Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду


1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
1. Стаття 128 СК встановлює необхідну умову для визнання батьківства у судовому порядку: батьки дитини не повинні перебувати у зареєстрованому шлюбі між собою (реєстрація народження дитини в органах РАЦС і Свідоцтво про її народження підтверджують, що вона народилася не в зареєстрованому шлюбі).
2. На відміну від КпШС УРСР, який при розгляді подібних справ орієнтував суди на визнання чітких груп доказів, які повинні були свідчити про визнання відповідачем батьківства (спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини, чи інші докази, що з достовірністю підтверджували б визнання відповідачем батьківства), чинний СК України усунув суперечності, які існували у КпШС України, і переніс центр ваги з проблеми отримання доказів визнання відповідачем батьківства у сферу походження дитини від даних батьків. Для введення подібної новели значним стимулом стали сучасні досягнення генетичної науки, а також практика судів загальної юрисдикції, яка свідчила про значне відставання правил, встановлених КпШС від можливостей сучасних засобів доказування.
Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та ін.). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме відповідач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності).
Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до ст. ст. 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Тобто у залежності від конкретних обставин суд може як прийняти до уваги, так і відхилити будь-які надані сторонами докази, але при цьому ні один з них не може мати пріоритетного характеру стосовно інших доказів.
Крім цього, слід відзначити, що неявка сторони на експертизу у справах про визнання батьківства або відмова надати експертам необхідних предметів дослідження самі по собі не є безумовною підставою для визнання встановленим чи спростованим факту, для з'ясування якого експертиза була призначена. Це питання має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку у залежності від того, яка із сторін з яких причин не з'явилася на експертизу чи не надала експертам необхідні предмети, а також яке значення має для неї висновок експертизи тощо.
У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід (п. 9 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
3. Слід зауважити, що обставини, передбачені ст. 53 КпШС України, й зараз можуть служити підставами для визнання батьківства - зокрема спільне проживання матір'ю дитини та чоловіком та ведення ними спільного господарства тощо.
У зв'язку з цим заслуговує підтримки пропозиція М.В. Антокольської про поширення на фактичні шлюбні відносини, передбачені ст. 74 СК України, враховуючи їх тривалий та стабільний характер, правил про презумпцію батьківства фактичного чоловіка, аналогічні тим, які застосовуються щодо осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.
4. Крім цього, згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідні норми Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності (спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини тощо), повинні застосовуватися при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 p., тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України. А справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм чинного Сімейного кодексу України.
Однак поширення дії правил ст. 128 СК України лише на дітей, народжених після 1 січня 2004 року, видається неправильним, оскільки подібна вказівка не лише не враховує того, що батьківські правовідносини мають тривалий характер, а й суперечить загальним засадам регулювання сімейних відносин, однією з яких є регулювання сімейних відносин з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (див. ст. 7 СК та коментар до неї).
5. Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Закон встановлює вичерпний перелік осіб, які можуть звертатися до суду з позовами про визнання батьківства.
Найчастіше ініціатором визнання батьківства у судовому порядку стає мати дитини, яка при цьому виступає на захист як власних інтересів, так і інтересів дитини. Щодо останнього слід відзначити, що, оскільки на момент подачі позову про визнання батьківства між дитиною та особою, яка вважається її батьком, ніяких правовідносин ще не існує, відповідно, підставою для заявлення позову у цьому випадку є не суб'єктивне право, а інтерес дитини, що охороняється законом. Цей інтерес полягає у тому, щоб знати свого батька і набувати з ним правовий зв'язок.
Відповідно, звернутися до суду з позовом про визнання батьківства може й сама дитина, яка досягла повноліття. У цьому випадку, як слушно відзначається у правознавстві, подібне правило повинне надаватися й «емансипованим» неповнолітнім особам, які набули повної дієздатності до повноліття за правилами ст. 35 ЦК України.
Законом передбачена можливість подачі заяви до суду й іншими особами. Зокрема суд приймає відповідні позови, подані опікуном чи піклувальником дитини, які є законними представниками інтересів підопічного.
Право на звернення до суду з відповідним позовом мають і особи, які утримують та виховують дитину (тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи). При цьому у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказано, що при зверненні до суду осіб, які утримують та виховують дитину, до участі у справі повинен бути залучений представник органу опіки та піклування.
Крім цього, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений чоловіком, який вважає себе батьком дитини. На практиці останні випадки виникають найчастіше у випадках, коли мати дитини відмовляється подати до РАЦС спільну заяву з батьком дитини про визнання батьківства.
Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише вищеозначені особи. У разі пред'явлення такого позову іншими особами, як сказано у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суддя відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК повинен відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки в таких випадках позивач не має права представляти інтереси дитини. Однак така позиція Пленуму Верховного Суду України очевидно потребує уточнення. У випадках, коли, наприклад, мати дитини залякана негативними наслідками і сама боїться звернутися з таким позовом до суду, заявити позов про визнання батьківства може й прокурор.
6. У справах про визнання батьківства позови вищеозначених осіб приймаються до судового розгляду за наявності однієї з встановлених законом умов: а) дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК); б) у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина (ч. 1 ст. 135 СК); в) батьки дитини невідомі, і запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено за рішенням органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 135 СК).
7. Одночасно з вимогою про визнання батьківства, як правило, пред'являються вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини. У таких випадках аліменти стягуються із дня подачі позову, а не з моменту народження дитини (ст. 191 СК).
8. Для вимог про визнання батьківства строк давності не встановлено, тому такий позов може бути заявлений у будь-який момент після народження дитини.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду"
  1. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь такої особи (ст. 221 L1K). Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності ж завдану нею шкоду. Це поясних іься тим, шо малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на
  2. 2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.
    статті 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права і майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, - обов'язкова частки у спадщині).
  3. Висновки до розділу
    статті 53 чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, за яким встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з чотирьох обставин, визначених статтею, пропонується правило, за яким для встановлення батьківства будуть слугувати підставою різні докази, не обмежені певним переліком, встановленим законом. Це забезпечить кращі можливості для повного і всебічного визначення підстав для
  4. Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом
    стаття сама по собі, всупереч назві, способи захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів не визначає, а відсилає до законів України. Способи захисту прав та інтересів стосовно різних форм захисту визначаються главою 3 розділу І ЦК України. 2. Головною формою захисту цивільних прав та інтересів є судова форма. Зазначена
  5. Стаття 81. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи
    стаття дає поняття цих витрат і встановлює, що їх розмір та порядок оплати залежно від категорії справи встановлюються Кабінетом Міністрів України (див. постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» № 1258 від 21.12.2005 року). До витрат на інформаційно-технічне забезпечення стаття
  6. Стаття 110. Підсудність справ за вибором позивача
    статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу. (Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 08.09.2005p. N 287S-IV, від 15.03.2006р. N3538-IV) 132 1. Коментована стаття встановлює правила підсудності на вибір позивача - альтернативної підсудності. Сутність цієї підсудності полягає у тому, що вона не виключає
  7. Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
    стаття містить приблизний перелік фактів, які можна .встановлювати в судовому порядку. 1) Факт родинних відносин. У заяві слід вказати мету встановлення факту, який орган державної реєстрації актів цивільного стану і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити можна про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини,
  8. § 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
    статтями 62, 63, 166 КпШС. Громадянин має право змінити своє ім'я, якщо воно йому не подобається, по досягненні 16 років. Зміна імені проводиться органами РАГСу за місцем проживання заявника згідно з Положенням "Про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові", за- твердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 березня 1993 р. № 233. При
  9. Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
    статтями 155 і 156. Добровільні статеві зносини неприродним способом з особою, яка не досягла статевої зрілості, за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 156. За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або
  10. Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
    статтею,- карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років. (Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із законами № 2456-І\/ від 03.03.2005 р., № 270А/І від 15 квітня 2008 р.) 1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та