Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 432. Мародерство


Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство),-
карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
1. До загальних обов'язків військовослужбовця належать, зокрема, обов'язок дорожити бойовою славою ЗС та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця ЗС, поважати бойові та військові традиції, честь і гідність кожної людини. Мародерство дискредитує зазначені цінності, а отже, його основним безпосереднім об'єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину у випадку викрадення речей, що знаходяться при поранених, є власність.
2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, медальйони тощо) вбитих чи поранених, незалежно від того, до чиєї армії останні належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя, боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, інші предмети, що збираються для їх використання під час ведення військових дій, не є предметом цього злочину.
З об'єктивної сторони злочин виражається у суспільно небезпечних діях - викраденні речей, що знаходяться при вбитих і поранених. Обов'язковою ознакою складу є місце - поле бою (це поняття розкрито в коментарі до ст. 429).
4. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець.
5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999p. (ст. 11).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 432. Мародерство"
  1. Стаття 401. Поняття військового злочину
    1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. 2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил
  2. Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни
    1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а
  3. Глава 20 Уложение 1649 г. как свод феодального права
    В 1648 г. вспыхнуло массовое восстание в Москве. В этой сложной ситуации был созван Земский собор, который продолжал свои заседания довольно долго. В 1649 г. на нем было принято знаменитое Соборное Уложение. Составлением проекта занималась специальная комиссия, его целиком и по частям обсуждали члены Земского собора ("по палатам") посословно. Напечатанный текст был разослан в приказы и на места.
  4. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  5. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  6. § 4. Засади цивільного права
    Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад
  7. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    Юридичні факти у цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" - обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С. !саков). Наприклад,
  8. § 4. Ім'я фізичної особи
    При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
  9. § 5. Місце проживання фізичної особи
    Місце проживання має істотне значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відносин. Так, місце проживання боржника або кредитора може мати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо воно не передбачено законом чи договором (ст. 532 ЦК), місця відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК), для визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її
  10. § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
    На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб: 1) повну дієздатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність. Повна дієздатність