| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина |
||
|
1. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. 1. У СК України значно розширене коло аліментних обов'язків порівняно з КпШС України 1969 р. Відповідно до чинного сімейного законодавства обов'язок батьків по утриманню виникає щодо: а) повнолітніх непрацездатних дочки, сина (ст. 198 СК України); б) повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання (ст. 199 СК України). 2. Обов'язок щодо утримання повнолітніх дочки та сина покладається законом на обох батьків рівною мірою. У СК України послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька. 3. Обов'язок батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина не є продовженням обов'язку батьків по утриманню дітей до досягнення ними вісімнадцяти років, оскільки ці обов'язки виникають із різних підстав. Обов'язок батьків по утриманню дитини припиняється з досягненням нею повноліття. Про це прямо зазначено в ч. 3 ст. 183 СК України. Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягай повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою (абз. 4 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 p.). Таким чином, обов'язок батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина є самостійним обов'язком. Після досягнення дитиною вісімнадцяти років за наявності передбачених в законі умов для виникнення права на утримання необхідно знову звернутися до суду для примусового стягнення аліментів, якщо матір, батько не виконують свої обов'язки добровільно. 4. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дочку, сина тільки за наявності передбачених в законі умов. Обов'язок батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина виникає на підставі складу юридичних фактів: а) походження дочки, сина від батьків (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення, факт біологічного походження); б) непрацездатність дочки, сина; в) потреба дочки, сина в матеріальній допомозі; г) здатність батьків надавати матеріальну допомогу. 5. Першою умовою виникнення у батьків обов'язку щодо утримання дитини є походження дочки, сина від батьків (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення, факт біопоходження). Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів громадянського стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу. Права та обов'язки батьків і дітей можуть ґрунтуватися не тільки на кровному спорідненні, а й інших юридично значущих зв'язках. Так, усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч, 4 ст. 232 СК України). Крім того, права та обов'язки батьків і дітей виникають внаслідок так званого «біологічного походження». Закон передбачає особливості визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123 СК України). 6. Другою умовою виникнення у батьків обов'язку щодо утримання є непрацездатність повнолітніх дочки, сина. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Закон охороняє інтереси непрацездатних осіб, тому що вони є обмеженими в своїй життєдіяльності і у зв'язку з цим потребують соціального захисту. В коментованій нормі не визначено, в якому випадку повнолітні дочка, син визнаються непрацездатними. У гл. 9 «Права та обов'язки подружжя по утриманню» вперше в сімейному законодавстві визначено, які особи вважаються непрацездатними. Віповіднодо ч.3 ст.75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законодавством, або є інвалідом I, II чи III групи. Таким чином, непрацездатність визначається за віковим і медичним критеріями. Однак вказана норма регулює відносини по утриманню між подружжям. В свою чергу гл. 16 СК України не містить відповідної норми. Тому можна припустити, що до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання норма ч. 3 ст. 75 СК України може застосовуватися за аналогією (ч. 1 ст. 10 СК України). Згідно з законодавством до осіб, непрацездатних за віком, належать жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років. Особи, які отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), не набувають права на утримання до досягнення загального пенсійного віку. Обов'язок батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина зазвичай виникає, якщо вони є непрацездатними внаслідок інвалідності, а не пенсійного віку. Це пояснюється тим, що, коли діти досягають пенсійного віку, батьки вже самі давно є пенсіонерами і не мають змоги надавати їм матеріальної допомоги. Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республіканському в АР Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи (п. 1.2. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 р. № 183). Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групу інвалідності. Раніше непрацездатними беззастережно визнавалися інваліди І й II групи. Інваліди III групи вважалися частково працездатними, тому питання про стягнення аліментів на таких осіб вирішувалося судом з урахуванням конкретних обставин справи, а саме залежно від реальної можливості інваліда заробляти кошти для існування. Після тривалих наукових дискусій інваліди III групи також віднесені сімейним законодавством до категорії непрацездатних осіб. Однак та обставина, що в інвалідів III групи зберігається значний відсоток загальної працездатності, є дійсно немаловажною. Тому суд при визначенні розміру аліментів у кожному конкретному випадку має враховувати ступінь втрати працездатності повнолітніми дочкою, сином. Статус інваліда, пенсіонера засвідчується документами відповідного державного зразка. Ці документи подаються суду на підтвердження факту непрацездатності особи. 7. У випадку, якщо повнолітні дочка, син з інших об'єктивних причин (хвороба; догляд за власними дітьми, іншими непрацездатними членами сім'ї тощо) не працюють і не мають заробітку (доходу), батьки не зобов'язані надавати їм утримання. Однак нерідко батьки добровільно надають матеріальну допомогу працездатним дітям в припустимому для себе розмірі. Надання матір'ю, батьком матеріальної допомоги повнолітнім дочці, синові не є утриманням (аліментами) в юридичному розумінні. Такі відносини мають не правовий, а фактичний характер, оскільки закон не зобов'язує батьків до таких дій і не надає дочці, синові відповідного права вимоги. 8. Третьою умовою виникнення у батьків обов'язку по утриманню є потреба дочки, сина у матеріальній допомозі (нужденність). В гл. 16 СК України не визначено, в яких випадках дочка, син вважаються такими, що потребують матеріальної допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ця норма регулює відносини по утриманню між подружжям і розташована в гл. 9 СК України. Однак можна припустити, що вона може застосовуватися за аналогією до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання. Поняття прожиткового мінімуму визначене в Законі України № 2017-Ш «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 р.1 як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється щороку, на 2007 рік він становив на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 525 гривень, з 1 жовтня - 532 гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 525 гривень, з 1 квітня - 561 гривня, з 1 жовтня - 568 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня -411 гривень (ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 p. № 489-V2). На підставі ч. 4 ст. 75 СК України в юридичній літературі пропонується визначати факт потреби в матеріальній допомозі шляхом порівняння доходу особи з прожитковим мінімумом, установленим законом3. Тобто особу пропонується вважати нужденною тоді, якщо вона забезпечена коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Такий підхід важко визнати справедливим. Непрацездатні дочка, син можуть фактично потребувати матеріальної допомоги і в тому випадку, якщо вони забезпечені коштами в розмірі, який відповідає, а в деяких випадках, навіть, перевищує прожитковий мінімум. З законодавчого визначення прожиткового мінімуму випливає, що такої вартісної величини достатньо в разі нормального розвитку подій, тому що у визначенні йдеться про збереження здоров'я, мінімальний набір товарів і послуг, задоволення основних потреб тощо. Однак непрацездатна особа окрім задоволення звичайних потреб змушена здійснювати витрати на відновлення здоров'я, лікування, оплату стороннього догляду тощо, з тим, щоб наблизити своє життя до нормального. Характер і розмір необхідних витрат можуть різнитися залежно від ступеня непрацездатності, місця проживання, інших умов життя особи. Таким чином, норма ч. 4 ст. 75 СК України не дозволяє врахувати всі особливості конкретної життєвої ситуації. Тому можна зробити висновок, що суд при встановленні потреби дочки, сина у матеріальній допомозі має брати прожитковий мінімум тільки за основу і вирішувати справу з урахуванням всієї сукупності фактичних обставин. 9. В коментованій нормі не закріплено окремого правила на випадок, якщо повнолітні дочка, син своїми діями призвели себе до стану таких, що потребують матеріальної допомоги. В гл. 9 СК України міститься норма, спрямована на врегулювання відносин у випадку, коли один з подружжя свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (п. 4 ч. 1 ст. 83 СК України).За цієї умови рішенням суду його може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком (див. коментар до ст. 83 СК України). У гл. 16 відсутня норма, яка була б розрахована на аналогічний випадок. Тому суд не може відмовити в задоволенні позову про стягнення аліментів у випадку, якщо встановлено,що повнолітні дочка, син внаслідок власних свідомих дій (зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, марнотратство, азартні ігри тощо) опинилися в стані нужденності. Однак справедливо було б враховувати таку обставину при вирішенні спору про надання утримання. Тому в гл. 16 СК України доцільно закріпити норму, відповідного до якої рішенням суду можна було б позбавити повнолітніх дочку, сина права на утримання або обмежити таке право строком, якщо вони свідомо поставили себе у становище таких, що потребують матеріальної допомоги. 10. Останньою умовою виникнення у батьків обов'язку щодо утримання дочки, сина є спроможність батьків надавати матеріальну допомогу. Раніше відповідно до ст. 80 КпШС обов'язок батьків не пов'язувався з такою обставиною. Тепер суд, вирішуючи спір, має дослідити матеріальне становище батьків. У законі не встановлено, якими критеріями керується суд при вирішенні питання щодо спроможність батьків надавати матеріальну допомогу. З комплексного аналізу норм СК України можна припустити, що судом за основу має братися установлений законом прожитковий мінімум. Разом з тим суд має враховувати розмір витрат, які батьки змушені нести (наприклад, у зв'язку із власною хворобою тощо). Якщо доходи батьків з урахуванням необхідних витрат забезпечують їм прожитковий мінімум, вони можуть визнаватися такими, що здатні надавати матеріальну допомогу. В будь-якому випадку суд має оцінювати всі обставини справи в сукупності. 