Головна
ГоловнаМитне, податкове, медичне правоПодаткове право → 
« Попередня Наступна »
М. Я. Азаров. Науково - практичний коментар до Податкового кодексу УКРАЇНИ. Том 1, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 109. Загальні положення


109.1. Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх
посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
109.2. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
109.1. Ця норма містить загальні ознаки податкового правопорушення. Це означає, що передбачені главою 11 санкції можуть застосовуватися лише у випадках, коли дії чи бездіяльність осіб мають такі загальні ознаки:
- перша загальна ознака податкового правопорушення - діяння, тобто дія чи бездіяльність.
Під діями в праві розуміється активна форма поведінки особи. Бездіяльність - це певна форма поведінки особи, що пов'язана з невчиненням дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу закону або взятого на себе зобов'язання. Наприклад, платник податків не сплачує суму самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом встановлених строків.
За відсутністю діяння (дії чи бездіяльності) лише наміри особи, її плани діяти певним чином і порушити законодавство (навіть якщо такі плани сформульовані письмово чи в інший об'єктивний спосіб) не можуть визнаватися податковим правопорушенням.
Так само не може накладатися штраф за бездіяльність, якщо певна норма містить пряму вказівку на те, що цей штраф накладається за певні дії. І навпаки. Дивись, коментар до підпункту 120.1.2 статті 120 ПК.
- друга загальна ознака податкового правопорушення -протиправність дії чи бездіяльності.
Протиправність означає невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Під іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, слід розуміти, наприклад, закони з питань митної справи (див. ч.1.2 ст.1 ПК), закони щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо. Так, згідно зі ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у визначних розмірах.
Активні дії є протиправними у двох варіантах.
Перший - вчиняються дії, які прямо заборонені законом за правилом «дозволено все, що не заборонено законом». Наприклад, заборонена торгівля готівковими валютними цінностями без отримання відповідного патенту. Дії платників податків, які прямо не заборонені законом, не можуть визнаватися податковим правопорушенням.
Другий варіант протиправності активних дій - вчиняються дії, стосовно яких закон не містить прямого дозволу на їх вчинення. Це стосується переважно посадових осіб, які мають діяти в спосіб "дозволено те, що дозволено законом".
Бездіяльність визнається протиправною лише у випадках, коли, по-перше, на особу (платника податків чи посадову особу) покладений законом чи іншими нормативними актами обов'язок діяти певними чином, по-друге, вона мала можливість здійснити необхідні дії, по-третє, особа не здійснила ці дії. Наприклад, бездіяльністю є ненарахування платником податку-фізичною особою сум єдиного податку.
- третя загальна ознака податкового правопорушення - суб'єкти правопорушення.
Суб'єктом податкового правопорушення, тобто особою, яка вчиняє це правопорушення, відповідно до п.109.1 може бути:
- платник податків;
- податковий агент;
- посадова особа платника податків;
- посадова особа податкового агенту;
- посадова особа контролюючих органів.
Про поняття платника податків див. коментар до ст.15 ПК. Про поняття податкового агенту див. коментар до пп.14.1.182 та до ст.18 ПК.
Під посадовими особами платників податків та податкових агентів слід розуміти осіб, які обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, службові посади, пов'язані з функціями нарахування та сплати податків, ведення бухгалтерського обліку, надання документів, звітності та іншої передбаченої законодавством інформації контролюючим органам. Такі функції за посадою виконують, зокрема, керівники підприємств, установ і організацій, їх заступники, головні бухгалтери. Зайняття певної службової посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки повинно бути оформлене письмовим наказом. В іншому випадку така особа не може визнаватися суб'єктом податкового правопорушення.
Під посадовими особами контролюючих органів слід розуміти керівників, заступників керівників, інших державних службовців органів державної податкової служби та митних органів, посадові обов'язки яких передбачають здійснення відповідних владних функцій контролю.
Застосування у п. 109.1 формули «або/та» означає, що можливі випадки, коли правопорушення вчиняється платником податків (податковим агентом) через неправомірні дії його посадових осіб (варіант «та»). В інших
випадках неправомірні дії посадових осіб не утворюють порушення податкового законодавства юридичною особою (варіант «або»).
До складів деяких податкових правопорушень включені такі суб'єкти, які не перераховані у п.109.1. Наприклад, банки та інші фінансові установи вчиняють правопорушення, передбачені ст.118 ПК, не в якості платника податку, податкового агента чи контролюючого органу. Також у п.120.1 ст.120 ПК в якості суб'єктів відповідних порушень вказані «інші особи, зобов'язані нараховувати та сплачувати податки, збори».
До обов'язкових ознак податкового правопорушення не віднесена вина посадової особи. Це означає, що передбачені статтями цієї глави ПК фінансові санкції застосовуються незалежно від того, чи є умисел або необережність посадової особи щодо порушення вимог податкового законодавства.
З урахуванням викладеного в подальшому в коментарі до цієї глави ПК поняття «податкове правопорушення» розуміється як синонім поняття «порушення вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи», яке використовується у статтях ПК.
109.2. Вчинення платниками податків та посадовими особами контролюючих органів порушень вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Таким чином, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, або вимог, установлених нормативними актами з питань оподаткування Кабінету Міністрів України, ДПА України,
Державної митної служби України, і за які (протиправні діяння) передбачено застосування фінансових санкцій.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 109. Загальні положення"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  3. § 1. Поняття і ознаки юридичної особи
    ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем У суді. Таким чином, маємо
  4. § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
    Традиційно у радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і дозвільний. Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.
  5. § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
    Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Систему судів загальної юрисдикції
  6. 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
    Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки
  7. § 1. Загальні положення про набуття права власності
    Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності. Так, ч. 2 ст. 328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на законних підставах. Але суд за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності (наприклад, коли право власності набуте в результаті укладення правочину,
  8. § 1. Поняття договору
    Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір н економічній сфері, ні ЦК 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні, навіть, ЦК '003 р. не дають його визначення та достатньо детальної харак- п ристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі ірактерні ознаки договору. Так, ст. 626 ЦК 2003 р. визначає договір ік домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встанои- н ння, зміну або
  9. § 1. Договір купівлі-продажу
    Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1-2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками -
  10. § 6. Договір міни
    Загальні положення щодо міни (бартеру) містяться у § 6 гл. 54 ЦК та ст. 293 ГК. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", а також Законом України від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" і прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів
© 2014-2022  yport.inf.ua