Головна
ГоловнаАдміністративне, фінансове, інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С.В. Пєтков. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення, 2012 - перейти к содержанию учебника

Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83. 90і, 95, 167, 168', 170 (коли вони с порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), та статтею 188 цього Кодексу.
Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об'єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:
1) головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об'єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з'єднань, частин та підрозділів і їх заступники;
2) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених статтею 42. а також частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 95, 167, 168 , 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.12.86 р. № 3282-ХІ; законами України від 06.03.96 р. № 81/96-ВР, ВІД 07.02.97 р. № 55/97-ВР, ВІД 23.12.98 p. № 352-ХІV, від 21.12.2000 р. № 2171-ІІІ, від 03.04.2003 p. № 662-ІV)
(1) Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1109 від 22 червня 1999 року державний санепідемнагляд в Україні здійснює Державна санітарно-епідеміологічна служба України та її територіальні органи.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби у порядку запобіжного та поточного нагляду. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюють нагляд у межах відповідних адміністративних територій, на транспорті та на інших об'єктах, а посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби інших органів виконавчої влади - на територіях, на які поширюється їх діяльність, підпорядкованих їм об'єктах, у підрозділах.
(2) Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, міст, районів та їх заступники, головні державні санітарні лікарі на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники, а також головні державні санітарні лікарі об'єктів з особливим режимом роботи у межах відповідних адміністративних територій (об'єктів) мають право, зокрема:
1) видавати постанови про накладення штрафу та у передбачених законом випадках застосовувати фінансові санкції за порушення санітарного законодавства;
2) у порядку, встановленому головним державним санітарним лікарем України:
а) складати акти і протоколи про порушення санітарного законодавства;
б) видавати приписи, постанови, а також вносити пропозиції власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними особам:
про відсторонення від будь-яких видів діяльності, робіт, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які страждають на інфекційні хвороби або є носіями збудників інфекційних захворювань чи були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється МОЗ;
про приведення нормативно-технічних, розпорядчих та інших документів у відповідність з вимогами санітарного законодавства;
про обмеження діяльності об'єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров'я людей, але може зумовлювати такий вплив;
в) видавати постанови про:
обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;
обмеження, тимчасову заборону або припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;
тимчасову заборону виробництва, заборону використання та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів широкого вжитку, джерел іонізуючого випромінювання у тому разі, коли не здійснено їх гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію, а також коли їх визнано шкідливими для здоров'я людей;
обмеження, зупинення або заборону проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм;
зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством;
вилучення з реалізації (конфіскацію) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством;
г) вносити пропозиції органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування про запровадження на відповідних територіях чи об'єктах особливих умов та режиму праці, навчання, пересування і перевезення, спрямованих на запобігання виникненню та ліквідацію захворювань;
г) скасовувати рішення нижчестоящих головних державних санітарних лікарів чи посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Інші посадові особи:
а) лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, мають зазначені вище права лише щодо адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 41, статтями 42, 78,80-83, 95, 167, 168-і, 170 цього Кодексу щодо складання акта і протоколу про порушення санітарного законодавства;
б) помічники лікарів державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, мають право лише складати акт і протокол про порушення санітарного законодавства;
в) безперешкодно входити на територію і в приміщення об'єктів нагляду за службовим посвідченням та направленням головного державного санітарного лікаря або його заступника.
Рішення і дії посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, можуть бути оскаржені у термін, встановлений законодавством:
а) головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України або
суду;
б) головного державного санітарного лікаря Міноборони, МВС, СБУ. Адміністрації Дсржприкордонслужби. ДПтС, Державного лікувально-оздоровчого управління та їх заступників - до головного державного санітарного лікаря України або суду;
в) інших головних державних санітарних лікарів та посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби - до вищестоящого головного державного санітарного лікаря або суду.
Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.
У разі ухилення від виконання рішення орган чи посадова особа об'єкта нагляду несе відповідальність, а головний державний санітарний лікар (його заступник) вживає заходів згідно із законодавством.
Головний державний санітарний лікар протягом 10 днів розглядає скаргу та приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для виконання.
(3) Важливо підкреслити, що провадження справ про порушення санітарного законодавства здійснюється відповідно до цього Кодексу та у порядку, встановленому головним державним санітарним лікарем України.
Форми документів (акт, протокол про порушення санітарного законодавства, припис, постанова, висновок) затверджуються головним державним санітарним лікарем України (див. ДОДАТКИ).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби"
  1. Стаття 188/22. Невиконання законних вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та державної служби ветеринарної медицини
    статтею 188і2 згідно Із Законом України від 15.11.2005 p. № 3078-ІV) 1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (див. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Закон України "Про ветеринарну медицину"). 2. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у невиконанні
  2. Стаття 188/11. Невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків, а так само інших законних вимог посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби
    статтею 188 згідно із Законом України від 23.12.98 p. № 352-XIV) 1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду (див. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"). 2. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у невиконанні постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб
  3. Стаття 418. Митний заклад освіти
    органу виконавчої влади в галузі митної справи і здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби України відповідно до цього Кодексу та інших законів
  4. Стаття 384. Подання скарги
    стаття ЦПК і ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють альтернативну можливість оскарження рішень дій або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби: начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або в суд. Разом з тим не виключається і наступне оскарження в суд у тому разі, якщо рішенням посадових осіб державної
  5. Стаття 389. Виконання ухвали суду
    стаття встановлює також обов'язок органу державної виконавчої служби не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду про задоволення скарги повідомити суд і заявника про виконання цієї ухвали. Таким чином, суд не тільки захищає порушені права і свободи осіб, які оскаржили рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а й
  6. Стаття 261. Контроль та відповідальність платників
    органам державної податкової служби відповідних розрахунків згідно з нормами цього Кодексу та інших законів України. Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою справляння рентної плати до бюджету здійснюють органи державної податкової служби. Органи державної податкової служби для забезпечення контролю за правильністю визначення об'єкта оподаткування для рентної плати
  7. Стаття 156/2. Порушення встановленого порядку промислової переробки, зберігання, транспортування або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв чи тютюнових виробів
    статтею 1562 згідно із Законом України від 20.04.2000 р. № 1685-ІІІ) 1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері торгівлі пивом, алкогольними та слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами, а також суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів та охорони здоров'я населення (див. Господарський кодекс України, Закони України "Про захист прав споживачів",
  8. Стаття 27. Взаємовідносини митних органів з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України
    статті.
  9. Стаття 283. Підсудність
    стаття та глава 11 цього розділу ЦПК регулює розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу. Заявниками по даній категорії цивільних справ можуть бути представники протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим і, як уявляється, прокурор. 2. Стаття встановлює правило про підсудність цих справ: заява про
  10. Стаття 234/2. Органи державної податкової служби України
    стаття 164 ), порушенням порядку припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (частини третя - сьома статті 1666). Від імені органів державної податкової служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники,