Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою


1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану.
2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі, якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.
3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
1. Стаття 126 СК регулює реєстраційний порядок встановлення батьківства, при якому походження дитини визначається за спільною заявою матері та батька дитини, які не перебувають у шлюбі між собою.
В юридичній літературі під добровільним визнанням батьківства зазвичай розуміють односторонній безповоротний юридичний акт батька дитини, який не перебуває у шлюбі з її матір'ю, вчинений у РАЦСі, спрямований на виникнення правовідносин між батьком та дитиною. Щодо правової природи цього акту в юридичній науці існують різні точки зору. Так, М.В. Антокольська вважає його одностороннім правочином, і відповідно, як і будь-який правочин, цей акт може бути визнаний недійсним з усіх підстав, встановлених для визнання правочинів недійсними. Інші правознавці виключають можливість застосування категорії правочину в сімейному праві і вважають добровільне визнання батьківства специфічним сімейно-правовим актом, оскільки воля осіб у цьому випадку спрямована не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, а на виникнення правовідносин батьківства.
2. Саме по собі волевиявлення особи, яка визнає своє батьківство, не викликає правових наслідків. Для отримання правового результату у даному випадку необхідна сукупність юридичних фактів - волевиявлення батька та матері. Але спрямованість і значення їх є різними. На встановлення батьківського правовід-ношення спрямоване лише волевиявлення особи, яка визнає себе батьком. Мати дитини висловлює лише згоду на те, щоб цей чоловік визнав себе батьком її дитини. Така згода матері на визнання батьківства чоловіком дозволяє запобігти визнанню батьком дитини особу, яка не має до неї ніякого відношення. Крім того, як відзначає М.В. Антокольська, мати може захистити інтереси дитини і не допустити визнання батьківства біологічним батьком, який може заподіяти дитині істотної шкоди. Тому відсутність згоди жінки-матері виключає визнання батьківства у добровільному порядку. Однак відмова матері від подачі спільної заяви про визнання батьківства не є перешкодою для звернення чоловіка, який вважає себе батьком дитини, до суду з позовом про визнання свого батьківства за правилами ст. 128 СК України.
3. Щодо добровільного визнання батьківства закон встановлює мінімальну кількість заборон та обмежень. Так, чоловік, який перебуває у шлюбі, не повинен отримувати згоду своєї дружини на визнання батьківства дитини, народженої іншою жінкою. Крім цього, до функцій органу РАЦС не входить встановлення факту кровної спорідненості між батьком та дитиною, оскільки воно не має правового значення для визнання батьківства у добровільному порядку. Але якщо добровільне батьківство визнається чоловіком, який у момент здійснення відповідного запису знав, що він не є батьком дитини, то у майбутньому він не зможе оспорити запис про батьківство, посилаючись на цю обставину (див. ст. 136 СК та коментар до неї).
4. Чоловік та жінка можуть подати заяву про добровільне визнання батьківства у будь-який час - як до, так і після народження дитини (під час вагітності матері). Найчастіше така заява подається після народження дитини, і реєстрація батьківства відбувається одночасно з реєстрацією народження дитини. При цьому згідно з п. 2.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо із заявою про реєстрацію народження вона одночасно подає заяву про визнання батьківства.
Враховуючи важливе значення правових наслідків визнання батьківства, заява про добровільне визнання батьківства, подана після народження дитини, має безвідзивний характер і не може бути відкликана, навіть якщо цього бажає мати дитини.
5. При поданні спільної заяви про визнання батьківства ще до народження дитини - під час вагітності матері, то слід відзначити, що хоча закон не висуває особливих умов для подачі заяви про визнання батьківства ще до народження дитини (під час вагітності жінки), очевидно, така заява може бути прийнята лише за наявності обставин, які свідчать, що надалі подача заяви про визнання батьківства буде ускладнена чи неможлива (наприклад, чоловік буде призваний до лав Збройних Сил чи перебуватиме у довготривалому відрядженні). Крім цього, перешкодою можуть бути й особливості характеру чоловіка та жінки, ситуація, що склалася, ставлення до неї членів сім'ї та інші обставини, які впливають на мотиваційну сферу діяльності людини. Одночасно з подачею заяви до РАЦС повинен бути наданий документ, що підтверджує вагітність матері, виданий закладом охорони здоров'я. Строку вагітності закон не надає правового значення, а отже, така заява може бути подана на будь-якому строку вагітності майбутньої матері.
На відміну від заяви про добровільне визнання батьківства, поданої після народження дитини, заява, подана під час вагітності жінки, може бути відкликана до народження дитини, оскільки правові наслідки подання такої заяви виникають лише з моменту народження дитини. Але, якщо цього не буде зроблено, при наявності такої заяви державна реєстрація визнання батьківства відбувається одночасно з державною реєстрацією народження дитини (незалежно від того, живий цей чоловік на момент народження дитини, чи ні), і нової заяви про визнання батьківства не потрібно.
6. За своєю суттю добровільне встановлення батьківства є юридичним актом батька дитини, який не перебуває у шлюбі з її матір'ю, спрямованим на виникнення правовідносин між батьком та дитиною. Як і будь-який юридичний акт, встановлення батьківства передбачає наявність у суб'єкта, що його вчиняє, відповідного рівня свідомості та волі. Виходячи з цього, особа, визнана судом недієздатною, не може визнати своє батьківство. Не допускається встановлення батьківства й за заявою опікуна недієздатного, оскільки визнання батьківства є волевиявленням особистого характеру. Недієздатна особа як батько може бути суб'єктом лише тих прав та обов'язків, для здійснення яких не потрібно здійснювати особистих юридичних дій.
Однак слід відзначити, що подібне правило не поширюється на інших осіб, які не мають дієздатності у повному обсязі - осіб, визнаних обмежено дієздатними у судовому порядку та неповнолітніх.
7. У ч. 2 ст. 126 СК передбачається право неповнолітніх осіб на подання заяви про визнання себе батьком дитини. Таке правило ґрунтується на тому, що закон не встановлює віку, з досягненням якого виникають батьківські права та обов'язки, і відповідно будь-який фактичний батько може без обмежень подати спільну заяву з матір'ю дитини про визнання свого батьківства. А отже, батьківські права та обов'язки можуть виникнути незалежно від віку батьків, і оскільки саме по собі визнання батьківства засноване на факті зачаття дитини даною особою, то така особа має право визнавати своє батьківство з того ж віку, коли біологічно вона може стати батьком.
Але при цьому, безумовно, враховуючи недостатній рівень свідомості та життєвого досвіду неповнолітніх осіб, як відзначалося в юридичній літературі, слід встановити певну систему охорони прав такого неповнолітнього батька; вимагати, щоб його волеутворення, спрямоване на визнання батьківства, було невимушеним, незалежним від зовнішнього впливу.
8. Згідно з ч. 2 ст. 126 СК, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган РАЦС повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини, а у разі, якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган РАЦС повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. Однак на сьогодні органи РАЦС не вправі відмовити у реєстрації визнання батьківства у випадку заперечення зазначених осіб проти запису їх сина (підопічного) батьком дитини.
У зв'язку з цим у літературі висловлювалася пропозиція, що у випадку визнання батьківства неповнолітньою особою недостатньо простого повідомлення про це батьків, піклувальника неповнолітнього та ін., а необхідно отримати їхню згоду, оскільки неповнолітня особа може не повністю усвідомлювати усі наслідки добровільного визнання батьківства. Крім того, внаслідок цього права та обов'язки виникають не лише у батьків дитини, а й, наприклад, у діда, баби. Однак така пропозиція викликає певні сумніви, оскільки згода батьків (піклувальників, органу опіки та піклування) в якості умови для визнання батьківства порушуватиме батьківські права неповнолітніх батьків. Зокрема відмова батьків надати згоду на визнання батьківства фактично була б спрямована на послаблення захисту законних інтересів дитини та його неповнолітнього батька і не мала б виховного значення. Крім цього, досить часто на практиці саме батьки неповнолітнього, навіть якщо він сам визнає своє батьківство, вважають, що дитина не його, остерігаючись зобов'язання до сплати аліментів, людського осуду тощо. Очевидно, що повідомлення батьків, піклувальника неповнолітнього саме по собі й має на меті надати їм можливість вжити заходів у випадку їхньої незгоди для більш детального з'ясування ситуації. Тому більш доцільним видається надання батькам неповнолітнього батька дитини права на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства за правилами ст. 136 СК.
9. Певні сумніви викликає й включення до переліку осіб, які повинні бути повідомлені про визнання неповнолітнім батьківства його опікуна. Як відомо, опіка встановлюється над малолітніми особами, які не досягли 14-річного віку (ст. 58 ЦК). Тим самим закон опосередковано дозволяє добровільно визнавати своє батьківство й особам, які не досягли 14-річного віку (малолітнім). Однак навряд чи можна стверджувати, що особа, яка не досягла 14 років, має достатній ступінь психічної та вольової зрілості для оформлення батьківства та усвідомлення його наслідків. Безумовно, на практиці такі випадки зустрічаються надзвичайно рідко. Але і у тих випадках, коли батьківство малолітнього біологічно не виключається, очевидно, що його воля на добровільне визнання батьківства не повинна враховуватися, оскільки складно говорити про повне усвідомлення особою, яка не досягла 14 років, усіх наслідків такого акту. Тому видається слушною позиція тих науковців, які вважають, що для визнання батьківства воля малолітньої особи не може мати правового значення. У подібних випадках батьківство малолітньої особи, як і особи, визнаної недієздатною, повинно встановлюватися лише у судовому порядку за правилами ст. 128 СК.
10. Особи, визнані судом обмежено дієздатними, не позбавлені права на добровільне визнання свого батьківства і можуть самостійно подавати відповідну заяву без згоди піклувальника на це. Пояснюється це тим, що обмеження дієздатності стосується лише сфери майнових прав особи, але не її прав у сфері особистих немайнових відносин, у тому числі й сімейних. Тим не менш заслуговує підтримки пропозиція щодо того, що органи РАЦС, отримавши заяву про визнання батьківства від особи, обмеженої у дієздатності, повинні повідомити про це орган опіки та піклування для прийняття останнім заходів для недопущення чи здійснення контролю за вихованням дитини такою особою
11. На відміну від чоловіка, вік матері для подання спільної заяви про добровільне визнання батьківства не має правового значення. Своєю згодою, як відзначалося, мати лише підтверджує факт спорідненості між дитиною та чоловіком, який визнає своє батьківство. Відносини між матір'ю та дитиною засвідчуються у Свідоцтві про народження незалежно від встановлення батьківства. Тому орган РАЦС зобов'язаний зареєструвати добровільне визнання батьківства при будь-якому віці матері.
12. Оскільки встановлення батьківства має на меті не лише досягнення надання дитині належного виховання, а й породжує усі права та обов'язки, заява про добровільне визнання батьківства може бути подана і по досягненню дитиною повноліття. Однак у цьому випадку орган РАЦС, очевидно, повинен отримати згоду повнолітньої дитини.
13. Визнання батьківства вважається здійсненим з моменту складення актового запису про встановлення батьківства на підставі спільної заяви матері дитини та чоловіка, який визнає своє батьківство. Але водночас воно викликає зворотні наслідки, тобто між дитиною, з однієї сторони, та її батьком і його родичами, з іншої, права та обов'язки виникають не з моменту визнання дитини чи оформлення запису про батьківство, а з моменту народження дитини.
14. Згідно з ч. 3 ст. 126 СК, якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника також мають бути нотаріально засвідчені.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою"
  1. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    стаття визначає основні засади (принципи) регулювання сімейних відносин. В ній знаходять своє закріплення найбільш важливі, вихідні положення, що є своєрідною квінтесенцією норм сімейного закону. Основні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені в ст. 7 СК України, пронизують усе сімейне законодавство і знаходять свій прояв в його окремих нормах. Коментована стаття значною мірою
  2. Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
    126 СК 4. Презумпція шлюбного батьківства (материнства) поширюється на три групи дітей: 1) тих, які були зачаті і народжені у шлюбі; 2) тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі; 3) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені протягом 10 місяців після його припинення чи визнання його недійсним. 5. Походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою, засвідчується
  3. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  4. Стаття. 166. Податкова знижка
    статті 164 цього розділу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: 166.3.1. частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього розділу; 166.3.2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим
  5. Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
    статтями 155 і 156. Добровільні статеві зносини неприродним способом з особою, яка не досягла статевої зрілості, за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 156. За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або
  6. Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
    статті. 5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. 6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша-третя цієї статті), а також розірвання цього шлюбу.
  7. Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
    статті право дружини на утримання виникає в разі проживання з нею дитини. На перший погляд здається, що мова йде про проживання дитини виключно з матір'ю, окремо від батька дитини. Проте це не зовсім так. Роздільне проживання подружжя не є необхідною умовою виникнення у дружини права на утримання. У випадку розірвання шлюбу роз'їзд колишнього подружжя нерідко не відбувається, зокрема у зв'язку зі
  8. Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
    статті сказано, що чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. З цієї норми випливає, що може мати місце сукупність таких обставин: - жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі; - жінка перебуває у стані вагітності; - чоловік, з яким жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі, не визнає себе
  9. Стаття 123. Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка
    походження дитини від батьків, зареєстроване у встановленому законом порядку. Однак широке застосування сучасних медичних технологій більше не дозволяє пов'язувати походження дитини, якому надається юридичного значення, лише з біологічним походженням (кровною спорідненістю). 2. У ст. 123 СК України закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася у результаті трьох різновидів
  10. Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
    визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Так, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. 2. Якщо дитина народилася від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, її походження може бути встановлене у двох порядках:
© 2014-2020  yport.inf.ua