11. Позов про стягнення аліментів подають самі повнолітні дочка, син або їхній опікун. Батьки не можуть заявляти позови про стягнення аліментів на непрацездатних повнолітніх дочку, сина, оскільки вони є законними представниками лише щодо своїх дітей, які не досягли повноліття. У випадку, якщо повнолітні дочка, син у встановленому законом порядку визнані недієздатними, позов подається їхнім законним представником, включаючи одного з батьків, за умови, що ній призначений опікуном. 12. Окремого пояснення вимагає використання в нормі в множині слова «батьки». Це означає, що обов'язок по утриманню повнолітніх дочки, сина покладається законом на кожного з батьків, матір і батька. Позов про стягнення аліментів може бути поданий як до матері, так і до батька. Тому якщо позов поданий одночасно до матері й батька, суд визначає окремо розмір аліментів, що стягуватимуться з кожного з них. Підстави виникнення обов'язку по утриманню дочки, сина також установлюються судом стосовно кожного з батьків. З'ясовуються окремо можливість матері й батька надавати матеріальну допомогу. Тому розмір аліментів, присуджених з матері й батька, може бути різним. 13. У гл. 16 СК України не міститься спеціальної норми, яка передбачала б обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах, які викликані особливими обставинами. В свою чергу в ст. 201 СК України відсутня вказівка про застосування ст. 185 СК України до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо їх утримання. Тому можна припустити, що обов'язок по участі у додаткових витратах не покладається на батьків щодо повнолітніх дочки, сина. Це може пояснюватися тим, що виникнення обов'язку батьків по утриманню повнолітніх дочки, сина саме по собі пов'язане з особливими обставинами (інвалідність, продовження навчання тощо) і відбувається лише в строго визначених законом випадках. 14. Обов'язок батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина припиняється у випадку, якщо відпадає хоча б одна з умов, які є необхідними для його виникнення. Таким чином, можна зробити висновок, що вказаний обов'язок припиняється у разі: а) відновлення працездатності дочки, сина; б) припинення потреби дочки, сина в матеріальній допомозі; в) припинення можливості батьків надавати матеріальну допомогу; г) смерті (оголошення померлою) однієї із сторін зобов'язання. Однак у гл. 16 СК України не міститься спеціальної норми, яка закріплювала б підстави припинення права на утримання повнолітніх дочки, сина. У гл. 9 СК України, яка регулює відносини по утриманню між подружжям, така норма передбачена. Відповідно до ст. 82 СК України підстави припинення права на утримання можна поділити на дві групи. До першої групи підстав належать ті обставини, які підтверджені відповідними документами. Встановлення їх рішенням суду не потрібно. Тому право на утримання припиняється автоматично від дня настання цих обставин. До них можна віднести поновлення працездатності одержувача аліментів. До другої групи підстав належать ті обставини, наявність яких має бути встановлена судом: а) припинення потреби одержувача аліментів в матеріальній допомозі; б) припинення можливості платника аліментів надавати матеріальну допомогу. Кожна із цих обставин може бути предметом спору, тому встановлюється судом і підлягає доказуванню заінтересованою стороною. У випадку встановлення судом зазначених обставин стягнення аліментів припиняється від дня набрання чинності рішенням суду. Визначення моменту, коли припиняється право на утримання повнолітніх дочки, сина, є не менш принциповим і важливим. В гл. 16 не визначено, в якому порядку припиняється право на утримання. Ймовірно, це питання можна вирішити за допомогою аналогії закону (ч. 1 ст. 10, ст. 82 СК України). Таким чином, підстави припинення права на утримання дочки, сина також можна поділити на дві групи. Право на утримання припиняється автоматично у разі: а) поновлення працездатності дочки, сина; б) смерті однієї із сторін зобов'язання. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. Право на утримання припиняється за рішенням суду у разі: а) припинення потреби дочки, сина в матеріальній допомозі; б) припинення можливості батьків надавати матеріальну допомогу. В цьому випадку право на утримання припиняється від дня набрання законної сили рішенням суду. В гл. 16 СК України невизначеною залишається правова природа сум, одержаних як аліменти після припинення права на утримання в результаті відновлення працездатності дочки, сина. Відповідно до ч. 2 ст. 82 СК України, якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш ніж за три роки. Таким чином, за аналогією можна припустити, що той з батьків, який є платником аліментів, може вимагати повернення сум, які продовжували стягуватися як аліменти після припинення його аліментного обов'язку у зв'язку з поновленням працездатності його повнолітніх дочки, сина у межах трирічного строку. Оскільки відпала правова підстава для стягнення, виплачені як аліменти грошові суми підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України (ст. 8 СК України). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина" |
||
|
||