ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами


1. 3 урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
2. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
3. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
1. Стягнення заборгованості за аліментами, як правило, ставить платника в досить скрутне становище. Якщо аліменти не сплачувалися протягом тривалого часу, значного розміру набуває не тільки сума заборгованості, але й сума неустойки. Втім, заборгованість може утворюватися не лише з вини платника аліментів, а й з багатьох інших причин. Тому в законі в цілях підтримки платоспроможності платника аліментів встановлено можливість відстрочки або розстрочки сплати заборгованості за аліментами.
2. Строк сплати заборгованості шляхом відстрочки або розстрочки платежу може бути встановлений на різних етапах провадження у справі про стягнення аліментів. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у випадку спору - судом (ч. 4 ст. 195 СК України). Якщо розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, строк сплати заборгованості встановлюється в постанові державного виконавця. Сторони зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення (ч. 5 ст. 11-1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV1. За наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець (за власною ініціативою або за заявою сторін), а також самі сторони мають право звернутися до суду, що видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу й порядку виконання. Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржене у встановленому порядку. По інших рішеннях відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються (ст. 33 Закону «Про виконавче провадження», ст. 373 ЦПК України ).
3. При відстрочці сплати заборгованості судом установлюється додатковий термін для її повного погашення. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надана відстрочка виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення терміну відстрочки в межах строку, встановленого для пред'явлення цього виконавчого документа. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення (ч. 3 ст. 24 Закону, п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження»).
Розстрочка сплати припускає умовний поділ суми заборгованості на рівні частини із встановленням проміжних строків внесення платежів певних розмірів. Можна припустити, що не виключається погашення заборгованості комбінованим способом шляхом встановлення відстрочки сплати із розстрочкою платежів.
4. Суд розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання в судовому засіданні з обов'язковим викликом сторін. Суд відстрочує або розстрочує виконання, змінює або встановлює спосіб і порядок виконання рішення тільки у виняткових випадках (ст. 373 ЦПК України). При цьому суд враховує матеріальний і сімейний стан сторін. У ч. 1 коментованої статті не вказані конкретні обставини, які можуть бути підставою для відстрочки або розстрочки сплати заборгованості. Відповідно до інших нормативних актів підставою для відстрочки або розстрочки сплати заборгованості є такі обставини, що утруднюють або роблять неможливим виконання рішення, як хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо (ст. 373 ЦПК, ч. 1 ст. 33 Закону «Про виконавче провадження»). Суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами у випадку звернення стягнення виконавчою службою по декількох виконавчих документах. У випадку недостатності суми, стягненої з боржника, для задоволення всіх вимог по виконавчих документах вимоги про стягнення аліментів задовольняються в другу чергу після забезпечених заставою вимог про стягнення з вартості заставленого майна (ст. 44, ч. 4 ст. 70 Закону). Таким чином, суд відстрочує або розстрочує сплату заборгованості лише в тих випадках, якщо матеріальне становище платника не дозволяє її погасити звичайним способом.
5. Ухвалення рішення про відстрочку або розстрочку сплати заборгованості за аліментами належить до компетенції того суду, який ухвалив рішення про стягнення аліментів. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання, про що вказує в рішенні. Згідно ст. 373 ЦПК України питання про відстрочку або розстрочку виконання розглядає суд, що видав виконавчий документ.
6. Встановлення строку сплати заборгованості включає не тільки випадки відстрочки й розстрочки виконання. В окремих випадках суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні аліментів (ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Негайному виконанню підлягають рішення суду про стягнення всієї суми боргу по аліментних виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення (ч. 3 ст. 25 Закону «Про виконавче провадження»). Суд може допустити негайне виконання рішення про стягнення всієї суми заборгованості, якщо надалі виконання рішення може виявитися утрудненим або неможливим, наприклад, у випадку виїзду платника аліментів за кордон на постійне місце проживання (див. ч. 4 ст. 181 СК України та коментар до неї). Таким чином, зміст коментованої статті є вужчим, ніж припускає її назва.
7. Відповідно до ч. 2 коментованої статті суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості частково або повністю залежно від обставин справи. При цьому суд з'ясовує, внаслідок яких обставин утворилася заборгованість. В законі закріплено приблизний перелік підстав, за наявності яких це можливо. Суд може звільнити платника від сплати заборгованості, якщо вона виникла в результаті: а) тяжкої хвороби платника аліментів; б) інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» заборгованість може утворитися внаслідок призупинення виконавчого провадження через знаходження боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі. Таким чином, суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості тільки у виняткових випадках. Платник має надати суду докази таких обставин.
Тяжка хвороба є оцінним поняттям. У законодавстві відсутній чіткий перелік тяжких хвороб. Такими хворобами, наприклад, визнаються ВІЛ-інфекція, туберкульоз тощо. Наявність тяжкої хвороби може бути підтверджена довідкою лікувального закладу. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, наприклад, перебування платника аліментів у місцях позбавлення волі й пов'язані з цим складнощі у працевлаштуванні. Такі обставини можуть і не бути пов'язаними з особою платника аліментів.
Таким чином, відповідно до коментованої норми суд, вирішуючи питання про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості, встановлює, які обставини призвели до утворення заборгованості й чи є вони істотними для вирішення справи. Однак головне значення надається матеріальному становищу платника аліментів. Насамперед суд з'ясовує, наскільки матеріальне становище платника аліментів дозволяє погасити заборгованість. Оскільки інтереси одержувача підлягають захисту в першу чергу, і для останнього не важливо, з якої причини утворилася заборгованість, якщо в цьому немає його вини (див. коментар до ч. 3 цієї статті).
