| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами |
||
|
1. Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. 2. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. 3. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. 4. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років. 5. Положення частин першої - третьої цієї статті, а також статей 195-197 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом. 1. Рішення суду є обов'язковим для всіх учасників процесу. Своєчасне й точне виконання судового рішення є особливо важливим, якщо воно стосується аліментних відносин, оскільки йдеться про надання утримання дітям та непрацездатним особам. Проте у судовій практиці не поодинокими є випадки невиконання судових рішень про сплату аліментів, в результаті чого утворюється заборгованість. Це може відбуватися з вини платника, одержувача аліментів, органів виконавчої служби, організації, у якій працює платник аліментів, а також внаслідок певних об'єктивних причин. Тривалість минулого періоду, за який стягуються аліменти, і обсяг задоволення судом вимоги позивача про стягнення заборгованості, залежать від обставин, які перешкоджали виконанню рішення суду. У сімейному законодавстві закріплено окремі правила щодо виконання рішень про сплату аліментів. В цілому умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV. 2. В ч. 1 коментованої статті визначено порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час, тобто в порядку виконавчого провадження. Норма розрахована на випадки, коли рішення суду про сплату аліментів, що набрало законної сили, не виконувалося через непред'явлення з тих чи інших причин виконавчого листа до виконання. Правило ч. 1 коментованої статті не слід плутати з правилом, закріпленим в ч. 2 ст. 191 СК України, що визначає підстави, при наявності яких суд може ухвалити рішення про стягнення аліментів за минулий час за позовом одного з батьків. 3. Рішення про стягнення періодичних платежів, включаючи аліменти, можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ч. 4 ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»). Таким чином,рішення про сплату аліментів на дитину може бути пред'явлене до виконання протягом усього періоду до досягнення дитиною повноліття. Однак аліменти не можуть бути стягнуті за весь час, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання. Відповідно до ч. 1 коментованої статті аліменти можуть бути стягнені по виконавчому листу не більш ніж за три роки, що передували пред'явленню його до виконання. Виконавчий лист може не пред'являтися до виконання у зв'язку з різними обставинами, які не завжди залежать від волі стягувача. Однак в цьому випадку важливим є той факт, що аліменти не стягуються із причин, не пов'язаних з винними діями платника аліментів. Тому було б несправедливим примушувати його до виплати аліментів за весь минулий період часу, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання. 4. В ч. 1 коментованої статті говориться про стягнення аліментів за виконавчим листом. Таким чином, її норма розрахована тільки на випадки, коли аліменти стягуються за рішенням суду. Крім виконавчих листів, які видаються судами, до виконавчих документів належать також виконавчі написи нотаріусів (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 3 Закону «Про виконавче провадження»). Можна припустити, що вказана норма може застосовуватися за аналогією (ч. 1 ст. 10 СК України) до випадків стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, якщо договір із вчиненим на ньому виконавчим написом нотаріуса з якихось причин не пред'являвся до виконання, аліменти по ньому можуть бути стягнені не більш ніж за три роки, що передують пред'явленню його до виконання. 5. Утворення заборгованості можливе у випадку, коли виконавчий лист пред'явлений до виконання, однак рішення суду про сплату аліментів з тих або інших причин не виконується. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»). Державний виконавець в 3-денний строк від дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові встановлюється строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів. Приступаючи до виконання рішення, державний виконавець повинен переконатися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження й чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання (ч. 2 ст. 24, ч. ч. 1, 5 ст. 30 Закону «Про виконавче провадження»). При виконанні рішень про стягнення періодичних платежів, у тому числі аліментів, стягнення звертається на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію й інші доходи боржника (ст. 67 Закону «Про виконавче провадження»). Виконавчі документи направляються за місцем роботи боржника, одержання ним пенсії, стипендії або інших доходів для проведення стягнення в передбаченому законом порядку. Порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визначаються державним виконавцем у розпорядженні, що направляється разом з виконавчим документом, про що в копії повідомляється стягувану. Якщо боржник одержує декілька видів доходів, то дублікати виконавчих документів направляються з розпорядженням державного виконавця в бухгалтерії підприємств, установ, організацій для звернення стягнення на заробітну плату боржника. Відрахування із заробітної плати (заробітку) або стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ й організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів. Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії. Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання або навчання, підприємства, установи, організації, які одержали виконавчий документ, повертають його не пізніше ніж в 3-денний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання або навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів по виконавчих документах. У випадку неподання зазначених відомостей з неповажних причин винні в цьому посадові особи можуть бути притягнуті до відповідальності, передбаченої Законом (ст. 68 Закону «Про виконавче провадження»). Платник аліментів зобов'язаний негайно повідомити державному виконавцеві про зміну місця роботи або проживання, а також про інші доходи. Після закінчення передбаченого законом строку для стягнення аліментів власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, що провадив стягнення, повертає виконавчий документ в орган державної виконавчої служби з відміткою про повне перерахування стягувану утриманих сум аліментів. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним відрахуванням утриманих сум аліментів стягувачам. У разі, коли утримані суми аліментів стягувану не перераховані, державний виконавець письмово повідомляє його про розмір заборгованості. У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника (ч. ч. 2, 6, 8 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження»). 6. У ході виконавчого провадження заборгованість за аліментами може утворитися з об'єктивних причин, а також з вини органів виконавчої служби, одержувача, платника аліментів або організації, у якій останній працює. Порядок стягнення заборгованості в багатьох моментах визначається тим, які причини привели до її утворення. Наприклад, заборгованість може утворитися в результаті призупинення виконавчого провадження. Відповідно до законодавства виконавче провадження підлягає обов'язковому призупиненню у випадку визнання боржника недієздатним до призначення йому опікуна (п. 2 ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 36 Закону «Про виконавче провадження»). Виконавче провадження може бути припинене на прохання боржника у випадку проходження ним строкової служби в складі Збройних сил України або інших передбачених законом військових формуваннях; перебування в тривалому службовому відрядженні; знаходження на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі - до закінчення існування названих обставин. Протягом строку, на який виконавче провадження припинене, виконавчі дії не провадяться (ст. ст. 34, 35 Закону). На практиці трапляються випадки утворення заборгованості внаслідок несвоєчасного оформлення, пересилання або вручення виконавчих документів, іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів, пов'язаної з недоліками в роботі органів виконавчої служби. Наприклад, якщо припинене виконавче провадження вчасно не відновлено або при зміні місця проживання боржника виконавчий документ не направлений в інший відділ державної виконавчої служби за приналежністю. При переказі аліментних платежів поштою заборгованість може утворитися з вини відділення зв'язку. Заборгованість може утворитися з вини одержувача аліментів, наприклад, в результаті неповідомлення ним про зміну свого місця проживання. Переважно утворення заборгованості пов'язане з несумлінною поведінкою платника аліментів (ухиленням від сплати аліментів; неповідомленням про місце проживання й роботи; прихованням доходів, майна тощо). Це пояснюється тим, що аліменти стягуються в судовому порядку в тих випадках, коли нормальні сімейні зв'язки порушено і обов'язок по утриманню дітей не виконується добровільно. 7. Відповідно до ч. 2 коментованої статті аліменти мають бути сплачені за весь минулий час, якщо виконавчий лист пред'явлений до виконання, однак рішення суду не виконувалось у зв'язку з: а) розшуком платника аліментів; б) перебуванням платника аліментів за кордоном. Таким чином, в законі визначено два випадки, коли аліменти сплачуються за весь минулий час без обмежень. Обидва випадки пов'язані з винною поведінкою платника аліментів. Заборгованість стягується у повному обсязі не у всіх випадках, коли винна поведінка платника перешкоджала своєчасному й правильному стягненню аліментів, а тільки якщо це пов'язане з його розшуком або перебуванням за кордоном. 8. Якщо платник аліментів приховується з метою ухилення від виплати аліментів, державна виконавча служба вдається до співробітництва з органами внутрішніх справ, керуючись Інструкцією «Про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України й органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів й інших органів (посадових осіб)», затвердженої загальним Наказом Міністерства внутрішніх справ України й Міністерства юстиції України 25.06.02 № 607/56/5. Примусове виконання рішення суду про виплату аліментів забезпечується органами внутрішніх справ на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відділу державної виконавчої служби й скріпленої печаткою. Працівники органів внутрішніх справ за постановою державного виконавця здійснюють привід боржника в органи державної виконавчої служби у випадку його неявки без поважної причини за викликом державного виконавця. Працівники органів внутрішніх справ залучаються державними виконавцями при проведенні виконавчих дій у випадку розшуку боржника-платника аліментів згідно з ухвалою суду, примусового входження до його житла за рішенням суду, а також при проведенні арешту й опису, вилученні його майна. У випадку відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, якщо застосованих заходів для його встановлення виявилося недостатньо, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника. Розшук оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника та здійснюється органами внутрішніх справ. Пов'язані із цим витрати стягуються з боржника в дохід держави за рішенням суду (ст. 78 ЦПК України, ст. 42 Закону). Не звернення державного виконавця до суду у разі потреби розшуку боржника може бути оскаржене до суду в 10-денний строк. У разі оголошення розшуку боржника виконавче провадження може бути припинено, тому що оголошення розшуку боржника спричиняє неможливість виконання рішення суду (ст. 35 Закону). 9. Другою підставою для стягнення заборгованості за весь минулий період є перебування платника аліментів за кордоном. В СК України цю обставину вказано вперше як таку, що впливає на порядок визначення заборгованості за аліментами. Свого часу стягнення аліментів за весь минулий період передбачалося тільки в одному випадку, якщо утримання аліментів не провадилося у зв'язку з розшуком відповідача (ч. 2 ст. 93 КпШС України 1969 p.). Якщо один з батьків виїхав на постійне місце проживання в країну, з якою Україна має договір про правову допомогу, процедура стягнення аліментів визначається згідно з договором про надання правової допомоги. Виконання рішення про сплату аліментів є утрудненим або взагалі неможливим, якщо платник аліментів перебуває у державі, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги (див. коментар до ст. 181 СК України). Постановою Кабінету Міністрів України № 1203 від 19.08.2002 р. затверджений Порядок стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги1. Відповідно до п. 1 цього Порядку у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду. Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» з осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття. Коментована норма розрахована на випадки, коли один з батьків виїхав за кордон, порушивши відповідні вимоги законодавства. Оскільки заборгованість утворюється, якщо платник аліментів виїжджає за кордон, не виконавши свої аліментні зобов'язання. 10. На час розшуку або перебування боржника за кордоном дитині може бути призначена тимчасова державна допомога. Відповідно до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 189 від 22.02.2006 р.', тимчасова допомога призначається у разі, коли: рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується; місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено тощо (п. 2). Тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку (п. 8). У разі встановлення місця проживання (перебування) особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду; виконання в повному обсязі зобов'язань одного з батьків щодо сплати аліментів у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплата тимчасової допомоги припиняється (п. 10). У разі встановлення місця проживання (перебування) одного з батьків і припинення його розшуку орган внутрішніх справ у триденний строк повідомляє про це одержувача, орган праці та соціального захисту населення, посадову особу, яка винесла ухвалу (постанову) про розшук, а також суд за місцем знаходження виконавчого листа (п. 11). Якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган праці та соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги (п. 12). 11. Відповідно до ч. 3 коментованої статті заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 СК України, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами, які стягуються за заявою платника, може утворитися у зв'язку із затримкою або неправильним перерахуванням аліментних сум банками, з вини адміністрації підприємства, установи, організації за місцем роботи, виплати пенсії, стипендії у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати. На практиці трапляються випадки, коли діти не одержують аліменти з вини керівників підприємств й головних бухгалтерів, які регулярно утримують аліменти із платника, але не перераховують їх стягувачу, посилаючись на відсутність коштів. Платник аліментів може звернутися із заявою про погашення заборгованості за аліментами у бухгалтерію підприємства, установи, організації, а у випадку її непогашення - звернутися з позовом до суду. 12. Рішення про стягнення аліментів можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ч. 4 ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»). Таким чином, виконавчий лист може бути пред'явлений до виконання протягом усього періоду до досягнення дитиною повноліття (ст. 180 СК України) або досягнення дочкою, сином двадцяти трьох років (ст. 199 СК України). Відмова у провадженні стягнення аліментів на підставі того, що з моменту набрання рішенням суду законної сили пройшло більше трьох років, є неправомірною. Відмова у провадженні стягнення аліментів може мати місце тільки у випадку, якщо виконавчий лист пред'явлений для виконання після спливу періоду, на який присуджені аліментні платежі. В ч. 4 коментованої статті визначено час, протягом якого стягується заборгованість за аліментами, якщо виконавчий лист пред'явлено до виконання вчасно з додержанням правил, встановлених законодавством. Відповідно до вказаної норми заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а за аліментами на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, - до досягнення ними двадцяти трьох років. Таким чином, щодо дітей і повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання, в законі встановлено різні правила. Заборгованість за аліментами на дітей стягується незалежно від закінчення строку існування права на утримання, а за аліментами на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, - тільки в межах строку існування права на утримання. Ймовірно, це пояснюється тим, що дочка, син не вважаються такими, що потребують матеріальної допомоги, після закінчення навчання і досягнення двадцяти трьох років. Положення щодо стягнення заборгованості на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, закріплено в сімейному законодавстві вперше. В КпШС України цього не передбачалося, тому що обов'язок щодо утримання дочки, сина у зв'язку з продовженням ними навчання не покладався на батьків законом (ч. 5 ст. 93 КпШС). Можна припустити, що стягнення заборгованості за аліментами на повнолітніх дочку, сина тільки в межах строку існування права на утримання (до досягнення ними двадцяти трьох років) сприятиме ухиленню платника від сплати аліментів. В СК України не передбачено виключення з цього правила у випадку, якщо заборгованість не стягується у зв'язку з розшуком платника або перебуванням платника за кордоном. Окрім того поза увагою залишаються майнові інтереси іншого з батьків, який у зв'язку з несплатою аліментів змушений самостійно надавати дитині утримання. На думку З.В. Ромовської, досягнення дитиною повноліття чи двадцяти трьох років не припиняє стягнення заборгованості за аліментами. Однак кошти, які підходитимуть після настання цих термінів, змінюють свій правовий режим. Як відзначає автор, це вже не аліменти, а компенсація тому з батьків, з яким проживає дитина, тих витрат на утримання дитини, які він поніс не тільки за себе, а й за іншого з батьків. Однак наведені міркування викликають сумніви. Закон не припускає стягнення заборгованості після досягнення дочкою, сином двадцяти трьох років. Тому після спливу цього строку виконати рішення суду про сплату аліментів вже не можна. 12. Відповідно до ч. 5 коментованої статті положення щодо стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами, закріплені в частинах 1-3 цієї статті, а також статей 195-197 СК України застосовуються й до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами" |
||
|
||