається в спадкову масу, набувач не стає зобов'язаним за боргами спадкодавця; набувачем з вкладу може бути визнана будь-яка особа, незалежно від обмежень, які існують щодо спадкоємців.
У цивілістичній науці спадкове правонаступництво характеризується рядом ознак, які дають змогу відрізнити його від правонаступництва після смерті, а саме:
1) спадщина переходить до спадкоємця як єдине ціле, тобто як сукупність прав та обов'язків. І навіть та обставина, що відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця (ст. 556 ЦК УРСР, ст. 1301 ЦК України) обмежується розміром спадкового майна, не перекреслює єдиний зв'язок між активом і пасивом спадщини;
2) спадкоємець набуває спадщину завжди безпосередньо. На підставі норм спадкового права правонаступник стане володільцем усіх прав та обов'язків, які можуть до нього перейти. У разі виникнення спільної власності в процесі спадкування жоден із співвласників не потребує посередництва іншого для виникнення у нього відповідного права на об'єкт спадкової маси, що свідчить про безпосередність та самостійну участь у спадковому процесі.
Стаття 552 ЦК УРСР передбачає випадок, коли одні спадкоємці можуть вступати у володіння та управління спадковим майном раніше, до явки інших спадкоємців. Але цим вони не створюють об'єктивних прав для спадкоємців, які з'явилися пізніше. Тому останні не вимагають виділення їм певної частки спадкового майна, а, захищаючи своє право власності, заявляють вимогу власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей пинцип також закріплений і в новому ЦК. Так, у ст. 1287 визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини;
3) спадкоємець набуває всіх прав та обов'язків відразу і водночас. Прийняття спадщини - це єдиний акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.
За змістом пункту 4 ст. 2 Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. (Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 352) таке право вважається іменним і тому припиняється зі смертю особи. Відповідно, воно не може бути об'єктом спадкового наступництва.
Слід відзначити, що незважаючи на припинення самого договору, майнові права, набуті померлим за життя у зв'язку з виконанням договору, у спадщину переходять.
Антимонов Б С., Граве К. А. Советское наследственное право. - М., 1995. - С. 49.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Поняття спадкування та спадкового правонаступництва"
  1. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    поняття "право спадкування" можна розглядати в 2 значеннях: об'єктивному та суб'єктивному. Право спадкування у об'єктивному сенсі - це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов'язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов'язків тощо. За своєю суттю
  2. § 2. Окремі способи припинення зобов'язань. Виконання зобов'язань
    поняття пролонгацій (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, що також не визнається новацією. Новацію характеризує те, що вона припиняє додаткові зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або погодженням сторін. 1 Українське право. - 1996. - № 2. - С. 219. Новація не допускається щодо аліментних зобов'язань, зобов'язань стосовно відшкодування заподіяної життю або
  3. § 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
    поняття "систематичності" діяльності, оскільки в Законі України "Про підприємництво" не можна знайти на нього чіткої відповіді. Між: тим у Декреті Кабінету Міністрів "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 p.1 було зазначено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця
  4. § 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
    поняття "систематичності" діяльності, оскільки в Законі України "Про підприємництво" не можна знайти на нього чіткої відповіді. Між тим у Декреті Кабінету Міністрів "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 р. було зазначено, тцо платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в
  5. Спадкові правовідносини
    поняття суб'єкта переходить у поняття об'єкта, тобто спадкова маса водночас є об'єктом і суб'єктом, що припустимо завдяки фікції. Останнім часом у літературі поширюється думка про те, що спадкове право належить до так званих прав без суб'єкта. Це виняток у юриспруденції, але краще констатувати факт, ніж запобігати фікції. Цікавою з цього приводу є думка Б. С. Антимонова і К. А. Граве1. Вони
  6. Особливості спадкування деяких прав та обов'язків, що належали спадкодавцю.
    спадкування, які містяться у спеціальних нормативних актах. Так, Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. встановлено спеціальний порядок та підстави набуття спадкоємцями права на вступ до товариства. Для товариства з обмеженою відповідальністю, для повного товариства і товариства з додатковою відповідальністю та для командитного товариства такий порядок встановлений
  7. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    поняття власне акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю в теперішньому їх тлумачення українським законодавством. Проте, досить скоро потреба Радянської держави в господарських товариствах відпала взагалі; норми, присвячені ним, вже являли навіть не теоретичний, а швидше - історичний інтерес. Деяке значення зберегли лише акціонерні товариства. Діяли вони на основі не норм
  8. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    поняття юридичної особи. Разом з тим, не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець; немає і самого визначення цих категорій. Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Значна частина їх розміщена в тих або інших розділах розділу "Право власності". Зате в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам
  9. § 6. Структура (система) цивільного права
    поняття "структура цивільного права" визначають як сукупність норм, що об'єднані в правові інститути або існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку (Ю. Калмиков). Проте на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура ускладнюється, в зв'язку з чим деякі цивілісти, наприклад, О. Пушкін, звертали увагу на необхідність враховувати існування не тільки
  10. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    поняття "прогалина в праві (законодавстві)" слід взяти до уваги, що йдеться лише про ті відносини, які можливо врегулювати за допомогою права. Скажімо, не є предметом правового регулювання інтимні стосунки подружжя, внаслідок чого відсутність відповідних норм у цивільному праві (законодавстві) не .можна розглядати як недолік правового регулювання. Разом із тим, прогалиною цивільного законодавства