Раніше відстрочка й розстрочка заборгованості не передбачалися сімейним законодавством. Відповідно до ст. 94 КпШС України при рішенні питання про звільнення від сплати заборгованості за аліментами суд установлював спроможність особи погасити цю заборгованість. Подібне положення збережене в російському сімейному законодавстві (ч. 2 ст. 114 СК РФ). Очевидно, закріплення такого положення в ч. 2 коментованої статті надало б їй більшої визначеності.
8. В коментованій статті визначено різні окремі підстави для відстрочки або розстрочки (ч. 1) і для звільнення від сплати заборгованості (ч. 2). Однак розбіжність в них є досить умовною. Суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості, враховуючи, що матеріальне становище платника аліментів змінилося у зв'язку з його тяжкою хворобою, якщо не визнає це достатнім для звільнення від сплати заборгованості в конкретному випадку. В свою чергу, вирішуючи питання про звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами, суд ураховує не тільки обставини, у зв'язку з якими утворилася заборгованість, але й низку інших обставин, що можуть бути пов'язаними з матеріальним або сімейним станом платника аліментів, якщо вони мають істотне значення для справи.
9. Питання про встановлення строку сплати й звільнення від сплати заборгованості вирішується судом за позовом платника аліментів. У статті встановлена можливість, а не обов'язок суду ухвалити відповідне рішення, тому суд може відмовити в позові, якщо підстави для його задоволення відсутні і матеріальне становище платника дозволяє йому погасити заборгованість у звичайний спосіб.
10. Відповідно до ч. 3 коментованої статті суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. Таким чином, норма ч. 3 коментованої статті розрахована на випадки, коли заборгованість утворилася у зв'язку з обставинами, пов'язаними з одержувачем аліментів, а не діями (бездіяльністю) інших осіб (органів виконавчої служби, банків, адміністрації організації, у якій працює платник аліментів тощо). При цьому поведінка платника аліментів, який не виконує добровільно рішення суду, не має вирішального значення.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Виконавчий лист видається особі на підставі її власної заяви. Таким чином тільки одержувач аліментів або його представник вправі пред'явити отриманий виконавчий документ для виконання у відділ Державної виконавчої служби. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа про примусове виконання рішення за заявою стягувана або його представника. Таким чином, для відкриття виконавчого провадження необхідні дві складові:
а) виконавчий документ, який відповідає вимогам закону і пред'явлений за належною територіальністю;
б) відповідна заява стягувача (ст. ст. 18, 19, 20 Закону «Про виконавче провадження»).
Рішення про стягнення періодичних платежів, включаючи аліменти, можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Стягувач має право в ході виконавчого провадження подати заяву про відмову від стягнення й повернення виконавчого документа (ч. 4 ст. 21, ч. 2 ст. 11-1 Закону «Про виконавче провадження»). Таким чином, заборгованість може виникнути в тому разі, якщо виконавчий документ протягом певного часу не пред'являвся до виконання. Суд має встановити причину непред'явлення виконавчого листа до виконання, а також з'ясувати, чи дійсно в результаті цього утворилася заборгованість. Нерідко такою причиною є примирення сторін і виконання обов'язку в добровільному порядку. Платник має надати суду докази виконання рішення суду в добровільному порядку в разі заперечень одержувача аліментів. Якщо виконавчий документ не пред'являвся до виконання без поважної причини, суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості. Часткове звільнення від сплати заборгованості за цією підставою в законі не передбачено.
В цьому випадку в основі рішення суду має бути розумний баланс між інтересами платника з одного боку і одержувача аліментів з дитиною з другого боку. Якщо матеріальне становище платника аліментів на момент розгляду спору дозволяє погасити заборгованість, суд може відмовити у звільненні від її сплати, незважаючи на той факт, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання. Зрештою, стягнення заборгованості не є мірою відповідальності й не тягне додаткового майнового обтяження. Виплачуючи заборгованість, особа лише виконує свій обов'язок.
11. Очевидно, що норми коментованої статті мають застосовуватися не тільки у разі утворення заборгованості за аліментами, присудженими за рішенням суду, айв результаті порушення договору про сплату аліментів. Можна припустити, що суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого напису нотаріуса до виконання особою, на користь якої за договором сплачуються аліменти. Тому в ч. 3 коментованої статті має йтися не про виконавчий лист, а про виконавчий документ (ст. 3 Закону «Про виконавче провадження»).
12. Коментована стаття міститься в гл. 15 «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», однак вона також застосовується до встановлення строку сплати і звільнення від сплати заборгованості за аліментами на інших осіб, які визначені СК України (ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами"
  1. § 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
    статті, сторонам договору оренди дозволяється встановити ставку оренди із визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. При цьому, виходячи з вимог ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" про те, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та
  2. § 4. Поняття і види господарських товариств
    статтями 116, 117 ЦК, ст. 88 ГК та статтями 10, 11 Закону. Так, учасники товариства мають право: ­ брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством; ­ брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно
  3. § 4. Судові процедури, які застосовуються до боржника
    статтею 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому
  4. Стаття 101. Списання безнадійного податкового боргу
    статті встановлює загальне правило визначення податкового боргу «безнадійним» та функції ОДПС щодо реалізації права, передбаченого ст. 20 цього Кодексу щодо списання такого боргу, який включає пеню та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Так, п. 101.2 коментованої статті визначаються основні критерії податкового боргу як безнадійного. У випадках після ліквідації платника
  5. Стаття 140. Особливості визнання витрат подвійного призначення
    статті 161 цього Кодексу; б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам; в) роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента
  6. Стаття 152. Порядок обчислення податку
    статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності. 152.2. Платник податку,
  7. Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів
    статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ)
  8. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  9. Стаття 301. Платники податку
    статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. У селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах,
  10. Підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств
    статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього